Постанова

від 14.01.2015 по справі 902/1174/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2015 року Справа № 902/1174/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

при секретарі Максютинська Д.В

за участю представників сторін:

від позивача: представник не з'явився

від відповідача: представник не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Фізична особа - підприємець Бренер Анатолій Маркович на рішення господарського суду Вінницької області від 24.11.14р. у справі № 902/1174/14 (суддя Маслій І.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю"Титан"

до відповідача Фізичної особи - підприємця Бренера Анатолія Марковича

про стягнення в сумі 10 555 грн. 94 коп.

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Титан» (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Вінницької області з позовною заявою (а.с. 3-4) до Фізичної особи-підприємця Бренера Анатолія Марковича (надалі -Відповідач) про стягнення з Відповідача на користь Позивача боргу по оплаті орендної плати в сумі 10 045 грн. та штрафу в розмірі 510 грн. 94 коп..

Рішенням господарського суду Вінницької області від 24 вересня 2014 року (а.с. 31-33) з підстав, вказаних у рішенні, позов задоволено. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача основний борг в сумі 10 045 грн. та пеню в розмірі 510 грн. 94 коп.. Також, даним судовим рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 827 грн..

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 46-50) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Вінницької області від 24 листопада 2014 року в даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права. Крім того, Відповідач як на підставу скасування рішення суду посилається на той факт, що оскільки об'єкт оренди не був переданий Позивачем для Відповідача на умовах та в порядку договору оренди, то є підстави вважати, що сторони не приступили до виконання цивільних прав та обов'язків.

Ухвалою суду від 25 листопада 2014 року (а.с. 45) апеляційну скаргу Відповідача прийнято до провадження та призначено її розгляд на 14 січня 2015 року на 15 год. 30 хв.

Позивач не скористався правом подачі письмового відзиву на апеляційні скарги, що у відповідності частини 2 статті 96 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду.

У судове засідання від 14 січня 2015 року представники Позивача та Відповідача не з'явились.

Позивач причини неявки свого представника суду не повідомив. Про дату, час та місце розгляду справи Позивач належним чином повідомлений, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 61). Жодних клопотань від Позивача щодо відкладення розгляду справи до господарського суду апеляційної інстанції не надходило. В той же час, в ухвалі про прийняття апеляційної скарги до провадження відсутні вимоги щодо обов'язкової явки представників сторін.

Колегією суду враховано, що відповідно до пункту 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, як вбачається з відмітки про відправку, яка міститься на звороті сторінки ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 25 листопада 2014 року, копії вказаного процесуального документу було відправлено сторонам у даній справі - 27 листопада 2014 року.

При цьому, відповідно до пункту 2.6.15. Інструкції з діловодства в господарських судах України, на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Таким чином, Позивач був належним чином повідомлений про розгляд апеляційної скарги у даній справі, але не скористався своїми процесуальними правами на участь у судовому засіданні.

Водночас, на адресу Рівненського апеляційного господарського суду 13 січня 2015 року надійшло клопотання від представника Відповідача (а.с. 65), в котрому, з підстав, висвітлених у даному клопотанні, Відповідач просить відкласти розгляд справи на іншу дату.

Дослідивши дане клопотання Відповідача про відкладення розгляду справи, колегія суду прийшла до висновку про його відхилення з наступних підстав.

Відповідно до пункту 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

При цьому, колегія суду констатує факт того, що Відповідач подаючи клопотання не підтвердив жодним доказом обгрунтованості та дійсності обставин, висвітлених у клопотанні як підстави для відкладення розгляду апеляційної скарги, що колегія суду розцінює як опосередковане свідчення безпідставності такого клопотання чи спробу не скористання своїм процесуальним правом, а спробу затягнути розгляд справи (апеляційної скарги).

Враховуючи усе вищевказане та те, що матеріали справи містять докази повідомлення як Позивача так і Відповідача про дату, час та місце судового засідання, разом з тим, явка судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалася, з врахуванням закінчення двомісячного строку розгляду даної справи, та приписів статті 101, частини 2 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника Позивача та Відповідача, за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Вінницької області від 24 вересня 2014 року по даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення. При цьому, суд виходив з наступного.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що 1 травня 2013 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір оренди (надалі - Договір; а.с. 8).

