Постанова

від 20.01.2015 по справі 911/4450/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2015 р. Справа№ 911/4450/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

при секретарі судового засідання - Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: Гольдарб К.Ю. - представник за довіреністю б/н від 16.01.2015;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МС Транспорт"

на рішення Господарського суду Київської області від 18.11.2014р.

у справі № 911/4450/14 (суддя - Подоляк Ю.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Позитив Трак Партс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МС Транспорт"

про стягнення 24727,87 грн.

У судовому засіданні 20.01.2015 оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Позитив Трак Партс" (далі - ТОВ "Позитив Трак Партс", позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МС Транспорт" (далі - ТОВ "МС Транспорт", відповідач) про стягнення (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 18.11.2014) 24 727,87 грн., з яких: 15526,40 грн. - основний борг, 582,17 грн. - інфляційні втрати, 856,10 грн. - пеня та 7763,20 грн. штрафу.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Рішенням Господарського суду Київської області від 18.11.2014 (дата підписання рішення - 21.11.2014) позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "МС Транспорт" на користь ТОВ "Позитив Трак Партс" 15 526,40 грн. - основного боргу, 582,17 грн. - інфляційних втрат, 856,10 грн. - пені, 7763,20 грн. - штрафу, 1827,00 грн. - витрат по сплаті судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, в неповному обсязі з'ясував обставини справи, зокрема, порушив права відповідача, передбачені ст. 22 ГПК України, оскільки прийняв рішення за відсутності представника відповідача, не повідомив належним чином сторону про час та місце судового засідання, а також неправомірно відмовив в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, чим позбавив апелянта можливості захистити власні права та інтереси.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2014, апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 20.01.2015.

Представник позивача у судовому засіданні 20.01.2015 заперечував проти доводів апеляційної скарги, зазначив, що вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. На огляд суду надав усі оригінали документів, якими підтверджує позовні вимоги. Крім того, подав письмове клопотання, в якому просив долучити до матеріалів справи докази часткового погашення заборгованості відповідачем. Дане клопотання було задоволено судом апеляційної інстанції, враховуючи поважність причин, якими позивач обґрунтував неможливість подання вказаних доказів до суду першої інстанції, в розумінні ст. 101 ГПК України.

Представник відповідача у судове засідання 20.01.2015 не з'явився, про час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, направленням на адресу відповідача копії вищезазначеної ухвали від 15.12.2014.

Ухвала Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2014 (яка була надіслана стороні рекомендованим листом саме на адресу, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, як місцезнаходження даної юридичної особи) повернулася до суду з поміткою про закінчення встановленого терміну зберігання.

В свою чергу, ч. 3 п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 (далі - Постанова Пленуму) встановлює, що належною адресою є адреса, яка повідомлена суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адреса, зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

При цьому, як в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, так і в апеляційній скарзі, зокрема, зазначено наступну юридичну адресу апелянта: 07400, м. Бровари, б-р Незалежності, буд. 53. Саме на вказану адресу судами обох інстанцій направлялися процесуальні документи, що є правомірним, враховуючи приписи законодавства в цій частині. (Крім того, в матеріалах справи наявне поштове повідомлення № 0103246636447 (а.с. 54) про вручення відповідачу копії рішення по справі саме за вищезазначеною адресою).

Так, пункт 3.9.1. Постанови Пленуму визначає, що в разі, якщо ухвалу було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Окремим доказом обізнаності апелянта про час та місце судового засідання, є клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, яке було подане через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду 19.01.2015. Обґрунтовуючи вказане клопотання, апелянт просить відкласти розгляд справи у зв'язку з відрядженням представника та неможливістю з'явитися у судове засідання (аналогічне клопотання було заявлено суду першої інстанції з тих самих підстав). При цьому, жодних доказів, наданих по суті спору, спрямованих на спростування висновків місцевого господарського суду, або будь-яких письмових пояснень, якими би заперечувалися позовні вимоги, відповідач в судах обох інстанцій не надав.

Згідно частини 3 пункту 3.12. Постанови Пленуму неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, статтею 28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представниками сторін у справі можуть бути як керівники підприємств та організацій так і інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, тобто коло осіб, які можуть здійснювати представництво в суді, чинним законодавством не обмежується.

В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (пункт 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі „Смірнова проти України").

