Рішення

від 21.01.2015 по справі 914/4368/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.01.2015 р. Справа № 914/4368/14

Господарський суд Львівської області в складі судді Петрашко М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергорембізнес", м.Львів

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар", м.Городок Львівської області

про стягнення 9 514,10 грн.

За участю представників сторін:

від позивача Лихва Н.Д. - представник ( довіреність №14/12-15 від 08 грудня 2014 р.);

від відповідача не з'явився.

Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Позовні вимоги заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергорембізнес" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" про стягнення заборгованості в сумі 9 514,10 грн., з яких 8 934,92 грн. - сума основного боргу, 579,18 грн. - пеня.

Ухвалою суду від 12.12.2014р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 24.12.2014р. Ухвалою суду від 24.12.2014р. розгляд справи відкладено на 21.01.2015р. з підстав викладених в даній ухвалі.

Представник позивача подав клопотання (вх.№56001/14 від 24.12.2014р.) про долучення до матеріалів справи документів, перелічених в даному клопотанні, позовні вимоги підтримав повністю, позов просив задоволити з підстав викладених у позовній заяві.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, подав відзив (від 12.01.2015р. вх.№429/15) на позовну заяву, в якому зазначає, що позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення неустойки вже після спливу строку позовної давності та просить суд при винесенні рішення застосувати позовну давність до вимог, строк позовної давності яких закінчився. У відзиві відповідач також заявляє клопотання про відстрочку виконання рішення у даній справі до 28 лютого 2015 року.

В обґрунтування зазначеного клопотання відповідач посилається на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар» перебуває у важкому фінансовому становищі, що пов'язане з сезонним характером його роботи, який полягає у тому, що основним видом діяльності товариства є виготовлення концентрованих соків з яблук та деяких інших овочів та фруктів. Сезон прийняття та перероблення сировини розпочинається на початку серпня та триває до кінця листопада - початку грудня. На даний час майже всі

фінансові ресурси спрямовуються на закупівлю сировини, а надходження коштів на рахунки підприємства відбудуться тільки після реалізації продукції, виготовленої в 2014р. Крім того, відповідач посилається на те, що в провадженні господарського суду Львівської області та Львівського апеляційного господарського суду перебуває значна кількість судових справ, пов'язаних із стягненням з Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" заборгованості, що підтверджує низьку платоспроможність підприємства і відповідно ставить його у ще більш важке становище, а винесення судом рішення без надання відповідачу відстрочки призведе до накладення арешту на всі рахунки підприємства, а отже неможливості проведення будь-яких господарських операцій та повного припинення діяльності підприємства, а це у свою чергу призведе до невиплати заробітної плати та звільнення великої кількості працівників.

Представник позивача проти задоволення клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду заперечив.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд,-

встановив:

22.07.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергорембізнес" (надалі - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" (надалі - замовник), укладено договір №22/07/13-01, відповідно до умов якого виконавець приймає на себе зобов'язання виконати електромонтажні, пусконалагоджувальні та електровимірювальні роботи по влаштуванню зовнішнього електропостачання на об'єкті замовника за адресою: Львівська обл., м.Городок, а замовник зобов'язується прийняти весь комплекс виконаних робіт шляхом підписання двостороннього акту здачі-приймання виконаних робіт, та оплачувати виконані роботи на умовах, передбачених даним договором.

Відповідно до п.3.1 договору, договірна ціна робіт, передбачених до виконання цим договором, становить 101 644,92 грн., в тому числі ПДВ: 20% - 16 940,82 грн.

Згідно із п.п.6.1, 6.2 договору, після підписання даного договору замовник перераховує виконавцю аванс в розмірі 90% вартості договірної ціни, тобто 91 480,43 грн., в тому числі з ПДВ: 20% - 15 246,74 грн. Решту суми, а саме 10 164,49 грн., в тому числі ПДВ: 20% - 1 694,08 грн., замовник оплачує виконавцю протягом 3 (трьох) банківських днів після підписання акту здачі-приймання виконаних робіт.

Як стверджує позивач, він належним чином виконав умови договору щодо здійснення електромонтажних, пусконалагоджувальних та електровимірювальних робіт по влаштуванню зовнішнього електропостачання, однак відповідач здійснив лише часткову оплату у розмірі 92 710,00 грн.

