Постанова

від 22.01.2015 по справі 814/3593/14

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

22 січня 2015 року Справа № 814/3593/14

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. секретар судового засідання Зощак В.В. розглянувши адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Строй-сервіс", вул. Мостобудівників, 17, кв. 50,Миколаїв,54029

доДержавної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Строй-сервіс» (далі по тексту також - позивач, Товариство), посилаючись на незаконність оспорюваних рішень, звернулось до адміністративного суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ, контролюючий орган) від 12.08.2014 року №0013982202, яким Товариству визначене грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 72331,00грн., з яких 57864 грн. - донараховано податку і 14467грн. - штрафних санкцій, та №0013992201 про визначення суб'єкту господарювання грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 68539,00грн., з яких 54831грн.- основного зобов'язання та 13708грн.- штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідач позов не визнав, зазначивши про обґрунтованість оспорюваних податкових повідомлень-рішень, які прийняті в зв'язку з безтоварністю господарських операцій між ТОВ "Строй-сервіс" і ТОВ «Торговий дім Кліматкомплект» в періоді, що був предметом перевірки.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Строй-сервіс» зареєстровано виконавчим комітетом Миколаївської міської ради 02.10.2002 року та як платник податків взято на облік ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва 07.10.2002 року. Основними видами діяльності Товариства є монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування (основний), надання в оренду будівельних машин і устаткування, оптова торгівля залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткуванням і приладдям до нього, діяльність у сфері архітектури, діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах, будівництво житлових і нежитлових будівель.

В липні 2014 року Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Строй-сервіс " з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2013 року, результати якої оформлено Актом № 557/14-03-22-01/32188973 від 25.07.2014 року (далі по тексту також - Акт).

В ході перевірки відповідач дійшов висновку про порушення Товариством п. 138.1 ст. 138, п.198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток у 2013 році на суму 54831 грн. та податок на додану вартість на суму 57864 грн. за квітень, липень, жовтень-листопад 2013 року.

На підставі зазначеного Акта перевірки 12.08.2014 року ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення № 0013982202, яким суб'єкту господарювання визначене грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 72331,00грн., з яких 57864грн. - донараховано податку та 14467грн. - штрафу, та №0013992201 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 68539,00грн., з яких 54831грн. - основного зобов'язання та 13708грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Підставою для визначення контролюючим органом податкових зобов'язань слугував висновок ДПІ про безтоварність господарських операцій ТОВ "Строй-сервіс" з ТОВ «Торговий дім Кліматкомплект», що грунтується на судженнях про: відсутність ТОВ «Торговий дім Кліматкомплект» за місцемзнаходження; відсутність у контрагента-постачальника ТОВ «Торговий дім Кліматкомплект» основних засобів та трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності; непідтвердження факту придбання товарів по ланцюгу постачання контрагентами ТОВ «Торговий дім Кліматкомплект».

При цьому, в обґрунтування наведених суджень контролюючий орган посилається на акт ДПІ у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві № 579/26-54-22-01-10/38119266 від 04.06.2014р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Торговий дім Кліматкомплект» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період травень-червень 2012 р., квітень-травень, вересень-жовтень 2013 року».

Досліджуючи обставини, з якими закон пов'язує наявність або відсутність в діях суб'єкта господарювання податкового правопорушення, суд виходить з такого.

Відповідно до ст.1 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до підпункту 134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України (в редакції, що була чинною у відповідних податкових періодах), об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

Приписами п.135.2 ст.135 ПК України визначено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п.137.1 ст.137 ПК України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Відповідно до п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Із п.138.2 ст.138 ПК України слідує, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Приписами п.п.139.1.9 ст.139 ПК України визначено, що витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У відповідності до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів.

Згідно п.187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Приписами п.198.1 ст.198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Системний аналіз правових норм, якими регулюються правовідносини, що є предметом судового дослідження, вказує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Не можуть бути включені до складу валових витрат та податкового кредиту витрати на придбання товарів (робіт, послуг) не підтверджені дійсними розрахунковими, платіжними та іншими документами. Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна.

