Рішення

від 13.01.2015 по справі 910/25743/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/25743/14 13.01.15

За позовом Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування»

до 1. Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова

компанія «Оранта»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Ротекс ММД»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Неліп Іван Михайлович

про стягнення 35 207, 44 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Крашеніннікова М.І. за довіреністю № 851/2014 від 24.12.2014 р.;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Просто-страхування» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ротекс ММД» (далі - відповідач-2) про стягнення 35 207, 44 грн. Також позивач просить суд витрати по сплаті судового збору покласти на відповідачів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 30.08.2012 р. між ним та ТОВ «Магнат-Пет» було укладено договір страхування № АТК 220399 щодо автомобіля «Hyundai», реєстраційний номер ВС1965СМ. 01.03.2013 р. на вулиці Куренівській в місті Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля «Hyundai», реєстраційний номер ВС1965СМ під керуванням водія Прима І.С., та транспортного засобу «ZAZ Lanos», реєстраційний номер АА2119НВ, який належить ТОВ «Ротекс ММД», під керуванням водія Неліпи І.М. Водій застрахованого автомобіля «ZAZ Lanos», реєстраційний номер АА2119НВ, Неліп Іван Михайлович постановою Оболонського районного суду міста Києва від 11.07.2013 р. у справі № 3-3788/13 (унікальний № 756/8350/13-п) був визнаний винним в порушенні ПДР України, в зв'язку з чим, позивач виплатив 35 207, 44 грн. страхового відшкодування на підставі платіжного доручення № 7858 від 22.03.2013 р. Враховуючи те, що цивільна відповідальність власника транспортного засобу «ZAZ Lanos», реєстраційний номер АА2119НВ, була застрахована відповідачем за полісом № АВ/5689678, позивач в порядку регресу звернувся до відповідачів з вимогами про виплату страхового відшкодування, які останніми були залишена без задоволення, з огляду на що він вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.11.2014 р. порушено провадження у справі № 910/25743/14, в порядку ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі в справі № 910/25743/14 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Неліпа Івана Михайловича, розгляд справи призначено на 09.12.2014 р.

Також, в порядку підготовки справи до розгляду судом здійснено запит до Моторного (транспортного) страхового бюро України щодо надання інформації та належним чином завіреної копії полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АВ № 5689678.

04.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла Інформація з єдиної централізованої бази даних МТСБУ, відповідно до даних якої за полісом серії АВ № 5689678 страховою компанією є ВАТ НАСК «Оранта», ліміт по життю та здоров'ю складає 100 000, 00 грн., по майну - 50 000, 00 грн., франшиза становить 510, 00 грн., строк дії поліса з 24.04.2012 р. по 23.04.2013 р.

В судовому засіданні 09.12.2014 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Представник відповідача-1 в судове засідання 09.12.2014 р. не з'явився, проте через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав відзив на позовну заяву № 08-03-12/2317 від 08.12.2014 р., за змістом якого позовні вимоги визнає частково в сумі 34 697, 44 грн., просить суд розглянути справу без його участі.

Представник відповідача-2 та третьої особи в судовому засіданні 09.12.2014 р. проти позову не заперечував.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.12.2014 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 13.01.2015 р.

13.01.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-1 подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 13.01.2015 р. представник позивача надав уточнену позовну заяву, відповідно до змісту якої просить суд в порядку підготовки справи до розгляду витребувати з Моторно-транспортного страхового бюро України відомості щодо укладення полісу № АВ/5689678 між ТОВ «Ротекс ММД» та Відкритим акціонерним товариством Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», а також стягнути з відповідача-1 страхове відшкодування в сумі 34 697, 44 грн., з відповідача-2 страхове відшкодування в сумі 510, 00 грн.

Досліджуючи зміст вищевказаної заяви та первісно поданої позовної заяви, суд вважає, що подана представником позивача уточнена позовна заява за своїм змістом є заявою про виправлення помилки в прохальній частині позовної заяви, оскільки під час складання останньої позивач у п. 3 помилково просив суд стягнути з відповідача-2 «витрати по сплаті судового збору в сумі 510, 00 грн.», замість «страхове відшкодування в сумі 510, 00 грн.». Судом прийнято означену заяву до розгляду, у зв'язку з чим справа розглядається в її редакції.