Таким чином, як зазначає позивач, сума основного боргу становить 8 934,92 грн.

Відповідно до п.7.5 договору, у випадку порушення термінів оплати, згідно умов даного договору, замовник сплачує виконавцю неустойку в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє під час прострочення, за кожен день прострочення від суми недоплати.

Відтак, у зв'язку із невиконанням відповідачем п.6.1, 6.2 договору щодо оплати за виконані роботи, позивач нарахував відповідачу пеню, розмір якої складає 579,18 грн.

Отже, загальний розмір заборгованості, який позивач просить стягнути на його користь з відповідача становить 9 514,10 грн., з яких: 8 934,92 грн. - сума основного боргу, 579,18 грн. - пеня.

Відповідач не заперечив у відзиві, що має перед позивачем борг за виконані роботи в сумі 8 934,92 грн. за договором №22/07/13-01 від 22 липня 2013 року, проте висловив заперечення щодо нарахування 579,18 грн. пені у зв'язку зі спливом строку позовної давності. Крім того, у відзиві відповідач просить суд відстрочити виконання рішення до 28

лютого 2015 року.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази та заслухавши пояснення представника позивача суд дійшов висновку, що позов слід задоволити частково з наступних підстав.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За правовою природою договір №22/07/13-01 від 22.07.2013р. року є договором підряду.

Згідно ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Як вбачається з матеріалів справи між сторонами було укладено договір №22/07/13-01 від 22.07.2013р., відповідно до умов якого виконавець приймає на себе зобов'язання виконати електромонтажні, пусконалагоджувальні та електровимірювальні роботи по влаштуванню зовнішнього електропостачання на об'єкті замовника за адресою: Львівська обл., м. Городок, а замовник зобов'язується прийняти весь комплекс виконаних робіт шляхом підписання двостороннього акту здачі-приймання виконаних робіт, та оплачувати виконані роботи на умовах , передбачених даним договором.

Факт виконання позивачем своїх зобов'язань за вказаним договором підряду підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт: №09-10-002 за вересень 2013року на суму 90 959,69 грн., №09-10-003 за вересень 2013року на суму 10 685,23 грн., що разом становить 101 644,92 грн. Вказані акти виконаних робіт підписані сторонами та завірені печатками виконавця та замовника без зауважень та розбіжностей. Докази звернення відповідача до позивача з претензіями щодо виконаних робіт за вказаним актом в матеріалах справи відсутні.

Як стверджує позивач у позовній заяві, та як зазначив представник позивача в судовому засіданні, відповідач частково на суму 92 710,00 грн. оплатив позивачу виконані роботи.

Докази сплати решти суми (8 934,92 грн.) в матеріалах справи відсутні, проти наявності вказаного боргу відповідач не заперечив.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, з метою досудового врегулювання спору позивач надсилав претензію відповідачу від 01.07.2014р. з вимогою про погашення боргу, проте відповідач відповіді на претензію не надав, борг не сплатив.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 8 934,92 грн. основного боргу є обґрунтованою, підтверджена матеріалами справи, не заперечується відповідачем та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються із приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Так, у відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.5. договору №22/07/13-01 від 22.07.2013р. передбачено, що у випадку порушення термінів оплати, згідно умов даного договору, замовник сплачує виконавцю неустойку в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє під час прострочення, за кожен день прострочення від суми недоплати.

Як вбачається із розрахунку позовних вимог, позивач нараховує пеню за період з 16.09.2013р. по 16.03.2014р.

Однак враховуючи умови договору, а саме п.6.1 та п.6.2 договору, де зазначено, що після підписання даного договору замовник перераховує виконавцю аванс в розмірі 90% вартості договірної ціни, тобто 91 480,43 грн., в тому числі з ПДВ: 20% - 15 246,74 грн., а решту суми, а саме 10 164,49 грн., в тому числі ПДВ: 20% - 1 694,08 грн., замовник оплачує виконавцю протягом 3 (трьох) банківських днів після підписання акту здачі-приймання виконаних робіт, позивач невірно визначив період нарахування пені.

Акт виконаних робіт був підписаний 10.09.2013р. Тобто першим днем, починаючи з якого позивач вправі нараховувати пеню є 14.09.2013р., а не 16.09.2013р.