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції відхиляє клопотання відповідача про відкладення розгляду справи через необґрунтованість доводів (оскільки апелянт мав право направити необмежену кількість повноважних представників у судове засідання), з урахуванням відсутності перешкод для розгляду справи по суті за наявними у справі доказами, а також з метою недопущення затягування вирішення спору (беручи до уваги, що загальний строк перебування даного спору на вирішенні у судах обох інстанцій становить близько 3 місяців, при цьому жодного доказу на повне або часткове спростування позовних вимог, а також жодного письмового пояснення по суті спору за цей час відповідачем надано не було, відтак у суду відсутні підстави вважати, що відповідач має намір надати такі пояснення в майбутньому, оскільки підставою апеляційної скарги сторона визначили виключно порушення судом першої інстанції процесуальних прав відповідача). Разом з цим, перевірка судом апеляційної інстанції дотримання місцевим господарським судом порядку здійснення правосуддя та забезпечення реалізації законних прав кожної із сторін (зокрема, відповідача), не потребує обов'язкової присутності представників сторін, оскільки переважно здійснюється під час безпосереднього дослідження самих матеріалів справи.

Представник позивача наполягав на розгляді апеляційної скарги за відсутності представника відповідача, зважаючи на тривалий строк розгляду справи в судах обох інстанцій, а також посилаючись на значний термін невиконання відповідачем зобов'язань за договором та відсутність будь-яких заперечень апелянта щодо правомірності позовних вимог, оскільки апеляційна скарга обґрунтована виключно порушенням процесуального права відповідача (без доводів, направлених на спростування правомірності заявленого позову).

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість здійснення перевірки рішення Господарського суду Київської області в апеляційному порядку за відсутності представника відповідача, який був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, оглянувши оригінали документів, пов'язаних з предметом спору, заслухавши пояснення представника позивача, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, між ТОВ "Позитив Трак Партс" (постачальник за умовами договору) та ТОВ "МС Транспорт" (покупець за умовами договору) було укладено договір поставки від 24.04.2014 № 023/2014 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується протягом дії договору постачати покупцю товар (запасні частини для вантажних автомобілів та напівпричепів (причепів), автохімію, мастила (оливи), супутні товари для автотранспорту та інше) за його замовленнями окремими партіями за цінами, в асортименті (за номенклатурою) та кількості, що остаточно погоджуються сторонами в видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору (далі за текстом "товар"), а покупець зобов'язується приймати товар та оплачувати його на встановлених договором умовах (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.2, 1.3 договору загальний обсяг та асортимент (номенклатура) товару, що постачається за цим договором, визначається кількістю та асортиментом (номенклатурою) товару, який постачався окремими партіями за всіма видатковими накладними відповідно до умов договору протягом його дії. Загальна сума договору складає суму ціни товару, вказану в видаткових накладних протягом дії договору.

Згідно п. 4.1 договору ціна товару вважається остаточно визначеною сторонами у видатковій накладній на момент постачання (передачі) партії товару, з урахуванням положень п. 5.2. цього договору.

Пунктом 5.1.2 договору передбачено, якщо партію товару відпущено покупцю без здійснення передоплати, товар вважається поставленим на умовах відстрочення платежу. При проведенні постачання з відстроченням платежу покупець сплачує вартість партії товару протягом терміну, зазначеного у видатковій накладній, за якою товар відпущено покупцю. Якщо строк розрахунків у видатковій накладній не зазначений, відстрочка платежу складає - 14 календарних дні з дати виписки видаткової накладної.

Договір вступає в дію з моменту його підписання повноважними особами обох сторін та діє до 31 грудня поточного року включно. У разі відсутності до дати закінчення строку дії договору повідомлення рекомендованим листом від будь-якої із сторін про небажання продовжити дію договору, термін дії цього договору вважається кожного разу автоматично продовженим до 31 грудня наступного календарного року (пп. 2.1, 2.2 договору).

