Рішення

від 06.11.2014 по справі 522/5243/14-ц

ІВАНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Справа № 522/5243/14-ц

Провадження № 2/499/574/14

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

"06" листопада 2014 р. смт. Іванівка

Іванівський районний суд Одеської області у складі головуючого судді Кравчука О.О., учасника цивільного процесу секретаря судового засідання Моторко О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду позовну заяву ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ЛБР Електро» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки виплати з урахуванням індексу інфляції та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «ЛБР Електро» (далі - відповідач) в якому просив стягнути з відповідача на його користь нараховану, але не виплачену заробітну плату у сумі 10545 гривень 33 копійки, компенсацію за невикористану відпустку у сумі 7042 гривні 94 копійки, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у сумі 12337 гривень 04 копійки, збитки за час невиплати заробітної плати з урахуванням індексу інфляції у сумі 463 гривні 80 копійок, відшкодування завданої невиплатою заробітної плати моральної шкоди в розмірі 30000 гривень. В обґрунтування вимог позивач зазначив, що працював на підприємстві відповідача на посаді начальника відділу проектування АСУТП, зв'язку та АСКОЕ, але 09 грудня 2013 року трудові відносини припинено за угодою сторін, та відповідачем не було проведено з ним повний розрахунок при звільнені.

Позивач в судове засідання не з'явився про причини своєї неявки суд не повідомив направив до суду заяву в якій просив задовольнити позовні вимоги, розглянути справу заочно у разі неявки відповідача та у його відсутність.

Відповідач в судове засідання не з'явився, у зв'язку з чим судом 06 листопада 2014 року було винесено ухвалу про заочний розгляд справи.

Сторонам в ухвалі від 16 вересня 2014 року роз'яснено, що вони зобов'язані подати до суду усі наявні, належні та допустимі докази й надано строк для подання до суду доказів (а.с. 56-57).

Суд забезпечивши сторонам сприяння всебічному, повному з'ясуванню обставин справи вирішив справу на підставі наступних доказів наданих сторонами.

Наказом директора ТОВ «ЛБР Електро» (далі - наказ) від 27 квітня 2011 року №03-Л позивач був прийнятий на посаду начальника відділу проектування АСУТП, зв'язку та АКУЕ (а.с.6-7).

З копії трудової книжки серії НОМЕР_1 вбачається, що позивач в період з 27 квітня 2011 року по 09 грудня 2013 року працював в ТОВ «ЛБР Електро» на посаді начальника відділу проектування АСУТП, зв'язку та АКУЕ (а.с.6-7, 9, 18-19).

Наказом від 30 серпня 2013 року №77/1 позивача було переведено на чотирьох годинний робочий день з встановленням розміру ставки за займану посаду в розмірі 0.5 відсотків (далі - наказ №77/1, а.с.12).

Наказом від 23 вересня 2013 року №88 позивачу була надана основна щорічна відпустка за період роботи з 27 квітня 2012 року по 27 квітня 2013 року тривалістю 10 календарних днів (далі - наказ №88, а.с.8).

Наказом від 09 грудня 2013 року №29-к позивача було звільнено з посади начальника відділу проектування АСУТП, зв'язку та АКУЕ за згодою сторін (далі - наказ №29-к, а.с.9).

З штатного розкладу керівників, спеціалістів, службовців та робітників ТОВ «ЛБР Електро», затвердженого директором ТОВ «ЛБР Електро» 10 вересня 2013 року, вбачається, що посадовий оклад начальника відділу проектування АСУТП, зв'язку та АКУЕ складає 8800 гривень 00 копійок (далі - штат, а.с.11).

З довідки наданої ТОВ «ЛБР Електро» від 09 грудня 2013 року №11, вбачається, що середня заробітна плата (доход) позивача за день складає 192 гривні 91 копійка , а остання виплата заробітної плати проводилася у вересні 2013 року (далі - довідка №11, а.с.14).

Відповідно до виписки з зарплатного карткового рахунку сума заборгованості по заробітній платі позивачу остаточно була сплачена відповідачем 29 січня 2014 року, а сплата заробітної плати за період роботи з жовтня по 09 грудня 2013 року відповідачем проведена не була (далі - рахунок, а.с.16).

