Рішення

від 15.01.2015 по справі 922/5522/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2015 р.Справа № 922/5522/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши справу

за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, м. Одеса до Виробничо-комерційної фірми "Третій дім" у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю, м. Харків про стягнення 20 564,32 грн. за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Департамент комунальної власності Одеської міської ради, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Виробничо-комерційної фірми "Третій дім" у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - Відповідач) заборгованості у розмірі 20 564,32 грн. (де: 5 438,40 грн. - заборгованість по орендній платі; 516,20 грн. - пеня; 14 609,72 грн. - неустойки). Також просить суд покласти на Відповідача судовий збір.

Представник Позивача у судове засідання не з'явився. Надано до суду письмове пояснення, де позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх у повному обсязі. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник Відповідача у судове засідання не з'явився. Про причини своєї неявки суд не повідомив. Вимоги ухвали суду не виконав. Відомості про належне повідомлення щодо розгляду справи, на момент слухання, в матеріалах справи відсутні.

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 2.6. Інструкції з діловодства в господарських судах України, погодженої листом Вищого господарського суду України від 19.02.2013 р. та затвердженої наказом Державної удової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28, а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі - ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вислухавши присутніх представників сторін, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Відповідно до Положення «Про департамент комунальної власності Одеської міської ради», яке затверджене рішенням Одеської міської ради, Департамент комунальної власності Одеської міської ради є правонаступником Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради.

Виробничо-комерційній фірмі «Третій дім» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Орендар) згідно з договором оренди № 48/33 від 15.04.2004 року укладеним з Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (далі - Орендодавець), надано в строкове платне користування нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 77,8 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, пров. Лютеранський 5, строком до 01.03.2005 року. Також в подальшому було укладено низку додаткових погоджень, а саме: Додатковим погодженням від 14.03.2005 року до Договору оренди, строк дії договору було продовжено до 01.02.2006 року; Додатковим погодженням від 26.04.2007 року до Договору оренди, площу орендованого приміщення було змінено з «77,8» кв.м. на «77,4» кв.м., також строк дії договору було продовжено до 25.10.2007 року; Додатковим погодженням від 03.10.2007 року до Договору оренди, строк дії договору було продовжено до 02.04.2008 року; Додатковим погодженням від 10.10.2008 року до Договору оренди, строк дії договору було продовжено до 09.10.2011 року; Додатковим погодженням від 19.10.2011 року до Договору оренди, було змінено назву орендодавця з «Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради» на «Департамент комунальної власності Одеської міської ради», а також було продовжено строк дії договору до 19.09.2014 р.

Відповідач порушував вимоги законодавства України, а саме неналежним чином виконував взяті на себе за договором оренди зобов'язання. Внаслідок чого, Представництво було змушено звернутися з позов до господарського суду Одеської області за захистом своїх порушених прав.

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.03.2014 р. у справі № 916/459/14 було розірвано договір оренди та виселено Виробничо-комерційну фірму «Третій дім» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю з нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 77,4 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, пров. Лютеранський 5, на користь Департаменту комунальної власності, а також стягнено заборгованість з орендної плати та пені.

Відповідно до Акту головного державного виконавця другого Приморського відділу Державної виконавчої служби ОМУЮ Перчика В.О. від 23.06.2014 р. Виробничо-комерційну фірму «Третій дім» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, було виселено з нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 77,4 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, пров. Лютеранський, 5. Вказане приміщення було передане представникам Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Приміщення було звільнено та передано за актом державного виконавця лише 23.06.2014 року.

На момент розірвання договору оренди заборгованість з орендної плати сплачена не була та складає 5 438,40 грн. за період з 01.02.2014 р. по 03.04.2014 р. (дата набрання рішення законної сили).

Згідно з п. 5.2. договору оренди, відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 549 Цивільного кодексу України, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», Відповідачу нарахована пеня за несвоєчасне внесення орендної плати. Сума пені становить 516,20 грн. у період з 16.02.2014 р. по 22.09.2014 р.

Враховуючи наведене, Департамент направив на адресу Відповідача Претензію від 28.07.2014 року № 01-13/5429, в якій запропонував Відповідачу у добровільному порядку сплатити заборгованість з орендної плати, пені та неустойку. Проте, вимоги Департаменту залишилися невиконаними.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши присутніх представників сторін, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

На підставі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочини. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649,651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюються або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Згідно статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Правові наслідки припинення договору оренди також встановлено ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», якою передбачено, що у разі закінчення строку дії договору оренди та відмови від його продовження орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Відповідно до статті 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

У відповідності до ст. 10 Закону України «Про оренду комунального та державного майна» орендна плата з урахуванням її індексації є істотною умовою договору оренди.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду комунального та державного майна» орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Ст. 19 вказаного Закону передбачає, що за користуванням об'єктом оренди орендар вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Згідно ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених Господарським Кодексом та іншими законами.

Відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу, пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 зазначеного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Департаментом була нарахована неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, яка за розрахунком неустойки від 22.09.2014 р. станом на 23.06.2014 р. (дата виселення згідно акту про виселення) складає 14 609,72 грн. за період з 04.04.2014 р. по 23.06.2014 р. є такою, що відповідає дійсності та не заперечує чинному законодавству. Дана позиція Позивача підтверджується ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, де зазначено, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, враховуючи, що позивачем надано докази безспірності заборгованості відповідача у сумі заявлених вимог, суд задовольняє позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Статтею 129 Конституції України зазначено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкорюються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією з основних засад судочинства.

За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами у порядку передбаченому ст. 75 ГПК України.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ч. 1 ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на Відповідача, оскільки спір з його вини доведено до суду.

На підставі статей 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, статтями 173, 174, 179, 180, 193, 229 ГК України та ст.ст. 6, 14, 509, 510, 525 - 527, 530, 546, 598, 599, 610, 611, 626 - 647, 762, 785 ЦК України, керуючись статтями 1, 4, 2, 22, 32, 33, 43,44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Виробничо-комерційної фірми «Третій дім» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (проспект Гагаріна, будинок 43/2, Червонозаводський район, місто Харків, Харківська обл., 63000, код ЄДРПОУ 20932600) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1; р/р 37326027001909, МФО 828011; в ГУДКСУ в Одеській області, ЄРДПОУ 26302595) заборгованість з орендної плати в сумі 5438,40 грн., пені у сумі 516,20 грн. та неустойку в сумі 14 609,72 грн., а також суму судового збору у розмірі 1 827,00 грн.

Видати наказ після набарння рішення м законної сили.

Повне рішення складено 19.01.2015 р.

Суддя І.П. Жигалкін