Постанова

від 20.10.2014 по справі 804/9132/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2014 р. Справа № 804/9132/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Тулянцевої І.В.,

при секретарі Ломідзе Д.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестор» до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

03.07.14 року ТОВ «Інвестор» звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Нікопольської ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування позову зазначено, що у податкового органу не було законодавчо визначених підстав для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, складення акту перевірки та прийняття податкових повідомлень-рішень, а отже дії відповідача є незаконними, а податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, подав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач, повідомлений належним чином про дату, час та місце судового розгляду, що підтверджується корінцем поштового відправлення (а.с. 26).

Згідно з ч. 4, 6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів в порядку письмового провадження.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, вивчивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті встановив наступне.

Нікопольською ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області згідно із пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, ст.79 Податкового кодексу України, відповідно до наказу Нікопольської ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 03.03.2014 року №383 було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ «Інвестор» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «ПКЦ «Мотор Сим» за період з 01.01.2012 р. по 31.03.2012 р. у фактичних періодах їх здійснення.

За результатами перевірки Нікопольською ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області було складено акт №842/221/30831760 від 17.03.2014 року, яким встановлено порушення ТОВ «Інвестор»:

- пп. 135.5.4 п.135.5 ст. 135, п.138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 18762 грн., в тому числі: 4 квартал 2011 року 12602 грн.;

- ст. 185. п. 198.1, п. 198.2, п.198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 5455 грн., в тому числі за січень 2012 року на суму 5455 грн.

На акт перевірки від 17.03.2014 року були подані заперечення, згідно статті 86 Податкового кодексу України, рішенням про результати розгляду заперечень від 16.05.2014 року № 9940/10/04-07-221 висновки акту перевірки від 17.03.2014 року №842/221/30831760 залишено без змін.

На підставі акту №842/221/30831760 від 17.03.2014 року Нікопольською ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002451502 від 21.05.2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем на суму 12602,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 6301,00 грн., та податкове повідомлення-рішення № 0002431501 від 21.05.2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 5455,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 2727,50 грн.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість дій відповідача щодо проведення перевірки та дій за результатами перевірки на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

Згідно статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Відповідно до пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам органу державної податкової служби право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

З аналізу даної норми вбачається, що розпочати перевірку органи державної податкової служби вправі лише на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом.

При цьому така перевірка проводиться за наявності обставин визначених статтями 77 та 78 Податкового кодексу.

Відповідно до пп.78.1.1 п.78.1. статі 78 Податкового кодексу України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наслідками перевірок інших платників або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного чи іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язків письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Таким чином, Податковим кодексом встановлені наступні умови законності призначення перевірки: виявлення фактів, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації, направлення письмового запиту органом державної податкової служби до платника податків стосовно надання пояснень та їх документальних підтверджень, встановлення податковим органом факту отримання такого запиту, ненадання платником податків протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту пояснень та їх документальних підтверджень та після спливу зазначеного строку - прийняття наказу про проведення перевірки та направлення повідомлення платнику податків про дату та місце її проведення.

Судовим розглядом було встановлено, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.04.2014 р. по справі №804/3787/14, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2014 року, по справі за позовом ТОВ «Інвестор» до Нікопольської ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, визнано протиправним та скасовано Наказ Нікопольською ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області №383 від 03.03.2014 року, на підставі якого відповідачем і було проведено перевірку.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, з урахуванням викладеного вище, у відповідача були відсутні підстави для проведення позапланової документальної невиїзної перевірки позивача.

Щодо винесених на підставі акту перевірки №842/221/30831760 від 17.03.2014 року податкових повідомлень-рішень.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між ТОВ «Інвестор» та ТОВ «ПКЦ «Моторс Сим» було укладено Договір поставки від 10.01.2012 року за яким позивач придбав запасні частин, для проведення поточного ремонту власного та орендованого вантажного автотранспорту, у цілях безперебійного ведення основного виду господарської діяльності.