Вирішуючи питання про застосування норм матеріального права, суд виходив з такого.

Відповідно до ст.43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

З ч.1 ст.83 КЗпП України вбачається, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Відповідно до ч.1, 3 ст.93 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

З ч.6 ст.95 КЗпП України вбачається, що заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

У відповідності до норм ст.115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

З ч.1 ст.116 КЗпП України вбачається, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною 1 ст.237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

З ч.1 ст.21 Закону України «Про оплату праці» вбачається, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Частиною 1 ст.24 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

З ст.33 Закону України «Про оплату праці» вбачається, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Статтею 34 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

З ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати » вбачається, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - порядку) нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Застосовуючи зазначенні в рішенні нормативно-правові акти, беручи до уваги докази в їх сукупності та кожен окремо, суд виходить з таких мотивів.

Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення не виплаченої заробітної платисуд виходив з такого.

З довідки №11, розрахунку, наказів вбачається, що позивачем було відпрацьовано за: жовтень 2013 року 19 робочих днів; листопад 2013 року 21 робочий день; грудень 2013 року 6 робочих днів.

Враховуючи наказ №77/1, штат та фактично відпрацьований позивачем час слід констатувати, що сума заборгованості заробітної плати складає: за жовтень 2013 року - 5956 гривень 69 копійок; листопад 2013 року - 3605 гривень 36 копійок; грудень 2013 року - 983 гривні 28 копійок.

Таким чином з огляду на поданий позивачем розрахунок, загальна сума заборгованості по заробітній платі належної до виплати позивачу, за період з жовтня 2013 року по 06 грудня 2013 року, складає загальну суму 10545 гривень 33 копійки.

Враховуючи роз'яснення пленуму Верховного Суду України в абзаці 5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» (далі - постанова ПВСУ № 13) в якому пленум роз'яснив, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд виходив з такого.

09 грудня 2013 року позивача звільнено з роботи, проте при звільненні по день звернення до суду 28 березня 2014 року, належний розрахунок при звільненні не проведений.

Враховуючи встановлені обставини та керуючись положеннями ст.ст.116, 117 КЗпП України, п.8 Порядку середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає суму 12337 гривень 04 копійки виходячи з такого розрахунку ((5956,69 : 31 + 3605,36 : 30) : 2 х 79 = 12337,04).

Зазначені висновки узгодженні з правовою позицією зазначеної в п.21 постанови ПВСУ № 13, де пленум роз'яснив, що при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (з наступними змінами і доповненнями).

З розділу ІІ частини 2 пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» вбачається, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Крім того з розділу IV статті 8 пункту 1 зазначеної Постанови вбачається, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення компенсації, за невикористанні дні щорічної відпусткисуд виходив з такого.

З наказів №88, 29-к вбачається, що кількість днів невикористаної відпустки становить 29 днів.

Відповідачем не проведено виплату позивачу компенсації за дні не використаної щорічної відпустки.

Таким чином, враховуючи наданий позивачем розрахунок суми компенсації, за невикористанні дні щорічної відпустки з відповідача підлягає стягненню на користь позивача суму у розмірі 7042 гривні 94 копійки (29 х 242,86 = 7042,94).

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, яку висловив Пленум Верховного Суду України в пункті 23 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», в якій пленум роз'яснив, що якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини), не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст.238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки.

Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення компенсації суми втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати суд виходив з такого.

Виходячи з системного аналізу наведених в рішенні норм статі 34 Закону України «Про оплату праці» встановлених фактичних даних суд констатує, що позовні вимоги в частині нарахування компенсації за період невиплати заробітної плати є обґрунтованими.

Оскільки, судом визнано невиплату відповідних сум неправомірною, компенсація підлягає стягненню з відповідача .

Загальна сума компенсації виходячи з розрахунку наданого позивачем становить суму 463 гривні 08 копійок ((5956,69 х 3,456 + 3605,36 х 2,88 + 983,28 х 1,92 + 7042,94 х 1,92) : 100 = (20586,32 + 10383,44 + 1887,9 + 13522,44) : 100 = 463,8).