Відповідно до умов Договору, Позивач передав Відповідачу у тимчасове володіння для комерційного використання бокс загальною площею 41,0 м 2 (далі майно), склад і вартість якого викладені в Додатку № 1.

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що: термін оренди складає один рік з моменту прийняття орендованого майна по акту приймання.

Згідно з пунктами 5.1-5.2 Договору: розмір орендних платежів складає 4 305 грн. щоквартально; орендна плата сплачується в безготівковому або готівковому порядку на розрахунковий рахунок Позивача, або в касу підприємства не пізніше 5 числа місяця наступного кварталу.

Як визначено пунктом 6.3 Договору, Позивач зобов'язався вчасно вносити орендні платежі.

Як зазначено Позивачем в позовній заяві на виконання прийнятих зобов'язань Позивач передав Відповідачу приміщення боксу за актом приймання-передачі від 1 травня 2013 року, однак даний акт, був втрачений Позивачем.

Поряд з тим, колегія суду звертає увагу, що в матеріалах справи міститься Договір, котрий підписаний та скріплений печатками як зі сторони Позивача та зі сторони Відповідача.

Позивачем до матеріалів справи додані копії витягу про державну реєстрацію прав та свідоцтво про право власності на нерухоме майно (а.с. 9-10).

Також, в обгрунтування неналежного виконання Відповідачем своїх зобов'язань за Договором Позивачем було додано прибутковий касовий ордер № 87 від 17 червня 2013 року на суму 4 305 грн. та прибутковий касовий ордер № 89 від 20 червня 2013 року на суму 2 870 грн. (а.с. 11-12).

В зв'язку із невиконанням Відповідачем своїх зобов'язань по Договору щодо сплати заборгованості за користування орендованим майном за період з жовтня 2013 року - по квітень 2014 року включно, загальний борг Відповідача склав 10 045 грн., а тому Позивач звернувся в суд з позовом до Відповідача про стягнення заборгованості з орендної плати та штрафу.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і стаття 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Водночас, частиною 1 статті 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений говором або законом.

Стаття 626 Цивільного кодексу України, встановлює поняття договору, відповідно до якої, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом статтею 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

В силу дії частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Нормами статті 526 Цивільного кодексу України (яка кореспондується із статтею 193 Господарського кодексу України) встановлено, що: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено (аналогічна позиція якої закріплена і в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України), що: одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 527 Цивільного кодексу України: боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту; кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Як визначено частиною 1 статтею 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Колегія суду дослідивши матеріали справи зауважує, що Позивачем в обґрунтування часткового виконання зобов'язання щодо оплати за користування предметом оренди по Договору, долучено до матеріалів справи прибуткові касові ордера, з дослідження котрих вбачається, що вони містять всі обов'язкові реквізити, котрі передбачені для прибуткових касових ордерів (Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637), підставу для здійснення оплати зазначено «Договір оренди».

Даними прибутковими касовими ордерами (прибутковий касовий ордер № 87 від 17 червня 2013 року на суму 4 305 грн. та прибутковий касовий ордер № 89 від 20 червня 2013 року на суму 2 870 грн.) було прийнято від Відповідача орендної плати в сумі 7 175 грн..

Водночас, факт даної оплати Відповідачем в апеляційній скарзі не оспорюється.

Колегія суду враховуючи дані прибуткові касові ордери констатує, що такі конклюдентні дії Відповідача, котрі виразилися в оплаті частини орендної плати, оспосердковано засвідчують по визнання Договору та вчинення Відповідачем дій на його виконання, що в свою чергу повністю нівелює твердження Відповідача (а.с. 48) щодо не передання йому Позивачем об'єкта оренди та як наслідок не виконання сторонами умов Договору в цілому.

При цьому, колегія суду констатує факт того, що загальна сума орендної плати за Договором (за рік - чотири квартали), в силу дії пунктів 3.1 та 5.1 становлять 17 220 грн..

