Рішення

від 12.01.2015 по справі 907/1041/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.01.2015 Справа № 907/1041/14

За позовом : Берегівського об'єднання ринків і магазинів «Сільгосппродукти» м.Берегово

До відповідача : Берегівської міської ради м.Берегово

За участі 3-ї особи на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору: ФОП Бернікевич Галини Дмитрівни м.Берегово

Про змін до договору купівлі-продажу від 12.03.2012р.

Суддя О.С. Йосипчук

за участю представників сторін:

позивача: Орябко М.В. - представник

відповідача: представник не з'явився

3-ї особи: представник не з'явився

СУТЬ СПОРУ : Позивачем заявлено позов про внесення змін до договору купівлі-продажу земельної ділянки в м.Берегово по вул..Сечені, 10 від 02.03.2012р. (Надалі Договір від 02.03.2012р.), укладеного між Берегівською міською радою та Берегівським об'єднанням ринків і магазинів «Сільгосппродукти», посвідченим приватним нотаріусом Берегівського районного нотаріального округу Мирончук О.В. та зареєстрованим в реєстрі за №1322, в частині зменшення площі земельної ділянки з площі 1,2980Га на площу 1,2776Га.

Позивач стверджує, що всупереч умов договору, п.7 ст.128 ЗК України, ст.ст.526,629 ЦК України та ст.193 ГК України, відповідач, у встановленому п.5.2. договору від 12.03.2012р., не виконав свої зобов'язання та не надав позивачу державний акт на право приватної власності на предмет продажу - земельну ділянку, площею 1,2980Га, що в м.Берегово по вул. Сечені, 10.

У подальшому, при виготовленні технічної документації із землеустрою, йому (позивачу) стало відомо про те, що фактична площа земельної ділянки, яка оплатно передається у власність позивачу, є меншою за обумовлену договором від 02.03.2012р. і становить 1,2842 Га.

У зв'язку із вищевикладеним, позивач 16.01.2013р. звернувся до відповідача із Листом №5 із вимогою виконати умови договору від 02.03.2012р., яку останній залишив без задоволення, що і привело до виникнення спору. Повторні звернення до відповідача з цього ж приводу так само були залишені без позитивної відповіді.

У послідуючому, покликаючись на висновки Постанови Вищого господарського суду України від 03.07.2014р. по справі №907/1969/13 та скоригованого касаційною інстанцією Рішення Господарського суду Закарпатської області від 17.12.2013р. по справі №907/1069/13, позивач знову, Листом від 03.09.2014р. за №97, звернувся із вимогою про внесення відповідних змін до договору від 02.03.2012р., яка також не була задоволеною відповідачем.

Таким чином, мотивуючи викладеним вище, позивач просить врегулювати спір в порядку ст.188 ГК України, внісши до договору від 02.03.2012 зміни в частині зменшення площі земельної ділянки з площі 1,2980Га на площу 1,2776 Га.

У судовому засіданні представник позивача настоює на задоволенні позову, зазначивши при цьому, що доказом виникнення спору та фактом дотримання ним правил ст.188 ГК України, є його звернення до відповідача із листом від 16.01.2013р. за №5.

Відповідач чітких пояснень, щодо заявлених до нього позовних вимог, не надав, однак упродовж розгляду спору у суді заявляв про необхідність врегулювання спору безпосередньо шляхом примирення. Разом з цим, не зважаючи на надану їх таку можливість, учасники спору не знайшли можливість врегулювати спір примиренням.

Відповідач свого представника у засідання суду не направив.

У попередніх засіданнях суду оголошувались перерви за клопотаннями учасників спору, де вони просили надати їм час для примирення.

Заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши

подані по справі доказові матеріали щодо спірного питання ,

СУД ВСТАНОВИВ:

Як вбачається із матеріалів справи та пояснень представників сторін спору, Рішенням 14 сесії 6 скликання Берегівської міської ради від 03.02.2012 № 746 „Про продаж Берегівському об'єднанню ринків і магазинів „Сільгосппродукти" земельної ділянки несільськогосподарського призначення за адресою: м. Берегово, вул. Сечені, 10" вирішено, зокрема, погодити звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки несільськогосподарського призначення за адресою: м. Берегово, вул. Сечені, 10, площею 1,2980 га, для комерційного використання, вартістю 1001147,40 грн.; продати Берегівському об'єднанню ринків і магазинів „Сільгосппродукти" земельну ділянку за адресою: м. Берегово, вул. Сечені, 10, площею 1,2980 га, вартістю 1001147,40 грн. із розрахунку 77,13 грн. за 1 м. кв., для комерційного використання; надати дозвіл на розстрочення платежу Берегівському об'єднанню ринків і магазинів „Сільгосппродукти" до 01.08.2013 за умов сплати протягом 30 календарних днів після нотаріального посвідчення договору купівлі - продажу земельної ділянки не менше як 50% загальної суми платежу, згідно п. 2 цього рішення; вважати таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування землею від 12.07.2000 серії І-ЗК № 001137 з дня купівлі - продажу земельної ділянки.

