Рішення

від 24.12.2014 по справі 908/5372/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 номер провадження справи 3/117/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.12.2014 Справа № 908/5372/14

За позовом:

позивача-1: Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, пр-т. Леніна, 206, ідентифікаційний код 37573068)

позивача-2: Міського комунального підприємства "ОСНОВАНІЄ" (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, 29-А, ідентифікаційний код 20485152 )

до відповідача: Комунального науково-виробничого підприємства "Екоцентр" (69006, м. Запоріжжя, вул. Патріотична, 82/49, ідентифікаційний код 13623004)

про стягнення орендної плати, розірвання договору оренди та виселення

Суддя Соловйов В.М.

при секретарі Прокопенко М.О.

Представники:

від позивача-1: Кузнецова Ю.В., довіреність № 265 від 14.07.2014р.

від позивача-2: Кузнецова Ю.В., юрисконсульт МКП "ОСНОВАНІЄ", довіреність № 283/01/01/10 від 09.12.2013р.

від відповідача: не з'явився

Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (позивач-1) та Міське комунальне підприємство "ОСНОВАНІЄ" (позивач-2) звернулися до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до відповідача КНВП "Екоцентр" про стягнення з відповідача на користь позивачів заборгованості по орендній платі у розмірі 1 358, 72 грн. за договором оренди нежитлового приміщення № 307/01 від 26.05.2000р., розірвання даного договору та звільнення нежитлового приміщення загальною площею 46,30 кв.м. за адресою м. Запоріжжя, вул. Патріотична, 82 на користь позивачів шляхом виселення з нього відповідача.

Відповідно до Витягу з реєстру автоматизованого розподілу справ від 01.12.2014р. автоматизованою системою документообігу суду здійснено автоматичний розподіл та справу призначено для розгляду судді Соловйову В.М.

Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві, та обґрунтовані ст. 17-19,26, 29 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна", ст. 175, 193, 283 ГК України, ст. 525, 526, 651, 785 ЦК України та ст. 2, 22, 54-57 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 03.12.2014р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/5372/14, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 24.12.2014р. о 12 год. 00 хв.

В судовому засіданні 24.12.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повідомлено, що повне рішення буде складено 29.12.2014р.

Під час розгляду справи представник позивачів вимогу про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявляла.

В судовому засіданні 24.12.2014р. представник позивачів підтримав позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві (а.с.3-5), просить суд стягнути з відповідача на користь позивачів заборгованості по орендній платі у розмірі 1 358, 72 грн. за договором оренди нежитлового приміщення № 307/01 від 26.05.2000р., розірвати даний договір та звільнити нежитлове приміщення загальною площею 46,30 кв.м. за адресою м. Запоріжжя, вул. Патріотична, 82 на користь позивачів шляхом виселення із нього відповідача.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що на підставі рішення виконкому Запорізької міської ради № 191/230 від 23.05.2000р. між управлінням ЖКГ Запорізької міської ради, КП "ВРЕЖО № 1" та КНВП "Екоцентр" був укладений договір № 307/01 від 26.05.2000р. оренди нежитлового приміщення площею 46,3 кв.м. за адресою: м. Запоріжжя, вул. Патріотична, 82 строком на 5 років.

Відповідно до п. 3.2 договору оренди в редакції додаткової угоди б/н від 21.01.2009р. орендна плата перераховується орендарем самостійно до місцевого бюджету щомісячно не пізніше 10 числа наступного місяця.

Додатковою угодою від 01.06.2011р. змінено орендодавця на департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради.

У зв`язку із несплатою орендної плати заборгованість відповідача по договору оренди складає 1 358, 72 грн.

Враховуючи те, що відповідачем протягом тривалого часу систематично порушуються умови договору оренди в частині оплати орендних платежів, заборгованість до теперішнього часу не погашено, позивач просить цей договір розірвати та зобов'язати відповідача повернути займане ним приміщення.

Відповідач відзив на позовну заяву, витребувані судом документи і документи, що підтверджують заперечення проти позову, не надав, в судове засідання не з'явився.

