Рішення

від 12.01.2015 по справі 910/23344/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/23344/14 12.01.15

За позовом«ТРАКИЯ ГЛАС БЪЛГАРИЯ» ЕАД («ТРАКІЯ ГЛАС БОЛГАРІЯ») доПриватного підприємства «Ніка-Гласс» провизнання договору дійсним та стягнення 33 612,70 дол. США Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:Мордасова В.О. від відповідача:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Компанія «ТРАКИЯ ГЛАС БЪЛГАРИЯ» ЕАД («ТРАКІЯ ГЛАС БОЛГАРІЯ») (надалі - «Компанія») звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Ніка-Гласс» (надалі - «Підприємство») про визнання договору дійсним та стягнення 33 612,70 дол. США.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у період з 06.07.2011 р. по 07.09.2011 р. здійснив поставку товару, а відповідач в свою чергу поставлений товар не оплатив, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 30 647,44 дол. США. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2 965,26 дол. США за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.10.2014 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 01.12.2014 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.12.2014 р. розгляд справи відкладено на 17.12.2014 р. у зв'язку із неявкою представника відповідача та неподанням витребуваних доказів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.12.2014 р. розгляд справи відкладено на 12.01.2015 р. у зв'язку із неявкою представника відповідача та неподанням витребуваних доказів.

В судове засідання представник позивача з'явилася, на виконання вимог ухвали суду надала документи та пояснення стосовно суті спору, позовні вимоги підтримала повністю.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду.

Місцезнаходження відповідача за адресою: 02139, м. Київ, вул. Курнатовського, 22, кв. 88, на яку було відправлено ухвалу суду, підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №19822819 від 23.12.2014 р., матеріалами справи та вказано в позові.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

На підставі інвойсів №0000025112 від 24.06.2011 р., №0000025191 від 28.06.2011 р., №0000025192 від 28.06.2011 р., №0000025282 від 04.07.2011 р. та №0000025283 від 04.07.2011 р. Компанія поставила, а Підприємство прийняло товар на загальну суму 31 407,00 дол. США, що підтверджується відповідними митними деклараціями, а також підтверджуючими листами Підприємства.

Відповідачем частково оплачено поставлений товар на суму 759,56 дол. США в рахунок погашення інвойсу №0000025112 від 24.06.2011 р.

Спір у справі виник у зв'язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання з оплати поставленого товару.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про міжнародне приватне право», учасники правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

Як вбачається із матеріалів справи та пояснень представника позивача, договір купівлі-продажу у формі єдиного документу не складався.

Згідно приписів ст. 32 Закону України «Про міжнародне приватне право» зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

З огляду на те, що зобов'язання відповідача з оплати товару виникло після виконання Компанією обов'язку з поставки такого товару, виконання правочину зі сторони Підприємства має вирішальне значення для змісту правовідносин, а його місцезнаходженням є: 02139, м. Київ, вул. Курнатовського, 22, кв. 88.

Відтак суд вважає за можливе застосовувати до даних правовідносин приписи чинного законодавства України.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

При цьому, за змістом п. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами.

За змістом ч. 2 ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому Закону. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з ч. 3 ст. 31 Закону України «Про міжнародне приватне право» зовнішньоекономічний договір, якщо хоча б однією стороною є громадянин України або юридична особа України, укладається в письмовій формі незалежно від місця його укладення, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором України.

Таким чином, договір купівлі-продажу товару між Компанією та Підприємством, мав бути вчинений в простій письмовій формі.

В той же час, сторонами не було дотримано обов'язкової письмової форми договору, оскільки поставка на користь відповідача була здійснена шляхом виставлення інвойсів та їх частковою оплатою.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

За змістом ч. 2 вказаної статті якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

З огляду на положення ст. 218 Цивільного кодексу України, підтвердженням укладення договору внаслідок дій іншої сторони є будь-яка дія, з якої випливає не лише прийняття виконання на свою користь, а й та обставина, що таке прийняття виконання чи інше підтвердження ґрунтується на існуванні факту вчинення правочину без додержання вимоги щодо обов'язкової письмової форми.