Для віднесення відповідних сум до складу валових втрат та податкового кредиту в розумінні ПК України не передбачається умова відслідкування та контролю платником податку (добросовісним набувачем товару, послуг та ін.) реальної сплати цих сум до бюджету контрагентом, а тим більше контрагентів безпосереднього контрагента суб'єкта господарювання. Чинним законодавством на сторону в господарському зобов'язанні не покладено обов'язок з'ясування обставин сплати податків та зборів контрагентом.

До того ж суб'єкт господарювання (добросовісний учасник угод та господарських операцій) не наділений можливістю контролю (навіть за власною ініціативою) за сплатою податків іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання як платник податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст.61 Конституції України). Зазначена обставина (недобросовісність учасника угоди щодо сплати податків та зборів) не є підставою для позбавлення платника податку права на відображення в складі валових витрат та податкового кредиту понесені витрати на придбання товарів (послуг), якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження понесених витрат та фактичного здійснення господарських операцій.

Недобросовісність учасників господарських правовідносин в ланцюгу постачання товарів (послуг) не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, яких виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару.

Зазначена правова позиція, зокрема, викладена у постановах Верховного Суду України від 01.06.2010 за позовом ПП "Армавір" до ДПІ у Печерському районі м. Києва, від 19.11.2010 у справі за позовом ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" до Кременчуцької ОДПІ, від 31.01.2011 за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ, а також у Рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 по справі "Булвес" проти Болгарії. Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

При розгляді справи встановлено, що 30.09.2013 року між позивачем та ТОВ «Торговий дім «Кліматкомплект» укладено договір №3009/4 поставки, за яким позивач придбавав обладнання відповідно до додатку до угоди. Згідно з умовами п.3.5. договору право власності на обладнання переходить до покупця в момент передачі обладнання постачальником шляхом підписання акта приймання-передачі або за довіреністю.

15.10.2013 року відповідно до умов п. 6.1.1 вказаного договору, позивачем здійснено попередню оплату за товар в сумі 379 653грн. 30коп. платіжним дорученням №1266 від 15.10.2013 року.

15.10.2013 року ТОВ «Торговий дім «Кліматкомплект» видано податкову накладну № 29 від 15.10.2013 року.

16.12.2013 року представником позивача за видатковою накладною №РН-1612/1 отримано обладнання на загальну суму 346 220 грн. 10 коп. ( в т.ч. ПДВ 57 703 грн. 35 коп.), про що складено акт приймання-передачі майна №1 за Договором 3009/4 від 30.09.2013 року.

Перевезення товару здійснювалось перевізником - ТОВ НВК Фірма «Каскад» на підставі договору № 01/12-ТР13 про перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами від 01.12.2013 року, заявки на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 15.12.2013 року. Факт здійснення постачання (перевезення) підтверджується товарно-транспортною накладною №16/12-01 від 16.12.2013 року., сертифікатами якості, актами приймання передачі.

В подальшому товар використаний позивачем в господарській діяльності, що підтверджено договором підряду №30/08/13 від 30.08.2013 року (з додатком), що укладений між ТОВ «МПК Скворцово» та позивачем, предметом якого є поставка, транспортування обладнання та матеріалів, монтаж та ін., що підтверджено актом приймання обладнання та матеріалів, актом надання послуг.

На момент здійснення господарських операцій ТОВ «Торговий дім Кліматкомплект» було зареєстровано платником ПДВ, а отже, мало право виписувати податкові накладні. В свою чергу, позивач мав правові підстави включити суму сплачених в вартості послуг ПДВ по таким податковим накладним до податкового кредиту. Позивач в повному обсязі задекларував свої податкові зобов'язання з ПДВ та сплатив податки до бюджету.

