Ухвала

від 11.12.2014 по справі 820/7813/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2014 року м. Київ К/800/51887/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Юрченко В.П.

Суддів Блажівської Н.Є.

Моторного О.А.

за участю секретаря судового засідання Іванова Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2014 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2014

у справі № 820/7813/14

за позовом Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями "Книжковий клуб "Клуб сімейного дозвілля"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів у Харківській області

про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень - рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство з іноземними інвестиціями "Книжковий клуб "Клуб сімейного дозвілля", звернулось до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень від 18 грудня 2013 року № 0000124601, яким визначено грошове зобов'язання за основаним платежем 670331 тис. грн., та за штрафними санкціями 335165,50 тис грн. та №0000134601 від 18 грудня 2013 року, яким визначене грошове зобов'язання за основним платежем 466919 тис. грн. та за штрафними санкціями 233459,50 тис. грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2014р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду позов задоволено, спірні податкові повідомлення-рішення визнано протиправними та скасовано.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій прийнято незаконне та необґрунтоване рішення.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем проведена документальна планова перевірка Дочірнього підприємства з Іноземними Інвестиціями «Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт №177/46-10-03/30881083 від 04.12.2013р. та прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000124601 від 18 грудня 2013 року, яким визначено грошове зобов'язання за основаним платежем 670 331 тис. грн. та за штрафними санкціями 335165,50 тис грн. та №0000134601 від 18 грудня 2013 року, яким визначене грошове зобов'язання за основним платежем 466 919 тис. грн. та за штрафними санкціями 233459,50 тис. грн.

Контролюючим органом встановлені порушення податкового законодавства, які призвели до заниження податку на прибуток за період, що перевірявся, на суму 670331 грн., у тому числі: за 2 квартал 2012 в сумі 56842 грн., за 3 квартал 2012 в сумі 38667 грн., за 4 квартал 2012 в сумі 574822 грн., та заниженню податку на додану вартість за період, що перевірявся, на суму 466919 грн., у тому числі по періодах: за квітень 2012 на суму 162 грн., за травень 2012 на суму 8268 грн., за червень 2012 на суму 7158 грн., за липень 2012 на суму 163 грн., за жовтень 2012 на суму 1581 73 грн., за листопад 2012 на суму 1 82977 грн., за грудень 2012 на суму 110018 грн.

Як вбачається з встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, - одним з основних видів діяльності підприємства позивача є торгівля книжковою продукцією за каталогом. Податковим органом під час перевірки встановлено неправомірність формування складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, а саме: у складі витрат на збут, вартість послуг пересилання (транспортування) поштових відправлень, пов'язаних з доставкою друкованої продукції на поштові відділення УДППЗ «Укрпошта», відповідно до договору про надання послуг, оскільки товари за договором залишились нереалізованими на кінець 4 кварталу 2012 року, та доходи від продажу таких товарів не були отримані в періоді, що перевірявся. Також контролюючим органом зроблено висновок про неправомірність формування позивачем складу витрат по взаємовідносинам з ТОВ «Контент Траст» з посиланням на відсутність у позивача звітів про виконані роботи телемарккетингу, що не дає можливості встановити зв'язок з господарською діяльністю підприємства. Окрім того, податковим органом встановлено неправомірність формування складу витрат по господарський операціям з ТОВ «Альянс ЛМ», ТОВ «Альфа Велес», ТОВ «Ілліс», ТОВ «Рекламно-Виробнича Компанія «Прінт - Експрес». По взаємовідносинам з названими контрагентами контролюючим органом зроблено висновок про неможливість встановлення пов'язаності здійснених господарських операцій з господарською діяльністю позивача з посиланням на результати, викладені у актах перевірок та довідках за результатами, проведених зустрічних звірок щодо контрагентів позивача.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, зважаючи на наступне.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив зокрема з того, що умовами продажу за каталогом передбачений обов'язок позивача доставити замовлену продукцію клієнту. На виконання договору купівлі продажу, Клуб (Позивач) зобов'язаний доставити таку продукцію Клієнту за допомогою послуг Державного підприємства «Укрпошта», а клієнт в свою чергу зобов'язаний оплатити певну грошову суму за продукцію, що він придбав.

Так, на виконання договорів купівлі продажу з клієнтом в 4 кварталі 2012 року підприємством були здійснені витрати з доставки придбаної клієнтами продукції, відповідно до договору укладеному з УДППЗ «Укрпошта». На підтвердження виконання вказаного договору та використання зазначеної операції у власній господарській діяльності саме на збут книжкової продукції, позивачем надані форми 16 (накладні на пошту), що підтверджують факт прийняття посилок поштовими відділеннями та, відповідно, передачу вказаної продукції позивачем, а також супроводжувальні документи за формою 103, відповідно до яких вбачається, що книжкова продукція через відділення поштового зв'язку передавалась кінцевому споживачу. Згідно актів, які були складені відповідно до договору позивача з УДППЗ «Укрпошта» щомісяця продукція була продана та відправлена на адресу Клієнта. В цих же періодах були відображені доходи від реалізації такої продукції.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.2 ст. 138 цього Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, установлених розділом II Кодексу.

Підпунктом "г" пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу передбачено, що до складу інших витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, включаються витрати на збут, зокрема витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.

Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку (п. 138.5 ст. 138 Податкового кодексу).