На підтвердження виконання договору до перевірки ТОВ «Інвестор» було надано рахунок від 12.01.2012р № 1207 на суму 32732,40 грн., у т.ч. ПДВ 5455,40грн.; податкову накладна від 12.01.2012р № 1208 на суму 32732,40 грн., у т.ч. ПДВ 5455,40 грн.; платіжне доручення №11 від 31 січня 2012р на суму 32732,40 грн., в т. ч. ПДВ 5455,40 грн.; Акти приймання-здачі відремонтованих об'єктів №1 від 27.01.2012р на суму 5400,00грн; № 2 від 31.01.2012р на суму 1769,12грн; №3 від 31.01.2012р на суму 21877,00грн; №4 від 31.01.2012р на суму 330,42грн; № 5 від 31.01.2012р на суму 2298,32грн.

Однак, як встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, відповідачем було зроблено висновок про відсутність факту реального здійснення господарських операцій з ТОВ «ПКЦ «Моторс Сим» у січні 2012 року на підставі Акту №251/18-011/32565162 від 12.03.2012 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «ПКЦ «Моторс Сим», код за ЄДРПОУ 32565162 з питань підтвердження господарських відносин з платниками податків з 01.11.lip по 31.01.12р».

Так, згідно статті 61 Конституції України юридична відповідальність має індивідуальний характер.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (стаття 44 Податкового кодексу України).

Відповідно до ст. 83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться: а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу; б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; в) від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; г) від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу; ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу; д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; е) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг); є) витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна; ж) інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; з) інші витрати, передбачені цим розділом (пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу).

Пунктом 138.2, статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Зазначена стаття не містить конкретного переліку документів, необхідних для віднесення витрат платником податку до складу валових витрат. При цьому, по операціях з придбання товару належним первинним документом, що підтверджує факт передачі та отримання товару, є видаткова накладна або акт приймання-передачі товару.

Відповідно до підпункту 139.1.9, пункту 139.1, статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Зауваження до форми і змісту податкових накладних в акті перевірки відсутні.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Тобто, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцію є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції, а визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як встановлено в судовому засіданні позивачем товар був придбаний для використання у власній господарській діяльності, зокрема для проведення поточного ремонту власного та орендованого вантажного автотранспорту.

Щодо не надання до перевірки товарно-транспортних накладних слід зазначити, що відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р. товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). Така правова позиція суду узгоджується з позицією ВАСУ, що висловлена в ухвалі від 26.03.2013 року по справі №К/9991/39347/11.

Таким чином до перевірки позивачем наданні первинні документи, які підтверджують факт здійснення реальної господарської операції. За даним договором було придбано товар, який використаний позивачем відповідно до господарської діяльності підприємства. Наявність отриманого товару та використання його у господарській діяльності відповідачем не спростовано. На час укладання та виконання спірних угод сторони були у належному порядку зареєстровані платниками ПДВ та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. Також податковим органом не доведено належними та допустимими доказами, що укладення договорів не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та те, що договори укладено без мети настання реальних наслідків, судових рішень щодо визнання угод недійсними до суду не надано, також не надано доказів, що позивач діяв без належної обачності й обережності йому мало бути відомо про порушення податкового законодавства з боку його контрагентів. Судом не встановлено наявність обвинувального вироку суду щодо позивача та його контрагентів. Висновки акту перевірки по ланцюгу постачання не є належним доказом укладення позивачем не реальних угод, а отже доводи податкового органу ґрунтуються лише на припущеннях, що не є підставою для визнання угод недійсними. Тобто інших доказів на підтвердження фактично не здійсненної господарської операції до суду не надано.

Згідно ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд, згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, з урахуванням доказів у їх сукупності та висновків суду викладених вище, суд приходить висновку, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність своїх дій при проведенні перевірки та під час винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, тому позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат слід здійснити відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестор» до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправним дії Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області щодо проведення позапланової документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестор».

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Нікопольської ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області № 0002451502 від 21.05.2014 року з податку на прибуток на суму 18903,00 грн., із них за основним платежем - 12602,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 6301,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Нікопольської ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області № 0002431501 від 21.05.2014 року з податку на додану вартість на суму 8182,50 грн., із них за основним платежем - 5455,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2727,50 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестор» (код ЄДРПОУ 30831760, адреса: 53208, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Електрометалургів, буд. 145) витрати по сплаті судового збору в розмірі 182,70 грн. (сто вісімдесят дві грн. 70 коп.).

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, передбачені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Тулянцева