Рішення

від 13.01.2015 по справі 910/26249/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/26249/14 13.01.15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сфера Мет»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Сфера Плюс Компані»

Про стягнення 3 887 035,73 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Бурлака А.В. директор

Від відповідача: Зданевич С.В. представник за довіреністю № б/н від 12.12.14.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сфера Мет» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сфера Плюс Компані» (далі - відповідач) про стягнення 2 199 361,79 грн., а саме: 2 029 003,49 грн. - основного боргу та 170 358,30 грн. - пені.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідно до підписаного між сторонами Договору № 29/11/2013 від 29.11.13. позивач поставив відповідачу товар, який не був оплачений останнім в порушення взятих на себе зобов'язань, у зв'язку з чим позивач вирішив звернутись до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Крім того, в прохальній частині позовної заяви позивач просить на підставі ст. ст. 66, 67 ГПК України вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно боржника чи на його грошові кошти в межах 2 199 361,79 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.14. порушено провадження у справі № 910/26249/14 та призначено її до розгляду на 18.12.14.

17.12.14. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому Товариство з обмеженою відповідальністю «Сфера Плюс Компані» визнає, що станом на 12.12.14. відповідач має перед позивачем заборгованість за Договором № 29/11/2013 від 29.11.13. та зобов'язується її сплатити. Крім того, відповідач вказує на те, що позивачем невірно нараховано пеню.

Разом з письмовим відзивом на позовну заяву відповідачем було подано заяву про розстрочку виконання рішення в даній справі строком на шість місяців у відповідності до наданого відповідачем графіку.

За результатами судового засідання 18.12.14., в зв'язку з неявкою представника позивача розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 13.01.15., про що судом прийнято відповідну ухвалу.

19.12.14. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

06.01.15. відповідачем через відділ діловодства суду було подано доповнення до заяви про розстрочку рішення суду в даній справі та клопотання про витребування доказів.

В судовому засіданні 13.01.15. позивачем підтримано подану ним 24.12.14. через відділ діловодства суду заяву про збільшення на підставі ст. 22 ГПК України розміру позовних вимог, відповідно до якої Товариство з обмеженою відповідальністю «Сфера Мет» просить суд стягнути з відповідача на свою користь 3 887 035,73 грн., а саме: 2 029 003,49 грн. - основного боргу та 1 858 032,24 грн. - пені.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Вказану заяву про збільшення розміру позовних вимог прийнято господарським судом, отже має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Вказане також викладено в п. 17 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/2351 від 20.10.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" та п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Розглянувши в судовому засіданні 13.01.15. клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Сфера Мет» про витребування на підставі ст. 38 ГПК України доказів, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Згідно поданого клопотання відповідач просить суд витребувати від управління ДАІ ГУ МВС України в місті Києві, Державної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ ДФС України у м. Києві та Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації відомості щодо наявності у відповідача у власності земельних ділянок, транспортних засобів та інформацію про розмір доходів.

Заяву обґрунтовано тим, що вказані відомості можуть довести відсутність у власності відповідача земельних ділянок, транспортних засобів за рахунок яких можуть бути задоволено вимоги позивача про стягнення грошових коштів в примусовому порядку та можуть довести низький дохід відповідача від своєї господарської діяльності.

Право сторони у справі на подачу клопотання про витребування доказів у разі неможливості їх надати самостійно регулюються приписами ст. 38 ГПК України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 38 ГПК України визначено, що сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

В пункті 2.1 постави Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що у разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання.

Проте, як встановлено судом та не спростовано заявником, останнім не подано доказів звернення до управління ДАІ ГУ МВС України в місті Києві, Державної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ ДФС України у м. Києві та Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації з відповідними запитами та не подано доказів відмови вказаних органів від надання відповідачу необхідних відомостей.

Розглянувши заяву позивача про вжиття на підставі ст. ст. 66, 67 ГПК України заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно боржника чи на його грошові кошти в межах 2 199 361,79 грн.

Зазначену заяву не обґрунтовано.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з п. 1.1 роз'яснення Вищого господарського суду України № 01-8/2776 від 12.12.06. «Про деякі питання практики застосування забезпечення позову», заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

При цьому, відповідно до п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.11. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Разом з тим, згідно з п. 3 вказаної постанови, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити припущення про утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову. Вказана правова позиція була підтримана й Вищим господарським судом України при винесенні постанови у справі № 6/166 від 13.08.08.