На підставі означеного акту органу місцевого самоврядування, 02.03.2012 між Берегівською міською радою (продавець) та Берегівським об'єднанням ринків і магазинів „Сільгосппродукти" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до п. 1 якого Берегівська міська рада продала, а Берегівське об'єднання ринків і магазинів „Сільгосппродукти" купило земельну ділянку загальною площею 1,2980 га, яка розташована в м. Берегово по вул. Сечені, 10, без зміни її цільового призначення. Земельна ділянка площею 1,2980 га розташована в межах населеного пункту м. Берегово, згідно плану встановлених меж. Кадастровий номер 2110200000:01:003:0054. Земельну ділянку віднесено до земель несільськогосподарського призначення, для комерційного використання. На даній земельній ділянці за адресою м. Берегово, вул. Сечені, 10, розташований об'єкт нерухомості - комплекс, який належить Берегівському об'єднанню ринків і магазинів „Сільгосппродукти".

Із змісту аргументів (підстав позову) позивача витікає, що при виготовленні технічної документації із землеустрою, йому стало відомо про те, що фактична площа земельної ділянки, яка оплатно передається у власність позивачу, є меншою за обумовлену договором від 02.03.2012р. і становить 1,2842 Га. Таке твердження обґрунтовується посиланням на висновки Постанови Вищого господарського суду України від 03.07.2014р. по справі №907/1969/13 та скоригованого касаційною інстанцією Рішення Господарського суду Закарпатської області від 17.12.2013р. по справі №907/1069/13 за якими спірний договір від 02.03.2012р. визнано недійсним в частині зменшення предмета продажу на 0.0022 Га., а також посиланням на те, що на земельній ділянці, яка є предметом продажу у спірній ситуації, знаходиться споруда - власність ФОП Бернікевич Г.Д. яка займає частину спірної території площею 0.00208Га. Останнє підтверджується договором купівлі-продажу від 16.04.2002р., де продавець Лазар Є.Є. відчужує Бернікевич Г.Д. споруду площею 20,80 кв.м. по вул..Сечені, 10 в м.Берегово.

Аналізуючи ці доводи у наведеній вище позиції позивача, суд прийняв до уваги те, що його вимога позивача стосується внесення змін до договору від 02.02.2012р. в частині зменшення площі земельної ділянки з площі 1,2980Га на площу 1,2776Га. Разом з цим, матеріалами справи підтверджуються факт визнання недійсним спірного договору від в частині 0.0022 Га та факт зайняття частини спірної земельної ділянки (0.00208Га) об'єктом нерухомості, який належить третій особі (не позивачеві). У сукупності цих доказів розмір земельної ділянки, на яку не може претендувати позивач становить 0.00428 Га, що на 0.01612Га менше. Таким чином, наявність підстав для внесення зміни до договору від 02.03.2012р. в частині зменшення прощі предмета продажу у розмірі 0.01612Га позивач не навів. Оскільки невідповідність змісту позовної вимоги змісту її обґрунтування не усунуто, суд вважає підставність цієї вимоги, в цілому, припущенням позивача (ст.33 ГПК України).

Далі, ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Водночас статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Поряд з цим, судом встановлено, що правовою підставою для звернення до суду позивач вважає порушення його законного права на предмет продажу за договором від 02.03.2012р., відповідно ст.ст.526,629 ЦК України, обираючи, в той же час, спосіб захисту свого права у формі внесення змін до договору в порядку ч.4 ст.188 ГК та ч.2 ст.652 ЦК України.

Відповідно до ст.1 ГПК України, суб'єкти господарювання вправі звернутись за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів у випадку порушення цих прав чи охоронюваних інтересів. Тобто наявність спору є першопричиною можливості усунути у позовному провадженні обставини, внаслідок яких порушені або порушуються (але не «можуть бути порушеними») права обо охоронювані законом інтереси. Таку концепцію закладено в основу ст.55 Конституції України, Що додатково підтверджується Рішенням Конституційного суду України від 25.11.2997р. №6-зп.

Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна умов договору вчинюється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором, законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч.2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Системний аналіз цих норм права породжує висновок про те, що зміна договору є можливою, як юридичне явище і повинна бути вчиненою у тій же формі, у якій зроблено договір.

