Рішення

від 13.01.2015 по справі 922/4855/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2015 р.Справа № 922/4855/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Присяжнюка О.О.

при секретарі судового засідання Кріциній В.Е.

розглянувши справу

за позовом Приватного АТ "Телесистеми України", м. Дніпропетровськ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Електронні платіжні системи", м. Харків про стягнення коштів за участю представників:

позивача - Кононова І.В., дов. № І-Д/140 від 01.01.2015 р.; Яльченко О.І. дов. № І-Д/141 від 01.01.2015 р.

відповідача - Сенік С.Г. , дов. від 17.11.2014 року

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Телесистеми України» звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Електронні платіжні системи», в якій просить суд стягнути з відповідача 135 641,70 грн. заборгованості за договором доручення № ДД/2-287 від 01.04.2012 року, пеню в сумі 24 125,64 грн., 3% річних в сумі 4 325,67,00 грн., інфляційних нарахувань в сумі 23 691,39 грн., витрати по сплаті судового збору, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач в порушення умов договору доручення № ДД/2-287 від 01.04.2012 р. не виконав свої зобов'язання від імені та на користь ПрАТ "Телесистеми України" певних юридичних дій, в тому числі реалізації кодів поповнення рахунку та електронних стартових пакетів довірителя.

Ухвалою господарського суду від 03.11.2014 року порушено провадження у справі №922/4855/14, розгляд справи призначено на 18.11.2014року.

З метою виконання сторонами вимог попередніх ухвал у повному обсязі, розгляд справи було відкладено до 04.12.2014 року.

Ухвалою господарського суду від 04.12.2014року задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату, розгляд справи відкладено до 23.12.2013року.

22.12.2014року від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог (вх.№46353), в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 133 641,70грн., пеню в сумі 23 769,94грн., 3% річних в сумі 4261,89грн., інфляційні нарахування у розмірі 23 333,84грн.

Ухвалою господарського суду від 23.12.2014 року було прийнято заяву про зменшення позовних вимог, задоволене узгоджене клопотання сторін про продовження терміну розгляду спору по справі на п'ятнадцять днів у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, для надання доказів та додаткових пояснень по справі. Розгляд справи був відкладений до 13.01.20115 року.

13.01.2015року від позивача надійшла заява про уточнення розміру позовних вимог (вх.№856), в якій позивач просив суд стягнути з відповідача основного боргу 133 641,70грн., пеню в розмірі 25 323,67грн.,3% річних в сумі 3720,0грн., інфляційні витрати в розмір 34 960,98грн., також просив суд вирішити питання щодо повернення позивачу зайво сплаченого судового збору в сумі 2555,59грн., сплаченого платіжним дорученням №Е1029UOIZ4 від 29.10.2014року .

Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема статтею 22 цього Кодексу не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

Розглянувши вищевказані уточнення позивача до позовної заяви, господарський суд кваліфікує їх як подання заяви про збільшення позовних вимог та приймає її до розгляду як таку, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству.

Представник позивача в судовому засіданні 13.01.2015 року підтримував зменшені позовні вимоги, з підстав заявлених в уточнених позовних вимогах.

Представник відповідача в судовому засіданні 13.01.2015року проти заявлених позовних вимог заперечував, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву поданого через канцелярію господарського суду (вх.№40842 від 18.11.2014року) надав відзив на позовну заяву, в якому вказував на те, що враховуючи 100% передплатну умову зобов'язань за вказаним договором, відповідач стверджує з посиланням на виписку з банку, що належним чином здійснив 100% передплату за товар, крім того вказував на відсутність власного примірника договору №ДД/2-287 від 01.04.2012року, та інших первинних документів на підтвердження операції за цим договором.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши надані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та відповідача, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в у сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

01 квітня 2012 року між Приватним акціонерним товариством «Телесистеми України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Електронні платіжні системи» був укладений Договір доручення № ДД/2-287, який за своїми ознаками та юридичною природою відноситься до договорів про надання/отримання послуг.