Таким чином, враховуючи приписи ч.6 ст.232 ГК України, позивач вправі нараховувати пеню з 14.09.2013р. по 14.03.2014р. Враховуючи наведене, а також беручи до уваги період в межах якого позивач нараховує пеню, судом здійснено перерахунок пені за період з 16.09.2013р. по 14.03.2014р.

Однак, як зазначалося вище, відповідач у відзиві просить застосувати строк позовної давності щодо позовної вимоги про стягнення пені.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно із ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність в один рік, відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відзиві на позовну заяву відповідач стверджує, що строк позовної давності щодо позовної вимоги про стягнення пені сплив.

Однак твердження відповідача є невірним, зокрема ним не враховано, що якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову , якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором) (п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

Як вбачається із матеріалів справи позивач звернувся до господарського суду із позовною заявою 10.12.2014р.

Відтак, на підставі вищенаведеного, суд дійшов висновку, що строк позовної давності щодо позовної вимоги про нарахування пені за період з 16.09.2013р. по 09.12.2013р. сплив.

Таким чином, враховуючи заяву відповідача про застосування строку позовної давності до позовної вимоги про стягнення пені, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 302,32 грн. пені за період з 10.12.2013р. по 14.03.2014р.

Розглянувши клопотання відповідача, викладене у відзиві, про відстрочку виконання рішення суду до 28.02.2015 року, заслухавши думку представника позивача, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні заяви повністю. При цьому суд виходить з наступного.

Право суду при прийнятті рішення відстрочити або розстрочити його виконання передбачене пунктом 6 статті 83 ГПК України.

При цьому під відстрочкою виконання рішення суду слід розуміти відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Підставою для відстрочки можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

Питання задоволення заяви сторони у справі про відстрочку виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

При цьому, норми чинного господарського процесуального законодавства не містять визначення "винятковий випадок", тому це поняття є оціночним, з огляду на ч.1 ст.43 ГПК України та з врахуванням всіх обставин конкретної справи.

Як вказано у п.7.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. із змінами та доповненнями "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки

виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

В підтвердження наявності обставин якими відповідач обґрунтовує підстави для відстрочки виконання рішення суду ним не подано жодного доказу.

Оскільки відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами винятковості обставин, що ускладнюють виконання рішення суду, не подав доказів, які підтверджують можливість виконання рішення суду з 28.02.2015 р., не обґрунтував, яким чином відстрочка виконання рішення суду надасть можливість покращити фінансове становище з 28.02.2015р. та виконати рішення суду в повному обсязі, відтак суд дійшов висновку відсутності підстав для відстрочки виконання рішення суду.

Суд звертає увагу на ту обставину, що при вирішенні питання про відстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, оскільки невиконання рішення суду порушує також і матеріальні інтереси позивача, що може призвести до негативних наслідків для нього.

Слід зазначити, що фінансове становище позивача, у свою чергу залежить і від ступеня виконання рішення у даній справі відповідачем.

Водночас, слід зазначити, що за наявності обґрунтованих та допустимих доказів відповідач не позбавлений права на звернення до суду із заявою про відстрочку або розстрочку рішення на стадії його виконання.

Відповідно до ст.4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищенаведені норми процесуального закону та як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судових засідань.

Сплата судового збору підтверджується платіжним дорученням №1114 від 04.12.2014р. на суму 1827,00 грн.

Відповідно до ст.49 ГПК України сплату судового в розмірі 1 827,00 грн. слід покласти на сторони пропорційно задоволеним вимогам, оскільки позов слід задоволити частково.

Відтак, з відповідача на користь позивача слід стягнути 1 773,83 грн.

Керуючись ст.ст. 4 3 , 33, 34, 43, 49, 82-85, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" (81500, Львівська область, м.Городок, вул.Львівська,274-А; код ЄДРПОУ 32475074) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергорембізнес" (79058, м.Львів, вул.Донецька,44; код ЄДРПОУ 38243086) 8 934,92 грн. основного боргу, 302,32 грн. пені та 1 773,83 грн. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання судовим рішення в законної сили, в порядку ст.116 ГПК України.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повний текст рішення

виготовлено 26.01.2015р.

Суддя Петрашко М.М.