Тобто, з урахуванням вищеописаних оплат заборгованість відповідача перед Позивачем за Договором (за період дії Договору - з 1 травня 2013 року по 30 квітня 2014 року) становить 10 045 грн..

При цьому, колегія суду констатує факт того, що в силу дії пункту 5.2 Договору, орендна плата сплачується в безготівковому або готівковому порядку на розрахунковий рахунок Позивача або в касу Позивача не пізніше 5 (п'ятого) числа місяця наступного кварталу. При цьому, колегія апеляційного господарського суду констутує факт того, що даний пункт встановлює обов'язок оплати оренди Відповідача і не містить жодних посилань на необхідність для здійснення оплати отримання розрахунків чи підписання будь-яких актів. В той же час пункт 5.4 Договору містить умови щодо подання в кінці кожного кварталу рахунків на суму орендної плати, та умову щодо підписання одночасного між сторонами акту виконаних робіт, проте даний пункт не вказує, що саме ці рахунки та акт є підставою для оплати. Тобто, обов'язок оплати за пунктом 5.2 Договору сторонами не поставлено в Договорі в залежність від настання умов, визначених у пункті 5.4 Договору.

Тобто, з огляду на усе вищевказане заборгованість за II квартал 2013 року в сумі 2 870 грн. (2 місяці орендної плати) мала бути сплачена до 7 жовтня 2013 року (з врахуванням вихідних днів); заборгованість за IV квартал 2013 року в сумі 4 305 грн. (3 місяці оренди) мала бути сплачена до 6 січня 2014 року (з урахуванням вихідних днів); заборгованість за 1 квартал 2014 року в сумі 4 305 грн. (3 місяці оренди) мала бути сплачена до 7 квітня 2014 року (з урахуванням вихідних днів); заборгованість за 11 квартал 2014 року в сумі 1 435 грн. (1 місяць) мала бути сплачена до 7 липня 2014 року (з урахуванням вихідних днів).

Водночас, в матеріалах справи не міститься будь-яких доказів оплати решту суми заборгованості по орендній платі, так як і не було подано доказів не отримання та не користування даним об'єктом Договору.

Водночас, суд звертає увагу апелянта на те, що умовами пункту 8.1 Договору сторони обумовили відповідальність Відповідача за прострочення прийняття орендованого майна в розмірі 1 % від вартості боксу загальною площею 41, 0 кв.м. за кожен день прострочення.

Крім того, суд бере до уваги й те, що даний Договір не визнавався Відповідачем в судовому порядку недійсним та Відповідачем нічого не було зазначено з приводу наявності сумнівів щодо його дійсності (даний Договір підписаний та скріплений печаткою Відповідача) в поданій ним апеляційній скарзі.

З огляду на описане вище, на основі статтей 509, 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, статтей 193, 198 Господарського кодексу України, з врахуванням розрахунку заборгованості по орендній платі (та часткової її оплати на суму 7 175 грн.), позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача заборгованості по орендній платі в сумі 10 045 грн., підлягають до задоволення.

Відповідно, приймаючи таке рішення, Рівненський апеляційний господарський суд залишає без змін рішення господарського суду Вінницької області в цій частині.

Окрім основного боргу, Позивачем заявлено вимогу про стягнення з Відповідача 510 грн. 94 коп. штрафу (стягнуто судом першої інстанції як пеню).

Розглянувши дану позовну вимогу щодо її обґрунтованості, колегія суду зазначає наступне.

Пунктом 8.1 Договору передбачено, що: у випадку прострочення прийняття орендованого майна Відповідач зобов'язався сплатити пеню в розмірі 1 % від вартості майна за кожен день прострочення; у випадку прострочення по сплаті орендних платежів - штраф у розмірі 1 % від суми боргу за кожен день прострочення.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про судове рішення» від 23 березня 2013 року № 6, з огляду на вимоги частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Згідно статтей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За умовами статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Колегія суду зауважує, що частиною 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З викладеного слідує, що частина 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України.

