Рішення

від 13.01.2015 по справі 922/5803/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2015 р.Справа № 922/5803/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Светлічного Ю.В.

при секретарі судового засідання Ліпчанської В.В.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Іскра", м. Львів до Приватного підприємства "Аленсвіт", м. Луганськ про стягнення коштів за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Іскра" (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача - Приватного підприємства "Аленсвіт", в якій позивач просить стягнути з останнього 45500,00 грн. - основний борг, 8827,00 грн. втрат від інфляції, 2221,04 грн. - 3% річних, 3251,23 грн. - штрафних санкцій (пені), посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань згідно договору міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом №31/01/13 від 31.01.13 р., який укладений між позивачем та відповідачем. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 1827,00 грн.

Представник позивача у судове засідання не з'явився. Надав через канцелярію господарського суду Харківської області 29 грудня 2014 р. клопотання про проведення судового засідання у режимі відео конференції.

Оскільки суддя Светлічний Ю.В. знаходився у щорічній відпустці з 29.12.14 р. по 12.01.15 р., вищевказане клопотання в порядку ст. 75 ГПК України, розглянуто не було.

Враховуючи те, що справу було призначено судом на 13.01.2015 року та вихід судді Светлічного Ю.В. з відпустки 12.01.2015 року у суду відсутня процесуальна можливість для призначення судового розгляду в режимі відео - конференції.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, докази отримання відповідачем процесуальних документів в матеріалах справи відсутні.

Судом встановлено, що ухвалою суду від 16.12.2014 р. порушено провадження у даній справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на 13.01.2015 р., але копію даної ухвали суду не було надіслано працівниками канцелярії суду за місцезнаходженням відповідача, зазначеним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (91021, м. Луганськ, 7-й Лутугинський проїзд, будинок, 4) та складений акт канцелярії суду від 16.12.2014 р. про те, що відповідно до листа УДППЗ "Укрпошта" від 01.12.2014 р. №07-13-3569 відділення поштового зв'язку призупинили приймання та пересилання поштових відправлень на адресу населених пунктів Донецької та Луганської області.

Про порушення провадження у даній справі суд розмістив інформацію із повідомленням про час і місце судового засідання, призначеного на 13.01.2015 р. у даній справі на сторінці господарського суду Харківської області (у розділі "Новини та події суду") офіційного веб-порталу "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет, про що свідчить підписана суддею та долучена до матеріалів справи роздрукована сторінка з мережі Інтернет.

У п.п. 4 п. 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.09.2014 року № 01-06/1290/14 зазначено, що за неможливості здійснити повідомлення учасника судового процесу - інформація про час і місце судового засідання розміщується на сторінці відповідного суду (у розділі "Новини та події суду") офіційного веб-порталу "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет (www.court.gov.ua/sudy/). Якщо господарським судом вжито відповідних заходів щодо повідомлення учасника судового процесу, який знаходиться на території проведення АТО, у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування прийнятого судового рішення з посиланням на пункт 2 частини третьої статті 104 або пункт 2 частини другої статті 111-10 ГПК України.

За таких обставин суд вважає, що судом вжито відповідних заходів щодо повідомлення учасника судового процесу, який знаходиться на території проведення АТО, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача за наявними матеріалами на підставі ст. 75 ГПК України.

Також суд враховую те, що розглядаючи конкретну судову справу (здійснюючи правосуддя) суд самостійно визначає коло законодавства, що регулює спірні правовідносини, застосовує його, здійснює його тлумачення, визначає порядок ведення судового засідання на підставі приписів процесуального закону, вирішує питання про розгляд по суті заяв та клопотань учасників судового процесу, надає правову оцінку обставинам справи на підставі внутрішнього переконання, що ґрунтується на приписах закону. Процесуальне рішення по справі виноситься судом за результатом надання юридичної оцінки поясненням всіх учасників судового процесу, наявним у справі доказам та з обов'язковим співвідношенням їх з вимогами відповідного законодавства. Враховуючи вищенаведене суд вважає за необхідне не проводити судового засідання в режимі відео - конференції та винести рішення по справі.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, вивчивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані позивачем докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Між позивачем (перевізник) та відповідачем (замовник) було укладено договір міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом №31/01/13 від 31.01.2013 р.

Відповідно до п.3.1. договору, вартість перевезення, форма і схема оплати вказуються в заявці на перевезення, яка є невід'ємною частиною цього договору.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем погоджено заявку на перевезення №07 від 31.01.2013 року за маршрутом : Німеччина (Кіnding) - Україна (м. Одеса), згідно якої загальна вартість перевезення вантажу становить 23 500,00 грн.

