Рішення

від 10.12.2014 по справі 757/9471/14-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

справа № 757/9471/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2014 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого: судді Кирилюк І.В., при секретарі:Руденку Д.В., за участю: представника позивача:ОСОБА_2, представника відповідача:Максимчука О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України про стягнення невиплаченої при звільненні грошової суми, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 (далі - позивач, ОСОБА_4) звернувся до суду з позовом до Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України (далі - відповідач, Держслужба), в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача невиплачену при звільнені грошову суму в розмірі 42 000,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що він є офіцером запасу ветераном військової служби. Після закінчення служби, 19.11.2008 року він поступив на роботу за трудовим договором до Державного комітету України у справах ветеранів, правонаступником якого є Державна служба з питань інвалідів та ветеранів України. 15.04.2011 року позивач був звільнений з посади головного спеціаліста відділу матеріально-технічного та інформаційно-комп'ютерного забезпечення Фінансово-господарського управління у зв'язку із скороченням штату працівників та реорганізацією відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України. Наказом Держслужби від 10.08.2009 року № 83-к про надання матеріальної допомоги, відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року, позивачеві призначено матеріальну допомогу в розмірі середньомісячної заробітної плати, однак, до цього часу матеріальну допомогу позивачеві виплачено не було.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12.05.2014 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України про стягнення невиплаченої при звільненні грошової суми та справу призначено до судового розгляду.

19.06.2014 року на адресу суду надійшли письмові пояснення Держслужби в яких остання просила задовольнити позов частково, зменшивши суму до виплати до 1 707,00 грн., оскільки Наказ від 10.08.2009 року № 83-к, яким позивачеві призначено матеріальну допомогу в розмірі середньомісячної заробітної плати, в подальшому було визнано таким, що втратив чинність, крім того, відсутність фінансування унеможливила виплату матеріальної допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати, про що також було відомо позивачеві.

Під час розгляду справи позивачем неодноразово уточнювались позовні вимоги та в заяві, наданій в судовому засіданні 10.12.2014 року, позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача 4 510,31 грн. матеріальних збитків та 10 000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з викладених в позовній заяві підстав з урахуванням заяви від 10.12.2014 року та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні просив позов задовольнити частково, в розмірі 1 707,00 грн., в іншій частині позову відмовити.

Вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 працював за трудовим договором в Державному комітеті України у справах ветеранів, правонаступником якого є Державна служба з питань інвалідів та ветеранів України.

Наказом Державного комітету України у справах ветеранів від 10.09.2009 року № 83-к, відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів», ОСОБА_4 призначено матеріальну допомогу в розмірі середньомісячної заробітної плати (а. с. 4).

11.04.2011 року Наказом № 25-к ОСОБА_4 було звільнено з посади головного спеціаліста відділу матеріально-технічного та інформаційно-комп'ютерного забезпечення Фінансово-господарського управління з 15.04.2011 року у зв'язку із скороченням штату працівників та реорганізацією відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України (а. с. 5).

На звернення позивача від 12.04.2011 року про виплату матеріальної допомоги за 2009 рік, відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів», відповідач допомогу не виплатив.

Як визначено у ст.. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно ст.. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч. 3 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Так, Держслужба при звільнені ОСОБА_4 в повному обсязі з ним не розрахувалась, що не заперечується відповідачем, а саме, не виплатила матеріальну допомогу, згідно наказу від 10.08.2009 року № 83-к на виконання п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів».

Як визначено у п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів», керівникам органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови, надано право у межах затвердженого фонду оплати праці надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу).

Отже, це право керівника, яке реалізується в межах затвердженого фонду оплати праці.

Разом з тим, відповідно до п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 року № 1036 «Деякі питання організації бюджетного процесу» у 2009 році було проведено обмеження фінансування видатків на оплату праці, тому наказ Комітету від 10.08.2009 року №83-к не був реалізований.

Більш того, у 2010 році згідно п. 3 наказу Комітету від 25.03.2010 року № 36-к, наказ від 10.08.2009 року № 83-к в частині виплати матеріальної допомоги на оздоровлення визнаний таким, що втратив чинність.

Отже, правові підстави для виплати ОСОБА_4 матеріальної допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати відсутні.

Разом з тим, представник відповідача в межах наданих довіреністю від 19.06.2014 року № 1513/01/5-14 повноважень визнав позов в частині 1 707,00 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

За таких обставин, враховуючи, що відповідач визнав позов частково, що не суперечить чинному законодавству та не порушує права, свободи та інтереси інших осіб, суд вважає, що позов в частині стягнення 1 707,00 грн. підлягає задоволенню.

Позовні вимоги ОСОБА_4 щодо стягнення з Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України трьох процентів річних та індексу інфляції за прострочення виплати матеріальної допомоги, то в цій частині позов задоволенню не підлягає, оскільки між позивачем та відповідачем існували трудові правовідносини, а три проценти річних та індекс інфляції стягується за порушення зобов'язальих правовідносин.

Крім того, позивач також просить стягнути 10 000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Як зазначено у ст.. 237 1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Зокрема, підлягають з'ясуванню наступні обставини: чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві. Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Так, позивачем не доведено наявність моральної шкоди та причино-наслідковий зв'язок між діями відповідача та моральною шкодою позивача, отже, правові підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні.

За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення з Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України на користь ОСОБА_4 моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Як визначено у ст.. 79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Так, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а суд задовольняє позов частково, то з відповідача в дохід Держави підлягають стягненню 243,60 грн. у відшкодування судових витрат, пропорційно до задоволених вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 116, 117, 233, 237 1 Кодексу законів про працю України, ст.ст. 3, 4, 8, 10, 11, 15, 60, 61, 79, 88, 209, 213 - 215, 223 Цивільного процесуального кодексу України, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_4 до Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України про стягнення невиплаченої при звільненні грошової суми, - задовольнити частково.

Стягнути з Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України на користь ОСОБА_4 невиплачені при звільнені грошові кошти в розмірі 1 707 грн.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України в дохід Держави 243 грн. 60 коп. у відшкодування судових витрат.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя І.В.Кирилюк