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору позивачем, зокрема, було поставлено товар загальною вартістю 17731,20 грн. по наступним видатковим накладним: від 25.06.2014р. № РН-0000129 на суму 2520 грн., від 25.06.2014р. № РН-0000130 на суму 1608 грн., від 01.07.2014р. № РН-0000138 на суму 860,40 грн., від 09.07.2014р. № РН-0000144 на суму 2894,40 грн., від 10.07.2014р. № РН-0000146 на суму 1092 грн., від 18.07.2014р. № РН-0000157 на суму 5856 грн., від 25.07.2014р. № РН-0000165 на суму 2900,40 грн. Зазначені видаткові накладні були підписані в двохсторонньому порядку повноважними представниками сторін та скріплені печатками позивача та відповідача (а.с. 22-28). З зазначених видаткових накладних вбачається, що товар було відпущено покупцю без здійснення передплати, що передбачає застосування положень п. 5.1.2. договору в частині розрахунків між сторонами (14 календарних днів з дати виписки видаткової накладної) та виключає застосування умов договору щодо здійснення передплати на підставі рахунків на оплату (зокрема, п. 5.1.1. договору).

Також в матеріалах справи наявна претензія позивача від 18.08.2014р. № 1/08 (а.с. 35-36), що 18.08.2014 була направлена на адресу відповідача, отримана останнім 20.08.2014, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправляння № 02099006107941 (а.с. 38). У вказаній претензії позивач пропонує відповідачу сплатити заборгованість у загальному розмірі 21901,03 грн. (сума основної заборгованості, пені та штрафу).

В свою чергу, доказів повного або часткового виконання претензії та сплати заборгованості за договором (після отримання претензії) матеріали справи не містять.

Задовольняючи позов в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 15526,40 грн., суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованим та підтверджуються належними та допустимими доказами.

Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаним висновком місцевого господарського суду, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін.

Приписами пункту 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В свою чергу, роздруківкою по банківському рахунку позивача за період з 23.04.2014 по 28.07.2014 підтверджуються доводи позивача про те, що відповідач здійснив лише одну оплату за вказаний період (23.07.2014), з якої, в свою чергу, вбачається лише часткова оплата накладної № РН-0000129 від 25.06.2014 (рахунок - фактура № СФ-130 від 25.06.2014, який є підставою замовлення товару згідно умов вказаної накладної, а.с. 22) на суму 2204,80 грн. При цьому, позивач пояснив, що інша частина сплаченої відповідачем 23.07.2014 суми у розмірі 795,20 грн. була перерахована згідно рахунку-фактури № СФ-127 від 24.06.2014, який не є предметом даного спору. Зазначені доводи позивача суд вважає обґрунтованими, оскільки з жодної видаткової накладної, яка є предметом даного спору, не вбачається такого рахунку фактури, як СФ-127.

Жодних заперечень з приводу правового обґрунтування позовних вимог або доказів здійснення часткового розрахунку в іншому порядку та обсягу відповідачем судам обох інстанцій надано не було. Разом з цим, судом апеляційної інстанції приймаються, як обґрунтовані, доводи позивача, що обов'язок доведення відсутності вини покладається саме на особу, яка порушила договірне зобов'язання. В даному випадку на відповідача. Також у матеріалах справи відсутні докази реагування відповідача на претензію позивача щодо сплати відповідної заборгованості.

Враховуючи часткову оплату поставленого товару (заборгованість за який є предметом даного позову) лише на суму 2204,80 грн., суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про стягнення залишку непогашеної відповідачем заборгованості у розмірі 15526,40 грн. (17731,20 - 2204,80), а відтак обґрунтовано задовольнив позов в цій частині.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо здійснення розрахунку за поставлений товар, позивач заявив до стягнення з відповідача інфляційні втрати з простроченої виконання грошового зобов'язання, які за розрахунком позивача за загальний період прострочення з липня 2014 по вересень 2014 включно (з урахуванням часткової оплати поставленого товару відповідачем) складають 582,17 грн.

Суд апеляційної інстанції перевірив розрахунок ціни позову, наданий позивачем і взятий до уваги судом першої інстанції та дійшов висновку, що даний розрахунок про стягнення інфляційних втрат в розмірі 582,17 грн. за заявлені періоди - є арифметично вірним та обґрунтованим, а відтак позовні вимоги в цій частині правомірно задоволені судом першої інстанції.

В статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Одним із видів господарських санкцій, які відповідно до статті 217 ГК України можуть застосовуватися у сфері господарювання, є штрафні санкції, що можуть застосовуватися у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня) відповідно до умов договору між сторонами.

В частині 6 статті 231 ГК України вказано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За приписами ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

У п. 10.2. договору сторони визначили, що покупець, зокрема, зобов'язаний сплатити пеню, нараховану на суму заборгованості за кожен календарний день періоду прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення.