Дослідивши збалансованість інтересів сторін, суд виходить з того, що необхідність накладення арешту на грошові кошти не підтверджується жодними належними та допустимими доказами. Таким чином, заявником не доведено, що невжиття заходів до забезпечення позову утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду, а тому заява позивача про вжиття заходів до забезпечення позову є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

В судовому засіданні 13.01.15. позивачем підтримано свої позовні вимоги з врахуванням заяви від 24.12.14.

В судовому засіданні 13.01.15. відповідач позовні вимоги визнав частково.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/26249/14.

В судовому засіданні 13.01.15. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.11.13. між позивачем (далі - Продавець) та відповідачем (далі - Покупець) було укладено Договір № 29/11/2013 (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1, п. 1.2, п. 1.3) Продавець зобов'язався передати у власність Покупця металопродукцію - сталь тонколистова з полімерним покриттям в рулонах, сталь оцинкована тонколистова в рулонах, орієнтовною кількістю 1 000 (одна тисяча) тон (далі - Товар), а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити його.

Строк дії Договору сторонами погоджено в п. 10.1 з моменту підписання (29.11.13.) і діє до 31.12.14.

Згідно з п. 2.1 Договору поставка Товару здійснюється при умові здійснення передплати та Товар/партію Товару згідно з накладними та виставленими рахунками. Підставою для виставлення рахунку є письмове замовлення Покупця на певну партію Товару.

Договором від 29.11.13. про внесення змін до Договору п. 2.1 було викладено в наступній редакції: «поставка Товару здійснюється при умові здійснення передплати та Товар/партію Товару згідно специфікацій, накладних та виставлених рахунків. Підставою для виставлення рахунку є підписання специфікації Покупцем на певну партію Товару».

Датою поставки вважається дата отримання Товару на складі за адресою: Київська область, м. Київ, вул. Бориспільська, 19 (самовивіз) (п. 2.2 Договору).

Пунктом 2.3 Договору визначено, що строк поставки за Договором три робочих дні з моменту здійснення передплати згідно з п. 4.1 Договору.

Ціни на Товар вказуються в рахунку та в накладній, яка є невід'ємною частиною Договору. Загальна сума договору орієнтовно складає 1 000 000,00 грн. в т.ч. ПДВ. (п. п. 3.1, 3.2 Договору).

В редакції п. 3.1 Договору відповідно до Договору від 29.11.13. про внесення змін до Договору сторони погодили, що ціни на Товар вказуються в рахунку та в накладній, які є невід'ємною частиною Договору. В зв'язку з імпортним походженням Товару ціни в специфікаціях вказуються в Євро як грошовий еквівалент зобов'язань перед Продавцем зі сторони Покупця згідно з ст. 524 ЦК. У випадку здійснення розрахунків частинами, сума перерахованих коштів в гривні підлягає перерахунку в долар США чи Євро по міжбанківському курсу на початок здійснення розрахунків, який вказаний на сайті http://finance.liga.net. Після проведення остаточного розрахунку за поставлений Товар Продавець оформлює корегування видаткової накладної і корегування податкової накладної з подальшою видачею вказаних документів Покупцю.

Відповідно до п. 4.1 Договору оплата узгодженої сторонами в накладній партії Товару за Договором здійснюється в наступному порядку: 100% передплата протягом трьох календарних днів з моменту виставлення рахунку.

У відповідності до п. 4.1 Договору в редакції Договору від 29.11.13. про внесення змін до Договору, оплата погодженої сторонами партії Товару по Договору здійснюється в наступному порядку: 100% передплата протягом трьох календарних днів з моменту виставлення рахунку на оплату чи розстрочка платежу 14 календарних днів з моменту відвантаження.

Спір у справі виник в зв'язку з неоплатою відповідачем поставленого за Договором № 29/11/2013 від 29.11.13. товару.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Між сторонами було підписано та скріплено печатками наступні специфікації до Договору:

- № 1 від 27.12.13. на суму 41 198,77 доларів США з ПДВ;

- № 2 від 30.01.14. на суму 43 086,25 доларів США з ПДВ;

- № 3 від 16.09.14. на суму 103 888,60 доларів США.

За специфікаціями № 1 та № 2 остаточний розрахунок здійснюється в гривнях по міжбанківському курсу до долара США, вказаному на сайті http://finance.liga.net. За специфікацією № 3 остаточний розрахунок здійснюється в гривнях з врахуванням долара США по курсу на дату здійснення розрахунків.

Позивач зазначає, що відповідач не оплатив товар на наступними видатковим накладними:

- № 1047 від 30.12.13. на суму 329 590,00 грн.

