Рішення

від 13.01.2015 по справі 910/28352/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/28352/14 13.01.15

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Транскомфортсервіс"

до приватного підприємства "Автокомплектація"

про стягнення 22 080,00 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача : Чередніченко О.М.(дов. від 16.12.2014)

Від відповідача: Вайло Г.А.(дов. від 12.01.2015)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення коштів в розмірі 22 080,00 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 22.12.2014 порушено провадження у справі № 910/28352/14 та призначено до розгляду на 13.01.2015.

В судове засідання прибули представники позивача та відповідача, дали пояснення по справі.

Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити.

Представник відповідача заперечень проти позову не надав.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14.11.2012 товариством з обмеженою відповідальністю «Транскомфортсервіс»(далі позивач) було перераховано в безготівковому порядку на рахунок приватного підприємства «Автокомплектація»(далі відповідач) грошові кошти у сумі 22080,00грн.

Як встановлено судом, між позивачем та відповідачем були відсутні договірні зобов'язання і грошові кошти були перераховані помилково і безпідставно.

Так в платіжному дорученні №37 від 14.11.2012 зазначено: Оплата за КР118 Треверса ручна гідравліка 13,5 згідно рах. №СФ-000522 від 14.11.2012 ПДВ 3680 грн.

Проте згідно Рахунку-фактури №СФ-000522 від 14.11.2012 одержувачем рахунку зазначено ВАТ «Прилуцьке АТП 17407», з яким у відповідача і виникли договірні зобов'язання щодо поставки Треверси ручної.

Оскільки між позивачем та відповідачем не було жодних договірних зобов'язань з приводу купівлі зазначеного в Рахунку-фактурі №СФ-000522 товару та його оплати, то вбачається та документально підтверджується, що позивач здійснив оплату по Рахунку- фактурі №СФ-000522 від 14.11.2012 помилково та безпідставно.

12.12.2014 позивач направив відповідачу вимогу про повернення безпідставно отриманих грошових коштів у сумі 22 080,00 грн.

Проте, відповідач грошові кошти позивача не повернув.

Дослідивши матеріали справи та вислухавши думку представників сторін, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі у зв'язку з наступним.

Частиною 1 статті 11 ЦК України зазначено що: «Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства... ». На цей час дії відповідача звелися до незаконного утримання та безоплатного використання коштів позивача.

Згідно ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути потерпілому це майно.

Аналіз вище наведених норм дозволяє стверджувати, що у відповідача безпосередньо з закону виникли господарські зобов'язання перед позивачем. Крім того зобов'язання відповідача виникли і у зв'язку з заподіяною позивачу шкодою, оскільки невиконання відповідачем вимоги позивача щодо повернення безпідставно отриманих коштів, не дає позивачу змоги, відповідно до ст. 317 ЦК України здійснювати права володіння, використання та розпорядження грошовими коштами - майном, що йому належать.

Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави регулюється Главою 83 ЦК України.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

По-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до абзацу другого пункту 1.24) ст.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" помилковим переказом вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.

Крім того, порядок повернення помилково перерахованих коштів, отриманих неналежним отримувачем без достатніх підстав, регулюється постановою Національного банку України №22 від 21.01.2004 "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" (надалі - Інструкція). Відповідно до пункту 1.4. Інструкції під терміном помилкове списання/зарахування коштів розуміється списання/зарахування коштів, внаслідок якого з вини банку або клієнта відбувається їх списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача. У вищевказаному пункті Інструкції під терміном неналежний платник розуміється особа, з рахунку якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, в свою чергу під терміном неналежний отримувач розуміється особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Відповідно до п. 2.35 Інструкції, кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, установлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк повернення їх здійснюється в судовому порядку.

Згідно з п. 6 Указу Президента України «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України» (надалі - Указ Президента України), встановлено, що підприємства незалежно від форм власності мають повертати у п'ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти.

У відповідності з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів в підтвердження наявності обов'язків у позивача на перерахування йому спірної суми.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ).

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З огляду на викладене відповідач набув майно, яке має вибути з його володіння, оскільки набуття ним даного майна є наслідком втрати цього майна позивачем через помилкове перерахування коштів.

Таким чином, підстави набуття відповідачем майна позивача у вигляді грошової суми у розмірі 75 000,00 грн. - відсутні та з урахуванням частково повернутої заборгованості підлягають стягненню з відповідача на користь позивача 22 080,00 грн.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач належним чином не довів, що набув спірні грошові кошти у розмірі 22 080,00 грн. правомірно.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. 4, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, господарський суд м. Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Транскомфортсервіс" задовольнити повністю.

2. Стягнути з приватного підприємства "Автокомплектація" (03127, м. Київ, Голосіївський район, вул. Ломоносова, буд. 27, код ЄДРПОУ 37235891) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Транскомфортсервіс" (17500, Чернігівська обл., м. Прилуки, вул. Індустріальна, буд. 14, корпус А, код ЄДРПОУ 38148171) суму безпідставно перерахованих коштів в розмірі 22 080 (двадцять дві тисячі вісімдесят) грн. 00 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім)грн. 00 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення може бути оскаржене у десятиденний термін в порядку, визначеному законодавством України.

5. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення: 17.01.2015