Ухвала

від 18.12.2014 по справі 25/137 а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2014 року м. Київ К/800/57554/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Лосєва А.М., Маринчак Н. за участю секретаряЛуцак А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у місті Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Господарського суду Львівської області від 1 вересня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2013 року

у справі № 25/137а

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Львівський хлібозавод № 1»

до Державної податкової інспекції у місті Львові

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В

Відкрите акціонерне товариство «Львівський хлібозавод № 1» (надалі також - позивач, ВАТ «Львівський хлібозавод № 1») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Львові (надалі також - відповідач, ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень від 11 жовтня 2007 року № 6582301/0/18430; від 13 грудня 2007 року № 6582301/1/22910, від 25 лютого 2008 року № 6582301/2/3553, від 12 травня 2008 року №6582301/3/8728.

Постановою Господарського суду Львівської області від 1 вересня 2010 року позов задоволено повністю. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 11 жовтня 2007 року № 6582301/0/18430; від 13 грудня 2007 року № 6582301/1/22910, від 25 лютого 2008 року № 6582301/2/3553, від 12 травня 2008 року №6582301/3/8728.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2013 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а постанову Господарського суду Львівської області від 1 вересня 2010 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Господарського суду Львівської області від 1 вересня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2013 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, сторін, що беруть участь у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ДПІ за результатами проведення документальної перевірки позивача встановлено порушення вимог пункту 1.8 статті 1 , підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статі «Про податок на додану вартість» (надалі також - Закон). За результатами перевірки складено акт перевірки від 28 вересня 2007 року № 171/23-2/05492054 та прийнято податкове повідомлення-рішення з ПДВ від 11 жовтня 2007 року № 6582301/0/18430, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 933484,32 грн., в тому числі основний платіж - на суму 622322,88 грн., та штрафні (фінансові) санкції - на суму 311161,44 грн.

За результатами розгляду первинної та повторної скарг, які були залишені без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення - без змін, ДПІ винесла нові (похідні) податкові повідомлення-рішення від 13 грудня 2007 року № 6582301/1/22910, від 25 лютого 2008 року № 6582301/2/3553, від 12 травня 2008 року № 3582301/3/8728.

Висновки відповідача про порушення наведених вище норм законодавства ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту в липні 2006 року з господарської операції з ПМП «Опал» ПДВ в сумі 622322,88 грн., що призвело до завищення податкового кредиту по ПДВ в липні 2006 року на суму 622322,88 грн., оскільки при відсутності надмірної сплати ПДВ до державного бюджету контрагентом позивача (продавцем) на дату віднесення позивачем сум ПДВ до податкового кредиту та при невідповідності суми ПДВ, включеної позивачем до податкового кредиту, фактичним податковим зобов'язанням продавця за липень 2006 року, позивач не мав права включати до складу податкового кредиту в липні 2006 року суму ПДВ в розмір 622322,88 грн.

Перевіряючи дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суди попередніх інстанцій виходили із вірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону передбачено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку придбанням товарів, не підтверджені податковими накладними.

За змістом наведених норм придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації з метою використання у господарській діяльності є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем укладено договір постачання від 27 червня 2006 року № 446 з ПМП «Опал» на поставку товарів згідно із специфікаціями на умовах франко-склад Продавця. Згідно з додатковою угодою від 29 червня 2006 року платіж може здійснюватися у вексельній формі шляхом видачі покупцем постачальнику простих безвідсоткових векселів.

На виконання умов договору позивач в липні 2006 року отримав від ПМП «Опал» товар - чорниці свіжі охолоджені в кількості 66,64 т на загальну суму 3733937,28 грн., в т.ч. ПДВ - 622322,88 грн., а ВАТ

ВАТ «Львівський хлібозавод №1» отримано від ПМП «Опал» податкові накладні, на підставі яких включено в серпні та вересні 2006 року до податкового кредиту з ПДВ 622322,88 грн.

Реальність вказаних господарських операцій, крім договору, підтверджується копіями специфікацій та видаткових накладних, меморіальними ордерами про оплату товару.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, товар (чорниці свіжі охолоджені) який був придбаний позивачем за договором поставки, реалізований за договором комісії через комісіонера на експорт; від здійснення цієї операції позивач отримав прибуток в сумі 164473,91 грн. Таким чином, кошти, оплачені позивачем за товар, використані позивачем у межах господарської діяльності.

З огляду на те, що товарність операцій з поставки позивачу товару підтверджена належними доказами, а надані останнім документи є підставою для висновку про сплату ним сум податку в ціні придбання товару безпосередньому постачальнику товару, сума податкового кредиту з ПДВ підтверджена належним чином оформленими податковими накладними та сплачена, а тому оцінка судами таких обставин відповідає правильному застосуванню положень Закону

На думку суду, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону щодо надмірної сплати ПДВ як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Зазначені висновки свідчать про правильне застосування судами попередніх норм матеріального та процесуального права і узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі №21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі №21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, рішення судів попередніх інстанцій узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Наведені обставини у сукупності та взаємозв'язку підтверджують правильність висновку судів про недоведеність відповідачем факту допущення позивачем порушень вимог законодавства у сфері оподаткування.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Підхід належної податкової обачності безпосередньо випливає з рішення Європейського суду з прав людини «Булвес» АД проти Болгарії», де зазначено, що платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати; «обачний» платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової «добросовісності» за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 221 , 223 , 224 , 230 Кодексу адміністративного судочинства України , суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у місті Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Львівської області від 1 вересня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 , 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: А.М. Лосєв

Н.Є. Маринчак