- № 34 від 31.01.14. на суму 344 690,00 грн.;

- № 708 від 16.09.14. на суму 1 402 496,11 грн., згідно виставлених рахунків на оплату:

- № 1079 від 30.12.13. на суму 329 590,00 грн.;

- № 58 від 30.01.14. на суму 344 690,00 грн.;

- № 626 від 16.09.14. на суму 1 402 496,11 грн.

Довіреності відповідача на отримання матеріальних цінностей від позивача та податкові накладні, складені на виконання зобов'язань за спірним Договором наявні в матеріалах справи.

На виконання умов Договору у відповідності до наявних в матеріалах справи доказів відповідачем було сплачено позивачу 776 776,11 грн.

При цьому, судом враховано положення п. 3.1 Договору за яким у випадку здійснення розрахунків частинами, сума перерахованих коштів в гривні підлягає перерахунку в долар США чи Євро по міжбанківському курсу на початок здійснення розрахунків, який вказаний на сайті http://finance.liga.net.

Судом здійснено перерахунок наданого позивачем розрахунку з врахуванням курсу долара США по міжбанківському курсу на день здійснення відповідачем кожної часткової проплати та встановлено, що станом на день звернення з даним позовом до суду 25.11.14. борг відповідача перед позивачем становив 2 029 003,49 грн.

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судом встановлено, що відповідачем було сплачено позивачу в погашення заборгованості за Договором 50 000,00 грн. у відповідності до платіжного доручення від 19.12.14., тобто після звернення позивача 25.11.14. з даним позовом до суду.

Відповідно до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

З огляду на вищенаведене, в зв'язку з тим, що відповідач сплатив частину заборгованості в розмірі 50 000,00 грн. після звернення позивача з даним позовом, суд вважає, що провадження у справі в частині стягнення 50 000,00 грн. основного боргу підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, в зв'язку з відсутністю предмету спору.

Таким чином, відповідач не сплатив позивачу за Товар грошові кошти в розмірі 1 979 003,49 грн.

Оскільки відповідач прийняв замовлений ним Товар, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві його вартості, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню на суму 1 979 003,49 грн., що складає борг відповідача станом на момент прийняття даного рішення.

В зв'язку з порушенням відповідачем умов Договору, позивач на підставі п. 8.1 Договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь 1 858 032,24 грн. - пені.

Згідно з п. 8.1 Договору, у випадку несвоєчасної оплати Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі 0,5% від суми несвоєчасно оплаченого Товару за кожен день прострочення оплату товару/партії Товару.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договорами строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Суд відзначає, що за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки (п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, та здійснено перерахунок пені внаслідок чого встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 124 258,28 грн. - пені. В іншій частині в розмірі 1 733 773,96 грн. пеню нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Як відзначалось судом, під час розгляду справи відповідачем подано клопотання про розстрочку виконання судового рішення в даній справі на шість місяців за наступним графіком:

- до 01.02.15. 10% від суми заборгованості;

- до 01.03.15. 10% від суми заборгованості;

- до 01.04.15. 20% від суми заборгованості;

- до 01.05.15. 20% від суми заборгованості;

- до 01.06.15. 20% від суми заборгованості;

- до 01.07.15. 20% від суми заборгованості;

Відповідач проти надання відповідачу розстрочки виконання рішення в даній справі не заперечував.

У відповідності до частини 6 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Розстрочка виконання судового рішення може бути прийнята судом лише у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його виконання неможливим.

При цьому, такі виняткові обставини визначаються судом з огляду на матеріали справи, у тому числі подані стороною докази на обґрунтування такої заяви.

Згідно з вказівками, що містяться в постанові пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.12. № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», підставою для розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Вищезазначені норми визначають процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. Проте, нормами чинного законодавства, зокрема Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому, суд оцінює докази, які підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України і лише за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право відстрочити виконання рішення чи постанови.

Представник відповідача вказує, що розстрочення виконання рішення забезпечить його реальне виконання, оскільки відповідач перебуває в скрутному фінансовому стані, проте, вчиняє дії для його покращення та негайно і добросовісно виконує свої зобов'язання за наявності грошових коштів, що підтверджується наданими відповідачем доказами.

Врахувавши матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини боржника у виникненні спору, суму заборгованості, дослідивши наявні докази, врахувавши часткове погашення відповідачем заборгованості, суд дійшов висновку, що викладені обставини ускладнюють виконання рішення, а тому суд вважає за необхідне задовольнити клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Сфера Плюс Компані» та розстрочити виконання рішення на шість місяців відповідно до запропонованого відповідачем графіку.

