Рішення

від 16.01.2015 по справі 910/25710/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/25710/14 16.01.15

за позовом: Комунального підприємства Голосіївського району в м.Києві «Розрахунковий центр «Голосіїво», м.Київ, ЄДРПОУ 32525507

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Продукти» членів трудового колективу Державного підприємства роздрібної торгівлі №228 «Молоко», м.Київ, ЄДРПОУ 30574217

про стягнення 68 289,19 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Кметик-Власенко О.В. - по дов.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Комунальне підприємство Голосіївського району в м.Києві «Розрахунковий центр «Голосіїво», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Продукти» членів трудового колективу Державного підприємства роздрібної торгівлі №228 «Молоко», м.Київ про стягнення заборгованості за орендними платежами в сумі 37 055,58 грн. та пені в розмірі 278,60 грн.

19.12.2014р. до господарського суду м.Києва надійшла заява №434 від 18.12.2014р. про збільшення розміру позовних вимог, в якій Комунальне підприємство Голосіївського району в м.Києві «Розрахунковий центр «Голосіїво» просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Продукти» членів трудового колективу Державного підприємства роздрібної торгівлі №228 «Молоко» основний борг в сумі 68 010,59 грн., пеню в сумі 278,60 грн. та 3% річних в розмірі 1447,79 грн.

Згідно зі ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

У п.3.10 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що передбачені ч.4 ст.22 Господарського процесуального кодексу України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Проте, статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або "уточнення" позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:- подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Наразі, господарський суд зазначає, що у заяві №434 від 18.12.2014р. позивачем як збільшено заявлену до стягнення суму основного боргу, що відповідає наведеним вище приписам господарського процесуального законодавства, так і заявлено нову вимогу про стягнення з відповідача 3% річних, що в свою чергу з огляду на приписи Господарського процесуального кодексу України та позицію Пленуму Вищого господарського суду України оцінюється судом як подання нового позову та не приймається під час розгляду справи 910/25710/14.

Таким чином, приймаючи до уваги наведене вище, враховуючи заяву №434 від 18.12.2014р. Комунального підприємства Голосіївського району в м.Києві «Розрахунковий центр «Голосіїво», господарським судом розглядаються вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Продукти» членів трудового колективу Державного підприємства роздрібної торгівлі №228 «Молоко» основного боргу в сумі 68 010,59 грн. та пені в сумі 278,60 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Продукти» членів трудового колективу Державного підприємства роздрібної торгівлі №228 «Молоко» умов договору №37-10 від 12.07.2010р. оренди нежитлового приміщення в частині своєчасної сплати орендних платежів у строки та порядку, які передбачені договором, що стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач у судове засідання 16.01.2015р., як і у попередні засідання суду, не з'явився, представника не направив, відзиву на позов не надав, всіма правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України не скористався, правової позиції по суті спору не висловив. Проте, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Продукти» членів трудового колективу Державного підприємства роздрібної торгівлі №228 «Молоко» було належним чином повідомлене про час та місце розгляду справи, з огляду на таке.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 03028, м.Київ, Голосіївський район, просп.Науки, буд.43.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано, в тому числі, ухвалу від 24.12.2014р. з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Наразі, з наявного в матеріалах справи поштового повідомлення №0103032993951 вбачається, що відповідач судову кореспонденцію отримав 31.12.2014р.

Отже, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «Продукти» членів трудового колективу Державного підприємства роздрібної торгівлі №228 «Молоко», яка наявна в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, враховуючи наявні в матеріалах справи докази отримання вказаним учасником ухвали від 24.12.2014р., суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

Клопотання №2/01 від 15.01.2015р. відповідача про відкладення розгляду справи через перебування представника товариства на лікарняному, суд вважає безпідставним та таким, що не свідчить про наявність достатніх підстав для відкладення розгляду спору. При цьому, судом враховано таке.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

У ст.69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (ст.ст.32 - 34 Господарського процесуального кодексу України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Проте, відповідачем не представлено до матеріалів справи належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів неможливості направити у судове засідання свого представника та заміни уповноваженого представника, як з числа своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ними трудовими відносинами.

До того ж, суд зазначає, що заявником не надано доказів перебування свого представника на лікарняному.

