Рішення

від 20.01.2015 по справі 902/1755/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20 січня 2015 р. Справа № 902/1755/14

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Приватне підприємство «Поділля-Агрохімсервіс»

(Вінницька обл., Томашпільський р-н, смт. Вапнярка, вул. Леніна, 233)

до : Фермерського господарства «Подільський край»

(Вінницька обл., Томашпільський р-н, с. Ракова)

про стягнення 62 373,63 грн.

при секретарі судового засідання Солоненко Т.В.

за участю представників сторін:

позивача: Карлащук О.А. за довіреністю № 6/2/1 від 14.10.2014 року;

відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство «Поділля-Агрохімсервіс» звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Фермерського господарства «Подільський край» заборгованості за договором поставки на умовах розстрочення платежів № 75 від 12.03.2014 року в загальному розмірі 62 373,63 грн..

Позовні вимоги мотивовано тим, що на виконання укладеного 12.03.2014 року договору поставки на умовах розстрочення платежів № 75, позивач здійснив поставку відповідачеві товару на загальну суму 89 315,00 коп., за який останній зобов'язався провести розрахунки у строки, визначені у специфікаціях до договору. В порушення взятих на себе зобов'язань відповідач провів часткові розрахунки в розмірі 50 268,00 грн., в результаті чого за останнім рахується заборгованість в розмірі 35 047,00 грн.. Порушення строків виконання зобов'язань за договором потягло нарахування штрафних санкцій, визначених даним договором.

Ухвалою суду від 17.12.2014 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/1755/14 з призначенням до розгляду в судовому засіданні на 29.12.2014 року та зобов'язано сторін надати необхідні для вирішення спору докази.

Ухвалою суду від 29.12.2014 року розгляд справи відкладено на 20.01.2015 року у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи доказів необхідних для вирішення спору.

На визначену судом дату з'явився представник позивача. Відповідач правом участі в засіданні суду не скористався, визначених ухвалою суду від 17.12.2014 року документів не надав. Пояснення причин невиконання вимог суду в матеріалах справи також відсутні. Про час, місце та дату розгляду справи відповідач повідомлений завчасно та належним чином, про що свідчить поштове повідомлення № 282 від 15.01.2015 року.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Беручи до уваги той факт, що неявка в засідання суду сторін або їх представників, належним чином та відповідно до законодавства повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

12 березня 2014 року між Приватним підприємством «Поділля-Агрохімсервіс» (позивач, за договором Постачальник) та Фермерським господарством «Подільський край» (відповідач, за договором Покупець) укладено договір № 75 на умовах розстрочення платежів. (надалі Договір).

Згідно з предметом даного Договору, Постачальник зобов'язується передати в строки, визначені Договором, у власність Покупця продукцію виробничо-технічного призначення (далі - Товар), а Покупець зобов'язується прийняти Товар та оплатити його вартість в порядку та на умовах, визначених Договором.

Найменування Товару, його кількість та асортимент, ціна за одиницю та загальна вартість Товару, порядок та термін оплати, термін та базис поставки Покупцю, а також інші умови, визначені в Договорі та в специфікаціях (додатках) до Договору, які є невід'ємною частиною даного Договору (п. 1.2. Договору).

Вартість (ціна) Товару вказана у специфікаціях (додатках) до Договору. Ціна Договору дорівнює загальній вартості (ціні) Товару, що передається та буде передана за цим Договором (п.2.1. Договору).

Оплата за поставлений Товар здійснюється Покупцем шляхом перерахування грошовий коштів на розрахунковий рахунок Постачальника, або за письмовою згодою Постачальника, шляхом видачі (передачі) векселя (векселів), які Постачальник погодиться прийняти в розрахунок за Товар. Покупець, здійснюючи оплату за товар, зобов'язаний вказувати у призначенні платежу вид товару, що оплачується («за насіння»), реквізити (номер і дату) цього Договору, а також реквізити (номер і дату) Специфікації до Договору (накладної, якщо Специфікація не була підписана). (п. 2.2. Договору).

Господарські зобов'язання Сторін цього Договору (в тому числі визначення долару США як еквіваленту ціни Договору; розрахунок еквіваленту ціни Договору відбувається за курсом продажу банками доларів США за гривні на міжбанківському валютному ринку, зафіксований на момент закриття торгів у найближчий попередній день до дати оплати Товару Покупцем). (п. 6.5. Договору).

Договір укладений в двох автентичних екземплярах, по одному для кожної Сторони і мають однакову силу. Додатки до Договору є його невід'ємною частиною. Сторони підтверджують розуміння всіх умов Договору. У випадку наявних спорів при розрахунках пріоритет має роз'яснення Постачальника (п. 6.1. Договору).

В рамках Договору позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 89 315,00 грн..

