Рішення

від 16.01.2015 по справі 910/26559/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/26559/14 16.01.15 Суддя Отрош І.М., розглянувши матеріали справи

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий комплекс "Венера" доПриватного підприємства "Добрострой груп" простягнення 8078 грн. 30 коп. Представники сторін: від позивача:Світлик Б.М. - представник за довіреністю № 34 від 11.11.2014; від відповідача:не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

28.11.2014 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий комплекс "Венера" з вимогами до Приватного підприємства "Добрострой груп" про стягнення 8078 грн. 30 коп., з яких 6199 грн. 00 коп. основного боргу, 401 грн. 83 коп. пені, 219 грн. 08 коп. 3% річних та 1258 грн. 39 коп. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами Договору № 70 від 08.07.2013 не в повному обсязі здійснив оплату за поставлений позивачем товар, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість в розмірі 6199 грн. 00 коп. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором № 70 від 08.07.2013, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 401 грн. 83 коп. пені за період з 04.09.2013 по 04.03.2014, 3% річних в розмірі 219 грн. 08 коп. за період з 12.09.2013 по 15.11.2014 та 1258 грн. 39 коп. інфляційних втрат за період з вересня 2013 року по жовтень 2014 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2014 порушено провадження у справі № 910/26559/14 та справу призначено до розгляду на 15.12.2014.

15.12.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання (телеграма) про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2014, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 16.01.2015.

14.01.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду та заява про відкладення розгляду справи.

Розглянувши у судовому засіданні 16.01.2015 заяву відповідача про відкладення розгляду справи, суд не знайшов підстав для його задоволення, оскільки суд вже відкладав розгляд даної справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Крім того, наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103032062036 та № 0103032062788 спростовують твердження відповідача про неотримання ним процесуальних документів.

Представник позивача у судовому засіданні 16.01.2015 подав письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи, зокрема, уточнив період нарахування пені - з 12.09.2013 по 12.03.2014; надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представники відповідача у судове засідання 16.01.2015 не з'явились, про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103032062788.

У судовому засіданні 16.01.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

08.07.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий комплекс «Венера» (постачальник) та Приватним підприємством «Добрострой груп» (покупець) укладено Договір № 70, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю за його заявками товар належної якості та кількості, а покупець зобов'язується оплатити вартість товару у порядку і на умовах, передбачених цим Договором.

Кількість, асортиментний перелік товару та ціна визначається в накладних, які видаються на кожну партію товару, і є невід'ємною частиною цього Договору, та засвідчують передачу-приймання товару від постачальника до покупця (п. 1.2 Договору № 70).

Відповідно до п. 3.1 Договору № 70, ціна на товар зазначається у накладних постачальника у національній валюті України, які є невід'ємною частиною даного Договору.

Згідно з п. 3.4 Договору № 70, покупець здійснює оплату товару в національній валюті України, шляхом безготівкового переказу на розрахунковий рахунок постачальника у розмірі повної вартості отриманого за накладною товару, не пізніше 7 календарних діб від дати приймання товару.

Платіжне зобов'язання вважається виконаним покупцем після надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п. 3.5 Договору № 70).

Відповідно до п. 7.1 Договору № 70, даний Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2013, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що на виконання укладеного між сторонами Договору № 70 від 08.07.2013 у липні-вересні 2013 року позивач поставив відповідачу узгоджений між сторонами товар на загальну суму 37713 грн. 85 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних № 5187 від 08.07.2013 на суму 250,00 грн., № 5197 від 09.07.2013 на суму 3331,41 грн., № 5198 від 09.07.2013 на суму 450,66 грн., № 5234 від 10.07.2013 на суму 1682,08 грн., № 5397 від 16.07.2013 на суму 1127,25 грн., № 5483 від 19.07.2013 на суму 2673,40 грн., № 5484 від 19.07.2013 на суму 1029,97 грн., № 5551 від 22.07.2013 на суму 1071,00 грн., № 5569 від 23.07.2013 на суму 1170,00 грн., № 5634 від 25.07.2013 на суму 1901,41 грн., № 5706 від 29.07.2013 на суму 2409,33 грн., № 5707 від 29.07.2013 на суму 1180,00 грн., № 5708 від 29.07.2013 на суму 3027,10 грн., № 5785 від 01.08.2013 на суму 985,48 грн., № 5786 від 01.08.2013 на суму 1471,32 грн., № 5907 від 05.08.2013 на суму 514,32 грн., № 5939 від 06.08.2013 на суму 1180,40 грн., № 6324 від 20.08.2013 на суму 640,49 грн., № 6325 від 20.08.2013 на суму 178,43 грн., № 6326 від 20.08.2013 на суму 329,04 грн., № 6330 від 20.08.2013 на суму 1698,00 грн., № 6677 від 03.09.2013 на 1590,43 грн., № 6678 від 03.09.2013 на суму 796,32 грн., № 6679 від 03.09.2013 на суму 5211,01 грн. та № 6720 від 04.09.2013 на суму 1815,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зважаючи на встановлений п. 3.4 Договору № 70 строк, відповідно до якого покупець здійснює оплату товару в національній валюті України, шляхом безготівкового переказу на розрахунковий рахунок постачальника у розмірі повної вартості отриманого за накладною товару, не пізніше 7 календарних діб від дати приймання товару, суд приходить до висновку, що свій обов'язок з оплати за поставлений позивачем товар відповідач повинен був здійснити за вказаними накладними відповідно по 15.07.2013, 16.07.2013, 16.07.2013, 17.07.2013, 23.07.2013, 26.07.2013, 26.07.2013, 29.07.2013, 30.07.2013, 01.08.2013, 05.08.2013, 05.08.2013, 05.08.2013, 08.08.2013, 08.08.2013, 12.08.2013, 13.08.2013, 27.08.2013, 27.08.2013, 27.08.2013, 27.08.2013, 10.09.2013, 10.09.2013, 10.09.2013, 11.09.2013.

