Постанова

від 20.01.2015 по справі 926/1265/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2015 р. Справа № 926/1265/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Марко Р.І.

суддів Желік М.Б.

Костів Т.С.

при секретарі судового засідання Греділь М.І.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Чернівецької міської ради, №01/02-18-3832/43 від 14.11.2014р. (вх.№ 01-05/5438/14 від 20.11.2014р.)

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 03.11.2014р.

у справі № 926/1265/14, суддя Марущак І.В.

за позовом прокурора Шевченківського району м. Чернівці в інтересах держави

до відповідачів: 1) Чернівецької міської ради, м. Чернівці

2) Публічного акціонерного товариства "Чернівецький хлібокомбінат", м. Чернівці

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державної інспекції сільського господарства в Чернівецькій області, м. Чернівці

про визнання незаконним та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання договору недійсним та повернення земельної ділянки площею 0,0030 га.

за участю представників сторін : ;

від позивача - Яворський Я.Т.;

від відповідача 1 - не з'явився;

від відповідача 2 - Дарійчук Є.О;

від третьої особи - не з'явився;

В С Т А Н О В И В :

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 03.11.2014 року у справі № 926/1265/14 (суддя Марущак І.В. ) позов Прокурора Шевченківського району до відповідача-1 Чернівецької міської ради та до відповідача-2 Публічного акціонерного товариства "Чернівецький хлібокомбінат", про визнання незаконним та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання договору недійсним та звільнення земельної ділянки площею 0,0030 га задоволено частково . Визнано незаконним пункт 3.2 рішення 14 сесії VI скликання Чернівецької міської ради "Про надання юридичним особам дозволів на складання проектів відведення земельних ділянок на умовах договору встановлення земельного сервітуту та внесення змін в деякі рішення", №328 27.10.2011 року, в частині земельної ділянки площею 0,0030 га., що розташована на розі вул. Південно-Кільцева вул. Героїв Майдану м. Чернівці, визнано незаконним пункт 2 рішення 26 сесії VI скликання Чернівецької міської ради "Про встановлення земельних сервітутів на земельні ділянки" № 568 від 26.07.2012 р., визнано недійсним договір встановлення земельного сервітуту від 16.08.2012 р. №66 та додатковий договір від 17.06.2014 р. № 1/66, укладених між Чернівецькою міською радою та ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат", звільнено публічним акціонерним товариством "Чернівецький хлібокомбінат" (58018 м. Чернівці, вул. Головна, 233 код ЄДРПОУ 03293304) земельну ділянку на розі вулиць Південно-Кільцевої - Героїв Майдану, м. Чернівці, площею 0,0030 га, вартістю 41261,00 гри., кадастровий номер: 7310136300:10:001:0100., в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Чернівецької області від 03.11.2014 року у справі № 926/1265/14, відповідач-1 Чернівецька міська рада - подав апеляційну скаргу з підстав неповноти з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, скаржник у поданій апеляційній скарзі посилається на те, що згідно із ч. 1 ст. 98 ЗК України, право земельного сервітуту - це право на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Виходячи зі змісту частини 1 статті 401 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Згідно з частиною 2 статті 401 ЦК України та частиною 1 статті 100 ЗК України сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). За приписами частини 1 статті 100 ЗК України та частини 1 статті 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Згідно з частиною 2 статті 100 ЗК України та частиною 2 статті 401 ЦК України земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Відповідно до частини 1 статті 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Законодавець не обмежує коло видів права земельного сервітуту (цільового призначення).

У апеляційній скарзі апелянт зазначає про те, що на території м.Чернівці на момент виникнення спірних правовідносин та прийняття спірних рішень діяв Порядок встановлення земельного сервітуту на земельні ділянки, які перебувають у розпорядженні Чернівецької міської ради, на яких розташовані або планується розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності, затверджений рішенням міської ради від 25.02.2010 №1257. Пунктом 12 порядку розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності було визначено, що у разі відсутності у суб'єкта господарювання державного акта на право власності на земельну ділянку чи на право постійного користування земельною ділянкою або договору оренди такої земельної ділянки сільська, селищна, міська рада укладає з таким суб'єктом господарювання в десятиденний строк з дня прийняття передбаченого пунктом 10 цього Порядку рішення договір особистого строкового сервітуту в порядку, визначеному законодавством. Порядок встановлення земельного сервітуту на земельні ділянки, які перебувають у розпорядженні Чернівецької міської ради, на яких розташовані або планується розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності, який затверджений рішенням Чернівецької міської ради від 25.02.2010 року №1257 незаконним в судовому порядку не визнавався, він був обов'язковим до виконання всіма підприємствами, установами, організаціями які використовують земельні ресурси територіальної громади м Чернівців. Відтак, на думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно вважав цей порядок таким, що не відповідає закону.