Представники відповідачів та третьої особи в судове засідання 13.01.2015 р. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідачів та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 13.03.2015 р. судом було розглянуто клопотання позивача про витребування з Моторно-транспортного страхового бюро України відомості щодо укладення полісу № АВ/5689678 між ТОВ «Ротекс ММД» та Відкритим акціонерним товариством Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», у зв'язку з необгрунтованістю.

У судовому засіданні 13.01.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.08.2012 р. між позивачем (страховик) та ПАТ «Магнат-Пет» було укладено договір добровільного страхування транспортних засобів № 220399 серії АТК щодо транспортного засобу «Hyundai», реєстраційний номер ВС1965СМ, 2011 року випуску.

Згідно з п. 1.8.1. Договору, до страхових ризиків віднесено «Пошкодження», під яким згідно з п. п. 2.2.2.1. п. 2.2.2. Договору розуміється пошкодження або знищення застрахованого ТЗ, його складових частин внаслідок ДТП, безумовна франшиза за яким складає 0%.

Пунктом 1.11. Договору передбачено строк його дії: з 31.08.2012 р. по 30.08.2013 р.

Відповідно до п. 1.7. Договору обрані умови страхового відшкодування по ризику «Пошкодження» - варіант Б (без врахування зносу), СТО за направленням страховика.

В силу п. 2.8.9. Договору у випадку пошкодження ТЗ, застрахованого по ризику «Пошкодження», розмір збитку визначається на підставі:

2.8.9.1. калькуляції витрат на відновлення пошкодженого ТЗ, яка складається страховиком за допомогою програмного комплексу «Audatex», або калькуляції за актом автотоварознавчої експертизи, з якою згоден страховик, або

2.8.9.2. рахунків на проведення відновлювального ремонту пошкодженого застрахованого ТЗ на СТО, на яку страхувальник був направлений страховиком, або

3.8.9.3. рахунків, попередньо погоджених зі страховиком, з СТО на вибір страхувальника на проведення відновлювального ремонту пошкодженого застрахованого ТЗ.

З матеріалів справи вбачається, що 01.03.2013 р. о 16 год. 30 хвил. по вулиці Куренівська в місті Києві відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю належного відповідачу-2 автомобіля «ZAZ Lanos», реєстраційний номер АА2119НВ, під керуванням водія Неліпи І.М., через те, що останній перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечно та не створить перешкод іншим учасникам руху, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «Hyundai», реєстраційний номер ВС1965СМ під керуванням водія Прима І.С.

Постановою Оболонського районного суду міста Києва від 11.07.2013 р. у справі № провадження № 3-3788/13 (унікальний № 756/8350/13-п) Неліп Іван Михайлович був визнаний винним в порушенні ПДР України, проте провадження відносно нього закрито на підставі ст. 38 КУпАП у зв'язку з закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності.

Суд враховує, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 р. «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до Полісу № АС/5689678 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність відповідача-2 була застрахована у ВАТ НАСК «Оранта» на строк з 24.04.2012 р. по 23.04.2013 р. з встановленим розміром франшизи - 510, 00 грн. та лімітом відповідальності страховика - 50 000, 00 грн. за шкоду заподіяну майну.

Відповідно до Довідки Оболонського РУ ГУМВС України в м. Києві та Відомостей про дорожньо-транспортну пригоду № 9165767, внаслідок зазначеної ДТП автомобіль марки «Hyundai», реєстраційний номер ВС1965СМ, отримав механічні пошкодження передньої правої частини.

14.03.2013 р. за замовленням позивача Суб'єктом оціночної діяльності Фізичною особою - підприємцем Кацара Ю.В. (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 12476/11 від 20.09.2011 р.) складено звіт № 9837/58454, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту автомобіля «Hyundai», реєстраційний номер ВС1965СМ, складає 36 836, 78 грн., а вартість матеріального збитку, завданого власнику означеного автомобілю складає 29 986, 62 грн.

