Рішення

від 13.01.2015 по справі 344/9854/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/9854/14-ц

Провадження № 22-ц/779/126/2015

Категорія 54

Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.

Суддя-доповідач Горблянський Я.Д.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Горблянського Я.Д.

суддів: Ковалюка Я.Ю., Фединяка В.Д.

секретаря Петріва Д.Б.

з участю: представників апелянта - ОСОБА_2, ОСОБА_3

позивача ОСОБА_4 та її представника - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Івано-Франківського обласного навчально-курсового комбінату житлово-комунального господарства про поновлення на роботі, - за апеляційною скаргою Івано-Франківського обласного навчально-курсового комбінату житлово-комунального господарства на рішення Івано-Франківського міського суду від 26 листопада 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

В липні 2014 року ОСОБА_4 звернулась в суд з позовними вимогами до Івано-Франківського обласного НКК ЖКГ про скасування Наказу №8 від 01.07.2014 року, поновлення її на посаді головного бухгалтера Івано-Франківського обласного НКК, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 4000 грн. моральної шкоди. Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_4 перебувала у трудових відносинах з відповідачем, працюючи з 01.06.1995 року на посаді головного бухгалтера. Наказ №8 від 01.07.2014 року про звільнення її з роботи на підставі п.1 ст.40 КЗпП України в зв'язку з скороченням, на її думку, є незаконним, оскільки згідно до Статуту підприємства посада головного бухгалтера передбачена як обов'язкова, дана посада зазначена в колективному договорі, штатний розпис на 2014 рік в частинні ліквідації цієї посади не змінювався, фінансовий стан підприємства, як підстава для скорочення посади, не погіршувався. Вважає, що відповідачем не здійснювалось будь-якої зміни в організації виробництва та праці, скорочення носить формальний характер, а тому вона підлягає поновленню, як незаконно звільнена з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до п.2 ст.235 КЗпП України та моральної шкоди.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 26.11.2014 року позов задоволено частково. Скасовано наказ №8 директора Івано-Франківського обласного НКК ЖКГ від 01.07.2014 року про звільнення із займаної посади головного бухгалтера НКК ОСОБА_4 та поновлено останню на займаній посаді. Стягнуто з Івано-Франківського обласного НКК ЖКГ на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.07.2014 року по 26.11.2014 року в сумі 52445,62 грн. та моральну шкоду в розмірі 500 грн. Вирішено питання стягнення судових витрат. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з зазначеним рішенням, вважаючи його ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвели до неправильного вирішення спору представник Івано-Франківського обласного НКК ЖКГ подав апеляційну скаргу.

Доводи апеляційної скарги зводять до того, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що звільнення стосувалось не тільки позивача, а й іншої особи, посаду якої скорочено у зв'язку зі змінами у штатному розкладі. Штатний розклад затверджений начальником Обласного управління ЖКГ в судовому порядку не оскаржувався, дії із його затвердженням протиправними не визнано, а отже він є чинний і підлягає обов'язковому виконанню керівником підприємства. В порушення Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1998 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» суд належних і переконливих доказів на підтвердження тієї обставини, що у відповідача не було в дійсності скорочення чисельності або штату працівників, в оскаржуваному рішенні не навів, що свідчить про неповне з'ясування обставин справи.

Представник апелянта вказує на порушення судом норм процесуального щодо межі строків розгляду справи.

Також зазначає, що судом не надано правової оцінки щодо повноважень відповідача на звільнення позивача, зокрема не взято до уваги Статут Івано-Франківського обласного НКК ЖКГ, відповідно до третього розділу якого директор комбінату організовує всю роботу навчального закладу по забезпеченню високої ефективності навчального процесу та відповідає за правильний підбір кадрів.

Висновок суду що відповідачем не дотримано вимог ст.49-2 КЗпП України, а саме що позивачу не запропоновано іншої посади і не враховано її критерії при залишенні на посаді, суперечить нормам чинного законодавства і спростовуються матеріалами справи. Так, до виникнення обставин, які зумовили зміни в скороченні штату працівників на даному підприємстві було дві посади, пов'язані з бухгалтерією - головний бухгалтер і бухгалтер-касир. На посаді бухгалтера-касира тимчасово працює працівник по виходу працівника, який знаходиться в декретній відпустці, дана посада не скорочувалась, а посилання позивача про можливість обійняти цю посаду є необґрунтованими, оскільки можуть порушити права іншої особи на працю.

Вказує також, що фінансовий стан підприємства на початок року значно погіршився, що і зумовило керівника вжити адекватних і своєчасних заходів, спрямованих на забезпечення стабільної роботи підприємства шляхом мінімізації видатків, а висновок суду, що у підприємства не змінився фінансовий стан, зроблений на підставі інформації про розмір заробітної плати деяких посадових осіб, необґрунтований.