Згідно частини 1 статті 648 ЦК України зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту.

Відтак, як зазначає апелянт, оскільки договір встановлення земельного сервітуту від 16.08.2012 р. № 66, укладений між Чернівецькою міською радою і ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат",відповідає Примірному договору встановлення земельного сервітуту, затвердженого рішенням міської ради від 25.02.2010 р. №1257, що відповідає вимогам частини 1 статті 648 ЦК України, правові підстави для визнання його недійсним на підставі ст. 203, 215 ЦК України відсутні. Ст. 134 ЗК України не передбачає продажу на земельних торгах права сервітуту.

Також, апелянт вважає безпідставними доводи прокурора та висновки суду першої інстанції про те, що ухвалені відповідачем 1 рішення про надання відповідачеві 2 земельної ділянки на підставі земельного сервітуту порушують інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів.

Наводить скаржник і інші доводи, що є на його думку підставою для скасування оскаржуваного рішення.

На підставі викладеного апелянт просить скасувати рішення господарського суду Чернівецької області від 03.11.14 р. у справі № 926/1265/14 та відмовити у позові повністю.

Автоматизованою системою документообігу суду справу № 926/1265/14 розподілено для розгляду головуючому - судді Марку Р.І.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 21.11.2014 року у склад колегії для розгляду вищезазначеної справи введено суддів Желіка М.Б. та Костів Т.С..

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 24.11.14 р., подані скаржником матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 08.12.14 р..

В судове засідання 08.12.14 року від відповідача 2- ПАТ «Чернівецький хлібокомбінат» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу відповідача 1 задоволити, а рішення господарського суду Чернівецької області скасувати.

08.12.2014 р. апелянтом подано клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю забезпечити участь уповноваженого представника в судовому засіданні.

Прокурор в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою суду від 08.12.14 року розгляд справи відкладався з підстав, викладених у ній.

Представникам роз'яснено їх права та обов'язки згідно ст.22 ГПК України.

В судове засідання 20.01.2015 р. представник скаржника (відповідач 1) не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги..

Прокурор в судовому засіданні заперечив доводам апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

Враховуючи, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також достатність матеріалів справи для розгляду апеляційної скарги по суті, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вирішила, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, пунктом 3.2 рішення 14 сесії VI скликання Чернівецької міської ради "Про надання юридичним особам дозволів на складання проектів відведення земельних ділянок на умовах договору встановлення земельного сервітуту та внесення змін в деякі рішення", №328 27.10.2011 року надано дозвіл ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" на влаштування малих архітектурних форм (павільйонів з продажу хлібобулочних виробів) та на складання проектів відведення земельних ділянок орієнтованою площею 0,0060 га на умовах договору встановлення земельного сервітуту терміном на 5 років для обслуговування малих архітектурних форм (павільйонів) в тому числі на розі вул. Південно-Кільцева - вул. Червоноармійська в м. Чернівці.

Пунктом 2 рішення 26 сесії VI скликання Чернівецької міської ради "Про встановлення земельних сервітутів на земельні ділянки" № 568 від 26.07.2012 р. затверджено ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" проект відведення земельної ділянки площею 0,0030 га за адресою вул. Південно-Кільцева вул. Червоноармійська м. Чернівці, для укладення договору встановлення платного сервітуту для влаштування та обслуговування малих архітектурних форм (павільйон з продажу хлібобулочних виробів) терміном на 5 років.