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, яку висловив Пленум Верховного Суду України в пункті 22 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», в якій пленум роз'яснив, що компенсація втрати частини заробітної плати провадиться згідно зі ст.34 Закону і Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 р. № 1427 (зі змінами, внесеними постановою від 23 квітня 1999 р. N 692, підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати (проіндексованої за наявності необхідних для цього умов) на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.

Задовольняючи частково позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди суд виходив з такого.

Позивач просив стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 30000 гривен.

Враховуючи положення ст. 237-1 КЗпП України, ч. 2 ст. 23, ч. 1 ст. 1167, 1205 ЦК України слід констатувати, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, оскільки судом встановлені фактичні дані порушення законних прав позивача відносно не здійснення виплат заробітної плати та інших виплат які підлягають обов'язковій виплати працівнику, що призвело до моральних страждань, необхідності звертатися до суду за захистом своїх прав, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

З урахуванням встановлених обставин та міркувань розумності та справедливості суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 1000 гривень, а в іншій частині позову щодо моральної шкоди позивачу слід відмовити.

Відмовляючи позивачу в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди в іншій частині, суд констатує, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Однак, позивач розмір заподіяної на його думку моральної шкоди в розмірі 30000 гривен за виключенням задоволеної частини вимог, не обґрунтував та завищив, не вказавши з чого складається саме такий розмір за кожною наведеною позивачем обставиною, якими доказами це підтверджується.

За таких обставин суд визначив розмір грошового відшкодування моральної шкоди залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань та з врахуванням при цьому вимог розумності і справедливості.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, яку висловив Пленум Верховного Суду України в пунктах 3, 5, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості в розмірі 30389 гривень 11 копійок та моральна шкода в розмірі 1000 гривень 00 копійок, всього на загальну суму в розмірі 31389 гривень 11 копійок.

Вирішуючи справу керуючись процесуальними нормами суд зазначає, що за ч.3 ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

З ч.1 ст.58 ЦПК України вбачається, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підставі п.2, 4 ч.1 ст.367 ЦПК України, рішення суду підлягає обов'язковому негайному виконанню по справам про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць та поновлення на роботі незаконно звільненої.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд виходив з такого.

З ч.2, 3 ст.88 ЦПК України вбачається, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

З ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» вбачається, що ставки судового збору за подання до суду позовної заяви: майнового характері складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати; не майнового характеру складає 0,2 розміру мінімальної заробітної плати.

Позивач відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений оскільки він звернувся з позовною заявою які випливають із трудових правовідносин.

Зі змісту ч.3 ст.6 Закону України «Про судовий збір» вбачається, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і не майновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Виходячи з вищенаведеного суд вважає на необхідне судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної вимоги немайнового характеру в частині стягнення моральної шкоди в сумі 243 грн. 60 коп. та позовної вимоги в частині стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки виплати з урахуванням індексу інфляції в сумі 313 грн. 89 коп. стягнути з відповідача.

Керуючись ст.ст. 60, 209, 212, 214-215, 218, 387 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ЛБР Електро» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки виплати з урахуванням індексу інфляції та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛБР Електро» (код ЄДРПОУ 35458931, МФО 351005) на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату у розмірі 10545 гривень 33 копійки, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 12337 гривень 04 копійки, компенсацію за невикористані відпустку у розмірі 7042 гривні 04 копійки, компенсацію суми втраченого доходу у розмірі 463 гривні 80 копійок, моральну шкоду у розмірі 1000 гривень 00 копійок, а всього на суму 31 389 (тридцять одна тисяча триста вісімдесят дев'ять) гривень 11 копійок.

Визначену судом суму невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсацію за невикористані відпусткустягувати на користь ОСОБА_1з вирахуванням прибуткового податку й інших обов'язкових платежів.

В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 29000 гривень 00 копійок - відмовити.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛБР Електро» (код ЄДРПОУ 35458931, МФО 351005) загальну суму судового збору у розмірі 557 грн. 49 коп. на рахунок: 31217206700200; найменування рахунку - Іванівський район 22090200; банк - ГУДКУ в Одеській області; МФО-828011; код за ЄДРПОУ - 37801601.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою до Іванівського районного суду Одеської області протягом 10 днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання відповідачем письмової заяви про перегляд заочного рішення.

СуддяО. О. Кравчук