Рішення

від 20.01.2015 по справі 912/3361/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2015 рокуСправа № 912/3361/14 Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Шевчук О.Б., розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 912/3361/14

за позовом прокурора Маловисківського району в інтересах держави, уповноваженими органами якої виступають:

І - Кіровоградська обласна державна адміністрація, м. Кіровоград

ІІ - Головне управління Держземагентства у Кіровоградській області, м. Кіровоград

до відповідача:

І - Маловисківської районної державної адміністрації, Кіровоградська область, м. Мала Виска

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

І - ОСОБА_1, м. Херсон

ІІ - Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлітійвидобування", Кіровоградська область, м. Мала Виска

про визнання недійсними розпоряджень

за участю представників:

від прокуратури - прокурор відділу прокуратури м. Кіровограда - Юшицина К.С. (посвідчення № 023071 від 21.11.2013);

від 3-ї особи ІІ (Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлітійвидобування") - Тютюник Р.В., довіреність без номера від 19.12.2014.

Прокурор Маловисківського району подав до суду позовну заяву в інтересах держави, уповноваженими органами якої виступають Кіровоградська обласна державна адміністрація та Головне управління Держземагентства у Кіровоградській області, до Маловисківської районної державної адміністрації Кіровоградської області (надалі - Маловисківська РДА) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлітійвидобування" (надалі - ТОВ "Укрлітійвидобування"), в якій просив:

- визнати недійсним пункт 1 розпорядження голови Маловисківської РДА від 12.04.2011 № 256-р в частині надання згоди на розроблення проекту землеустрою ОСОБА_1 (пункт 48 додатку до розпорядження);

- визнати недійсним пункт 5 розпорядження голови Маловисківської РДА від 05.05.2011 № 318-р в частині передачі у власність земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення (резервного фонду) площею 2 га ріллі для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 (пункт 48 додатку до розпорядження);

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №558004, виданий на ім'я ОСОБА_1, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 352318241000313 від 06.06.2011;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 17.10.2011, укладений між ОСОБА_4 від імені ОСОБА_1 та ТОВ "Укрлітійвидобування", зареєстрований в реєстрі за № 1262;

- зобов'язати ТОВ "Укрлітійвидобування" повернути державі в особі Головного управління Держземагентства у Кіровоградській області земельну ділянку сільськогосподарського призначення кадастровий номер 3523182400:02:000:5146 площею 2 га вартістю 30985 грн, яка розташована на території Ленінської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, шляхом складання акту приймання-передачі.

В подальшому прокурор та позивачі відмовились від позову в частині:

- визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №558004, виданого на ім'я ОСОБА_1, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 352318241000313 від 06.06.2011;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.10.2011, укладеного між ОСОБА_4 від імені ОСОБА_1 та ТОВ "Укрлітійвидобування", зареєстрованого в реєстрі за № 1262;

- зобов'язання ТОВ "Укрлітійвидобування" повернути державі в особі Головного управління Держземагентства у Кіровоградській області земельну ділянку сільськогосподарського призначення кадастровий номер 3523182400:02:000:5146 площею 2 га вартістю 30985 грн, яка розташована на території Ленінської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, шляхом складання акту приймання-передачі.

Ухвалою від 23.12.2014 господарським судом прийнято відмову від позову прокурора Маловисківського району та позивачів та припинено провадження у справі № 912/3361/14 на підставі пункту 1 частини 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України в частині вимог позовної заяви щодо:

- визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №558004, виданого на ім'я ОСОБА_1, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 352318241000313 від 06.06.2011;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.10.2011, укладеного між ОСОБА_4 від імені гр. ОСОБА_1 та ТОВ "Укрлітійвидобування", зареєстрованого в реєстрі за № 1262;

- зобов'язання ТОВ "Укрлітійвидобування" повернути державі в особі Головного управління Держземагентства у Кіровоградській області земельну ділянку сільськогосподарського призначення кадастровий номер 3523182400:02:000:5146 площею 2 га вартістю 30985 грн, яка розташована на території Ленінської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, шляхом складання акту приймання-передачі.

Цією ж ухвалою господарський суд залучив до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрлітійвидобування" у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, та відклав розгляд справи до 20.01.2015.