Так, по специфікації № 1 поставлено товар на суму 59 120,00 грн.. (видаткова накладна № ПА-0000373 від 28.04.2014 року, довіреність № 2 від 28.04.2014 року) з терміном оплати до 01.10.2014 року;

- по специфікації № 2 поставлено товар на суму 5 625,00 грн. (видаткова накладна № ПА-0000536 від 21.05.2014 року, довіреність № 7 від 21.05.2014 року) з терміном оплати:

до 23.05.2014 року - 4 000,00 грн.;

до 01.10.2014 року - 1 625,00 грн.;

- по специфікації № 3 поставлено товар на суму 13 550,00 грн. (видаткова накладна № ПА-0000630 від 05.06.2014 року, довіреність № 12 від 05.06.2014 року ) з терміном оплати до 01.10.2014 року;

- по специфікації № 4 поставлено товар на загальну суму 11 020,00 грн. (видаткова накладна № ПА-0000652 від 10.06.2014 року, довіреність № 28 від 05.06.2014 року та № ПА-0000694 від 03.07.2014 року, довіреність № 10 від 03.07.2014 року) з терміном опати до 01.10.2014 року.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем проведено часткові розрахунки за Договором, зокрема перераховано на рахунок позивача 4 000,00 грн. згідно специфікації № 2 (виписка банку від 21.05.2014 року).

Крім того, 07.08.2014 року відповідачем, за накладною № 15, поставлено позивачу товар на суму 50 268,00 грн., який останнім зараховано в рахунок проведення розрахунків за Договором.

01.12.2014 року Сторонами підписано протокол № 27 закриття взаєморозрахунків в якому визначили, що станом на день складання акту заборгованість відповідача перед позивачем складає 35 047,00 грн..

Станом на день слухання справи вказана сума заборгованості є незмінною.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини першої статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом .

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 35 047,00 грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Окрім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення 1 704,00 грн. - 25% річних, 1 787,81 грн. - пені, 17 523,5 грн. - штрафу, 6 311,32 грн. - збитків від знецінення національної валюти.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 5.2. Договору визначено, що Покупець несе відповідальність за затримку в оплаті за отриманий Товар, сплачуючи при цьому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру простроченої суми за кожен день прострочення та штраф.

За домовленістю сторін штраф обчислюється у відсотках в розмірі: 10% від невиконаного зобов'язання до 10 календарних днів; 30% - до 20 днів; 50% - до 30 та більше днів, Під невиконаним зобов'язанням вважається прострочення оплати за товар згідно умов Договору та специфікацій до Договору. (п. 6.2. Договору)

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 5.3. Договору Сторони визначили, що в разі прострочення виконання грошового зобов'язання по оплаті вартості Товару Покупець сплачує на користь Постачальника відсотки за неправомірне користування чужими грошовими коштами в розмірі 25% річних з простроченої суми.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, штрафу та 25% річних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинному законодавству.

Перевіркою правильності наданого позивачем розрахунку пені, штрафу та 25% річних за визначені в розрахунку періоди, судом не виявлено помилок, в зв'язку з чим вказані вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також позивачем заявлено до стягнення 6 311,32 грн. збитків від знецінення національної валюти суд зазначає наступне.

При розгляді справи 20.01.2015 року представником позивача подано пояснення в якому просить вважати позовні вимоги в розмірі 6 311,32 грн. як знецінення національної валюти, а саме курсовою різницею.

Розглянувши дану вимогу суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 6.5. Договору господарські зобов'язання Сторін цього Договору (в тому числі визначення долару США як еквіваленту ціни Договору; розрахунок еквіваленту ціни Договору відбувається за курсом продажу банками доларів США за гривні на міжбанківському валютному ринку, зафіксований на момент закриття торгів у найближчий попередній день до дати оплати Товару Покупцем).

НаказомМіністерства фінансів України № 193 від 10.08.2000 р . було затверджено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів», яке визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про операції в іноземних валютах та відображення показників статей фінансової звітності господарських одиниць за межами України в грошовій одиниці України.

Норми вказаного Положення застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форм власності (крім бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності).

Згідно наказу Міністерства фінансів України від 10.08.2000 р. № 193 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів», валютний курс - це встановлений Національним банком України курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни .

Пунктом 4 того ж наказу встановлено, що курсова різниця - це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.

Поряд з цим, слід зазначити, що постановою Правління Національного банку України від 10 серпня 2005 р. № 281 , зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 29 серпня 2005 р. за № 950/11230, було затверджено Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою (назва у редакції постанови Правління Національного банку України від 21.08.2006 р. № 333 ; з подальшими змінами та доповненнями).

За приписами Положення, міжбанківський валютний ринок України - це сукупність відносин у сфері торгівлі іноземною валютою в Україні між суб'єктами ринку, між суб'єктами ринку та їх клієнтами (у тому числі банками-нерезидентами), між суб'єктами ринку і Національним банком, а також Національним банком і його клієнтами (абз. п'ятнадцятий п. 4 розділу I).