Господарським судом також прийнято до уваги, що відповідачем вже подавалось клопотання про відкладення слухання справи (№14/12 від 01.12.2014р.), з урахуванням якого судове засідання переносилось. Як вказувалось вище, кожна зі сторін повинна добросовісно користуватись наданими їй процесуальними правами, тоді як неодноразове заявлення клопотань про відкладення розгляду справи може свідчити про намагання відповідача затягнути строки розгляду спору.

Наразі, суд зазначає, що справа №910/25710/14 розглядається з 20.11.2014р., а отже подальше відкладення може призвести до порушення приписів господарського процесуального законодавства України та вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо розумних строків судового розгляду спору.

За висновками суду, з 25.11.2014р. (дата отримання відповідачем ухвали про порушення провадження відповідно до поштового повідомлення №0103032144458) у Товариства з обмеженою відповідальністю «Продукти» членів трудового колективу Державного підприємства роздрібної торгівлі №228 «Молоко» було більш ніж достатньо часу для висловлення своєї правової позиції по суті спору та надання витребуваних судом документів.

Крім того, судом також враховано, що ухвалою від 24.12.2014р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи так і не скористався всіма правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого клопотання №2/01 від 15.01.2015р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Продукти» членів трудового колективу Державного підприємства роздрібної торгівлі №228 «Молоко» підлягає залишенню без задоволення, а справа - розгляду за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, дослідивши всі представлені заявником докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У ч.1 ст.2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» зазначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст.759 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 12.07.2010р. між Голосіївською районною у м.Києві радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Продукти» членів трудового колективу Державного підприємства роздрібної торгівлі №228 «Молоко» (орендар) було укладено договір №37-10 оренди нежитлового приміщення, відповідно до п.1.1 якого на підставі Розпорядження №77 від 17.06.2010р. Голосіївської районної у м.Києві ради та ордеру №58-10 від 12.07.2010р. орендодавець передав, а орендар прийняв у користування на умовах оренди нежитлове приміщення, яке є комунальною власністю територіальної громади Голосіївського району м.Києва, що знаходиться за адресою: м.Київ. просп.Науки, 43, розташоване на першому поверсі, площею 130,9 м 2 для магазину з продажу товарів продовольчої групи та супутних товарів й розміщення кафетерію.

Рішенням №183/4995 від 28.10.2010р. Київської міської ради «Про окремі питання організації управління районами в місті Києві» та Розпорядженням №1112 від 10.12.2010р. «Про питання організації управління районами в місті Києві» будівля, що знаходиться за адресою: м.Київ. просп.Науки, 43, була передана до управління Голосіївської районної у м.Києві державної адміністрації.

На підставі Розпорядження №261 від 26.04.2011р. Голосіївської районної у м.Києві державної адміністрації «Про забезпечення життєдіяльності Голосіївського району м.Києва у сферах управління, віднесених до повноважень Голосіївської районної у м.Києві державної адміністрації» визначено Комунальне підприємство Голосіївського району в м.Києві «Розрахунковий центр «Голосіїво» орендодавцем майна, яке належить до сфери управління Голосіївської районної у м.Києві державної адміністрації.

Додатковою угодою №1 від 01.06.2011р. контрагентами було погоджено внесення змін до п.1.1 договору №37-10 від 12.07.2010р., зокрема, визначено, що орендодавець передав, а орендар прийняв у користування на умовах оренди нежитлове приміщення, яке є комунальною власністю територіальної громади м.Києва та передано до сфери управління Голосіївської районної у м.Києві державної адміністрації і знаходиться за адресою: м.Київ. просп.Науки, 43, розташоване на першому поверсі площею 130,9 м 2 та 50,9 м 2 у підвалі вказаної будівлі для магазину з продажу товарів продовольчої групи та супутних товарів й розміщення кафетерію.

За умовами п.3.1 договору №37-10 від 12.07.2010р. розмір плати за перший календарний місяць встановлюється в сумі 9036,34 грн. (без ПДВ).

У п.5.1 спірного правочину визначено термін дії договору з 12.07.2010р. по 12.06.2013 р.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором найму, який підпадає під правове регулювання норм статей 759 - 786 Цивільного кодексу України.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №37-10 від 12.07.2010р. як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з оренди нерухомого майна.