З огляду на вищенаведені норми діючого законодавства в правовій площині Договору з врахуванням матеріалів справи, колегія суду (скориставшись процесуальним правом) розцінює пункт 8.1 Договору як стягнення з Відповідача саме пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за Договором.

Водночас, колегія суду дослідивши розрахунок Позивача, доданий до позовної заяви (а.с. 14) зазначає наступне.

Позивачем було визначено 510 грн. 94 коп. пені, а саме: за період з 6 січня 2014 року із сумою боргу в розмірі 4 305 грн. та кількістю днів прострочення 181 - 272 грн. 72 коп. пені; за період з 7 квітня 2014 року сума боргу 4 305 грн. із кількістю днів прострочення 115 - 173 грн. 28 коп. пені; за період з 5 травня 2014 року із сумою боргу в розмірі 1 435 грн. та кількістю днів прострочення 87 - 64 грн. 94 коп. пені.

Проте, суд констатує, що як встановлено вище в даній судовій постанові та з огляду на умови пункту 5.2 Договору, заборгованість за IV квартал 2014 року в сумі 1 435 грн. (1 місяць оренди, а саме квітень 2014 року) мала б бути сплачена до 7 липня 2014 року (з урахуванням вихідних днів (заборгованість за II квартал 2013 року в сумі 2 870 грн. (2 місяці орендної плати) мала бути сплачена до 7 жовтня 2013 року (з врахуванням вихідних днів); заборгованість за IV квартал 2013 року в сумі 4 305 грн. (3 місяці оренди) мала бути сплачена до 6 січня 2014 року (з урахуванням вихідних днів); заборгованість за 1 квартал 2014 року в сумі 4 305 грн. (3 місяці оренди) мала бути сплачена до 7 квітня 2014 року (з урахуванням вихідних днів); заборгованість за 11 квартал 2014 року в сумі 1 435 грн. (1 місяць) мала бути сплачена до 7 липня 2014 року (з урахуванням вихідних днів).

Відповідно, з наступних днів після останнього дня для оплати у Позивача виникло право не лише вимагати оплату заборгованості, але й право нараховувати визначені в Договорі штрафні санкції.

Відповідно, колегією суду проведено перерахування пені (із застосуванням калькулятора штрафів інформаційно-аналітичної системи «Ліга») з врахуванням пункту 5.2 Договору та в розрізі періоду за котрий Відповідач нараховувавдані штрафні санкції, визначених Відповідачем в своєму розрахунку (а.с. 14), а саме: за період з 8 січня 2014 року по 5 липня 2014 року - 332 грн. 49 коп. пені; з 8 квітня 2014 року (6 квітня вихідний день) по 31 липня 2014 року - 263 грн. 37 коп. пені; з 8 липня 2014 року по 31 липня 2014 року - 21 грн. 47 коп. пені (а всього 617 грн. 33 коп. пені).

При цьому, з огляду на вищезазначені норми діючого законодавства, колегія суду зазначає, що відповідно до пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суму пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Відтак, з урахуванням усього вищевказаного, згідно пункту 8.1 Договору, статті 232 Господарського кодексу України та статтей 546-551, 611 Цивільного кодексу України, колегія суду зазначає, що позовні вимоги Позивача про стягнення пені саме в сумі 510 грн. 94 коп., підлягають до задоволення в повному обсязі.

Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення господарського суду Вінницької області і в цій частині без змін.

Водночас колегія суду зауважує, що відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

З огляду на усе вищевказане у цій постанові та з огляду на докази наявні у матеріалах справи, колегія Рівненського апеляційного господарського суду констатує, що доводи апелянта, висвітлені в апеляційній скарзі є надуманими, безпідставними, а тому до уваги колегією суду не беруться.

Крім того, з матеріалів справи не вбачається та Відповідачем, всупереч нормам статтей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, взагалі не надано будь-яких доказів на підтвердження обставин, висвітлених в апеляційній скарзі.

Враховуючи усе вищевказане Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення господарського суду Хмельницької області без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги суд залишає за Відповідачем.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Бренера Анатолія Марковича

- залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 24 листопада 2014 року в справі № 902/1174/14 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу № 902/1174/14 повернути господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.