Крім того суд не аргументував розмір відшкодування моральної шкоди, не навів в оскаржуваному рішенні, які саме страждання морального характеру, їх тривалість та обсяг було заподіяно позивачеві.

За наведених доводів просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, оцінивши зібрані докази, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Даним вимогам законодавства оспорюване рішення суду не відповідає.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача було формальним, відбулось без дотримання процедури звільнення відповідно до ст.40 КЗпП України, оскільки не мало місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема реорганізація, скорочення чисельності або штату працівників.

Проте до таких висновків суд дійшов із порушенням вимог матеріального і процесуального закону.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Порядок вивільнення працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці та порядок врахування переважного права працівника на залишення на роботі встановлено ст. ст. 42, 49-2 КЗпП України.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 з 01.06.1995 року працювала головним бухгалтером Івано-Франківського обласного НКК ЖКК.

Наказом директора Івано-Франківського обласного НКК ЖКГ від 01.07.2014 року №8 ОСОБА_4 звільнено із займаної посади в зв'язку з вивільненням згідно п.1 ст.40 КЗпП України з 01.07.2014 року.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.

Суд першої інстанції на порушення вимог статей 10, 212, 214 ЦПК України не дав належної оцінки доказам, наданими відповідачем, про фактичне та реальне скорочення на підприємстві.

Замість цього суд зайнявся перевіркою доцільності скорочення штату працівників, на підставі доводів позивача про те, що фінансовий стан підприємства не змінився. Разом з тим, цивільне та трудове законодавство не передбачає право суду перевіряти доцільності скорочення, оскільки власник підприємства або уповноважений ним орган самостійно вирішує питання організаційної структури, чисельності та штатів працівників.

Так, наказом №7 від 01.04.2014 року в зв'язку з відсутністю замовлень, скороченням обсягів робіт та зменшення коштів НКК скорочено посади головного бухгалтера, двох методистів, завгоспа та прибиральниці. Попереджено персонально працівників установи про їх можливе наступне звільнення з займаних посад згідно з п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку із скороченням чисельності працівників під розписку.

Як вбачається з штатного розкладу працівників Івано-Франківського обласного НКК ЖКГ з 01.07.2014 року затвердженого директором обласного НКК ЖКГ та начальником обласного управління ЖКГ, погодженого головою профспілкового комітету НКК ЖКГ, штат працівників становить 11,5 одиниць і в порівнянні з штатним розкладом на 01.01.2014 року скоротився на дві посади - головного бухгалтера та завгоспа.

Колегія не вбачає порушень трудового законодавства під час скорочення посад директором обласного НКК, оскільки останній діяв відповідно до наданих йому повноважень Статутом Івано-Франківського обласного НКК ЖКГ від 23.06.1992 року та контрактом з Івано-Франківською обласною радою від 20.12.2013 року

Зважаючи на вищенаведене у суду не було підстав вважати, що звільнення позивача відбулось без достатньої правої підстави, оскільки таке відбулось в зв'язку з скороченням посад на підприємстві, що підтверджується матеріалами справи.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги ст. 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю.

Як вбачається з матеріалів справи, на даному підприємстві у штатному розкладі передбачена посада касира-бухгалтера, яку займала ОСОБА_6, якій наказом від 05.04.2013 року надано відпустку по догляду за дитиною до трьохрічного віку з 08.04.2013 року по 30.01.2016 року. На час відпустки її посаду обіймає ОСОБА_7

У абз. 4 п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 року N 9 зазначено, що судам при розгляді справ слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).

Оскільки на час звільнення з роботи ОСОБА_4 обіймала посаду, яка за штатним розкладом була одна, іншої вільної однорідної посади на підприємстві немає, то посилання позивача на те, що вона має переважне право на залишення на роботі є помилковим, оскільки не відповідає вимогам трудового законодавства.

Під час розгляду апеляційної скарги позивачем не надано жодних додаткових доказів, які б підтвердили порушення відповідачем трудового законодавства при її звільненні з роботи. Наданий позивачем штатний розклад від 16.12.2014 року, в якому зазначена посада головного бухгалтера, прийнятий згідно рішення суду першої інстанції про поновлення її на роботі за вимогою державної виконавчої служби при виконанні даного рішення.

За таких обставин, розглянувши справу в межах заявленого позову, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що рішення судом першої інстанції постановлене з порушенням вимог матеріального права, а тому воно підлягає до скасування з ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 303,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Івано-Франківського обласного навчально-курсового комбінату житлово-комунального господарства - задовольнити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 26 листопада 2014 скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до Івано-Франківського обласного навчально-курсового комбінату житлово-комунального господарства про поновлення на роботі - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Судді Я.Д. Горблянський

Я.Ю. Ковалюк

В.Д. Фединяк