У ст.13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» зазначено, що передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

За приписами ст.765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Як вказувалось вище, у п.1.1 договору №37-10 від 12.07.2010р. визначено, що предметом оренди є нежитлове приміщення площею 130,9 м 2 , що знаходиться на першому поверсі будівлі, та 50,9 м 2 у підвалі, за адресою: м.Київ, просп.Науки, 43

Наразі, господарським судом прийнято до уваги пояснення позивача стосовно тощо, що після укладання договору №37-10 від 12.07.2010р. акт приймання-передачі не складався, оскільки відповідач здійснював користування вказаним вище приміщенням на підставі договору №220-2001 від 07.09.2001р., термін дії якого закінчився.

Судом прийнято до уваги наявні в матеріалах справи листи та акти, що складені Товариством з обмеженою відповідальністю «Продукти» членів трудового колективу Державного підприємства роздрібної торгівлі №228 «Молоко» за період з 2003р. по 2014р., в яких відповідачем підтверджено використання нежитлового приміщення на першому поверсі площею 130,9 м 2 та у підвалі площею 50,9 м 2 у м.Київ по просп.Науки, 43.

До того ж, в матеріалах справи наявні акти б/н від 24.12.2012р. та від 20.12.2013р., складені представниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Продукти» членів трудового колективу Державного підприємства роздрібної торгівлі №228 «Молоко» та Комунального підприємства Голосіївського району в м.Києві «Розрахунковий центр «Голосіїво», в яких зазначено про використання відповідачем вказаного вище об'єкту нерухомого майна.

Ухвалами від 20.11.2014р., від 10.12.2014р., 24.12.2014р. відповідача було зобов'язано надати заперечення щодо отримання від позивача на підставі договору №37-10 від 12.07.2010р. приміщення у користування.

Проте, відповідачем факт отримання наведеного вище приміщення у користування не спростовано.

При цьому, за висновками суду, з 25.11.2014р. (дата отримання ухвали про порушення провадження) у Товариства з обмеженою відповідальністю «Продукти» членів трудового колективу Державного підприємства роздрібної торгівлі №228 «Молоко» було достатньо часу для виконання вимог суду, надання витребуваних документів та висловлення своєї правової позиції по суті спору.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведе вище, враховуючи наявні в матеріали справи документи, господарський суд дійшов висновку, що відповідачу дійсно було передано у користування нежитлове приміщення на першому поверсі площею 130,9 м 2 та у підвалі площею 50,9 м 2 у м.Києві по просп.Науки, 43.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ч.1 ст.762 вказаного нормативно-правового акту за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності (ст.19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вказувалось вище, за умовами п.3.1 договору №37-10 від 12.07.2010р. розмір орендної плати за перший календарний місяць встановлюється в розмірі 9036,34 грн.(без ПДВ).

Розмір оренди за кожний наступний календарний місяць визначається шляхом коригування місячної орендної плати попереднього місяця на індекс інфляції за поточний місяць.

За умовами п.п.3.11, 3.12 договору №37-10 від 12.07.2010р. орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцеві витрати, пов'язані з утриманням земельної ділянки та утриманням будинку.

У додатках №2 та №3 до спірного правочину визначено розмір витрат, пов'язаних з утриманням земельної ділянки на рівні 270,82 грн. (без ПДВ) та витрат на утримання будинку в розмірі 996,26 грн. (без ПДВ).

У додатковій угоді №3 від 14.02.2013р. контрагентами було погоджено зменшення розміру витрат на утримання нежитлового приміщення до 609,03 грн. (без ПДВ).

Додатковою угодою №1 від 01.06.2011р. контрагентами погоджено внесення змін до спірного правочину, зокрема, визначено, що орендна плата сплачується орендарем щомісячно, в повному обсязі, незалежно від наслідків господарсько-фінансової чи іншої діяльності до 15-го числа поточного місяця та перераховується на розрахунковий рахунок орендодавця.