Згідно з Калькуляцією № 9837 від 21.10.2013 р., складеної за допомогою програмного комплексу «Audatex», вартість відновлювального ремонту автомобіля «Hyundai», реєстраційний номер ВС1965СМ складає 36 836, 78 грн.

Відповідно до рахунок-фактури № АТ-0004617 від 15.03.2013 р., складеного ТОВ «АВТОКОМ», вартість відновлювального ремонту автомобіля «Hyundai», реєстраційний номер ВС1965СМ складає 35 207, 44 грн.

19.03.2013 р. страхувальник звернувся до позивача з заявою про виплату страхового відшкодування на рахунок ТОВ «АВТОКОМ».

Як вбачається зі складеного позивачем страхового акту № 58454 від 20.03.2013 р., розмір страхового відшкодування складає 35 207, 44 грн.

Розпорядженням позивача до Страхового акту № 58454 від 21.03.2013 р. було вирішено виплатити на рахунок ТОВ «АВТОКОМ» страхове відшкодування в розмірі 35 207, 44 грн.

Платіжним дорученням № 7858 від 22.03.2013 р. позивач перерахував на користь ТОВ «АВТОКОМ» 35 207, 44 грн. з призначенням платежу: «&130010. 14&Страхове відшкодування за ремонт а/м Hyundai, р/н ВС1965СМ, власник ТОВ Магнат-ПЕТ, ЄДРПОУ 33213476, згідно розпорядження №58454 від 21/03/13р. Без ПДВ.».

Як зазначає позивач, він звернувся до відповідача-1 з заявою № 04-6287 від 01.11.2013 р. та до відповідача-2 з заявою № 04-5286 від 01.10.2014 р. з вимогами про виплату страхового відшкодування в порядку регресу.

Оскільки вимоги позивача не були задоволені, він вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина фізичної особи Неліп І.М. встановлена у судовому порядку, а цивільно-правова відповідальність власника автомобілю, на якому скоєно правопорушення - ТОВ «Ротекс ММД» застрахована відповідачем-1.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 р. № 142/5/2092, відновлювальний ремонт - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Згідно з ч. 1 ст. 14 та ст. 204 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (ст. 629 ЦК України).

Як наголосив Вищий господарський суд України в постановах від 04.12.2012 р. у справі № 5011-37/5786-2012 та від 04.12.2012 р. у справі № 5011-68/7859-2012, норми Закону України «Про страхування» не містять положень, які б зобов'язували страховика визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням лише автотоварознавчої експертизи (дослідження), проведеної оцінювачем чи суб'єктом оціночної діяльності, та на підставі лише звіту про оцінку КТЗ. Натомість положеннями статті 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування.

При визначенні розміру страхового відшкодування, що підлягає виплаті страхувальнику, позивач не керувався нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» з огляду на наявність укладеного між ним та ТОВ «Магнат-Пет» Договору, у відповідності до умов якого позивачем і було здійснено визначення розміру збитку застрахованого автомобіля та страхового відшкодування. Разом з цим, позивач і не повинен був керуватися положеннями вказаного закону, оскільки цей закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Натомість відносини позивача і його страхувальника, що склались на підставі договору добровільного страхування транспортного засобу, є добровільним страхуванням, яке відповідно до ст. 6 Закону здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Зазначена правова позиція також відображена в постанові Вищого господарського суду України від 07.08.2014 р. у справі № 910/14328/13, в якій наголошується на тому, що Закон України «Про страхування» не містить положень, які б покладали на страховика за договором добровільного страхування обов'язок здійснювати проведення суб'єктами оціночної діяльності оцінки заподіяної шкоди, завданої при ДТП транспортному засобу, та які б ставили необхідність відшкодування шкоди у залежність від проведення такої оцінки, а згідно з ч. 2 ст. 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Разом з цим, частина друга статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», яка визначає випадки, коли проведення оцінки майна є обов'язковим, такого обов'язку щодо оцінки, на страховика, який уклав договір добровільного страхування, також не покладає.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем відповідно до страхового акту було вирішено виплатити страхове відшкодування на користь особи, яка здійснювала ремонт спірного авто - ТОВ «АВТОКОМ» в сумі 35 207, 44 грн., виходячи з фактичних витрат, у зв'язку з проведенням відновлювального ремонту спірного автомобіля.

