Постанова

від 21.01.2015 по справі 826/14378/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 січня 2015 року письмове провадження № 826/14378/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Арсірія Р.О., суддів Кузьменка В.А., Огурцова О.П., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 до Державної інспекції сільського господарства України провизнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення моральної шкоди,

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної інспекції сільського господарства України (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення ОСОБА_1 № 168-кт від 27.08.2014 Державної інспекції сільського господарства України (ідентифікаційний код : 37471760);

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Державної інспекції сільського господарства України в Кіровоградській області;

- стягнути з Державної інспекції сільського господарства України (ідентифікаційний код : 37471760) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі подвійного посадового окладу за місцем роботи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Державною інспекцією сільського господарства України незаконно звільнено позивача з посади начальника Державної інспекції сільського господарства в Кіровоградській області. В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив та просив суд відмовити в їх задоволенні в повному обсязі. Позивача звільнено з посади у зв'язку із нез'явленням на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності. Держсільгоспінспекцією України дотримано встановленого КЗпП України порядку звільнення. Крім того позивачем не надано доказів, якими підтверджується нанесення їй моральної шкоди.

23.10.2014 сторонами заявлено спільне клопотання про розгляд справи за їх відсутності, на підставі ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, суд перейшов до розгляду справи в письмове провадження.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив.

Наказом № 134-кт Державної інспекції сільського господарства України від 23.11.2012 ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Державної інспекції сільського господарства України в Кіровоградській області.

Наказом Державної інспекції сільського господарства України № 168-кт від 27.08.2014 ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Державної інспекції сільського господарства в Кіровоградській області, за нез'явлення на роботу протягом більше як 4 (чотирьох) місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності відповідно до п. 5 ст. 40 КЗпП України.

Вважаючи звільнення незаконним, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено критерії, яким повинно відповідати рішення, дія чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Згідно з цими критеріями суд при розгляді справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, повинен перевірити, зокрема, чи прийнято оскаржуване рішення на підставі, у межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Статус державних службовців, які працюють у державних органах та їх апараті, визначено в Законі України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII (далі - Закон № 3723-XII).

Відповідно до пункту 15 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Будь-яка публічна служба є державною службою.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що позивач перебував на публічній, тобто державній службі, а саме на посаді начальника Державної інспекції сільського господарства в Кіровоградській області.

Як вже зазначалось, суспільні відносини, пов'язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу». Згідно зі статтями 9 і 30 цього Закону правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією України, спеціальними законами та Кодексом законів про працю України.

Спеціальним законодавством урегульовані питання, пов'язані із прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням із неї (її припиненням).

Згідно абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 (надалі - Постанова Пленуму № 9) діяльність судів по розгляду справ цієї категорії повинна спрямовуватися на всемірну охорону конституційного права кожного на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також на охорону прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, на зміцнення трудової та виробничої дисципліни, на виховання працівників у дусі свідомого й сумлінного ставлення до праці.

Указом Президента України від 13.04.2011 № 459/2011 затверджено Положення про Державну інспекцію сільського господарства України (надалі - Положення № 459).

Державна інспекція сільського господарства України (Держсільгоспінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України (далі - Міністр), входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі (п. 1 цього Положення).

Відповідно до п. 9 Положення № 459 Держсільгоспінспекцію України очолює Голова, якого призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра, та звільняє з посади Президент України.

Голова Держсільгоспінспекції України призначає на посади за погодженням із Міністром та головами відповідних місцевих державних адміністрацій, звільняє з посад керівників територіальних органів Держсільгоспінспекції України, призначає на посади за погодженням з Міністром, звільняє з посад заступників керівників територіальних органів Держсільгоспінспекції України (пп. 12 п. 9 цього Положення).

Як вбачається з матеріалів справи, Наказом Держсільгоспінспекції України від 27.08.2014 № 168-кт звільнено ОСОБА_1 з посади начальника Державної інспекції сільського господарства в Кіровоградській області, у зв'язку із нез'явленням на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, відповідно до п. 5 ст. 40 КЗпП України.

Обставинами, що зумовили звільнення позивача стало наступне.

Відповідно до наказу голови Державної інспекції сільського господарства України № 42-кт від 24.04.2014 позивач з 25.04.2014 по 16.05.2014 був відсторонений від виконання повноважень начальника Державної інспекції сільського господарства в Кіровоградській області на підставі подання голови комісії з проведення службового розслідування Вандишевої Н.В.

