Рішення

від 13.01.2015 по справі 911/5413/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2015 р. Справа № 911/5413/14

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності до Державного підприємства "Санаторій "Гурзуфський" про стягнення суми,

за участю представників:

позивача: Власенко І.І. (дов. №01-38-104 від 12.01.2015);

відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності до Державного підприємства "Санаторій "Гурзуфський" про стягнення суми.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 358/07/13 від 14.12.2013.

Ухвалою господарського суду Київської області від 18.12.2014 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду 30.12.2014.

Ухвалою від 30.12.2014 розгляд справи відкладено на 13.01.2015.

В судовому засіданні 13.01.2015 суд заслухав пояснення представника позивача, він підтримав позовні вимоги. Відповідач в судове засідання не з'явився.

Суд зазначає, що в ухвалах суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи у зв'язку з надходженням до господарського суду Київської області (вх. № 134/14 від 08.04.2014) повідомлення Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" про тимчасове призупинення приймання до пересилання поштових відправлень адресованих одержувачам населених пунктів Автономної Республіки Крим, з метою забезпечення процесуальних прав відповідача та відсутністю визначених законом можливостей у господарського суду, позивачу було запропоновано направити копію ухвал на адресу відповідача кур'єрською службою доставки та надати суду докази відправки зазначених ухвал. Так, позивачем було направлено копії ухвал на адресу відповідача та надано суду відповідні накладні (копії містяться в матеріалах справи), що підтверджують факт направлення ухвал на юридичну адресу відповідача.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. (Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції")

Враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про судове засідання та те, що реалізація норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом у сторін документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права подавати та витребовувати через суд докази, а також враховуючи положення п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, який визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

В судовому засіданні 13.01.2015 суд, після виходу з нарадчої кімнати в порядку ст. 82-1 Господарського процесуального кодексу України, проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

УСТАНОВИВ:

14.12.2013 між Виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (замовник) та Державним підприємством "Санаторій "Гурзуфський" (виконавець) було укладено договір про закупівлю за державні кошти № 358/07/13, відповідно до п. 1.1. якого у порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов'язується надати протягом строку дії цього договору послуги із санаторно-курортного та відновлювального лікування застрахованим особам та членам їх сімей (послуги) на підставі санаторно-курортних путівок у кількості, за видами та ціною, що визначені у додатку 1 до цього договору та за профілями лікування, зазначеними у додатку 2 до цього договору, а замовник прийняти і оплатити такі послуги.

Так, позивачем було перераховано відповідачу 2065144,20 грн як оплату за путівки (копії платіжних доручень містяться в матеріалах справи).

Так, на виконання умов договору відповідачем було направлено позивачу путівки згідно реєстрів направлених путівок на І та ІІ квартали 2014 року загальною вартістю 5159574,00 грн (копії реєстрів містяться в матеріалах справи).

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтями 174 Господарського кодексу України та 11, 509 Цивільного кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність, а також з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 144 Господарського кодексу України, майнові права та майнові обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Згідно положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Цивільним законодавством (ст. 627 Цивільного кодексу України) передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням цього Кодексу, інших актів законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було повернуто частину путівок відповідачу, інша ж частина не була використана останнім. Вказаний факт підтверджується наявними матеріалами справи, а зокрема, накладними про повернення путівок.

Відповідно до п. 4.4. договору у разі повернення замовником путівок (п. 4.3.), а також запізнення та (або) дострокового вибуття застрахованих осіб та (або) членів їх сімей (п. 6.3.14) оплата вартості ненаданих виконавцем послуг замовником не проводиться, а перераховані за такі послуги кошти повертаються замовнику. Повернення зазначених коштів виконавець здійснює не пізніше 10 календарних днів від дати отримання від замовника невикористаних путівок та (або) подання замовнику даних у порядку, передбаченому пунктом 6.3.14. цього договору.

Відтак, у відповідача виник обов'язок повернути отримані кошти.

Позивач звертався до відповідача з претензією № 8-39-2780 від 22.10.2014 в якій просив повернути отримані кошти. Проте, вказана претензія залишена відповідачем буз відповіді та задоволення, що підтверджується наявними матеріалами справи.

Відтак, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 2065144,20 грн боргу обґрунтованою, підтвердженою, відповідачем не спростованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 74938,00 грн пені та 413028,84 грн штрафу.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 7.2.5. договору за порушення строків виконання зобов'язання, передбаченого пунктом 4.4. цього договору, виконавець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від вартості несвоєчасно виконаних зобов'язань, за кожний день прострочення, а в разі прострочення понад 10 днів додатково стягується штраф у розмірі 20% від вартості невиконаних зобов'язань за цим договором.

Перевіривши розрахунок штрафу у сумі 413028,84 грн, наданий відповідачем, суд встановив, що він є арифметично вірним, а відтак вимога про його стягнення підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача суми пені, в задоволенні останньої суд відмовляє, оскільки позивачем в розрахунку не наведено періоду, за який розрахована пеня, а відтак у суду відсутня можливість перевірити правильність такого нарахування.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Санаторій "Гурзуфський" (код ЄДРПОУ 32450385) на користь Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (код ЄДРПОУ 25885944) 2065144,20 грн та 413028,84 грн штрафу.

3. Стягнути з Державного підприємства "Санаторій "Гурзуфський" (код ЄДРПОУ 32450385) в доход Державного бюджету України 49563,46 грн судового збору.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Видати накази.

Повний текст рішення складено 21.01.2015.

Суддя А.Ф. Черногуз