16.01.2012р. контрагентами було внесено зміни до спірного правочину шляхом укладання додаткової угоди №2 та визначено, що орендна плата сплачується орендарем щомісячно, в повному обсязі, незалежно від наслідків господарсько-фінансової чи іншої діяльності до 15-го числа поточного місяця та перераховується на розрахунковий рахунок Комунального підприємства Голосіївського району в м.Києві «Розрахунковий центр «Голосіїво».

У п.п.2.20, 3.6 договору №37-10 від 12.07.2010р. передбачено, що по закінченню терміну договору орендна плата, витрати на утримання будинку та витрати на утримання земельної ділянки сплачуються орендарем по день фактичного звільнення приміщення включно.

У п.5.1. Постанови №12 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» зазначено, що з урахуванням положень ст.ст.653, 795 Цивільного кодексу України та умов договору, якщо останніми передбачено, що після закінчення або дострокового розірвання договору оренди нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцеві, нарахування орендної плати за відповідний період є правомірним.

За твердженнями позивача, які з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Продукти» членів трудового колективу Державного підприємства роздрібної торгівлі №228 «Молоко» належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами, не спростовано, відповідачем після закінчення терміну дії спірного правочину, приміщення орендодавцеві повернуто не було та на даний час здійснюється його фактичне використання.

При цьому, господарський суд вказує, що факт припинення дії договору оренди у зв'язку з закінченням строку не свідчить про припинення зобов'язань за вказаним правочином, що вказує на обґрунтованість нарахування позивачем орендних платежів за період з січня по грудень 2014р. Правову позицію стосовно правомірності стягнення орендних платежів у разі користування орендованим приміщенням після закінчення строку дії договору наведено у постановах від 20.11.2012р. Верховного Суду України по справі №3-54гс12, від 10.06.2014р. та від 03.06.2014р. Вищого господарського суду України по справах №910/24330/13 та №914/3891/13.

З представленого заявником до матеріалів справи розрахунку вбачається, що за період з січня по грудень 2014р. орендодавцем нараховано орендну плату, витрати по утриманню земельної ділянки та витрати на утримання будинку на загальну суму 170 425,77 грн.

Враховуючи наявні в матеріалах справи документи та правову природу правовідносин сторін, господарський суд встановив, що строк внесення орендних платежів, витрат на утримання земельної ділянки та будинку за період з січня 2014р. по грудень 2014р. на суму 170 425,77 грн. настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами, не спростовані, Товариством з обмеженою відповідальністю «Продукти» членів трудового колективу Державного підприємства роздрібної торгівлі №228 «Молоко» належним чином свої грошові зобов'язання виконано не було, орендні платежі в повному обсязі не сплачено, в результаті чого у останнього на момент звернення до суду з розглядуваним позовом утворилась заборгованість в сумі 68 010,59 грн.

При цьому, наявними в матеріалах справи банківськими виписками, підтверджується заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Продукти» членів трудового колективу Державного підприємства роздрібної торгівлі №228 «Молоко» на суму 68 010,52 грн., оскільки, судом встановлено, що за період 30.01.2014р. по 13.11.2014р. відповідачем було сплачено 102 223,27 грн., а переплата, яка мала місце у попередній період, за поясненнями позивача, становила 191,98 грн.

Одночасно, як свідчать матеріали справи, відповідачем після порушення провадження по справі, а саме 22.12.2014р., було внесено на рахунок Комунального підприємства Голосіївського району в м.Києві «Розрахунковий центр «Голосіїво» в якості плати за спірним правочином грошові кошти в сумі 8000 грн.

З приводу погашення спірної заборгованості після порушення провадження по справі, господарський суд зазначає, що ст.80 Господарського процесуального кодексу України визначено підстави припинення провадження по справі. Зокрема, вказаною статтею передбачено, що провадження у справі припиняється якщо відсутній предмет спору.

Припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи (п.4.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно з п.4.4 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» припинення провадження у справі на підставі п.1-1 ст.80 норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що на момент виникнення спору заборгованість в розмірі 8000 грн. Товариством з обмеженою відповідальністю «Продукти» членів трудового колективу Державного підприємства роздрібної торгівлі №228 «Молоко» погашено не було, а внесено плату лише 22.12.2014р., суд дійшов висновку, що провадження по справі в частині стягнення основного боргу на суму 8000 грн. підлягає припиненню на підставі п.1-1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, ухвалами від 20.11.2014р., від 10.12.2014р., 24.12.2014р. відповідача було зобов'язано надати докази повного або часткового виконання своїх грошових зобов'язань за договором №37-10 від 12.07.2010р.