Відповідно до п. 1.1. зазначеного Договору на його умовах, додатків і додаткових угод до нього позивач (ТСУ) доручив, а відповідач (повірений) зобов'язався здійснювати від імені та за дорученням ТСУ за винагороду юридичні дії, які перераховані у пунктах 1.1.1.-1.2., зокрема, документально оформляти від імені та за дорученням ТСУ право підключення фізичних і юридичних осіб до мережі мобільного зв'язку ТСУ в тарифні пакети ТСУ, доступні для оформлення Повіреним шляхом продажу електронних стартових пакетів (за цінами, вказаними у відповідних актах приймання-передачі) та заповнення відповідних реєстраційних документів і укладення Договору про надання телекомунікаційних послуг ТСУ; укладати від імені й за дорученням ТСУ додаткові угоди до Договору про надання телекомунікаційних послуг ТСУ з фізичними та юридичними особами при оформленні їм права підключення до мережі мобільного зв'язку ТСУ; реалізовувати кінцевим споживачам телекомунікаційних послуг ТСУ електронні коди поповнення рахунку (надалі - Продукція) за цінами, вказаними у відповідних актах приймання-передачі, на умовах даного Договору; представляти інтереси ТСУ перед фізичними і юридичними особами з питань, що стосуються умов підключення до мережі мобільного зв'язку ТСУ й надання послуг мобільного зв'язку ТСУ.

Перераховане, а також окремі пункти Договору засвідчують, що продукція (товар) та/або послуги, які надає позивач пов'язані із телекомунікаційними послугами, відповідно є специфічним видом господарської діяльності підприємства позивача, який пов'язаний із конфіденційною інформацією, оскільки стосується інтересів та законних прав не тільки позивача, а і третіх сторін - фізичних та юридичних осіб, які є абонентами позивача.

Поняття конфіденційності та умови щодо неї місяться у пунктах 2.2.2., 2.2.3., 4.7., 4.11., 4.11.1., 4.11.2., 4.11.3. Договору № ДД/2-287 від 01.04.2012 р. Відповідальність за несанкціоноване розголошення конфіденційної інформації передбачена чинним законодавством України, а також умовами вказаного Договору.

Відповідно до п. 2.2.2., 2.2.3. Договору доручення № ДД/2-287 позивач повинен був здійснювати передачу відповідачу електронних стартових пакетів шляхом надання індивідуального паролю (дана інформація є конфіденційною) для обмеженого доступу до системи обліку ТСУ з метою належного оформлення Повіреним підключення клієнтів до мережі зв'язку ТСУ; здійснювати передачу електронних кодів поповнення рахунків для реалізації Повіреному за допомогою мережі Інтернет шляхом надання індивідуального клієнтського сертифікату з паролями (дана інформація є конфіденційною) для web-доступу до відповідної сторінки на офіційному сайті ТСУ (www.people.net.ua), що містить інформацію про цифрові значення електронних кодів поповнення рахунків.. Така передача додатково оформлюється підписанням акту прийому-передачі уповноваженими представниками Сторін.

Відповідно до п. 2.4.17. Договору доручення № ДД/2-287 від 01.04.2012 року оплата вартості наданих відповідачем від імені позивача послуг повинна була здійснюватись протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту продажу (надання) послуг.

Відповідно до п. 4.5. Договору доручення № ДД/2-287 від 01.04.2012 року у випадку порушення строків, передбачених п. 2.4.17 даного Договору Повірений сплачує ТСУ пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 2.4.4. Договору доручення № ДД/2-287 від 01.04.2012 р. Повірений зобов'язувався один раз на місяць, не пізніше понеділка тижня, наступного за звітним періодом, надавати ТСУ звіт про підсумки продажів за минулий місяць за формою відповідно до Додатку №5 до даного Договору

Відповідно до п. 2.4.18. Договору доручення № ДД/2-287 від 01.04.2012 р. Повірений зобов'язувався кожного місяця, наступного за звітним, надавати підписаний звіт в регіональний підрозділ ТСУ про результати виконання доручення з продажу Продукції, оформлення права підключення фізичних і юридичних осіб до мережі мобільного зв'язку ТСУ і укладання Договорів про надання телекомунікаційних послуг та Додаткових Угод та акт приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт). Звіт та акт скріпляється печаткою повіреного та передається працівникові відповідного відокремленого підрозділу ТСУ. Форма звіту оговорюється в окремій процедурі.

