Рішення

від 13.01.2015 по справі 910/26816/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/26816/14 13.01.15

За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування»

до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова

компанія «Оранта»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Мінченко Володимир Васильович

про стягнення 20 984, 99 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» (далі - відповідач) про стягнення 20 984, 99 грн. Також, позивач просив суд витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 19.06.2013 р. між ним та ТОВ «Агрохім-Партнер» було укладено договір добровільного страхування № 161440Га/13с щодо автомобіля марки «Audi», модель «Q7», реєстраційний номер ВМ4949ВА. 04.02.2014 р. в місті Суми по вулиці Тополянська відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля «Audi», реєстраційний номер ВМ4949ВА, під керуванням водія Гузенко М.В., та транспортного засобу «ВАЗ», реєстраційний номер ВМ9477АІ, під керуванням Мінченка В.В. Водій автомобіля «ВАЗ» Мінченко В.В. постановою Ковпаківського районного суду міста Суми від 27.02.2014 р. у справі № 592/1330/14-п (№ п: 3/592/359/14) був визнаний винним в порушенні ПДР України, в зв'язку з чим, позивач на виконання умов Договору добровільного страхування виплатив 21 494, 99 грн. страхового відшкодування на підставі платіжного доручення № 93105 від 28.02.2014 р. Враховуючи те, що цивільна відповідальність водія транспортного засобу «ВАЗ», реєстраційний номер ВМ9477АІ, була застрахована відповідачем за полісом № АС/2484314, позивач звернувся до відповідача зі зворотною вимогою про виплату страхового відшкодування, яка останнім була залишена без задоволення, з огляду на що він вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.12.2014 р. порушено провадження у справі № 910/26816/14, в порядку ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Мінченко Володимира Васильовича, розгляд справи призначено на 18.12.2014 р.

Також, в порядку підготовки справи до розгляду судом здійснено запит до Моторного (транспортного) страхового бюро України щодо надання інформації та належним чином завіреної копії полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АС № 2484314.

15.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли додаткові документи та клопотання про розгляд справи без її участі.

17.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла Інформація з єдиної централізованої бази даних МТСБУ, відповідно до даних якої за полісом серії АС № 2484314 страховою компанією є ВАТ НАСК «ОРАНТА», ліміт по життю та здоров'ю складає 100 000,00 грн., по майну - 50 000,00 грн., франшиза становить 510,00 грн., строк дії поліса з 12.06.2013 р. по 11.06.2014 р.

18.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.12.2014 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представника відповідача, було відкладено на 13.01.2015 р.

Представники учасників судового процесу в судове засідання 13.01.2015 р. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників учасників судового процесу не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 13.01.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.06.2013 р. між позивачем (страховик) та ТОВ «Агрохім-Партнер» (страхувальник та вигодонабувач) було укладено Договір № 161440Га/13с страхування наземного транспортного засобу (далі - Договір).

Пунктом 5 Договору передбачено, що застрахованим транспортним засобом є автомобіль марки ««Audi», модель «Q7», реєстраційний номер ВМ4949ВА, 2011 року випуску.

Згідно із п. 9 Договору, до страхових ризиків віднесено, зокрема збитки внаслідок ДТП.

Пунктом 28.11. Договору було визначено, що при пошкодженні транспортного засобу розмір страхового відшкодування дорівнює розміру збитків, визначених в кошторисі збитків, за виключенням встановленої в п. 10 Договору франшизи по відповідному ризику, але не більше страхової суми. При цьому, розмір збитків визначається з урахуванням наведених нижче і зазначених у п. 14 Договору умов.

Так, відповідно до п. 14 Договору місце проведення ремонтних робіт - «На базі СТО за вибором страховика».

У свою чергу, відповідно до п. 28.11.2. Договору «На базі СТО за вибором страховика» означає, що при розрахунку розміру страхового відшкодування в кошторис збитків включається вартість запасних частин, деталей, обладнання, матеріалів та ремонтних робіт, що визначається, включно, виходячи з відновлення пошкодженого транспортного засобу на базі СТО за вибором страховика.

Згідно з п. 19 Договору, територія страхування: Україна, країни Європи, СНД, Грузія, Європа.

Відповідно до п. 18. Договору, строк його дії з 20.06.2013 р. по 19.06.2014 р.

З матеріалів справи вбачається, що 04.02.2014 р. о 16 год. 00 хв. по вулиці Тополянська в місті Суми відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля марки «Audi», модель «Q7», реєстраційний номер ВМ4949ВА, під керуванням водія Гузенко Максима Васильовича та транспортного засобу «ВАЗ», реєстраційний номер ВМ9477АІ, під керуванням Мінченко Володимира Васильовича, через те, що останній під час руху заднім ходом не переконався, що це буде безпечно та допустив зіткнення між автомобілями.