Так, позивачем (з врахуванням умов договору щодо можливої відстрочки платежу, яка складає - 14 календарних днів з дати виписки видаткової накладної, п. 5.1.2 договору) було заявлено до стягнення з відповідача 856,10 грн. пені, зокрема, за період з 10.07.2014 по 16.10.2014 на суми боргу 315,20 грн., 1092,00 грн. та 1608,00 грн. (за трьома різними видатковими накладними) - пеня у розмірі 191,03 грн.; з 16.07.2014 по 16.10.2014 на суму боргу 860,40 грн. - пеня у розмірі 54,66 грн.; з 24.07.2014 по 16.10.2014 на суми боргу 2894,40 грн. - пеня у розмірі 168,51 грн.; з 02.08.2014 по 16.10.2014 на суму боргу 5856,00 грн. - пеня у розмірі 304,83 грн., з 09.08.2014 по 16.10.2014 на суму боргу 2900,40 грн. - пеня у розмірі 137,07 грн.

Так, з наданого до позовної заяви розрахунку вбачається, що при обчисленні розміру пені позивач врахував положення ст. ст. 231-232 ГК України, а також приписи Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та обґрунтовано і арифметично вірно визначив розмір пені, у зв'язку з чим, позов правомірно було задоволено в цій частині.

У п. 10.5. договору сторони визначили, що при простроченні оплати більше одного місяця постачальник має право, крім стягнення передбачених п. 10.2. суми боргу та пені, додатково стягнути з покупця штраф у розмірі 50 відсотків від суми заборгованості.

Разом з цим, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного суду України від 27.04.2012 по справі № 3-24гс12, правовий висновок у якій є обов'язковим для суду апеляційної інстанції в силу ч. 1 ст. 111-28 ГПК України).

Перевіривши розрахунок суми штрафу, яка була заявлена позивачем за прострочення відповідачем грошового зобов'язання (на строк більше одного місяця), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині, оскільки сума 7763,20 грн. є 50 % від суми основної заборгованості (15526,40 грн.), що відповідає порядку та умовам нарахування штрафу згідно п. 10.5. договору.

Як було вищезазначено, ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції апелянт не скористався процесуальним правом надати обґрунтовані заперечення проти позовних вимог, разом з цим в апеляційній скарзі зазначав, що місцевий господарський суд прийняв рішення за відсутності представника відповідача, який не був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, а також неправомірно відмовив у задоволенні клопотання про відкладенні розгляду справи.

В цій частині суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи відповідача, враховуючи наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ухвала Господарського суду Київської області про порушення провадження по справі від 21.10.2014 (яка була надіслана відповідачу рекомендованим листом саме на адресу, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, як місцезнаходження даної юридичної особи, а також була зазначена відповідачем у клопотанні від 17.11.2014, як єдина адреса його місцезнаходження) повернулася до суду з поміткою про закінчення встановленого терміну зберігання.

Разом з цим, як було вищезазначено, пункт 3.9.1. Постанови Пленуму визначає, що в разі якщо ухвалу було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Окремим доказом обізнаності відповідача про час та місце судового засідання, є клопотання сторони про відкладення розгляду справи від 17.11.2014 (а.с. 41). Оскільки вказане клопотання (так саме, як і в суді апеляційної інстанції) було обґрунтовано лише неможливістю сторони з'явитися у судове засідання через відрядженням одного представника, місцевий господарський суд (враховуючи положення ст. 28, ч.1 ст. 77 ГПК України та пунктів 3.9.1., 3.12. Постанови Пленуму) правомірно відмовив у задоволенні клопотання, зазначивши при цьому про можливість відповідача направити до суду необмежену кількість представників, а також враховуючи той факт, що відсутність представника відповідача не перешкоджала розгляду справи, оскільки позовні вимоги підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а жодних обґрунтованих заперечень по суті спору, як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції відповідачем надано не було.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість доводів апелянта в частині порушення його процесуальних прав та законних інтересів, а відтак про правомірність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи та задоволення позову повністю.

Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних доказів на спростування висновків суду першої інстанції, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції по даній справі в розумінні ст. 104 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МС Транспорт" на рішення Господарського суду Київської області від 18.11.2014 у справі № 911/4450/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 18.11.2014 у справі № 911/4450/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/4450/14 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст складено 22.01.2015 року.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім