Рішення

від 15.01.2015 по справі 918/2042/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15 січня 2015 р. Справа № 918/2042/14

Суддя Горплюк А.М. розглянувши матеріали справи

за позовом Приватного підприємства "Фірма РОМ"

до відповідача Державного підприємства "Дослідницьке господарство "Тучинське" Інституту сільського господарства західного полісся Національної академії аграрних наук України"

В засіданні приймали участь:

Від позивача: Буковський В.М. (довіреність №05-01/2015 від 05.01.2015р.)

Від відповідача: Тітенко А.О. (керівник).

Суть спору: Приватне підприємство "Фірма РОМ" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Державного підприємства "Дослідницьке господарство "Тучинське" Інституту сільського господарства західного полісся Національної академії аграрних наук України" про стягнення 53 366 грн. 00 коп. основного боргу, 3 623 грн. 44 коп. пені, 2 409 грн. 73 коп. інфляційних втрат та 410 грн. 37 коп. 3% річних.

Ухвалою суду від 30.12.2014р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження, розгляд справи призначено до слухання на 13.01.2015р.

13.01.2015р. відповідач, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, подав відзив на позовну заяву, в якому просив припинити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 53 366 грн. 00 коп. за відсутністю предмету спору, просив зменшити розмір заявленої неустойки у зв'язку з незначним простроченням виконання зобов'язань, частковою сплатою бору та недостатністю фінансових коштів у господарства. Крім того, відповідач просив відмовити в частині задоволення позовних вимог про стягнення визначеного позивачем індексу інфляції та 3% річних.

Судом відмовлено в задоволенні клопотання про припинення провадження у справі з огляду на наступне.

Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Пунктом 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази погашення заборгованості за договором №855 від 28.04.2014р., у зв'язку з чим суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про припинення провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 53 366 грн. 00 коп..

В судовому засіданні 13.01.2015р. представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, вказаних у позовній заяві, а представник відповідача визнав позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 53 366 грн. 00 коп., заперечив проти задоволення вимог в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Суд вбачає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду позовної заяви.

В результаті розгляду матеріалів справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

28.04.2014р. Приватне підприємство "Фірма РОМ" (надалі - постачальник) та Державне підприємство "Дослідницьке господарство "Тучинське" Інституту сільського господарства західного полісся Національної академії аграрних наук України" (надалі - покупець) уклали договір поставки №855 (надалі - Договір; а.с.7).

Згідно з пунктом 1.1. Договору, в строки, визначені договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця товарно-матеріальні цінності (надалі - Товар), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість.

У відповідності до п. 2.1. Договору, детальний перелік, кількість, одиниця виміру, термін відпуску (поставки) та базис поставки товару зазначається накладних і (або) Специфікації 9-ях) до даного договору, яка (-і) являються невід'ємною його частиною

Пунктом 3.1. Договору визначено, що відпуск товару покупцю проводиться безпосередньо у місці його зберігання. Датою поставки 9відпуску) товару вважається дата, що зазначена у відповідних накладних на поставку (відпуск) товару.

Підставою для відпуску товару є відповідна накладна та оформлена довіреність покупця, які становлять невід'ємну частину даного договору. Сторони встановлюють ціну товару в гривнях та встановлюють її еквівалент в доларах США. Загальна вартість договору складається із сум визначених у специфікаціях за період дії чинного договору (п.4.3. Договору).

Згідно з п. 5.2. Договору, покупець зобов'язується проводити оплату вартості товару в термін, що зазначений в специфікації (-ях) до договору, а при відсутності такої (-их) - на протязі чотирьох банківських днів з моменту відпуску (поставки) товару.

Сторони погодили у п.7.2. Договору умови відповідальності покупця у разі прострочення оплати товару у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу.

Відповідно до Специфікації №1 від 30.04.2014р., строк оплати встановлено до 20.05.2014 р. - 16 738 грн. 00 коп., до 01.10.2014р. 39 053 грн. 00 коп., згідно Специфікації №2 від 04.06.2014р. строк оплати до 12.06.2014р. 10 380 грн. 00 коп., до 01.10.2014р. 24 244 грн. 00 коп., а згідно Специфікації №3 від 12.06.2014р. строк оплати до 20.06.2014р. 11 600 грн. 00 коп. , до 01.10.2014р. 27 026 грн. 00 коп. (а.с. 8-10).

Договір та Специфікації підписано уповноваженими представниками та скріплено відбитками печаток сторін.

Матеріалами справи стверджено, що на виконання умов Договору позивачем було поставлено через представника Тітенка С.О., який діяв на підставі довіреностей №34 від 04.06.2014р та №86 від 07.10.2014р. згідно видаткових накладних №208С від 30.04.2014р., №357С від 06.06.2014р., №394С від 13.06.2014р., №425 від 20.06.2014р., №577С від 10.10.2014р. - Приватне підприємство "Фірма РОМ" передало, а Державне підприємство "Дослідницьке господарство "Тучинське" Інституту сільського господарства західного полісся Національної академії аграрних наук України"- прийняло товар (засоби захисту рослин) на загальну суму 142 166 грн. 00 коп., що стверджується матеріалами справи.(а.с.11-17, 45)

Товар прийнятий відповідачем без зауважень.

Перелічені первинні документи мають необхідні реквізити відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (з подальшими змінами), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого Мін'юстом України 05.06.1995 р. за № 168/704, тому є належними доказами того, що фактично відбулась господарська операція (в даному випадку - передача/прийняття товарів за договором поставки) і, відповідно - є доказами зобов'язання відповідача перед позивачем за ст.509 ЦК України та ст.ст.173-174,193 ГК України.

Державне підприємство "Дослідницьке господарство "Тучинське" Інституту сільського господарства західного полісся Національної академії аграрних наук України" здійснило оплату товару несвоєчасно та не в повному обсязі - всього сплачено 88 800 грн. 00 коп., що стверджується банківськими виписками. (а.с. 82-27).

Таким чином, за відповідачем перед позивачем рахується заборгованість в сумі 53 366 грн. 00 коп..

Крім того, на підставі умов договору та вимог законодавства, позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 3 623 грн. 44 коп., інфляційні втрати в розмірі 2 409 грн. 73 коп., 3% річних в розмірі 410 грн. 37 коп. (розрахунок а.с. 3).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, встановивши обставини справи і давши їм правову оцінку, господарський суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 526 ЦК України, що кореспондується із ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір №855 від 28.04.2014р. є договором поставки.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України встановлюються, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, що у відповідності до ч. 5 ст. 78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову, господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

В судовому засіданні 15.01.2015р. представник відповідача визнав позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 53 366 грн. 00 коп., при цьому, суд бере до уваги, що визнання відповідачем позову не суперечить законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

З огляду на вищевикладене в сукупності вбачається, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 53 366 грн. 00 коп. заборгованості обґрунтовані, стверджуються матеріалами справи, а відтак підлягають задоволенню.

Крім того, у поданій позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача також пеню, інфляційні втрати та 3% річних.

При прийнятті рішення в цій частині суд бере до уваги наступне.

Частина 1 статті 546 ЦК України передбачає, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У відповідності до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Частиною 6 статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

На прострочену заборгованість відповідача з урахуванням зазначених позивачем дат початку періодів прострочення з 01.10.2014р. по 26.12.2014р. та з урахуванням часткових проплат, позивачем нараховано пеню в розмірі 3 623 грн. 44 коп..

Відповідачем, відповідно до ст. 83 ГПК України, подано клопотання про зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій. Розглянувши зазначене клопотання, судом не встановлено підстав для зменшення пені, з огляду на наступне.

Відповідно п.3 ст.83 ГПК України, передбачено право господарського суду, приймаючи рішення зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки, штрафу, пені, які підлягають стягненню.

Тому, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 233 ГК України.

Аналогічна норма також міститься в частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

Пунктом 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що, вирішуючи, у тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок пені, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 623 грн. 44 коп. пені за несвоєчасне виконання зобов'язань є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вже зазначалося вище, позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат та 3% річних з урахуванням зазначених позивачем дат початку періодів прострочення з 01.10.2014р. по 26.12.2014р. та з урахуванням часткових проплат.

Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3% річних 3% річних, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 409 грн. 73 коп. інфляційних втрат та 410 грн. 37 коп. 3% є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Статтями 33 та 34 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

З огляду на вищевикладене в сукупності вбачається, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 53 366 грн. 00 коп. основної заборгованості, 3 623 грн. 44 коп. пені, 2 409 грн. 73 коп. інфляційних втрат та 410 грн. 37 коп. 3% річних обґрунтовані, стверджуються матеріалами справи, а відтак підлягають задоволенню.

На відповідача на підставі статті 49 ГПК України покладаються витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 827 грн. 00 коп.

Керуючись ст.ст. 49, 81-1, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Державного підприємства "Дослідницьке господарство "Тучинське" Інституту сільського господарства західного полісся Національної академії аграрних наук України" (35415, Рівненська обл., Гощанський р-н, с. Тучин, вул. С.Наливайка, буд. 13, код ЄДРПОУ 00729592) на користь Приватного підприємства "Фірма РОМ" (33009, Рівненська обл., м. Рівне, провулок Робітничий, 6. код ЄДРПОУ 23306434) - 53 366 грн. 00 коп. заборгованості, 3 623 грн. 44 коп. пені, 2 409 грн. 73 коп. інфляційних втрат, 410 грн. 37 коп. 3% річних та 1 827 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення підписане суддею "19"січня 2015р.

Суддя Горплюк А.М.