Рішення

від 20.01.2015 по справі 910/27865/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/27865/14 20.01.15

За позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго";

до Школи I ступеня №311 Деснянського району м.Києва;

про стягнення 31 490,42 грн.

Суддя О. В. Мандриченко

Представники:

Від позивача: Левченко В.І., представник, довіреність № 91/2014/09/05-4 від 25.09.2014 р.;

Від відповідача: Колесник А.П., представник, довіреність № б/н від 20.01.2015 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До канцелярії Господарського суду міста Києва від Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на розгляд суду надійшла позовна заява № 93/21/5848 від 10.12.2014р. в якій викладені позовні вимоги про стягнення зі Школи 1 ступеня № 311 Деснянського району м. Києва заборгованості за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1640325 від 01.05.2003 року в сумі 31 490,08 грн. з них основного боргу - 20 814,22 грн., 3% річних - 6 084,64 грн. та інфляційної складової боргу - 4 591,45 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як абонент, своїх обов'язків за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1640325 від 01.05.2003 року належним чином не виконав, зокрема, в передбачений відповідним договором строк не здійснив в повному обсязі оплату за надані йому позивачем, як енергопостачальною компанією, послуги щодо постачання теплової енергії у гарячій воді, внаслідок чого, за прострочку термінів оплати наданих позивачем послуг, у відповідача утворилась заборгованість за вказаним правочином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2014 р. порушено провадження у справі № 910/27865/14, розгляд справи призначено на 20.01.2014 р.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи свої заперечення, відповідач зазначає про відсутність бюджетного фінансування та про відсутність його вини в порушенні взятих на себе зобов'язань. Також у своєму відзиві відповідачем заявлено вимогу про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління з освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації. Клопотання судом, з підстав його необґрунтованості в аспекті вимог ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, було відхилено

Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд-

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем (енергопостачальна компанія, виконавець) та відповідачем (споживач, абонент) 01 травня 2003 року було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1640325 (надалі - договір), предметом якого у відповідності з п. 1.1. є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених договором. Відповідний договір було переукладено між сторонами 28.01.2013р. (копія договору в справі).

Згідно п. 2.2.1 договору постачальник зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та обсягах згідно з додатком № 1 до договору.

Пунктом 2.3.1 договору передбачено, що споживач зобов'язується додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії (належним чином засвідчена копія додатку № 1 міститься в матеріалах справи).

Між сторонами 19.02.2013 року було укладено договір про закупівлю товару (теплова енергія у гарячій воді/парі) за державні кошти від 19.02.2013 № 1640325 (надалі - договір про закупівлю).

Згідно з п.1.1 договору про закупівлю позивач постачає теплову енергію у вигляді гарячої води, а відповідач зобов'язаний оплатити вартість спожитої теплової енергії в порядку і стоки передбачені цим договором.

Позивач зазначає, що нарахування відповідачу за теплову енергію здійснюється, відповідно до звернення-доручення про укладення договору, по приладах обліку та розрахунковим способом згідно договірних навантажень (до встановлення приладів обліку) за тарифами, встановленими і затвердженими постановами Національної комісії регулювання електроенергетики України та Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України (належним чином засвідчена довідка про тарифи на теплову енергію міститься в справі).

Позивач вказує, що споживач свої зобов'язання за договором щодо оплати вартості спожитої теплової енергії в терміни та за передбаченими тарифами в повному обсязі не виконував, внаслідок чого за період з 01.02.2013 року по 01.01.2014 року у останнього утворилась заборгованість перед постачальником, яка, за розрахунками позивача, становить 20 814,33 грн.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції за не виконання умов договору щодо оплати послуг наданих йому постачальником.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та дослідивши в судовому засіданні докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору виконавець надав споживачеві узгоджені сторонами в договорі послуги, в підтвердження чого виконавцем були складені відомості споживання теплової енергії (копії відомостей/облікових карток знаходяться в матеріалах справи).

Позивач зазначає, що претензій від споживача по наданих послугах за договором за період з 01.02.2013 року по 01.01.2014 року на його адресу не надходило.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За п. 2 додатку 4 до договору відповідач щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримує у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки повертає в РВТ), та платіжну вимогу доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України). Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Сплату абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця (п. 3 додатку 4 до договору).

З наданих суду доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, зауважень щодо відпуску теплової енергії від відповідача не надходило, тоді як відповідач у визначений договором та додатками до нього строк оплату за спожиту теплову енергію здійснив не повністю.

Обґрунтовуючи свої заперечення, відповідач зазначає про відсутність бюджетного фінансування та про відсутність його вини в порушенні взятих на себе зобов'язань.

З приводу наведеного суд відзначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації - після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації. Зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються. Порядок здійснення реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики.

В той же час, суд відзначає, що відповідач є юридичною особою, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, штампи, а згідно з 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

При цьому, суд відзначає, що на підставі укладеного договору між сторонами виникли господарські відносини, що регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Так, статтею 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Між тим, ані приписи Господарського кодексу України, ані норми Цивільного кодексу України не допускають привілейованого становища суб'єктів господарювання, які фінансуються за рахунок бюджету, щодо відповідальності за порушення зобов'язань.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, затримка бюджетного фінансування, не може розглядатись як встановлення терміну виконання обов'язку замовника з оплати виконаних робіт, з огляду на те, що поняття "термін" передбачає вказівку на подію, яка має неминуче настати, тоді як умова про надходження бюджетного фінансування такої вказівки не містить.

У відповідності до положень ст. 617 Цивільного кодексу України та ст. 218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Вищенаведена норма на практиці знайшла своє застосування у постанові Верховного Суду України № 11/446 від 15.05.2012 р., у якій викладені аналогічні висновки стосовно того, що відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність боржника та не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

При цьому, за приписами ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Тотожні висновки викладені також і постановах Вищого господарського суду України № 905/6033/13 від 03.02.2014 р. та № 922/4826/13 від 07.07.2014 р.

Таким чином, вищенаведеним у повній мірі спростовуються доводи відповідача стосовно відсутності прострочення зобов'язання за спірним договором.

За таких обставин, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач розміру позовних вимог не оспорив та не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов'язань, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Київенерго" щодо стягнення з Школи I ступеня №311 Деснянського району м.Києва суми основного боргу у розмірі 20 814,33 грн. за період з 01.02.2013 р. по 01.01.2014 р., визнаються судом такими, що підлягають задоволенню.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 6 084,64 грн. інфляційної складової боргу та 4 591,45 грн. трьох відсотків річних у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором, то з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, за розрахунком позивача, перевіреним судом, підлягають стягненню 6 084,64 грн. інфляційної складової боргу та 4 591,45 грн. трьох відсотків річних.

Враховуючи вищенаведене, позов Публічного акціонерного товариства "Київенерго" підлягає задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути зі Школи I ступеня № 311 Деснянського району м. Києва (адреса: 02232, м. Київ, вул. Милославська, буд. 27, ідентифікаційний код 22934200) на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, площа Івана Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) 20 814 (двадцять тисяч вісімсот чотирнадцять) грн. 33 коп. основного боргу, 6 084 (шість тисяч вісімдесят чотири) грн. 64 коп. інфляційної складової боргу, 4 591 (чотири тисячі п'ятсот дев'яносто одну) грн. 45 коп. трьох відсотків річних та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат на сплату судового збору. Видати наказ.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя О.В. Мандриченко Дата складання рішення 26.01.2015