Так, відповідно до Платіжного доручення № 7858 від 22.03.2013 р. позивач оплатив вартість ремонту спірного авто на суму 35 207, 44 грн.

Як наголошує на тому Вищий господарський суд України у своїх постановах при розгляді справ даної категорії, (постанови від 23.08.2011 р. у справі № 42/92, від 07.08.2012 р. у справі № 2/22, від 01.03.2011 р. у справі № 47/372) звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Таким чином, на підставі встановлених судом обставин, слід дійти висновку, що до позивача дійсно перейшло право вимоги до відповідача-1, згідно зі ст. ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Вищий господарський суд України у постанові від 28.02.2012 р. у справі № 7/088-11 наголосив, що чинним цивільним законодавством не визначений строк виконання одним страховиком зобов'язання по відшкодуванню іншому страховику шкоди, однак, цей строк пов'язаний з моментом пред'явлення відповідною особою (в даному випадку страховиком) зворотної вимоги до відповідача.

Зокрема, приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України передбачено, що у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.

Позивач звертався до відповідача зі зворотними вимогами, однак вони не були задоволені в добровільному порядку.

При цьому, слід також враховувати правову позицію Верховного Суду України в постанові від 04.11.2014 р. № 3-165гс14, за змістом якої позивач у справі отримав право вимоги після виплати потерпілій особі страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування, а може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частиною першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Отже, відповідно до наведених вимог закону позивач після виплати страхового відшкодування отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.

За таких обставин з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати даний позов до суду.

Вказана правова позиція наведена Верховним Судом України в постанові від 07.08.2012 р. № 3-31гс12 у справі № 12/207, яка прийнята за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, і відповідно до ст. 111-28 ГПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Також, правова позиція відносно того, що саме з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати позов до суду, викладена в постанові Верховного Суду України від 27.03.2012 р. № 3-20гс12 у справі № 58/168.

При цьому, необхідно враховувати, що відповідно до ст. 12.1. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до Полісу № АВ/5689678, розмір франшизи становить 510, 00 грн., у зв'язку з чим відповідач-1 мав відшкодувати позивачу 34 697, 44 грн.

Згідно зі ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхового відшкодування для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме Відомостей про дорожньо-транспортну пригоду № 9165767 автомобіль «ZAZ Lanos», реєстраційний номер АА2119НВ належить відповідачу-2.

З огляду на вищевикладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими в частині стягнення з відповідача-1 - 34 697, 44 грн. (35 207, 44 грн. - 510, 00 грн. франшизи за полісом № АВ/5689678) та з відповідача-2 - 510, 00 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачами не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності зобов'язання перед позивачем щодо сплати спірної суми боргу у розмірі 35 207, 44 грн., у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість позовних вимог, вони підлягають задоволенню.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (02081, місто Київ, вулиця Здолбунівська, будинок 7-Д; код ЄДРПОУ 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування» (04050, місто Київ, вулиця Герцена, будинок 10; код ЄДРПОУ 24745673) суму страхового відшкодування у розмірі 34 697 (тридцять чотири тисячі шістсот дев'яносто сім) грн. 44 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 800 (одна тисяча вісімсот) грн. 54 коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ротекс ММД» (01135, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 5-А; код ЄДРПОУ 35255209) на користь Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування» (04050, місто Київ, вулиця Герцена, будинок 10; код ЄДРПОУ 24745673) суму страхового відшкодування у розмірі 510 (п'ятсот десять) грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 26 (двадцять шість) грн. 46 коп.

4. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.01.2015 р.

Суддя В.С. Ломака