Рішення

від 15.01.2015 по справі 917/2385/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

15.01.2015р. Справа № 917/2385/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Коріда-Тех", 27500, Кіровоградська область, м. Світловодськ, вул. Заводська, 4

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецавто", 39600, м. Кременчук, вул. Київська, 63

про стягнення 224 968,70 грн.

Суддя Іваницький Олексій Тихонович

Секретар судового засідання Жадан Т.С.

Представники :

від позивача: Шапошник Р.Ф., дов. б/н від 08.12.2014р.

від відповідача : не з'явився

Суть справи: розглядається позовна заява про стягнення збитків за неповернуті згідно договору зберігання автомобільні причіпи.

15.01.2015 року представник позивача на виконання вимог ухвали суду подав додаткові документи. Суд подані документи прийняв до розгляду та долучив до матеріалів справи.

Відповідач в засідання не з'явився. Ухвала про відкладення слухання справи направлялась відповідачу поштою рекомендованою кореспонденцією на юридичну адресу, згідно матеріалів справи, повернулася до суду з відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання".

Судом береться до уваги, що відповідно до роз'яснень ВГСУ (п. 11 інформаційного листа № 01-8/123 від 15.03.2007 року), до повноважень господарського суду не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичної особи або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому відповідні процесуальну документи надсилаються господарським судом згідно поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час та місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. В разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (ч. 3 п. 3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

В зв'язку з наведеним суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, необхідних для вирішення спору доказів наявних в матеріалах справи достатньо, а його неявка не перешкоджає розгляду спору по суті, тому суд визнав за можливе відповідно до ст. 75 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши і оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, а також за результатами оцінки поданих сторонами господарського процесу доказів, у нарадчій кімнаті суд задовольняє позовні вимоги виходячи з наступного:

02 січня 2013 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір зберігання з терміном дії до 31 грудня 2013 року. 03 січня 2014 р. між сторонами було укладено договір зберігання, яким фактично було пролонговано договір зберігання від 02 січня 2013 року.

У відповідності до п. 1.1. договору від 03.01.2014 р., відповідачем було взято на себе зобов'язання на зберігання, з правом експонування на площадці, майно, визначене в актах прийому-передачі, і повернути це майно в цілісності на умовах передбачених цим договором.

У відповідності до п. 1.3. договору від 03.01.2014 р., майно, що передається за цим договором залишається у власності позивача.

У відповідності до актів прийому-передачі від 20 травня 2013 року, 28 червня 2013 року, 26 липня 2013 року, 09 серпня 2013 року, 19 серпня 2013 року, 13 вересня 2013 року, 13 вересня 2013 року, 04 жовтня 2013 року, 14 жовтня 2013 року, 25 жовтня 2013 року та 29 листопада 2013 року до договору від 02 січня 2013 року позивач передав відповідачу 54 одиниці транспортних засобів (причепів) на виконання умов договору договору від 03.01.2014 р..

Пунктом 2.1.3. договору від 03.01.2014 р., відповідач зобов'язаний повернути майно протягом двох днів на першу вимогу нашого підприємства у стані, в якому Відповідач його отримав.

В квітні 2014 року позивач направив на адресу відповідача вимогу про повернення 54 одиниць транспортних засобів (причепів), яке знаходиться у Відповідача на підставі договору зберігання від 02.01.2013 р.

10.04.2014 р. між нашим сторонами було складено акт прийому-передачі причепів, згідно якого позивач отримав від відповідача 16 одиниць. При цьому за змістом складеного акту уповноваженою особою відповідача було зазначено про зобов'язання або повернути 38 причепів, або сплатити їх вартість у строк до 01.05.2014 р.

У відповідності до п. 5.1.1. договору зберігання від 02.01.2013 р., за втрату і нестачу майна зберігач повинен відшкодувати підприємству вартість втраченого майна або майна, якого не вистачає.

06.05.2014 року уповноваженими представниками сторін було складено акт звірки взаємних розрахунків, у відповідності до якого заборгованість відповідача перед порзивачем складає 204 517 грн.