Відповідно до п. 2.2.4. Договору доручення № ДД/2-287 від 01.04.2012 р. ТСУ зобов'язується згідно п.2.4.4 та 2.4.18 розглянути звіт Повіреного в 4-денний строк і, за наявності, надати Повіреному свої заперечення. У випадку відсутності заперечень протягом вищезазначеного строку, звіт вважається прийнятим та затвердженим ТСУ. Звіт Повіреного про кількість проданої Продукції за звітний період, прийнятий та затверджений ТСУ, є підставою для підписання Сторонами акту виконаних робіт.

Відповідно до п. 2.2.5. Договору доручення № ДД/2-287 від 01.04.2012 р. після підписання Сторонами акту виконаних робіт, ТСУ зобов'язується протягом 7 днів перерахувати Повіреному за реалізацію Продукції згідно п.п.1.1.3. суму винагороди у розмірі, зазначеному в Додатку №1 до даного Договору.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що починаючи з 3 кварталу 2013 р. відповідач почав виконувати свої грошові зобов'язання за договором неналежним чином, зокрема у неповному обсязі перераховувати отримані від клієнтів (фізичних та юридичних осіб) кошти.

Як вбачається із матеріалів справи, згідно зі Звітами відповідача (повіреного) за період з 01.08.2013 р. по 31.08.2013 р., за період з 01.09.2013 р. по 30.09.2013 р., за період з 01.10.2013 р. по 31.10.2013 р., за період з 01.11.2013 р. по 30.11.2013 р., а також Актами здачі - приймання наданих послуг, складених згідно з п. 2.4.18. Договору № ДД/2-287 від 01.04.2012 р. Повіреним (відповідачем) від 31.08.2013 р., 30.09.2013 р., 31.10.2013 р., 30.11.2013 р., вбачається, що за період з 01.08.2013 р. по 30.11.2013 р. відповідачем надано позивачу послуг за Договором № ДД/2-287 від 01.04.2012 р. на суму 727 436,07 грн. І що станом на 30.11.2013 р. заборгованість відповідача перед позивачем за вищевказаним договором становила 137 641,70 грн.

Перераховані документи підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств сторін. Оригінали вказаних документів були оглянуті судом.

Також позивачем були надані оформлені належним чином Акти звіряння взаєморозрахунків між сторонами за періоди з 01.08.2013 р. по 10.09.2013 р., з 01.09.2013 р. по 14.10.2013 р., за листопад 2013 р., які разом зі звітами повіреного, актами здачі-приймання послуг є зведеними обліковими документами, оскільки складені для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів у розумінні положень ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 р. із змінами та доповненнями (у подальшому - Закон № 996-XIV).

Перераховані документи також підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств сторін.

Судом встановлено, що між сторонами проводився взаємозалік однорідних вимог.

Акти взаємозаліку № TSU00345 від 31.08.2013 р., № TSU00408 від 30.09.2013 р., № TSU00452 від 31.10.2013 р., № TSU00492 від 30.11.2013 р. (у подальшому - Акти взаємозаліку), копії яких наявні у матеріалах справи, були укладені сторонами у порядку положень ч. 1 ст. 601 ЦК та ч. 3 ст. 203 ГК України за Договором № ДД/2-287 від 01.04.2012 р. та є самостійними документами, що відображають факт здійснення конкретного правочину.

Кожен із перерахованих вище Актів взаємозаліку містить наступну інформацію:

1). Суму заборгованості позивача перед відповідачем на дату проведення взаємозаліку (табл. 1) за Договором № ДД/2-287 від 01.04.2012 р.;

2). Суму заборгованості відповідача перед позивачем на дату проведення взаємозаліку (табл. 2) за Договором № ДД/2-287 від 01.04.2012 р.;

3). Сума, на яку проведено взаємозалік (табл. 3);

4) Сума боргу відповідача перед позивачем, яка залишилась у відповідача після проведення взаємозаліку певної суми (табл. 4).