20.01.2015 розгляд справи продовжено в частині:

- визнання недійсним пункту 1 розпорядження голови Маловисківської РДА від 12.04.2011 № 256-р в частині надання згоди на розроблення проекту землеустрою ОСОБА_1 (пункт 48 додатку до розпорядження);

- визнання недійсним пункту 5 розпорядження голови Маловисківської РДА від 05.05.2011 № 318-р в частині передачі у власність земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення (резервного фонду) площею 2 га ріллі для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 (пункт 48 додатку до розпорядження).

Обґрунтовуючи позовні вимоги в цій частині, прокурор Маловисківського району зазначає, що в результаті прийняття Маловисківською РДА низки незаконних розпоряджень право власності на Полохівське родовище петалітових літієвих руд, яке є власністю народу України перейшло у приватну власність.

За висновком прокурора спірні розпорядження про надання у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки, яка розташована на родовищі корисних копалин, свідчить про перевищення Маловисківською РДА своїх повноважень, оскільки в силу вимог статті 9-1 Кодексу України про надра повноваження щодо розпорядження такими земельними ділянками відносяться до компетенції Кіровоградської обласної державної адміністрації.

Прокурор стверджує, що клопотання про надання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 подано за відсутністю обов'язкової умови його подання - наміру ведення на цій земельній ділянці особистого селянського господарства, а тому розпорядження, яким вказане клопотання задоволено, є таким, що прийнято з порушенням статті 118 Земельного кодексу України та статті 1 Закону України "Про особисте селянське господарство".

Прокурор вважає, що неправомірне надання відповідачем дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства призвело до неправомірної видачі розпорядження № 256-р, яким гр. ОСОБА_1 така земельна ділянка надана у власність.

Окремою підставою визнання недійсними спірних розпоряджень прокурор вважає порушення Маловисківською РДА статті 116 Земельного кодексу України у зв'язку з наданням земельної ділянки гр. ОСОБА_1 без розірвання договору оренди між Маловисківською РДА та СТОВ "Хутірське" та її попереднього вилучення у СТОВ "Хутірське".

Додатково обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначає, що спірне розпорядження № 318-р від 05.05.2011 суперечить статтям 9, 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" та статтям 118, 123 Земельного кодексу України, оскільки у складі земель, що надано у власність спірним розпорядженням без здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації, містяться ґрунти агровиробничих груп 53 л.

Позивач І (Кіровоградська обласна державна адміністрація, надалі Кіровоградська ОДА) в своїх поясненнях послався на те, що надана у власність гр. ОСОБА_1, земельна ділянка відноситься до земель промисловості, тому повноваження щодо розпорядження цією земельною ділянкою належать Кіровоградській ОДА, а не Маловисківській РДА

Позивач ІІ (Головне управління Держземагентства у Кіровоградській області) в своїх поясненнях позов прокурора в частині визнання недійсними розпоряджень підтримує в повному обсязі.

Відповідач в своєму клопотанні № 01-25/99/1 від 13.11.2014 повідомив про те, що позовні вимоги визнає в повному обсязі та просив розгляд справи здійснювати за відсутності Маловисківської РДА.

Гр. ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, будь-яких пояснень, клопотань господарському суду не надав. Поштові відправлення з ухвалами господарського суду про порушення провадження у справі та відкладення розгляду справи були направлені на адресу гр. ОСОБА_1, що зазначена в позовній заяві та підтверджена Дніпровським РВ у м. Херсоні УДМС України в Херсонській області (а.с.152), повернуто органом поштового зв'язку з відміткою "за закінченням терміну зберігання" (а.с. 41, 159, 208).

У пункті 3.9.1, 3.9.2 роз'яснень, наданих Вищим господарським судом України у постанові пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вказано, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на викладене, господарський суд вважає, що гр. ОСОБА_1 належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення даного судового засідання.

ТОВ "Укрлітійвидобування" вважає вимоги прокурора необґрунтованими та просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

12.04.2011 головою Маловисківської РДА видано розпорядження № 256-р "Про надання згоди на розроблення проекту землеустрою" (надалі - розпорядження № 256-р, а.с.14-15,68-69), пунктом 1 якого надано згоду громадянам згідно додатку на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства громадянам згідно додатку площею 123,6 га в тому числі 123,6 га за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення (резервний фонд) на території Ленінської сільської ради, що перебувають в оренді СТОВ "Хутірське" (договір - реєстраційний номер 04.09.374.000115 від 07.12.2009 р.) за його згодою. В тому числі, щодо відведення гр. ОСОБА_1 в у власність земельної ділянки площею 2,00 га (пункт 48 додатку до розпорядження).