На виконання вищевказаних рішень 16.08.2012 р. між Чернівецькою міською радою (відповідач 1) та ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" (відповідач 2) укладено договір встановлення земельного сервітуту № 66 зареєстрований Управлінням Держкомзему у м. Чернівці 30.03.2012 за № 7310136300100010100501, відповідно до умов якого відносно земельної ділянки, площею 0,0030 га, кадастровий номер 7310136300:10:001:0100, що розташована за на розі вул. Південно-Кільцева вул. Червоноармійська м. Чернівці, та відноситься до земель житлової та громадської забудови з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, в інтересах ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" був встановлений сервітут на право влаштування МАФ, терміном до 16.08.2017 року. Земельна ділянка згідно з актом прийому-передачі від 18.06.2012 р. Чернівецькою міською радою передана ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" для встановлення земельного сервітуту та влаштування малої архітектурної форми.

Пунктом 3.1 договору сторони передбачили, що річна плата за земельний сервітут розраховано відповідно до чинного законодавства у вигляді орендної плати за рік в розмірі 1237,83 грн.

Земельна ділянка площею 0,0030 га за адресою: на розі вулиць Південно-Кільцевої- Героїв Майдану у м. Чернівці, згідно витягу із Держаного кадастру земель, знаходиться в межах населеного пункту міста Чернівці.

Як вірно, зазначив суд першої інстанції, а саме, що наведені пункти зазначених рішень Чернівецької міськради ухвалено з порушенням вимог чинного законодавства з наступних підстав.

Відповідно, до ст. 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою.

Статтею 401 Цивільного кодексу України встановлено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно статті 404 ЦК України, право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Аналізуючи, викладене вище, а саме те, що правом продавати вимогу на платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) наділений лише власник або землекористувач земельної ділянки для задоволення своїх потреб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Відтак, ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у яких є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом.

Рішення, які оскаржуються позивачем свідчать про те, що земельна ділянка відповідачеві-2 була надана не для усунення недоліків його земельної ділянки, а з метою укладення договору встановлення платного земельного сервітуту для розміщення МАФ для здійснення комерційної діяльності на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м. Чернівці. Крім того, відповідач-2 не є землекористувачем або/та власником сусідніх земельних ділянок, у зв'язку з чим дана обставина також свідчить про незаконність встановлення земельного сервітуту.

Відповідно до пункту "в" статті 12 ЗК України та пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключно на пленарних засіданнях сільські, селищні, міські ради здійснюють надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до ЗК України.

Також, статтею 134 ЗК України встановлено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Проаналізувавши викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в даному випадку право користування оспорюваною земельною ділянкою відповідно до вимог чинного законодавства підлягає продажу на аукціоні та не може надаватися в користування без конкурсу на умовах сервітуту.

Відповідно, частиною другою статті 123 ЗК України встановлено, що особа зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

Земельним кодексом України, а саме статтями 123, 124, 134, 135, визначено порядок передачі в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній чи комунальній власності, права на які підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах).

Відтак, враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що при прийнятті спірних рішень, Чернівецька міська рада діяла з порушенням зазначених норм чинного законодавства. У відповідність з частиною другою статті 4 ГПК України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. Відтак не приймається до уваги посилання Чернівецької міської ради на "Порядок встановлення сервітуту на земельні ділянки, які перебувають в розпорядженні Чернівецької міської ради, на яких розташовані або плануються розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності", затверджений рішенням Чернівецької міської ради IV скликання №1257 від 25.02.2010 р., як на акт, який підлягає виконанню всіма підприємствами, установами, організаціями, які використовують земельні ресурси територіальної громади м. Чернівці, оскільки зазначений Порядок в частині встановлення земельних сервітутів для розміщення і обслуговування малих архітектурних форм, призначених для провадження підприємницької діяльності суперечить вимогам ст. 401 ЦК України.

Також, відповідно до частини 2 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Таким чином, стаціонарна конструкція для встановлення якої відповідачем 1 приймались спірні рішення та між відповідачами укладався спірний договір відведення земельної ділянки для встановлення сервітуту, підпадає під визначення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до ч. 4 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури. Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 №244 затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

Як вірно, встановив господарський суд Чернівецької області, що Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" набув чинності з 12 березня 2011 р. тобто спірні рішення приймались після даної дати.