Правилами ст.652 ЦК України, зокрема ч.2, регламентується випадок, коли сторонами не було досягнуто контрагентами добровільно згоди щодо приведення договору у відповідність із обставинами, які змінились істотно. Таким чином, ч.2 ст.652 ЦК України (якою обґрунтовує свої вимоги позивач) підлягає застосуванню у випадку наявності спору; коли сторони договору не змогли домовитись про зміну договору безпосередньо.

Статтею 188 ГК України унормовано процес зміни або розірвання договорів, який регламентує можливі дії учасників правовідносин. За змістом п.2 цієї статті, сторона, яка вважає за необхідне змінити договір повинна звернутись із такою пропозицією до свого контрагента. З огляду на це, законодавчо визначено, що пропозиція щодо внесення змін до договору може виходити від будь-якої сторони, однак повинна бути викладеною письмово. І лише коли інша сторона договору відхилила пропозицію внести зміни до договору, є можливим застосування п.4 ст.188 ГК України, за яким спір про внесення змін до договору вирішується у судовому порядку. Означене правило Господарського суду України кореспондується із правилами ст.652 ЦК України і є імперативним.

Відповідно до ст.180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямовані на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами. При цьому, при укладанні договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет , ціну та строк дії договору (п.3 ст.180 ГК України).

Тому, позаяк господарський договір є основною правовою формою, що опосередковує суспільні відносини, що виникають у сфері господарювання (ст.179 ГК України), зміст його повинен бути чітким визначеним.

У сукупності, аналіз ст.ст.179, 180,188 ГК України приводить до висновку про те, пропозиція про внесення змін до договору, з якою звертається одна сторона договору повинна бути чітко визначеною і зрозумілою іншій стороні. Умови змін повинні семантично відповідати змісту договору та бути прописаними тою ж технікою, як і сам договір.

Власне, дії сторін сторін щодо внесення змін до договору є угодою спрямовані зміну правовідносин,а тому мають відповідати вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Позивач стверджує, що пропозиція внести зміни до договору від 02.02.2012р. міститься у його Листі №5, яким він звернувся до відповідача 16.01.2013р. Однак, із змісту Листа Берегівського об'єднання ринків і магазинів «Сільгосппродукти» №5 від 16.01.2013р. вбачається, вимога усунути порушення виконання зобов'язання або видати державний акт на право власності, або інший правовстановлюючий документ, що підтверджує право власності. Означені вимоги, не стосуються істотних умов договору від 02.03.2012р., а тому не сприймаються в якості пропозиції внести зміни нього. Тому, означений Лист не може слугувати підставою для ініціювання процесу, унормованого ст.188 ГК України та ст.652 ЦК України у сукупності.

Так само не може бути, визнано пропозицією і звернення позивача до відповідача із Листом від 03.09.2014р. за №97 де він звернувся із вимогою про внесення відповідних змін до договору від 02.03.2012р. Даний Лист ґрунтується на висновках Постанови Вищого господарського суду України від 03.07.2014р. по справі №907/1969/13 та скоригованого касаційною інстанцією Рішення Господарського суду Закарпатської області від 17.12.2013р. по справі №907/1069/13, а тому стосується тієї частини договору від 02.03.2012р., яку визнано недійсним продаж земельної площі 0,0022Га.

Окрім того, із змісту Листа від 03.09.2014р. №97 вбачається вимога привести договір від 02.03.2012р. у відповідність до Постанови Вищого господарського суду України від 03.07.2014р. по справі №907/1969/13 та скоригованого касаційною інстанцією Рішення Господарського суду Закарпатської області від 17.12.2013р. по справі №907/1069/13 і не містить пропозиції про внесення змін до п.1.1. спірного Договору купівлі-продажу від 02.03.2012р. в частині зменшення площі земельної ділянки з площі 1,2980Га на площу 1,2776Га.

Таким чином, на підставі вище приведеного, суд доходить висновку про те, що семантичний аналіз, як Листа позивача №5 від 16.01.2013р. так і Листа №97 від 03.09.2014р. не дає підстав вважати їх пропозицією внести зміни до договору від 02.03.2012р. у контексті правил ст.188 ГК України та ст.652 ЦК України.

На підставі викладеного, суд визнає неспроможними докази позивача на підтвердження факту дотримання правил внесення змін до договору, а відтак, і докази існування спору, який має бути вирішено у порядку п.4 ст.188 ГК України (із наслідками п.5 ст.188 ГК України) та п.2 ст.652 ЦК України

Зважаючи на таке, слід зробити висновок про те, що у спірній ситуації п.4 ст.188 ГК України (із наслідками п.5 ст.188 ГК України) та п.2 ст.652 ЦК України не підлягають застосуванню; вимоги позивача у спірній ситуації є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 33, 34, 44-49, 82, 84, 87 ГПК України

СУД ВИРІШИВ:

1.У задоволенні позову відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 16.01.2015р.

Суддя О. С. Йосипчук