Рішення

від 29.12.2014 по справі 263/9714/14-ц

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МАРІУПОЛЯ

Справа № 263/9714/14-ц

Провадження № 2/263/3374/2014

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

29 грудня 2014 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі головуючого судді Кулика С.В., при секретарі Чертовій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу, 3% річних за договором позики, пені та інфляційної складової,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом до відповідача, у якому просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму боргу у розмірі 220000 гривень, 3% річних у розмірі 2134 гривень, інфляційну складову у розмірі 11880 гривень, неустойку (пеню) в сумі 15780 гривень, та судові витрати в сумі 243,60 гривень, на загальну суму 250037,60 гривень.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 20.03.2014 року він надав у позику відповідачеві грошову суму у розмірі 220000 гривень, що на момент отримання грошових коштів було еквівалентно 18000 доларів США, про що ОСОБА_2 було складено відповідну розписку. Суму боргу відповідач зобов'язалась повернути позивачеві 20.05.2014 року. Проте у вказаний строк ОСОБА_2 свої зобов'язання з повернення суми боргу не виконала, на неодноразові звернення позивача з проханням повернути суму боргу не відреагувала, з огляду на що, на переконання позивача, до відповідача мають бути застосовані штрафні санкції, передбачені ст. 625 ЦК України.

Позивач у судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, не заперечував проти розгляду справи за відсутності відповідача в заочному порядку.

Відповідачка в судове засідання не з'явилась з невідомих суду причин, про слухання справи була повідомлена у встановленому законом порядку.

Відповідно до вимог ст. 224 Цивільного процесуального кодексу України (далі за текстом ЦПК України), суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи зі згоди позивача на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до норм діючого законодавства за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1046 Цивільного Кодексу - далі за текстом ЦК України).

Відповідно до норм діючого законодавства договір позики укладається як в усній, так і в письмовій формі. Зокрема в письмові формі договір позики укладається, якщо його сума перебільшує не менш як у десять разів встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Згідно із ч. 2 ст. 1047 Цивільного кодексу України на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми. Розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання боржнику позикодавцем визначеної грошової суми є борговим документом, що підтверджує укладання договору позики.

Відповідно до розписки від 20.03.2014 року ОСОБА_2 взяла у борг у ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 220000 гривень, що на момент отримання грошових коштів було еквівалентно 18000 доларів США, строком до 20.05.2014 року.

Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню грошові кошти, які вона отримала у позику від ОСОБА_1 у розмірі 220000 гривень відповідно до розписки від 20.03.2014 року, оскільки строк добровільного виконання відповідачем зобов'язання з повернення грошових коштів за вказаним договором позики минув, до теперішнього часу отримані ОСОБА_2 у борг від позивача грошові кошти йому не повернуті.

На переконання суду підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 інфляційна складова суми боргу. Приходячи до такого висновку, суд виходить з наступного.

До заходів цивільно-правової відповідальності за прострочення боржником виконання зобов'язання з повернення грошової суми за договором позики відносяться проценти за користування позикою та інфляційна складова за час прострочення виконання зобов'язання, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Під індексом інфляції розуміється показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, отже норма ЦК України, яка регламентує сплату індексу інфляції за прострочення виконання грошового зобов'язання поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється у розмірі 101 %.

Перевіряючи наданий позивачем розрахунок інфляційної складової за період з 21 травня 2014 року по 15 вересня 2014 року, суд керується роз'ясненнями, наданими Верховним Судом України від 03.04.1997 року № 62-97р, відповідно до яких для визначення індексу інфляції необхідно перемножити між собою щомісячні індекси, які складають відповідний період прострочки; помножити заборгованість за договором позики на індекс інфляції за період прострочки виконання зобов'язання та поділити на сто, враховуючи той факт, що індекс інфляції визначається у відсотках. Розмір інфляційних збитків буде дорівнювати різниці між сумою боргу з урахуванням індексів інфляції та сумою боргу без урахуванням такої. При застосуванні індексу інфляції, індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць, отже умовно потрібно вважати, що сума, яку було внесено за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період цього місяця, а з 16 по 31 число - з наступного місяця. Щомісячний розмір індексу інфляції є загальновідомою інформацією, яка публікується у офіційних виданнях, зокрема у газеті «Урядовий кур'єр».

З огляду на викладені роз'яснення у даному конкретному випадку сума інфляційної складової за розпискою від 20.03.2014 року за період з 21 травня 2014 року по 15 вересня 2014 року (в межах заявлених ОСОБА_1 позовних вимог) буде дорівнювати 11880 гривень. Вказаний розмір індексації розраховано шляхом помноження індексів інфляції за наведений період, які є більшими ніж 101%, на місяць та поділеними на 100 мінус 10 062 (сума боргу). Розрахунок: 220000 х 1,054 (сукупний індекс інфляції за період 21 травня 2014 року по 15 вересня 2014 року, отриманий шляхом множення індексів інфляції, які є більшими ніж 101%, між собою та поділені на 100) мінус 220000.