За наявності всіх необхідних відповідно до ПК України первинних документів (договори, товарні та податкові накладні, платіжні документи та ін.), що підтверджують право на витрати, і за відсутності доказів, які заперечують реальність господарських операцій, платник податків не може бути позбавлений права на формування витрат, які враховуються під час визначення об'єкту оподаткування. А недобросовісність контрагента (несплата податків до бюджету) не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, яких виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару.

Оскільки відповідачем (суб'єктом владних повноважень), на якому в адміністративному судочинстві лежить тягар доказування правомірності своїх дій, не надано спростувань реального характеру здійснюваних позивачем господарських операцій, що були обумовлені діловою метою, доводи ДПІ про безтоварність здійснених господарських операцій між позивачем ТОВ «Торговий дім Кліматкомплект» є бездоказовими.

Безтоварність спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ «Торговий дім Кліматкомплект» ДПІ обумовлює також відсутністю у ТОВ «Торговий дім Кліматкомплект» об'єктивної можливості для виконання поставок товарів (послуг) в силу відсутності достатньої кількості основних засобів та робочого персоналу. Проте укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб або матеріальних ресурсів (техніки, тощо) до вчинення необхідних дій в процесі надання послуг. Податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка послуг (товарів) та виконується певний обсяг робіт. До того ж, ДПІ не довела неможливості поставки ТОВ «Торговий дім Кліматкомплект» товарів (послуг) шляхом залучення інших осіб (матеріальних ресурсів) за цивільно-правовими угодами.

Щодо посилання відповідача у акті перевірки на господарські відносини ТОВ «Торговий дім Кліматкомплект» із підприємствами, з якими позивач не мав жодних зв'язків, відповідачем не надано детального аналізу послуг та продукції, яка могла б бути поставлена цими підприємствами на адресу ТОВ «Торговий дім Кліматкомплект», а потім і позивачеві. ДПІ не наводить жодного прикладу ідентифікації товарних цінностей (послуг), які були предметом господарських операцій між зазначеними підприємства, що унеможливлює встановлення фактів того, що саме ці товарно-матеріальні цінності або послуги в завершенні ланцюга господарських операцій поставлені позивачеві. Крім того, недобросовісність учасників господарських правовідносин в ланцюгу постачання товарів (послуг) не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, яких виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару.

Посилання відповідача на акт ДПІ у Шевченківському районі Міндоходів у м. Києві також не має правового значення, акт ДПІ у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві № 579/26-54-22-01-10/38119266 від 04.06.2014р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Торговий дім Кліматкомплект» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період травень-червень 2012 р., квітень-травень, вересень-жовтень 2013 року» також не має правового значення, оскільки суб'єктом владних повноважень при прийняті оспорюваних рішень дана правова оцінка господарським операціям за 2011-2013 роки, а акт про неможливість проведення перевірки в зв'язку з незнаходженням підприємства за юридичною адресою складено 04.06.2014 року (через значний проміжок часу після здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Торговий дім Кліматкомплект»). Крім того, законодавець не визначає (відсутній причинно-наслідковий зв'язок) незнаходження підприємства за місцем реєстрації умовою визнання господарських операцій такими, що не відбулися.

На думку суду, позиціонування вказаних обставини в контексті доктрини превалювання суті господарських операцій над її формою та презумпції правомірності дій платника податків як порушення податкового законодавства, в даному випадку не ґрунтується на приписах чинного законодавства та є надуманим.

Отже, судження ДПІ про сумнівність господарських операцій базуються на припущеннях, які не доведені належними та допустимими доказами. Позивач надав первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів (послуг) для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару в господарській діяльності, а відповідач при прийнятті оспорюваних податкових повідомлень-рішень діяв не на підставі, не в спосіб, що передбачені законами України, та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Вищенаведене в сукупності є підставою для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 11, 70, 71, 86, 159-163, 167, 254 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області № 0013982201 від 12.08.2014року в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 72 129 гривень.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області області №0013992201 від 12.08.2014року в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств в розмірі 68 521 гривень.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй-сервіс" (ідентифікаційний код 32188973) 281 гривну 74 копійки в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя І. В. Желєзний