Враховуючи, що собівартість продукції визнається як виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво та збут, судами правильно зроблено висновок, що відповідач неправомірно зменшив витрати позивачу застосовуючи таку складову, як собівартість, тому що позивач, як господарюючий суб'єкт, не виробляє продукцію, а тільки її продає. Отже, його витрати відносяться до інших витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, і як встановлено судами попередніх інстанцій, документально підтверджені, як того вимагає законодавство.

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «Контент Траст» з приводу надання послуг з телемаркетингу.

Маркетинг - це планування і ведення всебічної діяльності, пов'язаної з товаром, з метою здійснення оптимального впливу на споживача для забезпечення максимального споживання за оптимальної ціни та одержання в результаті цього довгострокового прибутку.

З метою оподаткування під маркетинговими послугами слід розуміти послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчення ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управління рухом продукції (робіт, послуг) до споживача та після продажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків (пп. 14.1.108 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу).

Головною умовою для врахування у складі податкових витрат на проведення послуг є їх документальне підтвердження та зв'язок таких витрат з господарською діяльністю платника податку. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач в 4-му кварталі 2012 року відніс до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, вартість робіт з телемаркетингу ТОВ «КОНТЕНТ ТРАСТ», відповідно до договору №4 від 05.11.2012 року, на суму 1 244 310 грн. Позивачем надані звіти щодо виконання робіт за договором №4 від 05.11.2012. Сума витрат за маркетингові послуги включена позивачем до складу витрат підтверджена належним чином оформленими документами, які наявні в матеріалах справи.

Щодо формування витрат позивача з наступними контрагентами:ТОВ «Альянс ЛМ» у сумі 163548 грн.; ТОВ «Альфа Велес» у сумі 14758 грн.; ТОВ «Ілліс» у сумі 3874 грн.; ТОВ «РВК «Прінт-Експрес» у сумі 276296 грн.

Суд зазначає, що факт виконання вище зазначеної угоди, сплати за неї відповідачем не заперечувався та підтверджується матеріалами справи. Судами попередніх інстанцій встановлено, що зміст угод позивача з ТОВ «Альянс ЛМ» ,ТОВ «Альфа Велес» ,ТОВ «Ілліс» ,ТОВ «РВК «Прінт-Експрес» не суперечить актам цивільного законодавства. Судами не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст договорів не відповідав би дійсним намірам сторін, і такі наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів. Наявна у матеріалах справи первинна бухгалтерська документація складена у відповідності до вимог чинного на час її складення законодавства та повністю підтверджує реальність наданих позивачеві послуг з боку ТОВ «Альянс ЛМ» ,ТОВ «Альфа Велес» ,ТОВ «Ілліс» ,ТОВ «РВК «Прінт-Експрес». Факт виконання вище зазначених угод, сплати за неї відповідачем не заперечувався та підтверджується матеріалами справи. Доказів відсутності повноважень у посадових осіб як позивача, так і ТОВ «Альянс ЛМ» ,ТОВ «Альфа Велес» ,ТОВ «Ілліс» ,ТОВ «РВК «Прінт-Експрес» на підписання договорів тощо в момент їх укладання відповідачем не надано. Посилання відповідача на акти перевірок щодо ТОВ «Альянс ЛМ» ,ТОВ «Альфа Велес» ,ТОВ «Ілліс», ТОВ «РВК «Прінт-Експрес», то вказані посилання відповідача є необґрунтованими, оскільки у відповідності до вимог ст. 61 Конституції України юридична відповідальність має індивідуальний характер, а отже господарська діяльність контрагентів позивача не вказує на факт нікчемності укладених між позивачем та ТОВ «Альянс ЛМ», ТОВ «Альфа Велес» ,ТОВ «Ілліс» , ТОВ «РВК «Прінт-Експрес» правочинів.

Колегія суддів також зазначає, що посилання відповідача на складання актів «Про неможливість проведення зустрічних звірок» не може бути належним доказом в розумінні статті 71 КАС України. Склавши акт про неможливість проведення перевірки посадові особи(службові) податкового органу здійснили аналіз та зробили висновки про оцінку та наслідки господарських договорів, можливість здійснення яких існує тільки шляхом проведення документальної перевірки. Зазначені висновки є протиправними внаслідок їх дослідження без первинних документів та оцінки у спосіб не передбачений законом.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що включена позивачем сума податку на додану вартість до податкового періоду підтверджена податковими накладними та іншими первинними бухгалтерськими документами, які підтверджують факт виконання сторонами договірних зобов'язань. В акті перевірки підтверджується те, що при оформленні податкових накладних було дотримано вимоги ст. 201 Податкового кодексу України, податкові накладні відображено у відповідності в вимогами п.201.6 у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних. Будь-яких доводів на спростування фактів на які видані податкові накладні ДПІ не навела.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 189.4 статті 189 цього Кодексу, базою оподаткування для товарів/послуг, що передаються/отримуються у межах договорів комісії (консигнації), поруки, довірчого управління, є вартість постачання цих товарів, визначена у порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Дата збільшення податкових зобов'язань та податкового кредиту платників податку, що здійснюють постачання/отримання товарів/послуг у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів та без права власності на такі товари/послуги, визначається за правилами, встановленими статтями 187 і 198 цього Кодексу.

На підставі пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, у тому числі, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 цього Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Наведене спростовує доводи касаційної скарги про невідповідність оскаржуваних судових рішень нормам матеріального та процесуального права.

За вказаних обставин, відсутності порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2014 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2014 у справі № 820/7813/14 -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П. Юрченко Судді Н.Є.Блажівська О.А.Моторний