Далі судом встановлено наступне.

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогами про стягнення 2 199 361,79 грн. та у відповідності до платіжного доручення № 1212 від 19.11.14. сплатив судовий збір в розмірі 43 988,00 грн.

У відповідності до заяви № СМ-116 від 22.12.14., поданої через відділ діловодства суду 24.12.14., позивач збільшив свої позовні вимоги до 3 887 035,73 грн. Таким чином, судовий збір, що мав бути сплачений позивачем в загальному розмірі становить 73 080,00 грн. Отже, з врахуванням сплаченого судового збору в розмірі 43 988,00 грн., відповідач при подачі заяви про збільшення розміру позовних вимог мав сплатити ще 29 092,00 грн. Проте, такої доплати позивачем здійснено не було.

У разі коли позивач на підставі частини четвертої статті 22 ГПК до прийняття рішення зі справи збільшив розмір позовних вимог чи до початку розгляду справи по суті змінив предмет або підставу позову, в зв'язку з чим зросла ціна позову, він відповідно до абзацу другого частини другої статті 6 Закону повинен сплатити недоплачену в зв'язку з цим суму судового збору до звернення з відповідною заявою до господарського суду. Якщо до останньої не додано доказів такої доплати, заява повертається без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 63 ГПК, що згідно з частиною третьою згаданої статті ГПК не перешкоджає позивачеві повторно звернутися до господарського суду з відповідною заявою після доплати ним необхідної суми судового збору; у цьому випадку до відповідного звернення суд здійснює розгляд раніше заявленої позовної вимоги (позовних вимог), якщо позивач не відмовився від неї. З урахуванням конкретних обставин справи суд може розглянути й змінені вимоги позивача без доплати останнім суми судового збору з подальшим розподілом останнього між сторонами за правилами статті 49 ГПК.

При цьому, п. 2.23 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.13. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" визначено, що якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може: зобов'язати позивача (заявника, скаржника) доплатити належну суму судового збору і подати суду відповідні докази у встановлений ним строк, за необхідності відкласти розгляд справи або оголосити перерву в засіданні; у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів ч. 1-4 ст. 49 ГПК України або ж залишити позов (заяву, скаргу) без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України.

З огляду на те, що позивач не сплатив судовий збір у передбаченому законодавством порядку, то сума недоплаченого судового збору в розмірі 29 092,00 грн. підлягає стягненню з позивача в доход спеціального фонду Державного бюджету України за рішенням суду.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. В частині стягнення 50 000 (п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп. - основного боргу провадження у справі припинити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сфера Плюс Компані» (04053, м. Київ, провулок Бехтерівський, б. 10, кв. 7; ідентифікаційний код 34003072) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сфера Мет» (51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Стадіонна, б. 31-А, кімната 4; ідентифікаційний код 37620086) 1 979 003 (один мільйон дев'ятсот сімдесят дев'ять тисяч) грн. 49 коп. - основного боргу, 124 258 (сто двадцять чотири тисячі двісті п'ятдесят вісім) грн. 28 коп. - пені, 43 065 (сорок три тисячі шістдесят п'ять) грн. 24 коп. - витрат по сплаті судового збору, розстрочивши виконання рішення наступним чином:

- до 01 лютого 2015 року 219 632 (двісті дев'ятнадцять тисяч шістсот тридцять дві) грн. 70 коп.;

- до 01 березня 2015 року 219 632 (двісті дев'ятнадцять тисяч шістсот тридцять дві) грн. 70 коп.;

- до 01 квітня 2015 року 439 265 (чотириста тридцять дев'ять тисяч двісті шістдесят п'ять) грн. 40 коп.;

- до 01 травня 2015 року 439 265 (чотириста тридцять дев'ять тисяч двісті шістдесят п'ять) грн. 40 коп.;

- до 01 червня 2015 року 439 265 (чотириста тридцять дев'ять тисяч двісті шістдесят п'ять) грн. 40 коп.;

- до 01 липня 2015 року 439 265 (чотириста тридцять дев'ять тисяч двісті шістдесят п'ять) грн. 41 коп.

4. В іншій частині в позові відмовити.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сфера Мет» (51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Стадіонна, б. 31-А, кімната 4; ідентифікаційний код 37620086) в доход спеціального фонду Державного бюджету України 29 092 (двадцять дев'ять тисяч дев'яносто дві) грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

6. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.01.15.

Суддя Т.М. Ващенко