Як вбачається із матеріалів справи, Компанія поставила на користь відповідача товар на загальну суму 31 407,00 дол. США, що підтверджується наявними в матеріалах справи інвойсами та митними деклараціями. В свою чергу, відповідач повністю прийняв поставлений товар, про що направив підтверджуючі листи, які містять відбиток печатки та підпис уповноваженої особи відповідача.

Вказані обставини свідчать про вчинення однією особою дій, і прийняття виконання іншою особою таких дій, що в розумінні приписів ч. 2 ст. 218 Цивільного кодексу України є підставою для визнання спірного правочину дійсним.

Більш того, стосовно способу захисту порушеного права позивача суд відзначає наступне.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В пунктах 1-10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України наведено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів. Крім того, встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 Цивільного кодексу України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду України від 21.05.2012 р. у справі №6-20цс11 та від 12.06.2013 р. у справі № 6-32цс13.

Таким чином, керуючись приписами ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд вважає за можливе захистити порушене право Компанії шляхом визнання укладеного між Компанією та Підприємством договору поставки дійсним, а тому позовні вимоги в цій частині є правомірним та обґрунтованими.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно з пунктом 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зі змісту ч. 1 та ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України вбачається, що покупець зобов'язаний оплатити повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Тобто, термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко встановлений вищезазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Аналогічні висновки щодо строку виконання грошового зобов'язання зі змісту ст. 692 Цивільного кодексу України містяться в постанові Вищого господарського суду України від 28.2.2012 р. у справі №5002-8/481-2011 та Інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р.

Договором не було встановлено строку відстрочення оплати грошового зобов'язання, а тому з урахуванням положень ст.ст. 530, 692 Цивільного кодексу України відповідач був зобов'язаний розрахуватися за поставлений товар на наступний день після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Матеріалами справи підтверджується факт поставки Компанією на користь Підприємства товару на загальну суму 31 407,00 дол. США, а з урахування часткової оплати, у відповідача існує заборгованість у розмірі 30 647,44 дол. США, і строк виконання грошового зобов'язання на момент звернення позивача до суду настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача простроченого грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 30 647,44 дол. США за поставлену продукцію. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Підприємством обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги Компанії про стягнення з Підприємства заборгованості у розмірі 30 647,44 дол. США є правомірними та обґрунтованими.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2 965,26 дол. США за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з 07.07.2011 р. по 21.10.2014 р.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та вважає за можливе задовольнити вимогу позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2 965,26 дол. США.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов «ТРАКИЯ ГЛАС БЪЛГАРИЯ» ЕАД («ТРАКІЯ ГЛАС БОЛГАРІЯ») задовольнити повністю.

2. Визнати укладений між «ТРАКИЯ ГЛАС БЪЛГАРИЯ» ЕАД («ТРАКІЯ ГЛАС БОЛГАРІЯ») та Приватним підприємством «Ніка-Гласс» правочин з поставки товару дійсним.

3. Стягнути з Приватного підприємства «Ніка-Гласс» (02139, м. Київ, вул. Курнатовського, 22, кв. 88; ідентифікаційний код 34726464) на користь «ТРАКИЯ ГЛАС БЪЛГАРИЯ» ЕАД («ТРАКІЯ ГЛАС БОЛГАРІЯ») (Болгарія, м. Тигровище 7700, область Тигровище, община Тигровище, квартал Вибел, індустріальна зона; ідентифікаційний код 11766893) заборгованість у розмірі 30 647 (тридцять тисяч шістсот сорок сім) дол. США 44 центи, 3% річних у розмірі 2 965 (дві тисячі дев'ятсот шістдесят п'ять) дол. США 26 центів та судовий збір у розмірі 9 923 (дев'ять тисяч дев'ятсот двадцять три) грн. 74 грн. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 16.01.2015 р.

Суддя В.П. Босий