Відповідно до вищевказаної заявки відповідач повинен оплати послуги протягом 7-10-ти (семи-десяти) банківських днів з моменту отримання оригіналів документів від позивача.

11.02.2013 року позивачем на поштову адресу відповідачу були надіслані оригінали наступних документів: рахунок-фактуру №ТІ-0000192 від 12.02.2013 року; акт №ТІ-0000192 здачі-прийняття робіт (надання послуг) 12.02.2013 року; оригінал Міжнародної товарно-транспортної накладної № б/н від 04.02.2013 року; договір міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом № 31/01/13 від 31.01.2013 року, що підтверджується витягом з журналу вихідної кореспонденції позивача, супровідним листом № 339/11 від 21.02.2013 року та списком поштових відправлень № 129 від 22.02.2013 року.

Відповідач отримав вищевказані документи 06.03.2013 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, тому датою виникнення заборгованості відповідача перед позивачем є 22.03.2013 року. Отже відповідач не виконав свого грошового зобов'язання щодо оплати за послуги позивачем на суму 23 500,00 грн.

Також між позивачем та відповідачем погоджено заявку на перевезення №11 від 13.02.2013 року за маршрутом : Німеччина (Wehrinden) - Україна (м. Бровари), згідно якої загальна вартість перевезення вантажу становить 22000,00 грн.

13.03.2013 року на поштову адресу відповідачу були надіслані оригінали наступних документів: рахунок-фактуру № ТІ-0000273 від 25.02.2013 року; акт № ТІ-0000273 здачі-прийняття робіт (надання послуг) 25.02.2013 року; оригінал Міжнародної товарно-транспортної накладної № 014356 від 20.02.2013 року, що підтверджується витягом з журналу вихідної кореспонденції позивача, супровідним листом № 470/11 від 13.03.2013 року та списком поштових відправлень № 185 від 13.03.2013 року.

Відповідач отримав вищевказані документи 21.03.2013 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, тому датою виникнення заборгованості відповідача перед позивачем є 05.04.2013 року. Отже відповідач не виконав свого грошового зобов'язання щодо оплати за послуги позивачем на суму 22 000,00 грн.

Відповідно до Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів від 19 травня 1956 року, договір про перевезення підтверджується складанням вантажної накладної - СМR, накладна є підтвердженням того, що договір на перевезення укладено. Сама по собі накладна має силу договору.

25.04.2013 року, позивачем було направлено претензію № 724/11 від 25.04.2013 року з вимогою оплати про що свідчить список поштових відправлень № 293 від 26.04.2013 року. Відповідач відповіді на претензію не надав та суму боргу перед позивачем не сплатив.

Позивач 10.06.2013 року також направив відповідачу лист за вих. № 981/11, щодо оплати заборгованості із вимогою та зазначенням строку її погашення.

03.07.2013 року, відповідачем надано відповідь на лист за вих. № 981/11 від 10.06.2013 року, в якій він даний борг визнає та просить надати можливість погашення боргу у максимальний строк.

Проте відповідач не виконав свого зобов'язання по поверненню позивачу боргу, що зумовило звернення позивача до суду із даною позовною заявою.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 45500,00 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Окрім того, позивач просить суд стягнути на його користь 8827,00 грн. втрат від інфляції, 2221,04 грн. - 3% річних, 3251,23 грн. - штрафних санкцій (пені).

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши нарахування пені, 3% річних та втрат від інфляції суд приходить до висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства, інтересам сторін та підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача, з вини якого спір доведено до суду.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 47, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Аленсвіт" (91021, м. Луганськ, 7-й Лутугинський проїзд, будинок, 4, код ЄДРПОУ 35024905, ІПН 350249012339, №свідоцтва платника ПДВ 100316125, р/р 26000799990326 в ПАТ КБ "ПРАВЕКС-БАНК", МФО 380838) на користь Публічного акціонерного товариства "Іскра" (79066, м. Львів, вул. Вулецька, 14, код ЄДРПОУ 00214244, ІПН 002142413044, свідоцтво платника ПДВ №100334102, р/р 26004000259001 у Відділенні № 90 (м. Львів) АТ "Банк "Фінанси та Кредит", МФО 300131) 45500,00 грн. - основний борг, 8827,00 грн. втрат від інфляції, 2221,04 грн. - 3% річних, 3251,23 грн. - штрафних санкцій (пені) та судовий збір у розмірі 1827,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 14.01.2015 р.

Суддя Ю.В. Светлічний