На підставі наказу голови Державної інспекції сільського господарства України № 70-кт від 15.05.2014 позивач повторно був відсторонений від виконання повноважень з 19.05.2014 по 25.06.2014 на підставі подання голови комісії з проведення службового розслідування Вандишевої Н.В.

Наказом голови Державної інспекції сільського господарства України № 98-кт від 19.06.2014 відсторонення ОСОБА_1 продовжено до 25.07.2014 на підставі подання голови комісії з проведення службового розслідування Заставного Ю.Б.

Наказом голови Державної інспекції сільського господарства України № 136-кт від 25.07.2014 відсторонення позивача від виконання обов'язків продовжено до 25.08.2014 на підставі подання голови комісії з проведення службового розслідування Заставного Ю.Б.

Наказом № 165-кт від 26.08.2014, підписаного першим заступником голови Державної інспекції сільського господарства України Марчук Ю.М., відсторонення позивача від виконання покладених на нього обов'язків продовжено до 29.08.2014 на підставі подання голови комісії з проведення службового розслідування Заставного Ю.Б.

В період з 01.04.2014 по 30.04.2014, з 21.08.2014 по 02.09.2014 у зв'язку із захворюванням та у відповідності до листків непрацездатності АГІ № 163155, АГВ № 090112, (серія нерозбірливо) № 162921, АГО № 072627, позивач перебував на амбулаторному лікуванні в медичних установах.

Як вбачається з пояснень позивача, за час всього понад чотирьохмісячного відсторонення його від виконання повноважень начальника інспекції, останній з'являвся до Державної інспекції сільського господарства у Кіровоградській області, однак доступу до робочого місця йому надано не було.

Оцінюючі спірні правовідносини, суд виходить з нижченаведеного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 30 Закону № 3723-XII передбачено, що підставами припинення державної служби є ті, що визначені у КЗпП. Окрім цих підстав, державна служба також може бути припинена у разі: порушення умов реалізації права на державну службу; недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтею 16 Закону № 3723-XII; досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби; відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії; виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі; відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 Закону № 3723-XII; притягнення державного службовця до кримінальної або адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення, пов'язані з порушенням обмежень, передбачених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції».

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Слід зазначити, що припинення державної служби відбувається у формі звільнення.

Відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого органу в період його тимчасової непрацездатності.

Суд також звертає увагу на те, що за змістом пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» підставами захисту порушеного права звільненої особи може бути не тільки звільнення без законних підстав, а й порушення порядку його проведення.

Таким чином, вирішуючи справу про звільнення позивача суд повинен встановити чи було дотримано порядок звільнення, передбачений трудовим законодавством (чи від позивача відбиралися письмові пояснення; чи є обґрунтування підстав (причин, мотивів) неналежного виконання службових обов'язків; чи обрання звільнення як виду дисциплінарного стягнення є мотивованим; чи не звільнено позивача під час перебування на лікарняному).

Відповідно до п. 1.1 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13.11.2001 № 455, тимчасова непрацездатність працівника засвідчується листком непрацездатності.

Згідно із п. 2.1 Інструкції № 455 листок непрацездатності в разі захворювання чи травми видається на весь період тимчасової непрацездатності (обраховується в календарних днях) до її відновлення або до встановлення групи інвалідності медико-соціальною експертною комісією (МСЕК).

Як слідує з матеріалів справи, поважність причин неявки позивача на роботу підтверджується лисками непрацездатності серії АГІ № 163155 (з 01.04.2014 по 04.04.2014), АГВ № 090112 (з 05.04.2014 по 30.04.2014), № 162921 (з 21.08.2014 по 25.08.2014), АГО № 072627 (з 26.08.2014 по 02.09.2014).

Тобто в період з 01.04.2014 по 30.04.2014 та з 21.08.2014 по 02.09.2014 позивач перебував на лікарняному.

При цьому, позивач повідомив відділ кадрів Державної інспекції сільського господарства в Кіровоградській області та відповідача про те, що він знаходиться на лікарняному шляхом надіслання телеграм, що не заперечується відповідачем.

Доказів визнання наведених листків непрацездатності незаконними, такими, що не підлягають виконанню, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, суду не надав.

При цьому, суд акцентує увагу на тому, що на відповідача як на роботодавця покладений обов'язок перевірки фактичного знаходження позивача на лікарняному, що не здійснювалося у зв'язку прийняттям доказів хвороби без зауважень.