Щодо посилань прокурора на знаходження спірної ділянки в межах "червоних ліній" суд правомірно відхилив дані твердження виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 39 цього Кодексу, використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Положеннями ст. 71 Земельного кодексу України передбачено, що до земель дорожнього господарства належать землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв'язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про планування і забудову територій", генеральний план населеного пункту - це містобудівна документація, яка визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту; детальний план території - містобудівна документація, що визначає зонування територій, розташування червоних ліній, інших ліній регулювання забудови, зон, у яких встановлюються планувальні обмеження, розміщення та функціональне призначення об'єктів містобудування, види забудови для окремих районів, мікрорайонів, кварталів та районів реконструкції існуючої забудови населених пунктів; червоні лінії - визначені в містобудівній документації відносно пунктів геодезичної мережі межі існуючих та запроектованих вулиць, доріг, майданів, які відмежовують території мікрорайонів, кварталів та території іншого призначення.

Щодо, посилання скаржника на те, що інтереси держави та територіальної громади у спірних відносинах є відмінними не заслуговує на увагу враховуючи, що згідно із ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, а незаконна передача у користування спірних земельних ділянок порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про прокуратуру" предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів в числі інших є також й відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам.

Згідно зі статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. За наявності вищевказаних підстав з метою представництва громадянина та держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законодавством, звертатися до суду з позовом. Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спільних відносинах.

Згідно зі статтею 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" здійснення державного контролю за використанням та охороною земель всіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Таким центральним органом виконавчої влади відповідно до Указу Президента України від 13.04.2011 № 459/2011 "Про державну інспекцію сільського господарства України" є Держсільгоспінспекція України. Разом з тим, цим законом не передбачено повноважень щодо звернення названого центрального органу виконавчої влади до суду про визнання незаконними (недійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння. Не передбачено таких повноважень також і Положенням про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженим Указом Президента України від 13.04.2011 № 459/2011.

Відтак, як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, а саме, що при ухваленні спірних пунктів зазначених рішень та укладеного договору встановлення земельного сервітуту та додаткового договору до нього Чернівецька міська рада діяла з порушенням зазначених норм чинного законодавства та всупереч інтересам територіальної громади.

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відтак, оскільки оскаржений договір та додатковий договір укладені на підставі ухвалених Чернівецькою міською радою оспорюваних незаконних рішень,які не відповідають наведеним вимогам Цивільного та Земельного кодексів України, суд першої інстанції підставно дійшов висновку визнати недійсними договір встановлення земельного сервітуту від 16.08.2012 р. № 66 та додатковий договір від 17.06.14 № 1/66, укладених між Чернівецького міською радою та ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат.

Також, як вірно, встановив суд першої інстанції, щодо позовної вимоги повернути ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" у комунальну власність земельну ділянку площею 0,0030 га, яка розташована на розі вулиць Південно-Кільцева-Героїв Майдану, вартістю 41261,00 грн., кадастровий номер 7310136300:10:001:0100, суд правомірно вирішив відмовити в задоволенні цієї частини позовних вимог виходячи із наступного.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру земельна ділянка, площею 0,0030 га, кадастровий номер 7310136300:10:001:0100, що розташована на розі вул. Південно-Кільцева вул. Героїв Майдану м. Чернівці, на даний момент належить до комунальної форми власності.

Як вбачається з матеріалів справи, спірними рішеннями та договорами не змінювалась форма власності на дану земельну ділянку, вона надавалась тільки в користування. А відтак, взагалі не існує спору щодо форми власності спірної земельної ділянки. Відповідно земельна ділянка площею 0,0030 га, кадастровий номер 7310136300:10:001:0100, що розташована на розі вул. Південно-Кільцева вул. Героїв Майдану м. Чернівці, належить до комунальної форми власності та повертати її до комунальної форми власності не має необхідності.

У відповідності до ч. 1 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно із ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Відповідно до ст. 33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Скаржник не надав доказів на спростування висновків місцевого господарського суду, викладених у рішенні Господарського суду Чернівецької області від 03.11.2014р. у даній справі.

З огляду на все викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Чернівецької області від 03.11.2014р. у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд -,

П О С Т А Н О В И В:

1.Апеляційну скаргу Чернівецької міської ради, №01/02-18-3832/43 від 14.11.2014р. (вх.№ 01-05/5438/14 від 20.11.2014р.) - залишити без задоволення, а рішення господарського суду Чернівецької області від 03.11.2014 р. у справі № 926/1265/14 - без змін.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

3 .Матеріали справи скерувати до господарського суду Чернівецької області.

Повний текст постанови складено 21.01.2015р.

Головуючий-суддя Марко Р.І.

Суддя Желік М.Б.

Суддя Костів Т.С.