Відповідно до ч. 1 ст. 601 ЦК України та ч. 3 ст. 203 ГК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. При цьому ч. 1 ст. 203 ГК України зазначено, що господарське зобов'язання, всі умови якого виконано належним чином, припиняється, якщо виконання прийнято управною стороною.

Отже, залік зустрічних однорідних вимог є одним із способів припинення зобов'язань. І, таким чином, залік однорідних вимог проводиться у випадках, коли у контрагентів наявні взаємні заборгованості (вимоги) у одного перед іншим за різними або за одним і тим самим договорами. І для того, щоб не здійснювати зайвих операцій по перерахуванню коштів такі заборгованості припиняються шляхом взаємозаліку.

Акти взаємозаліку, про які йшлося вище, завірені підписами уповноважених представників сторін та скріплені печатками підприємств, у них зазначені прізвища та посади уповноважених осіб сторін. На відбитках печаток підприємств сторін наявні назви населених пунктів (тобто відображене їх місцезнаходження), що в свою чергу встановлює місце складення документу. В них зазначена дата їх складення.

Зазначені Акти взаємозаліку є чинними.

15.05.2014 р. позивачем на адресу відповідача була направлена претензія за вих. № 14/10/0558 на суму 137 641,70 грн. Факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 137 641,70 грн. станом на 13.05.2014 р. був визнаний відповідачем, що підтверджується також доданими до позовної заяви копією відповіді відповідача на претензію позивача (вхід. № 14/ГО/0659 від 30.05.2014 р. ).

Протягом 2014 р., зокрема 20.10.2014 року відповідачем була здійснена часткова оплата суми заборгованості перед позивачем у розмірі 2 000,00 грн. та 24.10.2014 року - у сумі 2 000,00 грн., всього у розмірі - 4000,00 грн., що визнається та не спростується представниками сторін.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Господарським судом встановлено, що відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору поставки - є господарськими зобов'язаннями, тому відповідно зі ст. 4, 173-175, ч. 1 ст. 193 ГК України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1002 Повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 1006 ЦК України Повірений зобов'язаний надати Довірителю звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону, інших правових актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з п. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З урахуванням збільшених позовних вимог, станом на момент розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем за Договором доручення № ДД/2-287 від 01.04.2012 р. становить 133 641,70 грн. Відповідач не надав суду доказів, які б спростовували суму заявленого боргу чи підтверджували б оплату заборгованості, в зв'язку з чим, визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати вартості отриманих послуг за вказаним договором на загальну суму 133 641,70 грн. , що в свою чергу є підставою для задоволення позовних вимог.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 3% річних в сумі 3720,00 грн., інфляційних нарахувань в сумі 34 960,98 грн., пені у сумі 25 323,67 грн.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч.2 ст. 218 ГК України господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Також, відповідно до ч.4 ст.219 Господарського кодексу України, сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

З урахуванням викладеного позивачу підлягає поверненню з Державного бюджету України на підставі ухвали господарського суду судовий збір у сумі 2559,59 грн., сплачений відповідно до платіжного доручення №Е1029UOIZ4 від 29.10.2014року.

Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача .

Керуючись ст. ст. 44, 49, ст. ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Електронні платіжні системи» (61002, м. Харків, вул. Мельникова, 2, ідентифікаційний код 35521389, р/р26001962499162 у філії ПАТ «ПУМБ», МФО 334851) на користь Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 7, код 22599262)- суму основного боргу у розмірі 133 641,70 грн., пеню у розмірі 25 323,67 грн., 3%річних у розмірі 3 720,00 грн., інфляційних нарахувань у розмірі 34 960,98 грн. , витрати по сплаті судового збору в розмірі 3952,93грн.

Повернути Приватному акціонерному товариству «Телесистеми України» (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 7, код 22599262) з Державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір у сумі 2555,59 грн., про що винести ухвалу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 16.01.2015 р.

Суддя О.О. Присяжнюк