Постановою Ковпаківського районного суду міста Суми від 27.02.2014 р. у справі № 592/1330/14-п (№ п: 3/592/359/14) Мінченко В.В. був визнаний винним в порушенні ПДР України та притягнутий до адміністративної відповідальності.

Суд враховує, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 р. «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до Полісу № АС 2484314 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність власника автомобіля марки «ВАЗ», реєстраційний номер ВМ9477АІ, була застрахована у ВАТ НАСК «ОРАНТА» на строк з 12.06.2013 р. по 11.06.2014 р. з встановленим розміром франшизи - 510 грн. та лімітом відповідальності страховика - 50 000,00 грн. за шкоду заподіяну майну.

Відповідно до Витягу з АІПС ДТП № 9344427 від 24.02.2014 р., автомобіль марки «Audi», модель «Q7», реєстраційний номер ВМ4949ВА, в результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди отримав пошкодження передньої лівої частини.

04.02.2014 р. ТОВ «Агрохім Партнер» звернулось до позивача з повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку та заявою на виплату страхового відшкодування, відповідно до якої просило перерахувати його на рахунок особи, яка мала здійснювати ремонт пошкодженого авто - ФОП Карпенко Н.І. - № 26000219243000 в АКБ «УкрСиббанк».

21.02.2014 р. було складено ремонтну калькуляцію в програмному комплексі Audatex, відповідно до якої вартість ремонту мала скласти 21 494, 99 грн.

Того ж дня, 21.02.2014 р. ФОП Карпенко Н.І. було виставлено власнику автомобіля марки «Audi», модель «Q7», реєстраційний номер ВМ4949ВА, рахунок-фактуру № БР-97 на суму 21 494, 99 грн.

27.02.2014 р. позивачем було затверджено Страховий акт, відповідно до якого вирішено здійснити виплату страхового відшкодування в сумі 21 494, 99 грн. шляхом оплати рахунку-фактури № БР-97 від 21.02.2014 р.

28.02.2014 р. на замовлення позивача суб'єктом оціночної діяльності - фізичною особою - підприємцем Сітало Є.В. було складено Звіт № 436 про незалежну експертну оцінку ринкової вартості колісного транспортного засобу і розміру матеріального збитку, заподіяного його власнику в результаті пошкодження автомобіля «Audi Q7 Quattro 3.0 TDI» державний реєстраційний номер ВМ 4949 ВА, випуску 2011 року», згідно з яким визначено, що сума матеріального збитку, без врахування ПДВ на роботи, матеріали, врахування коефіцієнту фізичного зносу і з врахуванням ПДВ на запасні частини, заподіяного власникові в результаті пошкодження досліджуваного КТЗ без врахування величини втрати товарної вартості складає 25 327, 77 грн.

Платіжним дорученням № 93 105 від 28.02.2014 р. позивач перерахував на користь ФОП Карпенко Н.І. 21 494, 99 грн. з призначенням платежу: «страхове відшкодування згідно акту № VESKO5930/2014, ТОВ Агро Хім Партнер, ІПН 37845764 рах. № БР-97 від 21.02.2014 Без ПДВ».

Як зазначає позивач, в подальшому він звернувся до відповідача з Заявою про виплату страхового відшкодування № 6251/26/ЦВ від 23.07.2014 р. на суму 21 494, 99 грн.

Оскільки відповідачем вимоги позивача не були задоволені, він вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина фізичної особи Мінченка В.В. встановлена у судовому порядку, а відповідальність власника автомобіля, на якому ним було скоєно правопорушення, застрахована відповідачем.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 р. № 142/5/2092, відновлювальний ремонт - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Як зазначалось вище, відповідно до Калькуляції Audatex від 21.02.2014 р. було визначено, що сума відновлювального ремонту автомобіля марки «Audi», модель «Q7», реєстраційний номер ВМ4949ВА, складає 21 494, 99 грн.

Дані, зазначені у вказаній ремонтній калькуляції відповідають встановленим в п. 4.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 р. Зміст вказаної ремонтної калькуляції не суперечить умовам чинного законодавства про оціночну діяльність та чітко відображає суму завданих збитків, оскільки калькуляція складалась на основі комп'ютерної програми Audatex, що рекомендована п. 59 додатку 8 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів

Згідно з ч. 1 ст. 14 та ст. 204 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (ст. 629 ЦК України).

