Рішення

від 12.01.2015 по справі 922/5065/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" січня 2015 р.Справа № 922/5065/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Буракової А.М.

при секретарі судового засідання Бабиніні Д.О.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Беннінг Пауер Електронікс", м. Київ до Виробничо-торгівельного об'єднання "Будівельник", м.Луганськ про стягнення заборгованості в розмірі 169224,64грн. за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Беннінг Пауер Електронікс", м. Київ (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Виробничо-торгівельного об'єднання "Будівельник" про стягнення заборгованості в розмірі 169 224,64 грн., де: 122 804,53 грн. - сума основного боргу, 46 420,11 грн. - пеня та судовий збір в розмірі - 3384,50 грн. В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання покладених на відповідача обов`язків за Договором № 18-07/13П від 18.07.2013 року, в частині своєчасної оплати за отриманий від позивача товар, з урахуванням чого та враховуючи приписи ст. ст. 15, 16, 509, 526, 530, 639 Цивільного Кодексу України, ст.ст. 179, 181, 193, 218, 230, 232 Господарського кодексу України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.11.2014 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 17.12.2014 року о 11:45 год.

Представники сторін в судове засідання, призначене на 17.12.2014 року не з'явились, про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.12.2014 року було відкладено розгляд справи на 12.01.2015 року об 11:00 год.

Представник позивача в судове засідання, призначене на 12.01.2015 року не з'явився, проте до суду 12.12.2014 року від позивача надійшло клопотання, відповідно до якого він просить суд зменшити суму пені і визначити її в розмірі 45 664,26грн., а також просить суд розглядати справу за відсутності представника позивача та підтримує заявлені позовні вимоги.

Як визначено у п. 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року (з подальшими змінами та доповненнями), ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

Дослідивши надане клопотання та матеріали справи, суд розцінює подане позивачем клопотання, як заяву про зменшення розміру позовних вимог та враховуючи те, що відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, а до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви, приймає надану заяву до провадження та продовжує розгляд справи з її урахуванням.

Представник відповідача у призначене судове засідання не з'явився, докази отримання процесуальних документів в матеріалах справи відсутні. У зв'язку із призупиненням приймання та пересилання поштових відправлень на адресу населених пунктів Донецької та Луганської областей, працівниками відділу документального забезпечення та контролю (канцелярія) господарського суду Харківської області складено акти суду від 10.11.2014 року та 19.12.2014 року про неможливість направлення поштової кореспонденції за місцезнаходженням відповідача до м. Луганська.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

18.07.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Беннінг Пауер Електронікс" (надалі - позивач, Постачальник) та Виробничо-торгівельним об'єднанням "Будівельник" (надалі - відповідач, Замовник) був укладений договір поставки № 18-07/13П, згідно якого Постачальник зобов'язався поставити Замовнику електротехнічне обладнання, а Замовник зобов'язався прийняти та оплатити поставлену продукцію згідно умов договору та у відповідності до Специфікації №1 (Додаток №1), який є невід'ємною частиною договору.

Так, у відповідності до п.3.3.1 Договору Замовник перераховує на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 5 днів з дня укладення Договору 50% вартості продукції.

Відповідачем було перераховано на рахунок позивача загальну суму в розмірі 127 804,53 грн., а саме: 23.07.2013 року - 51000,00 грн., а також 24.07.2013 року - 76,744,53 грн., що підтверджується виписками з банку, копії вказаних документів надані до справи та досліджені судом, тобто 50%, як і передбачено умовами Договору.

Відповідно до умов п.2.1 Договору Постачальник зобов'язується поставити продукцію, згідно Специфікації №1, протягом 70 календарних днів з дати отримання передплати.

Відповідач отримав електротехнічне обладнання 04.10.2013 року, що підтверджується видатковою накладною № 113 від 04.10.2013 року та довіреністю на отримання товару, копії яких надані до справи та досліджені судом.

Згідно п.3.3.2. Договору Замовник перераховує на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 5 днів після поставки 50% вартості продукції.

Проте, відповідач поставлений товар оплатив частково на суму 5 000,00грн., що підтверджується випискою з банку, копія якої надана до справи та досліджена судом.

06.11.2013 року відповідач надав позивачу гарантійний лист № 973, в якому гарантує оплату заборгованості до 30.11.2013 року, проте відповідачем так і не було сплачено заборгованість за поставлений товар позивачу у розмірі 122 804,53грн., що й стало підставою звернення позивача до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого товару на суму 122 804,53 грн.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо сплати неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафними санкціями, відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4.2 Договору передбачена відповідальність (пеня) за порушення термінів сплати вартості продукції в розмірі 0,1% від простроченої до оплати суми за кожен день прострочення платежу.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

За статтями 1 та 3 вказаного Закону, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Вказані норми є імперативними, стягнення неустойки (пені) у разі прострочення грошового зобов'язання може проводитись судом в межах розміру, визначеному законом.

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

З огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Судом перевірений розрахунок, наданий позивачем та встановлено, що позивачем розрахунок пені здійснено без урахування положень зазначених норм законодавства, а тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення пені у розмірі 8 214,29 грн., частині нарахованої пені в розмірі 37 449,97 грн. суд відмовляє.

Відповідно ч. 1 ст. 33 Господарсько процесуального кодексу України передбачено обов'язок доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень .

Відповідно ч. 1 ст. 43 Господарсько процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 122 804,53 грн. - основного боргу та 8 214,29 грн. - пені, обґрунтовані, підтверджуються доданими до матеріалів справи доказами, не спростовані відповідачем, та суд вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610, 611, 625, 837, 854, 879 Цивільного кодексу України, 173, 174, 232, 317, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

Стягнути з Виробничо-торгівельного об'єднання "Будівельник" (91055, м. Луганськ, вул. Леніна,38, прим.6, код ЄДРПОУ 31673296, п/р 26005003551001 в ЛФ ПАТ "Укрінбанк", МФО 304836) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бенінг Пауер Електронікс" (03148, м. Київ, вул. Сім'ї Сосніних,3 код ЄДРПОУ 33600585, п/р 26008011059685 в ПАТ "Укрсоцббанк" м. Київ, МФО 300023) суму основного боргу в розмірі 122 804,53 грн., 8 214,29 грн. пені та 2 620,38 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення пені в розмірі 37 449,97 грн. - відмовити.

Повне рішення складено 17.01.2015 р.

Суддя А.М. Буракова

922/5065/14