Згідно з пунктом 41 Розділу І Положення, Національний банк після завершення функціонування Системи підтвердження угод (правила функціонування якої затверджено постановою Правління Національного банку України від 10 серпня 2005 р. № 281 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 серпня 2005 р. за № 951/11231) доводить до відома суб'єктів ринку в той саме день інформацію про обсяги купівлі та продажу іноземних валют за гривні, а також середньозважені курси гривні до іноземних валют, які склалися за результатами торгів на безготівковому валютному ринку України.

Таким чином, зроблене сторонами даної справи посилання у договорі на курси валют Українського міжбанківського валютного ринку не суперечить приписам чинного законодавства України.

Перевіривши правильність обрахунку 6 311,32 грн. курсової різниці, судом не виявлено помилок, а тому заявлена сума підлягає задоволенню.

Судом також розглянуто вимогу позивача про відшкодування за рахунок відповідача фактично понесених витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 4 000,00 грн..

Розглянувши вказану вимогу суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 02.12.2014 року між адвокатом Карлащук О.А., (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 521 від 27.11.2006 року) (за договором Виконавець) та Приватним підприємством «Поділля-Агрохімсервіс» (за договором Замовник) укладено договір № 0212-01 про надання правової допомоги.

За цим договором Замовник замовляє і оплачує, а Виконавець надає правову допомогу з підготовки документів, здійснення перемовин з метою мирного врегулювання конфлікту, підготовки позовної заяви, здійснення розрахунків та з юридичного супроводу розгляду справи в господарському суді Вінницької області за позовом Клієнта до ФГ «Подільський край» (Боржник) з приводу невиконання договірних зобов'язань Боржником по Договору поставки № 75 на умовах розстрочення платежів від 12.03.2014 року.

Вартість послуг по даному договору становить 4 000 грн. без ПДВ (п. 4.1. Договору).

Як зазначено у п. 5 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.07.2004р. № 01-8/1270 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2003р. щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України», судові витрати за участь адвоката у розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, а їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Статтею 44 ГПК передбачено відшкодування зазначених витрат за послуги, надані лише адвокатом, а не будь-яким представником (постанова Верховного суду України від 01.10.2002р. у справі № 30/63).

Окрім того, у п.10 інформаційного листа від 14.12.2007р. №01-8/973 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права» Вищий господарський суд України зазначив, що стаття 44 ГПК передбачає відшкодування як судових витрат сум, що були сплачені стороною за отримання лише послуг адвокатів, а не будь-яких представників.

Зі змісту ст.ст. 13-15 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» вбачається, що адвокатська діяльність здійснюється адвокатом індивідуально (самозайнята особа) та шляхом створення юридичної особи у формі адвокатського бюро та адвокатського об'єднання.

Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно з ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Відповідно до п.1 ст. 33 Правил адвокатської етики гонорар є єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту.

Пунктом 6.3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 (із змінами і доповненнями) "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" встановлено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

При дослідженні судом матеріалів справи встановлено відсутність належних доказів в підтвердження оплати послуг адвоката в розмірі 4000,00 грн. за вказаною справою.

Так, в підтвердження заявлених витрат представником позивача надано акт здачі-приймання наданих юридичних послуг від 12.12.2014 року зі змісту якою вбачається, що позивач отримав від адвоката юридичні послуги вартістю 4 000,00 грн.. Тоді як згідно платіжного доручення № 1361 від 12.12.2014 року позивачем перераховано на рахунок ФОП Карлащук О.А. 4 000,00 грн..

За таких обставин у суду відсутні правові підстави для задоволення таких витрат.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог.

Зважаючи на наведене вище, суд дійшов висновку про задоволення позову з розподілом судових витрат за правилами ст. 49 ПК України.

Керуючись ст.ст.4 3 , 33, 43, 49, 75, 82, 83, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Фермерського господарства «Подільський край» (Вінницька область, Томашпільський район, с. Ракова, код ЄДРПОУ 20084855) на користь Приватного підприємства «Поділля-Агрохімсервіс» (24240, Вінницька область, Томашпільський район, смт. Вапнярка, вул. Леніна, 233, код ЄДРПОУ 36327834) 35 047 (тридцять п'ять тисяч сорок сім) грн. 00 коп. - основного боргу; 1 704 (одну тисячу сімсот чотири) грн. 00 коп. - 25% річних; 1 787 (одну тисячу сімсот вісімдесят сім) грн. 81 коп. - пені; 17 523 (сімнадцять тисяч п'ятсот двадцять три) грн. 50 коп. - штрафу; 6 311 (шість тисяч триста одинадцять) грн. 32 коп. - курсової різниці; 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. - витрат зі сплати судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення направити відповідачеві рекомендованим листом.

Повне рішення складено 22 січня 2015 р.

Суддя Матвійчук В.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу (Вінницька область, Томашпільський район, с. Ракова)