За приписами ст. 17 Закону України від 15.05.2003р. N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Таким чином, місцезнаходження відповідача визначається за даними його державної реєстрації як суб'єкта господарювання.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 19.12.2014р. № 19804080, станом на 19.12.2014р. Комунальне науково-виробничого підприємства "Екоцентр" знаходиться за адресою: 69006, м. Запоріжжя, вул. Патріотична, будинок 82, квартира 49.

Саме на цю адресу направлено судом копію ухвали від 03.12.2014р. про порушення провадження у справі № 908/5372/14 для відповідача.

В підпункті 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК.

В разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Копія ухвали від 03.12.2014р. про порушення провадження у справі, яка направлена на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, повернулась до суду з відміткою пошти "За зазначеною адресою не проживає".

Господарський суд враховує, що відповідач не повідомив суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження) та про неможливість прибуття в судове засідання.

Питання про визнання явки представника відповідача у засідання господарського суду обов'язковою, відповідно до п.7 ч.1 ст.65 ГПК України, судом не вирішувалось.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п.п. 3.9.2 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011р. № 18).

Надані позивачем матеріали свідчать про те, що неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, отже справу розглянуто відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши представника позивачів, суд

ВСТАНОВИВ:

На підставі договору оренди нежитлового приміщення № 307/01 від 26.05.2000р. КНВП "Екоцентр" (Орендар) було передано у строкове платне користування під диспетчерський пункт нежитлове приміщення загальною площею 46,3 кв.м. за адресою: вул. Патріотична, 82, що знаходиться на балансі ДКП "ВРЕЖО №1" (п.1.1 Договору).

Додатковою угодою від 01.06.2011р. сторони дійшли згоди замінити в Договорі оренди № 307/01 від 26.05.2000р. нежитлового приміщення площею 46,30 кв.м по вул. Патріотичній, 82, Орендодавця з управління житлового господарства Запорізької міської ради на Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради.

Згідно п. 3.2 Договору (в редакції додаткової угоди від 21.01.2009р.), орендна плата перераховується Орендарем самостійно до місцевого бюджету м. Запоріжжя, за місцем знаходження об`єкта, що здається в оренду, щомісячно, не пізніше 10 числа наступного місяця на рахунок 33212871700007 в головному управлінні Державного казначейства України з Запорізькій області, ЄДРПОУ 34677145, МФО 813015, код платежу 22080401.

Відповідно до п. 5.2 Договору, Орендар зобов`язується своєчасно у повному обсязі вносити Орендодавцю орендну плату.

Пунктом 10.1 Договору сторони передбачили, що цей договір діє з 26.05.2000р. по 26.05.2005р. терміном на 5 років.

Додатковою угодою від 17.12.2008р. сторони продовжили строк дії договору оренди від 26.05.2000р. № 307/01 нежитлового приміщення № 49 першого поверху (літера А-13) площею 46,30 кв.м. в будинку № 82 по вул. Патріотичній строком на 3 роки (до 24.05.2011р.) та встановили розмір орендної плати за нежитлове приміщення площею 46,30 кв. м. у розмірі 40,37 грн. та в подальшому помножене на індекс інфляції.

Згідно п. 10.7 Договору, у разі відсутності заяви однієї зі сторін про розірвання або зміну Договору, закінчення його строку протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які було передбачено цим Договором.

Відповідач свої зобов'язання за договором оренди № 307/01 від 26.05.2000р. не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість з орендної плати за період з вересня 2012р. по вересень 2014р. в розмірі 1 358, 72 грн.

Доказів оплати зазначеної суми відповідачем до матеріалів справи учасниками судового процесу не надано.

Оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з наступних підстав .

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати:

з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

договори та інші правочини;

завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

інші юридичні факти.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

В даному випадку підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, є договір оренди нежитлового приміщення № 307/01 від 26.05.2000р.

Взаємовідносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного та комунального майна регулюються нормами глави 58 ЦК України з урахуванням особливостей, зазначених у нормах параграфу 5 ГК України та Закону України від 10.04.1992р. № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна", який є спеціальним законом для спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Як зазначено у ч.3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1-3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об'єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об'єктів, що перебувають у державній власності.

Орендна плата, встановлена за відповідною методикою, застосовується як стартова під час визначення орендаря на конкурсних засадах.

Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

В даному випадку, орендна плата перераховується Орендарем самостійно до місцевого бюджету м. Запоріжжя, за місцем знаходження об`єкта, що здається в оренду, щомісячно, не пізніше 10 числа наступного місяця на рахунок 33212871700007 в головному управлінні Державного казначейства України з Запорізькій області, ЄДРПОУ 34677145, МФО 813015, код платежу 22080401. (п. 3.2 Договору в редакції додаткової угоди від 21.01.2009р.)

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).

Підстави для припинення зобов'язання за договором оренди нежитлового приміщення № 307/01 від 26.05.2000р., які визначено главою 50 ЦК України, відсутні.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи встановлений факт невиконання КНВП "Екоцентр" грошових зобов'язань, вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу з орендної плати за період з вересня 2012р. по вересень 2014р. за договором оренди нежитлового приміщення № 307/01 від 26.05.2000р. у розмірі 1 358, 72 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Детальний розрахунок позивача заявленої до стягнення суми (а.с.8) перевірений судом і визнається вірним.

Стосовно вимоги про розірвання договору оренди нежитлового приміщення № 307/01 від 26.05.2000р. та зобов'язання повернути орендоване майно за актом приймання - передачі суд виходить з наступного.

Додатковою угодою від 17.12.2008р. сторони продовжили строк дії договору оренди від 26.05.2000р. № 307/01 нежитлового приміщення на 3 роки (до 24.05.2011р.)

Згідно п. 10.7 Договору, у разі відсутності заяви однієї зі сторін про розірвання або зміну Договору, закінчення його строку протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які було передбачено цим Договором.

Доказів звернення однієї із сторін з відповідною заявою суду не надано.

Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Частинами 1, 3 ст. 760 ЦК України встановлено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Частиною 1 ст. 283 ГК України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Таким чином, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

За приписами ч. 6 ст. 283 ГК України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч. 3, 4 ст.291 ГК України, договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Отже, загальний порядок розірвання господарських договорів передбачений ст. 188 ГК України, частиною 1 якої встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 2-4 ст. 188 ГК України, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Матеріали справи та пояснення позивача безумовно свідчать про те, що сторони не досягли згоди щодо розірвання спірного договору.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Отже, недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 ГК України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору (див. постанову Верховного Суду України від 17.06.2008 № 8/32пд).

Відповідно до норм цивільного законодавства, учасники цивільних правовідносин за власним розсудом, вступають у договірні відносини, виходячи із певних обставин свого життя або господарювання, і тим самим вибирають ті чи інші засоби реалізації своїх інтересів, якими є суб'єктивні цивільні права та кореспондуючи їм обов'язки. У разі зміни цих обставин, що були наявними при укладенні договору, названі особи не мають бути заручниками, вибраних же ними, засобів реалізації інтересів. У разі зміни обставин, якими сторони керувалися при укладені договору, законодавець надає перевагу можливості сторін самостійно вирішити питання про зміну змісту договору у зв'язку із істотною зміною обставин (приведення його змісту у відповідність до нових обставин, які сторони не передбачали) або про його розірвання, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті обставин.

Це узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

За приписами ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Таким чином, у загальних положеннях Цивільного кодексу України про договір передбачений судовий порядок вирішення спорів з приводу вимог про розірвання договору у зв'язку із істотним порушенням договору (ч. 2 ст. 651), у зв'язку із істотною зміною обставин (ч. 2 ст. 652) та в інших випадках, встановлених договором або законом (ч. 2 ст. 651).