Окрім цього, суд звертає увагу, що відповідачем звільнено позивача з публічної служби у зв'язку з тим, що останній не з'являвся на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, проте вказана обставина спростовується наступним.

Згідно лікарняних листів позивач перебував на лікарняному: з 01.04.2014 по 30.04.2014, стати до роботи - 01.05.2014; з 21.08.2014 - 02.09.2014, стати до роботи - 03.09.2014.

Отже, тимчасова непрацездатність позивача тривала менш 4-х місяців підряд.

Проте суду не повідомлено відповідачем чому, після перебування на лікарняному позивач до виконання своїх посадових обов'язків не приступив. При цьому, як зазначено вище наказами голови Державної інспекції сільського господарства України позивача було відсторонено від виконання повноважень начальника Державної інспекції сільського господарства в Кіровоградській області, зокрема, з 25.04.2014 по 16.05.2014, з 19.05.2014 по 25.06.2014, термін відсторонення було також продовжено наказами до 25.07.2014, до 25.08.2014 та до 29.08.2014.

За час всього, понад чотирьохмісячного відсторонення позивача від посади, останній з'являвся до Державної інспекції сільського господарства в Кіровоградській області, однак його не було допущено до робочого місця, не надано тимчасових завдань, що не заперечується відповідачем.

Відсторонення позивача від виконання покладених на нього обов'язків, було пов'язано з проведенням службового розслідування, яке призначено, як зазначає представник відповідача, наказом Державної інспекції сільського господарства України від 24.04.2014 № 138 «Про проведення службового розслідування».

Водночас підстав призначення службового розслідування позивачем не наведено, висновків за результатами його проведення суду не надано.

У судовому засіданні представник відповідача зазначив, що службове розслідування фактично проведено не було, висновок не складався.

Також відповідач зазначив, що на виконання Порядку призначення на посади та звільнення з посад керівників територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.01.2012 № 45, який визначає процедуру призначення на посади та звільнення з посад керівників територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади (далі - територіальні органи). Держсільгоспінспекція України звернулась за погодженням звільнення ОСОБА_1 до Міністерства аграрної політики та продовольства України та Кіровоградської обласної адміністрації.

Міністерством аграрної політики та продовольства України листом від 18.08.2014 № 37-25-4-7/12492 погоджено звільнення ОСОБА_1 з начальника Державної інспекції сільського господарства в Кіровоградській області у зв'язку із нез'явленням на роботі більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності.

Висновку про погодження або вмотивованої відмови в погодженні пропозиції щодо погодження звільнення ОСОБА_1 із займаної посади відповідачем не отримано, про що 27.08.2014 складено акт про відсутність погодження Кіровоградської обласної державної адміністрації.

Таким чином, наказ про звільнення з начальника Державної інспекції сільського господарства в Кіровоградській області ОСОБА_1 № 168-кт від 27.08.2014 винесений всупереч положенням чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню.

Згідно з частиною першою статті першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду, зокрема, про поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3).

Отже, постанову суду в частині зобов'язання Державної інспекції сільського господарства України поновити позивача на посаді начальника державної інспекції сільського господарства в Кіровоградській області, з дня наступного за днем звільнення, з 28.08.2014 - слід допустити до негайного виконання.

Водночас суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з Державної інспекції сільського господарства України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі подвійного посадового окладу за місцем роботи не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Пунктом 2 даної статті визначено, що моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду № 5 від 25.05.2001 та від 27.02.2009 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Стверджуючи про те, що відповідачем позивачеві завдано моральну шкоду, проте позивачем не обґрунтовано, в чому полягає ця шкода, не доведено факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з діями відповідача, не визначено, якими доказами це підтверджується.

Отже, в діях відповідача відсутній склад правопорушення, який є підставою для відшкодування моральної шкоди позивачу шляхом стягнення моральної шкоди у розмірі подвійного посадового окладу за місцем роботи.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд має керуватися критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Враховуючи наведене, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, керуючись статтями 69 - 71, 94, 160- 163, 167, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення ОСОБА_1 № 168-кт від 27.08.2014 Державної інспекції сільського господарства України (ідентифікаційний код : 37471760).

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Державної інспекції сільського господарства України в Кіровоградській області з 28.08.2014.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді начальника Державної інспекції сільського господарства в Кіровоградській області з 28.08.2014.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Р.О. Арсірій

Судді: В.А. Кузьменко

О.П. Огурцов