Постанова

від 12.12.2006 по справі ас-27/421-06

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АС-27/421-06

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2006 р.                                                           Справа № АС-27/421-06  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , судді  ,  

при секретарі Сенчук І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Шебаніц Н.М.

відповідача -  не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Арлекін", м. Харків (вх. № 3736 Х/3) на постанову господарського суду Харківської області від 20.09.06 р. по справі № АС-27/421-06

за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Арлекін", м. Харків

про стягнення 3374,25 грн., -

встановила:

У липні 2006 року Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Арлекін", м. Харків про стягнення 3374,25 грн. штрафних санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у 2005 році.

Постановою господарського суду Харківської області від 20 вересня 2006 року по справі № АС-27/421-06 (суддя Мамалуй О.О.) позов задоволено.

Відповідач з даною постановою не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову господарського суду Харківської області від 20 вересня 2006 року скасувати.

Позивач письмових пояснень або заперечень по апеляційній скарзі не надав, його уповноважений представник - Шебаніц Н.М. у судовому засіданні 12.12.06р. просила постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю фірми "Арлекін", будучи належним чином повідомлене про місце, день та час розгляду справи, свого уповноваженого представника 12.12.06 р. у судове засідання не направило, про неможливість прибуття у судове засідання з поважних причин суд не повідомило.

Враховуючи ч. 2 ст. 40, ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких у разі неможливості прибути до суду з поважних причин, адресат зобов'язаний повідомити про це суд, а неприбуття в судове засідання без поважних причин або неповідомлення про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за апеляційною скаргою відповідача за наявними в ній матеріалами.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, заслухавши уповноваженого представника позивача - Шебаніц Н.М., яка просила постанову суду першої інстанції залишити без змін, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Приймаючи оскаржувану постанову, господарський суд Харківської області виходив з результатів встановлення та дослідження документально підтверджених матеріалами справи обставин спору за яким встановив, що відповідно до статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ, в редакції, що діяла на час виникнення правовідносин  (надалі –Закон) для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

Згідно зі статтею 20 Закону підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щорічно сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, незайняте інвалідом. Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно зі ст. 18 вищевказаного Закону, працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів. Крім цього, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів закріплений за державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів,  громадськими організаціями інвалідів, що передбачено “Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314).

Згідно пункту 3 цього Положення робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Згідно з пунктами 5, 10, 11, 12, 13, 14 вказаного Положення підприємства повинні інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів (звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках за формою 3-ПН з приміткою робочі місця для інвалідів), а працевлаштування інвалідів здійснюється органами, вказаними у ст. 18 Закону, з урахуванням повноважень, стану здоров'я, здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Наказом Державного комітету статистики № 244 від 06.07.1998 р., затверджена форма статистичної звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад)", яка подається підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості.

Як вбачається з листа Ленінського районного центру зайнятості № 883  від 22.06.06р. (а.с. 15) відповідач не надавав інформацію та форму 3-ПН про наявність вільних робочих місць та вакантних посад для інвалідів протягом 2005 року та не звертався до центру зайнятості з проханням направити інвалідів на підприємство для працевлаштування. Також відповідачем не було надано суду доказів повідомлення інших компетентних органів, зазначених у статті 18 Закону, про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів.

Слід зазначити, що тільки на підставі наданих до центру зайнятості звітів про наявність вакансій можливе направлення на підприємство кандидатів на подану вакансію.

Разом з цим, відповідно до поданої державної звітності ”Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів” (форма №10-ПІ поштова-річна) за 2005 рік відповідач повинен був створити у вказаному році 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів (відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу 12 осіб), однак на підприємстві відповідача не працювало та не було працевлаштовано у 2005 році жодного інваліда.

Отже, колегія суддів, погоджуючись із висновками господарського суду, також вважає, що відповідачем не був виконаний встановлений законом норматив створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році. Тим самим відповідач порушив вимоги статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, а згідно статті 20 Закону, Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій  до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 р. № 1767, а тому повинен був перерахувати до Фонду соціального захисту інвалідів суму штрафних санкцій.  

Розмір відрахувань визначається середньорічною заробітною платою на підприємстві за кожне робоче місце. Як свідчать матеріали справи, фонд оплати праці штатних працівників на підприємстві відповідача у 2005 році становив 79,2  тис. грн., при середньообліковій чисельності штатних працівників 12 осіб, отже середньорічна заробітна плата на підприємстві на одного працівника у 2005 році становила 6600,00 грн. Сума штрафних санкцій за 1 незайняте інвалідом робоче  місце у 2005 році згідно з вимогами статті 20 Закону складає 3300,00 грн.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 р. № 1767, штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітнім.

Однак, відповідач не перерахував кошти у встановлений чинним законодавством термін та не надав належних доказів створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а саме: наказу про затвердження заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві, затверджене положення про робоче місце інваліда, наказ про створення спеціальної комісії по атестації робочих місць для працевлаштування інвалідів, атестації робочого місця для інваліда, колективного договору на 2005 рік, тому позовні вимоги на суму 3300,00 грн. за нестворене робоче місце для працевлаштування інваліда у 2005 році, на думку колегії суддів, є обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що відповідно до частини третьої статті 20 Закону підприємства (об'єднання), установи і організації сплачують штрафні санкції за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів), а у 2005 році підприємство відповідача не мало прибутку і працювало збитково, що підтверджується звітом про фінансові результати за 2005 рік.

Однак, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що посилання відповідача на відсутність прибутку за звітний період, як на підставу від звільнення останнього від сплати штрафних санкцій за незайняті місця для працевлаштування інвалідів, слід вважати безпідставними, оскільки аналіз відповідних норм Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” дозволяє зробити висновок про те, що закон не ставить в залежність обов'язок щодо сплати штрафних санкцій від наявності чи відсутності прибутку, а вказує лише джерело сплати. Разом з цим, слід зазначити, що сплачені чи стягнуті за рішенням суду штрафні санкції не можуть бути віднесені підприємством на собівартість продукції чи надані послуги.

Згідно зі статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги або заперечення. А відповідно до частини 1 статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

На думку колегії суддів, позивач надав, а господарський суд Харківської області належним чином дослідив та оцінив докази, які свідчать про те, що відповідач не виконав встановлений законом норматив створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році.

          Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Арлекін", м. Харків позбавлена фактичного та правового обґрунтування на її підтвердження, постанова господарського суду Харківської області від 20.09.2006 р. по справі № АС-27/421-06 прийнята без порушень норм матеріального та процесуального права, а доводи з яких подана апеляційна скарга про скасування постанови, не можуть бути підставою для її зміни чи скасування, оскільки спростовуються вищевказаним.

Керуючись статтями 86, 195, 200, пунктом 1 частини 1 статті 205, статтею 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -

ухвалила:

Постанову господарського суду Харківської області від 20.09.2006 р. по справі № АС-27/421-06 залишити без змін.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Арлекін", м. Харків залишити без задоволення.

         Головуючий суддя                                                                      

                                 Судді