Постанова

від 27.11.2014 по справі 810/6261/14

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

   КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И 27 листопада 2014 року           № 810/6261/14 Київський окружний адміністративний суд  у складі: головуючого судді – Лапія С.М., при секретарі судового засідання – Феленюк О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат" до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області  про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, в с т а н о в и в: До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат" з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.08.2014 № 0006242201/2712. Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що висновки податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства та прийняте на їх підставі податкове повідомлення-рішення є протиправним. У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити. Представник відповідача позовних вимог не визнав з підстав, викладених у письмових запереченнях проти позову, просив у задоволенні позову відмовити. Заслухавши доводи та пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне. ТДВ «Узинський цукровий комбінат» є юридичною особою, ідентифікаційний код 00372536, як платник податків перебуває на обліку в Білоцерківській ОДПІ Головного управління Міндоходів у Київській області. Посадовими особами Білоцерківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТДВ «Узинський цукровий комбінат» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Фінасрибзбут» (код ЄДРПОУ 38650955) за період з 01.12.2013 по 31.01.2014. За наслідками перевірки складено Акт від 04.08.2014                                             №2473/10-02-22-01/00372536/78, згідно висновків якого встановлено проведення безтоварних операцій по ланцюгу постачання ТОВ «Таймсервіс» - ТОВ Адванса» - ТОВ «Фінасрибзбут», чим порушено абз. 1, 2 п. 198.6 ст. 198 ПК України, а саме – завищення ТДВ «Узинський цукровий комбінат» податкового кредиту у грудні 2013 року та січні 2014 року в результаті проведення безтоварних операцій з ТОВ «Фінасрибзбут» на загальну суму ПДВ 461  213 грн. На підставі висновків Акту перевірки Білоцерківською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.08.2014 №0006242201/2712, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 691  820,00 грн., з яких 461 213 грн. – за основним платежем, та            230 607 грн. – штрафних (фінансових) санкцій. За наслідками адміністративного оскарження висновки Акту перевірки та прийняте на їх підставі податкове повідомлення-рішення залишено без змін. Вважаючи висновки податкового органу необґрунтованими, а прийняте на їх підставі податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом. У перевіряємий період ТДВ «Узинський цукровий комбінат» мало фінансово-господарські відносини з ТОВ «Фінасрибзбут». Так, згідно договору поставки від 02.12.2013 № 267 ТОВ «Фінансрибзбут» (Постачальник) зобов'язується передати ТДВ «Узинський цукровий комбінат» (Покупцю) мелясу бурякову ДСТУ 3696-98. Згідно п. 2.3 договору поставка здійснюється транспортом Покупця за рахунок останнього. Пунктом 4.1 передбачено, що якість товару повинна відповідати ДСТУ 3696-98 «Меляса бурякова» та сертифікату якості. За наслідками виконання умов договору ТОВ «Фінансрибзбут» на адресу ТДВ «Узинський цукровий комбінат» оформлено відповідні податкові та видаткові накладні, перелік яких вказано в Акті перевірки (а.с. 33 – 34). Суми податку на додану вартість, сплачені ТДВ «Узинський цукровий комбінат» в ціні товару, придбаного за даними накладними, включено до податкового кредиту, відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової Декларації з податку на додану вартість та даним Декларації з ПДВ за грудень 2013 року. Також згідно договору поставки від 03.01.2014 № 24 ТОВ «Фінансрибзбут» (Постачальник) зобов'язується передати ТДВ «Узинський цукровий комбінат» (Покупцю) товар, а саме – паливні гранули (пеллета). За наслідками виконання умов договору ТОВ «Фінансрибзбут» на адресу ТДВ «Узинський цукровий комбінат» оформлено відповідні податкові та видаткові накладні, перелік яких вказано в Акті перевірки (а.с. 38). Суми податку на додану вартість, сплачені ТДВ «Узинський цукровий комбінат» в ціні товару, придбаного за даними накладними, включено до податкового кредиту, відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової Декларації з податку на додану вартість та даним Декларації з ПДВ за січень 2014 року. В ході перевірки податковим органом не заперечувалась повна та належна оплата ТДВ «Узинський цукровий комбінат» вартості товарів, придбаних за вказаними правочинами, що також підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками (а.с. 72 – 76). Зі змісту Акту перевірки слідує, що висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на тому, що згідно матеріалів ДПІ у Печерському районі м. Києва, а саме – акту про неможливість проведення зустрічної звірки від 10.04.2014 №1120/26-55-22- 09/38650955,  зустрічну звірку неможливо провести у зв'язку з тим, що посадовими особами ТОВ «ФІНАНСРИБЗБУТ» не було надано в установлений Податковим Кодексом строк документи для оформлення зустрічної звірки по взаємовідносинах з ТОВ «АДВАНСА» (код ЄДРПОУ 38705647) за період з 01.12.2013 по 31.12.2013. Також в Акті перевірки вказано, що Білоцерківською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області отримано інформацію від ДПІ у Печерському районі м. Києва від 14.05.2014 №1350/26-55-22-07/38650955 щодо ТОВ «Фінансрибзбут», а саме: встановлено неправомірність формування податкового кредиту даного підприємства по взаємовідносинах з ТОВ «Адванса» (код ЄДРПОУ 38705647) та неправомірність формування податкових зобов'язань ТОВ «Фінансрибзбут» по взаємовідносинах з ТОВ «Узинський цукровий комбінат» (код ЄДРПОУ 00372536) на загальну суму 1 201 200 грн. в т.