Крім того підлягають стягненню з відповідача на користь позивача проценти за користування позикою, наданою відповідачеві відповідно до розписки від 20.03.2014 року у розмірі 2134 гривень, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України у розмірі 3% річних, оскільки відповідачем було прострочено виконання зобов'язання за договором позики, а розмір відсотків за прострочення виконання зобов'язання за договором позики, укладеним між сторонами, не встановлено.

Перевіряючи наданий ОСОБА_1 розрахунок 3% річних, що підлягають стягненню з ОСОБА_2, суд виходить з наступного розрахунку: 220000 гривень (сума боргу) помножити на 3% поділити на 365 (кількість календарних днів у році) помножити на 118 (кількість днів прострочення заборгованості з 21.05.2014 року по 15.09.2014 року). З огляду на вищенаведене у даному конкретному випадку з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 3% річних у розмірі 2134 гривень.

Згідно зі ст.ст. 546, 547, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У ч. 2 ст. 214 ЦПК України зазначено, що при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України, що має диспозитивний характер, установлена презумпція оплатності позики, яка діє за умов, якщо безоплатний характер відносин позики прямо не передбачений ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором.

Указане правило спрямоване на захист інтересів позикодавця у разі, якщо договором позики розмір процентів не визначений.

Таким чином, законом передбачено право позикодавця на одержання від позичальника суми позики та винагороди (процентів за користування позикою) у разі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Винагорода для позикодавця встановлюється у формі процентів від суми, що надається у позику, розмір яких визначається сторонами в договорі позики, або, якщо такий розмір процентів не встановлений, він визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд не може з ним погодитися, адже позивач, розраховуючи суму пені, використовував подвійну облікову ставку НБУ. Суд на підставі свого власного розрахунку приходить до наступного. За період прострочки за травень-липень 2014 року при обліковій ставці НБУ 9,5% річних пеня дорівнює 3260,40 гривень; за липень-вересень при обліковій ставці НБУ 12,5% пеня дорівнює 4562,80 гривень. Тобто всього сума пені складає 7823,20 гривень. Саме цю суму необхідно стягнути з відповідача у якості процесів за користування позикою.

Також позивач просить суд у забезпечення позову накласти арешт на майно відповідача, а саме: квартиру АДРЕСА_1; будинок АДРЕСА_5; автомобіль VolksWagen Caddy, державний номер НОМЕР_1; на розрахункові рахунки та майно приватного підприємства «СТ-плюс» (ЄДРПОУ 31492130), яке знаходиться за юридичною адресою: АДРЕСА_2, оскільки відповідач може здійснити будь-які угоди, спрямовані на відчуження зазначеного майна, що може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до ч.1 ст.151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належить відповідачеві і знаходиться у нього або в інших осіб.

Судом встановлено, що згідно Інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо суб'єкта, нерухоме майно у вигляді квартири АДРЕСА_1 та будинок АДРЕСА_5 належать на праві власності ОСОБА_2 Транспортний засіб автомобіль VolksWagen Caddy, державний номер НОМЕР_1, згідно відповіді Центра ДАІ № 2 м. Маріуполя, також зареєстрований за відповідачем ОСОБА_2

Виходячи з того, що незабезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду у майбутньому у разі його задоволення, суд вважає за доцільне вжити заходи щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на вищезазначене нерухоме та рухоме майно відповідача.

Оскільки з Інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна приватне підприємство «СТ-Плюс», яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_6, зареєстровано за ОСОБА_3, суд відмовляє у задоволенні вимог у забезпечення позову про накладення арешту на розрахункові рахунки та майно даного підприємства.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 243 гривні 60 копійок.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 212, 224-226 ЦПК, ст. 509, ст. 625, ст. 1048, ст. 1050 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу, 3% річних за договором позики, пені та інфляційної складової задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики (розпискою) від 20.03.2014 року у розмірі 220000 гривень, 3% річних у розмірі 2134 гривні, інфляційну складову у розмірі 13420 гривень, пеню у розмірі 15780 гривень, витрати на сплату судового збору у сумі 243 гривні 60 копійок, а всього стягнути 251577 (двісті п'ятдесят одну тисячу п'ятсот сімдесят сім) гривень 60 копійок.

Накласти арешт на майно ОСОБА_2, а саме:

· квартиру АДРЕСА_1;

· будинок АДРЕСА_5;

· автомобіль VolksWagen Caddy, державний номер НОМЕР_1.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, який його постановив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана до Жовтневого районного суду протягом десяти днів з моменту отримання копії рішення.

Рішення суду може бути оскаржено особами, які брали участь у розгляді справи в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участі у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя С.В. Кулик