Як наголосив Вищий господарський суд України в постановах від 04.12.2012 р. у справі № 5011-37/5786-2012 та від 04.12.2012 р. у справі № 5011-68/7859-2012, норми Закону України «Про страхування» не містять положень, які б зобов'язували страховика визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням лише автотоварознавчої експертизи (дослідження), проведеної оцінювачем чи суб'єктом оціночної діяльності, та на підставі лише звіту про оцінку КТЗ. Натомість положеннями статті 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування.

При визначенні розміру страхового відшкодування, що підлягає виплаті страхувальнику, позивач не керувався нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» з огляду на наявність укладеного між ним та ТОВ «Агрохім Партнер» Договору, у відповідності до умов якого позивачем і було здійснено визначення розміру збитку застрахованого автомобіля та страхового відшкодування. Разом з цим, позивач і не повинен був керуватися положеннями вказаного закону, оскільки цей закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Натомість відносини позивача і його страхувальника, що склались на підставі договору добровільного страхування транспортного засобу, є добровільним страхуванням, яке відповідно до ст. 6 Закону здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Зазначена правова позиція також відображена в постанові Вищого господарського суду України від 07.08.2014 р. у справі № 910/14328/13, в якій наголошується на тому, що Закон України «Про страхування» не містить положень, які б покладали на страховика за договором добровільного страхування обов'язок здійснювати проведення суб'єктами оціночної діяльності оцінки заподіяної шкоди, завданої при ДТП транспортному засобу, та які б ставили необхідність відшкодування шкоди у залежність від проведення такої оцінки, а згідно ч. 2 ст. 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Разом з цим, частина друга статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», яка визначає випадки, коли проведення оцінки майна є обов'язковим, такого обов'язку щодо оцінки, на страховика, який уклав договір добровільного страхування, також не покладає.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на підставі страхового акта та розрахунку страхового відшкодування, виконуючи свої зобов'язання за Договором, сплатив суму страхового відшкодування в сумі 21 494, 99 грн. що підтверджується платіжним дорученням № 93 105 від 28.02.2014 р.

Як наголошує на тому Вищий господарський суд України у своїх постановах при розгляді справ даної категорії, (постанови від 23.08.2011 р. у справі № 42/92, від 07.08.2012 р. у справі № 2/22, від 01.03.2011 р. у справі № 47/372) звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

При цьому, в даному випадку фактичні витрати на ремонт спірного автомобіля є меншими від попередньо визначених на підставі Звіту суб'єкта оціночної діяльності № 436 від 28.02.2014 р.

Таким чином, на підставі встановлених судом обставин, слід дійти висновку, що до позивача дійсно перейшло право вимоги до відповідача, згідно зі ст. ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Вищий господарський суд України у постанові від 28.02.2012 р. у справі № 7/088-11 наголосив, що чинним цивільним законодавством не визначений строк виконання одним страховиком зобов'язання по відшкодуванню іншому страховику шкоди, однак, цей строк пов'язаний з моментом пред'явлення відповідною особою (в даному випадку страховиком) зворотної вимоги до відповідача.

Зокрема, приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України передбачено, що у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.

Позивач звертався до відповідача зі зворотними вимогами, однак вони не були задоволені в добровільному порядку.

При цьому, слід також враховувати правову позицію Верховного Суду України в постанові від 04.11.2014 р. № 3-165гс14, за змістом якої позивач у справі отримав право вимоги після виплати потерпілій особі страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування, а може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частиною першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Отже, відповідно до наведених вимог закону позивач після виплати страхового відшкодування отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.

За таких обставин з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати даний позов до суду.

Вказана правова позиція наведена Верховним Судом України в постанові від 07.08.2012 р. № 3-31гс12 у справі № 12/207, яка прийнята за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, і відповідно до ст. 111-28 ГПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Також, правова позиція відносно того, що саме з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати позов до суду, викладена в постанові Верховного Суду України від 27.03.2012 р. № 3-20гс12 у справі № 58/168.

При цьому, необхідно враховувати, що відповідно до ст. 12.1. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до Полісу № АС 2484314, розмір франшизи становить 510, 00 грн., у зв'язку з чим відповідач мав відшкодувати позивачу 20 984, 99 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності зобов'язання перед позивачем щодо сплати спірної суми боргу у розмірі 20 984, 99 грн.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість позовних вимог, вони підлягають задоволенню.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» (02081, м. Київ, вулиця Здолбунівська, будинок 7-Д, код ЄДРПОУ 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (04070, місто Київ, вулиця Іллінська, будинок 8, код ЄДРПОУ 20474912) суму страхового відшкодування у розмірі 20 984 (двадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят чотири) грн. 99 коп. та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.01.2015 р.

Суддя В.С. Ломака