Позов про зміну чи розірвання договору може бути поданий і за відсутності відповідних на те підстав за законом та за відсутності у сторони такого повноваження за умовами договору. Адже норми матеріального та процесуального права (ст. 16 ЦК України та ст. 1, 2 ГПК України) передбачають захист порушених, оспорюваних або не визнаних прав, а також захист охоронюваних законом інтересів.

Так, відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 ст. 2 ГПК України передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Порядок укладення угоди про зміну або розірвання господарського договору - це передбачена правовими нормами юридично-логічна послідовність стадій встановлення умов припинення прав і обов'язків, заснована на звернених назустріч одна одній діях осіб, які виражені в різноманітних способах узгодження змісту угоди, шляхом їх вільного волевиявлення.

Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно ч. 3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Таким чином, систематичне порушення орендарем такої умови договору оренди державного (комунального) майна, як внесення орендної плати, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного договору оренди в судовому порядку.

Відповідач доказів повної сплати заборгованості з орендної плати за період з вересня 2012р. по вересень 2014р. за договором оренди нежитлового приміщення № 307/01 від 26.05.2000р. у розмірі 1 358, 72 грн. не надав, у зв'язку з чим у позивача виникло право дострокового розірвання договору оренди.

На підставі вищевикладеного, суд вважає вимогу позивача про розірвання договору оренди нежитлового приміщення № 307/01 від 26.05.2000р. такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 5 ст. 188 ГК України, якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Згідно ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.1 ст.785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Пунктом 2.4 договору оренди нежитлового приміщення № 307/01 від 26.05.2000р. передбачено, що після закінчення строку дії договору оренди, якщо немає у встановленому порядку угоди сторін про його продовження на новий строк, або у випадку дострокового його розірвання Орендар зобов`язаний у 10-ти добовий термін здати Орендодавцю приміщення за актом прийому - передачі.

З огляду на вищевикладене, позовна вимога про зобов'язання звільнити нежитлове приміщення загальною площею 46,30 кв.м. за адресою м. Запоріжжя, вул. Патріотична, 82 на користь позивачів шляхом виселення Комунального науково - виробничого підприємства "Екоцентр" із зазначеного приміщення також підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

Керуючись ст. 44, 49, 82 - 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального науково-виробничого підприємства "Екоцентр" (69006, м. Запоріжжя, вул. Патріотична, 82/49, ідентифікаційний код 13623004) на користь місцевого бюджету Орджонікідзевського району на розрахунковий рахунок № 33212871700007 в ГУДКСУ у Запорізькій області, ЄДРПОУ 38025409, МФО 813015, призначення платежу: за оренду 00080401. Стягувач Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, пр-т. Леніна, 206, ідентифікаційний код 37573068) 1 358 (одну тисячу триста п`ятдесят вісім) грн. 72 коп. заборгованості по орендній платі.

3. Стягнути з Комунального науково-виробничого підприємства "Екоцентр" (69006, м. Запоріжжя, вул. Патріотична, 82/49, ідентифікаційний код 13623004) на користь Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, пр-т. Леніна, 206, ідентифікаційний код 37573068, розрахунковий рахунок № 35417001078540 в УДКСУ у Запорізькій області, МФО 813015) 4 263 (чотири тисячі двісті шістдесят три) грн. 00 коп. витрат на судовий збір.

4. Розірвати договір оренди нежитлового приміщення № 307/01 від 26.05.2000р.

5. Виселити Комунальне науково-виробниче підприємство "Екоцентр" (69006, м. Запоріжжя, вул. Патріотична, 82/49, ідентифікаційний код 13623004) із нежитлового приміщення загальною площею 46,30 кв.м., розташованого за адресою м. Запоріжжя, вул. Патріотична, 82, на користь Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, пр-т. Леніна, 206, ідентифікаційний код 37573068) та Міського комунального підприємства "ОСНОВАНІЄ" (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, 29-А, ідентифікаційний код 20485152).

6. У зв'язку з тяжкими сімейними обставинами судді Соловйова В.М. повне рішення складено 17.01.2015р.

Суддя В.М. Соловйов