Рішення

від 19.01.2015 по справі 910/27830/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/27830/14 19.01.15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Крокус»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Украгрозерноторг»

про стягнення 387 961,00 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від позивача Юрченко О.І. - по дов. №11 від 18.11.2014р.

Від відповідача не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Крокус» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Украгрозерноторг» 387 961,00 грн., із яких: 277 198,70 грн. основний борг, 545483,47 грн. - інфляційні, 30 447,00 грн. - пені, 25768,00 грн. - 3% річних за користування грошовими коштами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2014р. порушено провадження у справі №910/27830/14, розгляд справи призначено на 19.01.2015р.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, витребувані ухвалою суду докази та відзив на позовну заяву не подав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце судового засідання був належним чином повідомлений, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0103031577237 від 24.12.2014 р., яке отримане відповідачем 26.12.2014 р.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 21.01.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, долучивши до матеріалів справи надані позивачем докази та заслухавши в засіданні пояснення представника позивача, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

13 вересня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Крокус» (далі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Украгрозерноторг» (далі - відповідач) був укладений договір поставки № 13-1/09.

Відповідно до п.1.1 договору позивач зобов»язується поставити, а відповідач зобов»язується прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію - соняшник, виробництва позивача на умовах даного договору.

На виконання даного договору позивач, 03 жовтня 2011 року передав, а відповідач прийняв товар - соняшник загальною кількістю 19 800,00 кг на суму 53 460,00грн. в т.ч. ПДВ 20%, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000004 від 03.10.2011 року та довіреністю № 13 від 03.10.2011 року.

05 жовтня 2011 року позивач передав, а відповідач прийняв товар - соняшник загальною кількістю 86 240,00кг. на суму 227 083,50грн. в т.ч. ПДВ20%, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000005 від 05.10.2011 року та довіреністю № 13 від 03.10.2011 року.

07 жовтня 2011 року позивач передав, а відповідач прийняв товар - соняшник загальною кількістю 65 420,00кг. на суму 169 655,20грн. в т.ч. ПДВ20%, що підтверджується Видатковою накладною № РН - 0000006 від 07.10.2011 року та Довіреністю № 13 від 03.10.2011 року.

Всього позивачем було поставлено відповідачу соняшник на загальну суму 450 198, 70 грн.

Відповідно до п. 4.4 договору відповідач здійснює оплату товару (його частини/партії) шляхом перерахування 100% вартості поставленого товару (його частини/партії) на розрахунковий рахунок позивача впродовж 3-х банківських днів з моменту прийняття товару (його партії) і надання позивачем відповідачу оригіналів документів.

Відповідач свої зобова»язання в повному обсязі не виконав, станом на час звернення позивача з позовом до суду та розгляду справи відповідачем сплачено на рахунок позивача за поставлений товар в сумі 173000,00грн. в т.ч. ПДВ 20%.

Станом на день порушення провадження у справі заборгованість відповідача перед позивачем становить 277198,70 грн.

Виходячи зі змісту зазначеного договору він за своєю природою є договором поставки відповідно до умов якого (ч.1 ст. 712 Цивільного кодексу України) продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з приписами статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, що передбачено ст. 525 Цивільного кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 277 198,70 грн. належним чином доведений.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків, сплата неустойки.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 5.3 Договору передбачено, що за прострочення строків оплати за поставлений товар, визначених в п.6.4 договору, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми вартості товару за кожний день прострочення платежу.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати за надані послуги охорони, проте враховуючи вищезазначені норми позивачем пред'явлено до стягнення розмір пені, що обмежений у розмірі подвійної ставки НБУ у відповідний період.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 30 447, 00 грн. за період з 18.05.2014р. по 18.11.2014р.

Оскільки строк виконання відповідачем зобов»язання було порушено з 12.10.2011р. , тому позивач мав право на нарахування пені за період з 12.10.2011р. по 10.04.2012р.

З урахуванням невірного строку нарахування пені, суд приходить до висновку про відмову в задоволені позову в частині стягнення пені.

В силу статті 625 ЦК України боржник на вимогу кредитора у випадку прострочення грошового зобов'язання повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком позивача, перевіреним судом, з відповідача підлягає стягненню 3% річних в сумі 25 768,00 грн. та інфляційні 54548,00 грн.

Оскільки судом встановлено, що відповідачем порушено умови договору в частині оплати отриманого товару вимоги позивача є обгрунтованими.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарській суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов"язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача: при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене та відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України на відповідача покладаються витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст.. 49, , ст..ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Украгрозерноторг» (01030, м. Київ, вул.. Золотоворітська, 2-а, офіс 24, код 37080153) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Крокус» (02660 м. Київ , вул.. Попудренка, 88/3, код 31351731) 277 198 грн. 70 коп. основного боргу, 25 768 грн. 00 коп. - 3 % річних, 54 548 грн. 47 коп. - інфляційні, та 7 150 грн. 84 коп. судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22.01.2015р.

Суддя Трофименко Т.Ю.