Втім, своє зобов'язання з оплати за поставлений позивачем товар відповідач здійснив частково на суму 31514 грн. 85 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями банківських виписок, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість за Договором № 70 від 08.07.2013 у розмірі 6199 грн. 00 коп. станом на дату звернення позивача до суду.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

14.01.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду, зокрема належним чином засвідчені копії платіжних доручень № 702 від 04.12.2014 на суму 500 грн. 00 коп. та № 800 від 16.12.2014 на суму 500 грн. 00 коп., що підтверджують часткову оплату відповідачем заборгованості за Договором № 70 від 08.07.2013 в розмірі 1000 грн. 00 коп. після порушення провадження у даній справі.

Відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Згідно з частиною 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

За таких обставин суд вважає за доцільне припинити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Приватного підприємства "Добрострой груп" суми основного боргу в розмірі 1000 грн. 00 коп. за Договором № 70 від 08.07.2013.

При цьому суд приймає до уваги письмові пояснення позивача, відповідно до яких зарахування здійснених відповідачем оплат за Договором № 70 від 08.07.2013 у зв'язку з відсутністю чіткого призначення платежу позивач здійснював в рахунок погашення найдавнішої заборгованості, у зв'язку з чим заявлена позивачем у позові сума основного боргу в розмірі 6199 грн. 00 коп. є частковою заборгованістю за видатковою накладною № 6679 від 03.09.2013 (заборгованість по накладній - 4384 грн. 00 коп.) та заборгованістю за видатковою накладною № 6720 від 04.09.2013 (заборгованість по накладній - 1815 грн. 00 коп.).

Наявність та обсяг заборгованості Приватного підприємства "Добрострой груп" за Договором № 70 від 08.07.2013 в розмірі 5199 грн. 00 коп. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не спростовані, зокрема відповідачем не надано суду доказів сплати боргу в розмірі 5199 грн. 00 коп. за Договором № 70 від 08.07.2013, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий комплекс "Венера" до Приватного підприємства "Добрострой груп" про стягнення суми основного боргу в розмірі 6199 грн. 00 коп. підлягають частковому задоволенні в розмірі 5199 грн. 00 коп.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати за поставлений позивачем товар за Договором № 70 від 08.07.2013, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 401 грн. 83 коп. пені за період з 12.09.2013 по 12.03.2014 9з урахування уточненого періоду нарахування відповідно до письмових пояснень, поданих у судовому засіданні 16.01.2015).

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтею 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 5.3 Договору № 70, у випадку порушення термінів оплати поставленої продукції, передбачених п. 3.3 даного Договору, покупець виплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми не перерахованих коштів за кожний день прострочення.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, оскільки він відповідає передбаченим законодавством порядку та способу нарахування, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий комплекс "Венера" в частині стягнення з Приватного підприємства "Добрострой груп" пені в розмірі 401 грн. 83 коп. за період з 12.09.2013 по 12.03.2014 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення відповідача 3% річних в розмірі 219 грн. 08 коп. за період з 12.09.2013 по 15.11.2014 та інфляційні втрати в розмірі 1258 грн. 39 коп. за період з вересня 2013 року по жовтень 2014 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що він відповідає передбаченим чинним законодавством України порядку та способу нарахування, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий комплекс "Венера" в частині стягнення з Приватного підприємства "Добрострой груп" 3% річних в розмірі 219 грн. 08 коп. за період з 12.09.2013 по 15.11.2014 та інфляційних втрат в розмірі 1258 грн. 39 коп. за період з вересня 2013 року по жовтень 2014 року підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Зважаючи на те, що відповідач сплатив частину боргу в розмірі 1000 грн. 00 коп. після порушення провадження у даній справі, суд покладає судовий збір на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч.ч. 1, 2 ст. 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Припинити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Приватного підприємства "Добрострой груп" суми основного боргу в розмірі 1000 грн. 00 коп.

3. Стягнути з Приватного підприємства "Добрострой груп" (02095, м. Київ, вул. Урлівська, буд. 9, кв. 357; ідентифікаційний код: 35167537) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий комплекс "Венера" (04215, м. Київ, просп. Свободи, буд. 32, кв. 188; ідентифікаційний код: 36047368) суму основного боргу в розмірі 5199 (п'ять тисяч сто дев'яносто дев'ять) грн. 00 коп., пеню в розмірі 401 (чотириста одна) грн. 83 коп., 3% річних в розмірі 219 (двісті дев'ятнадцять) грн. 08 коп., інфляційні втрати в розмірі 1258 (одна тисяча двісті п'ятдесят вісім) грн. 39 коп. та судовий збір в розмірі 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 21.01.2015

Суддя І.М. Отрош