Проте, як неодноразово зазначалось, відповідачем вимоги суду виконано не було, факт наявності заборгованості за вказаним вище правочином не спростовано.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, виходячи з наведеного вище, приймаючи до уваги приписи чинного законодавства України, з огляду на помилку, що була допущена заявником при розрахунку суми заборгованості, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Комунального підприємства Голосіївського району в м.Києві «Розрахунковий центр «Голосіїво» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Продукти» членів трудового колективу Державного підприємства роздрібної торгівлі №228 «Молоко» про стягнення основного боргу підлягають задоволенню частково на суму 60 010,52 грн. з урахуванням часткової оплати, що була внесена відповідачем після порушення провадження по справі.

Наразі, на думку заявника, оскільки внесення платежів не здійснено у передбачений сторонами термін з орендаря підлягає стягненню пеня за період з 15.07.2014р. по 18.11.2014р. в розмірі 278,60 грн.

За висновками суду, позовні вимоги Комунального підприємства Голосіївського району в м.Києві «Розрахунковий центр «Голосіїво» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Продукти» членів трудового колективу Державного підприємства роздрібної торгівлі №228 «Молоко» в частині стягнення неустойки є безпідставними. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 Цивільного кодексу України).

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пеня, за визначенням ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

З ч.1 ст.547 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

За змістом ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

З п.2.1 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» вбачається, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Тобто, пеня стягується тільки у тому разі, коли її розмір визначено в договорі.

Наразі, судом встановлено, що при зверненні до суду з вимогами про стягнення пені, позивач посилався на п.3.7 договору №37-10 від 12.07.2010р., відповідно до якого за несвоєчасне внесення орендних платежів орендар повинен сплатити орендодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період нарахування неустойки.

Однак, як вказувалось вище, строк дії договору №37-10 від 12.07.2010р. закінчився 12.06.2013р., доказів пролонгації вказаного правочину матеріали справи не містять.

Таким чином, враховуючи закінчення терміну дії договору №37-10 від 12.07.2010р., у позивача відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин умов п.10.4 договору в частині стягнення неустойки за порушення, яке фактично виникло після закінчення строку дії укладеного між сторонами правочину. Аналогічну позицію наведено у постанові від 02.07.2014р. Вищого господарського суду по справі №57/128.

При цьому, суд також зазначає, що інших доказів забезпечення виконання зобов'язань з оплати оренди пенею у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України у формі, що передбачена чинним цивільним законодавством, сторонами до матеріалів справи не представлено.

До того ж, господарський суд наголошує, що позивач не позбавлений права звернутись до суду з окремим позовом про стягнення з відповідача неустойки за порушення строків повернення об'єкту оренди на підставі ст.785 Цивільного кодексу України.

Судовий збір згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Припинити провадження по справі за позовом Комунального підприємства Голосіївського району в м.Києві «Розрахунковий центр «Голосіїво», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Продукти» членів трудового колективу Державного підприємства роздрібної торгівлі №228 «Молоко», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 8000 грн.

Частково задовольнити позовні вимоги Комунального підприємства Голосіївського району в м.Києві «Розрахунковий центр «Голосіїво», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Продукти» членів трудового колективу Державного підприємства роздрібної торгівлі №228 «Молоко», м.Київ про стягнення основного боргу в розмірі 60010,59 грн. та пені в сумі 278,60 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Продукти» членів трудового колективу Державного підприємства роздрібної торгівлі №228 «Молоко» (03028, м.Київ, Голосіївський район, просп.Науки, буд.43, ЄДРПОУ 30574217) на користь Комунального підприємства Голосіївського району в м.Києві «Розрахунковий центр «Голосіїво» (03028, м.Київ, Голосіївський район, просп.Науки, буд.13, ЄДРПОУ 32525507) основний борг в сумі 60010,52 грн. та судовий збір в розмірі 1818,56 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 16.01.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 21.01.2015р.

Суддя М.О.Любченко