28.05.2014 року позивач звернувся до відповідача з претензію про відшкодування збитків, що спричинені втратою 38 одиниць транспортних засобів (причепів). Зазначена претензія залишена відповідачем без задоволення.

У відповідності до п. 5.1.3 за неповернення майна в строк, зазначений в п. 2.1.3 цього Договору, зберігач виплачує Підприємству штраф у 10 % (десяти відсотків) від вартості неповерненого в строк майна.

Позивачем розраховані штрафні санкції в розмірі 20 451, 70 грн. Загальний розрахунок ціни позову складає 224 968, 70 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ч.2 ст.16 ЦК України та ст. 20 ГК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до приписів ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив встановлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цих збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч.1 ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню, включається неодержаний прибуток, на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати в разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування шкоди, приймаючи до уваги загальні положення ст.ст.1166,1167 ЦК України, необхідною є наявність загальних умов деліктної відповідальності, тобто протиправної поведінки (дії або бездіяльності), шкідливого результату такої поведінки (шкоди, збитків), прямого причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою й спричиненою шкодою та вини. При цьому відповідно до п.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/215 від 01.04.1994 року "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди", встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Необхідно довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи,- наслідком такої протиправної поведінки. Питання про наявність чи відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

Відповідно до ст. 67 ГК України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. До виконання господарських договорів застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Відповідно до ст. 950 ЦК України, за втрату речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Згідно ст. 951 ЦК України, збитки, завдані поклажодавцеві втратою речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати речі у розмірі її вартості.

Відповідно до ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Ті ж самі приписи містить п.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/215 від 01.04.1994 року "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди".

Стосовно наданих позивачем розрахунків розміру понесених збитків суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. 3 ст. 225 ГК України, при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

За змістом ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредитору завдані цим збитки. Розмір завданих порушенням зобов'язання збитків доводиться кредитором.

Як вбачається з наявних у справі матеріалів, позивач являється виробником транспортних засобів (автомобільних причепів). Виготовлені позивачем транспортні засоби (автомобільні причепи) були передані відповідачу на відповідальне зберігання. Відповідач брав на себе зобов'язання зберігати передані 54 одиниці транспортних засобів (автомобільних причепів) і повернути їх у цілісності на прошу вимогу позивача. Але відповідач повернув лише 16 одиниць транспортних засобів. Інші 38 одиниць були втрачені відповідачем що, в розрізі вимог чинного законодавства, трактується судом як спричинення збитків позивачеві.

Суд приймає дані розрахунки збитків як обґрунтовані належним чином, підтверджені необхідними доказами та такі, що відповідають вимогам чинного законодавства України.

Відповідно до статті 32 ГПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Згідно зі статтею 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 36 ГПК України передбачає, що письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 82 ГПК України рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач відповідно до статей 32-34,36,38 ГПК України надав належні докази, довів обставини на які він посилався як підставу своїх вимог та обґрунтував які дають підставу суду позов задовольнити повністю.

Після виходу з нарадчої кімнати суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення яким позовні вимоги задоволено повністю.

Враховуючи викладене, матеріали справи, обставин справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши і оцінивши подані додаткові докази, керуючись статтями 4 - 47, 22, 28, 32 - 34, 36, 43, 44 - 45, 471, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, у нарадчій кімнаті, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецавто" (39600, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Київська, 63, р/р 26005055233457 КФ Приватбанк м. Кременчук, МФО 331401 код 31493527) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Коріда-Тех" (27500, Кіровоградська обл., м. Світловодськ, вул. Заводська, 4, р/р 26006008766301 в Філ. Пр. "РУ"АТ"Банк "Фінанси та кредит" МФО 300131, код 30416970, ІПН 304169711278, Свід. № 15563966) 204 517 грн. збитків, 20 451, 70 грн. штрафних санкцій та витрати на сплату судового збору в розмірі 1 827 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

СУДДЯ Іваницький О.Т.

Повне рішення складено 22.01.2015р.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.