ч. ПДВ 200  200 грн. Так, на думку податкового органу, контрагент позивача має ознаки фіктивності, тому операції купівлі-продажу не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже – є безтоварними. У зв'язку з цим фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем та вказаним підприємством визнані фіктивними та такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків. У той же час суд, дослідивши перелічені документи, оформлені сторонами вказаних   правочинів, дійшов висновку, що вони містять повний перелік всіх обов'язкових реквізитів, визначених ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі – Закон № 996-XIV) та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі – Положення № 88). Разом з тим, податковим органом не вказано жодних зауважень щодо форми, правильності заповнення чи наявності обов'язкових реквізитів зазначених документів. Також вказані господарські операції відображені і у податковій звітності позивача, що не заперечувалось податковим органом та підтверджується відомостями Акту перевірки. Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит – сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду. Згідно пп. «а» п. 198.1, п. 198.2, абз. 1 п. 198.3 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, крім іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів робіт/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК України). Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріпленою печаткою (за наявності) податкову накладну. З викладеного слідує, що законодавством визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця, фіктивність операцій/відсутність поставки (нездійснення оподатковуваної операції) та, крім того, відсутність у платника податків на момент перевірки первинних документів, податкових накладних або видача їх юридичною особою, яка не є платником ПДВ. У свою чергу пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 №165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037 визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту – якщо вона заповнена юридичною особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ. Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Частиною 1 ст. 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Водночас статтею 1 цього ж Закону встановлено, що первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до ч. 2 цієї статті та пунктів 2.4., 2.5., 2.13 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, зокрема, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції. Отже, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які повинні мати всі необхідні реквізити, передбачені законодавчими вимогами. Правочини, що відображають здійснення фінансово-господарських операцій позивача з його контрагентами, належним чином задокументовано і оформлено з дотриманням вимог бухгалтерського законодавства, та відображено у податковій звітності позивача. У той же час суд звертає увагу на те, що податковим органом у Акті перевірки не вказано жодного об'єктивного та документально підтвердженого доказу недійсності первинних документів, складених між позивачем і його контрагентом на виконання правочинів, а саме – відповідного судового рішення, висновків судово-почеркознавчої експертизи, призначеної та проведеної у встановленому законом порядку, тощо. Також відповідачем не надано будь-яких доказів, у т.ч. визначених у Акті перевірки, на підтвердження висновків про безтоварність вказаних господарських операцій між позивачем та контрагентом, які покладено у основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Натомість, позивачем надано документи, що підтверджують факт придбання товару (послуг) у вказаного підприємства. Також, при прийнятті рішення в даній адміністративній справі судом враховується те, що предмет вказаних господарських операцій позивача відповідає видам його господарської діяльності, що підтверджується аналізом господарських операцій з придбання товарів та послуг і їх подальшого використання у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку. Враховуючи викладене, суд вважає, що вказані правочини між позивачем та його контрагентами є реальним, товарними, взаємними, оплатними, такими, що відбувались та потягнули за собою реальні зміни у майновому стані його учасників. Отже, господарські взаємовідносини позивача з його контрагентом здійснені в межах їх господарської діяльності, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними первинними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Натомість, зі змісту Акту перевірки слідує, що висновки про порушення позивачем вимог законодавства по вказаних вище операціях ґрунтуються виключно на обставинах, встановлених щодо діяльності його контрагента. Крім цього, відповідно до Цивільного кодексу України та презумпції правомірності правочину усі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення. Згідно ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Оскільки правочин, який суперечить інтересам держави і суспільства, є за визначенням ЦК України оспорюваним,  факт його укладення сторонами з таким наміром повинен бути встановлений виключно судом. Такий висновок узгоджується з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9, згідно якої питання встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду виключно у судовому порядку у разі наявності відповідної суперечки.   Одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. Оскільки жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях, позивач вважає, що посилання в Акті перевірки  на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.      Крім того, суд звертає увагу на те, що законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства. Відповідно до Податкового кодексу України  ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. На підставі викладеного суд вважає, що для обґрунтування нікчемності правочину необхідні фактичні дані, що свідчать про нікчемність саме такого правочину, а не якогось іншого. При розгляді податкових спорів слід виходити із презумпції добросовісності платників податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим передбачається, що дії платників податків, що мають за своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, актах виконаних робіт, банківських виписках, звітах достовірні. Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»). Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Таким чином, закон виходить з презумпції легітимності укладених договорів, тобто відповідні рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлене інше. Вищий адміністративний суд України у своєму роз'ясненні від 02.06.2011  №742/11/13-11 наголошує на тому, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Також зазначено, що якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними. Згідно мотивувальної частини постанови Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі №К/9991/50772/12 головною підставою для висновку про нікчемність правочину являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами перевірок, які б факти в цьому акті не були відображені. Отже, отримання податковим органом відомостей про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента не має преюдиційного значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності. Суд зазначає, що в Акті перевірки відповідачем як суб'єктом владних повноважень не викладено належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій з вказаними контрагентами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та його контрагентів, про відсутність використання позивачем придбаних товарів та послуг у власній господарській діяльності. Первинні документи, які були надані податковому органу, не містять доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог  КАС України  не виявлено. Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи. Згідно ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі – підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством. У ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема, зазначено, що податкова та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Вимоги до первинного документу встановлені у ст. 9 Закону, де визначено, що: первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Отже, первинними документами є договори, платіжні документи, відповідні акти виконаних робіт та прибуткові накладні, податкові накладні, складені за результатами проведених операцій за вказаними договорами, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій. Наслідки в податковому обліку створюють тільки реально здійснені господарські операції, тобто ті, які пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань або власного капіталу платника податку. Не може не визнаватися право на витрати в тому випадку, якщо відповідні товари реально були придбані платником податків або витрати на таке придбання реально були понесені. Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що всі господарські операції позивача підтверджені первинними документами згідно вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Також суд враховує вимоги ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно якої відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Як встановлено судом та не заперечувалось податковим органом в ході перевірки,  на момент вчинення та виконання господарських договорів контрагенти позивача були належним чином зареєстровані як юридичні особи, мали право укладати правочини та виписувати податкові накладні. Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач здійснив визначення сум податкового кредиту на підставі належним чином оформлених податкових накладних відповідно до чинного законодавства України, а висновки Акту перевірки є необґрунтованими. Щодо доводів податкового органу на недоліки в оформленні товарно-транспортних накладних (т. 1 а.с. 37) як доказ невстановлення факту передачі товарів від ТОВ «Фінансрибзбут» у зв'язку з відсутністю документів, що засвідчують транспортування, суд зазначає, що товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак, враховуючи оприбуткування та підтверджене використання позивачем у своїй діяльності придбаного у контрагента товару, недоліки в оформленні товарно-транспортних накладних не можуть свідчити про відсутність реальних господарських операцій між позивачем та його контрагентом. Дослідивши наявні в матеріалах справи фотокопії товарно-транспортних накладних (т. 1, а.с. 118, 119, 122, 123, 126, 127, 129, 130, 133, 134, 137, 138, 141, 142, 145, 146, 149, 150, 153, 154, 157, 158, 161, 162, 165, 166, 169, 170, 173, 177, 178, 181, 182, 185, 186, 189, 190) судом встановлено, що вони дійсно оформлені з певними недоліками. Згідно наявних в матеріалах справи письмових пояснень головного бухгалтера ТДВ «Узинський цукровий завод» (лист від 26.11.2014 № 245) при оформленні товарно-транспортних накладних дійсно було допущені певні помилки щодо державних номерних знаків транспортних засобів, а саме – помилково вказано: «АІ0367ЕІСТ», а згідно свідоцтва про реєстрацію ТЗ вірно – «АІ0367ЕІ», «АІ0366СХ», а згідно свідоцтва про реєстрацію ТЗ вірно – «АІ0366ЕІ», « 09227ЕН», а згідно свідоцтва про реєстрацію ТЗ вірно – «АІ09227ЕН», «АІ9320ХО», а згідно свідоцтва про реєстрацію ТЗ вірно – «АІ9219ХО». Суд вважає помилковим посилання податкового органу в Акті перевірки на положення Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Мінтранспорту України від 14.10.1997 № 363, оскільки вони не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей. Аналогічна правова позиція висловлена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.07.2012 у справі №2а-10294/09/1570. Отже, суд не бере до уваги викладені в Акті перевірки висновки податкового органу щодо недоліків оформлення наданих позивачем до перевірки документів, які підтверджують транспортування товару, оскільки відповідно до листа Вищого адміністративного суду від 01.11.2011 №1936/11/13-11 наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій. Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, відповідно, позовні вимоги підлягають задоволенню, а висновки податкового органу про відсутність реального здійснення операцій по взаємовідносинах позивача з ТОВ «ФІНАНСРИБЗБУТ» безпідставними та непідтвердженими жодними доказами. Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у сумі               4  87,20 грн. (платіжне доручення від 03.11.2014 № 1971), які підлягають стягненню з Державного бюджету України на його користь. Керуючись ст. ст. 69-72, 86, 94, 98, 122, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд,- п о  с т а н о в и в: Адміністративний позов задовольнити. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 18.08.2014 № 0006242201/2712. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат" судові витрати згідно платіжного доручення від 03.11.2014 № 1971 у сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Суддя                                                                                           Лапій С.М. Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови -  02 грудня 2014 р.