Колективним підприємством "Кіровоградський земельно-кадастровий центр" виготовлено Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам Ленінської сільської ради для ведення особистого селянського господарства на території Ленінської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області. (надалі - Проект землеустрою, а.с.76-93).

05.05.2011 головою Маловисківської РДА видано розпорядження № 318-р "Про затвердження акту визначення збитків власників землі та землекористувачів, пов'язаних з вилученням та передачею у власність земельних ділянок" (надалі - розпорядження № 318-р, а.с.16-17, 70).

Відповідно до пункту 5 розпорядження № 318-р передано у власність земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення (резервного фонду) загальною площею 121,79 га, в тому числі ріллі 121,79 га для ведення особистого селянського господарства громадянина на території Ленінської сільської ради (за межами населеного пункту), згідно з додатком. Згідно з пунктом 48 додатку до цього розпорядження гр. ОСОБА_1 у власність передається земельна ділянка площею 2,00 га.

На підставі розпорядження № 318-р гр. ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №558004, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 352318241000313 (а.с.67).

В подальшому гр. ОСОБА_1 продав належну йому на праві власності земельну ділянку площею 2,00 га третій особі - ТОВ "Укрлітійвидобування" на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.10.2011, укладеного між ОСОБА_4 від імені гр.ОСОБА_1 та ТОВ "Укрлітійвидобування", зареєстрованого в реєстрі за № 1262 (а.с. 94).

Вирішуючи спір в частині визнання спірних пунктів розпоряджень № 256-р та № 318-р недійсними, господарський суд враховує наступне.

Статтею 1 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" визначено, що виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації, до повноважень яких відноситься, в тому числі, розпорядження землями державної власності відповідно до Зкону (п.2 ст.21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації").

За змістом частини 3 статті 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законами України, рішенням Конституційного Суду України, ншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до пункту 1 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 № 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з визнанням недійсним актів державних чи інших органів" (з наступними змінами і доповненнями), акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 вказаного Кодексу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права, в свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Згідно з абзацом четвертим частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.

У статті 29 Господарського процесуального кодексу України визначено повноваження прокурора як учасника судового процесу у позовному провадженні, та передбачено, що у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах громадянина зазначений орган чи громадянин набуває статусу позивача, а в разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача і як такий зазначається у позовній заяві.

Господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави.

Інтереси держави мають чітко формулюватися й умотивовуватися прокурором.

У даній справі, звернувшись з позовом до суду, прокурор Маловисківського району послався на те, що в силу вимог пунктів 1, 3 статті 9-1 Кодексу України про надра до компетенції обласних, Київської та Севастопольської міських рад у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законодавчими актами, належить: надання надр у користування для розробки родовищ корисних копалин місцевого значення; погодження надання надр у користування з метою геологічного вивчення і розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення, а також для цілей, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин.

А тому, за висновком прокурора, саме на Кіровоградську обласну державну адміністрацію покладено повноваження, щодо розпорядження земельними ділянками площею 121,79 га, які були передані громадянам у власність (в т.ч. 2,00 га гр. ОСОБА_1.) згідно спірних розпоряджень, оскільки такі земельні ділянки розташовані в межах Полохівського родовища петалітових літієвих руд.

Обґрунтовуючи порушення інтересів держави в особі Головного управління Держземагентства у Кіровоградській області, прокурор посилається на статтю 122 Земельного кодексу України, відповідно до якої розпорядження землями сільськогосподарського призначення здійснює центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи. А відповідно до пункту 4.36. Положення про Головне управління Держземагентства в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №258 від 10.05.2012 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.05.2012 за № 852/21164, саме Головне управління відповідно до покладених на нього завдань уживає в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, звертається з позовами до суду за захистом своїх прав та з питань порушення вимог законодавства.

Між тим, з доводами прокурора щодо порушення спірними розпорядженнями інтересів держави, в особі Кіровоградської ОДА та Головного управління Держземагентства у Кіровоградській області, неможливо погодитися.

Так, жодного доказу на підтвердження того, що на земельних ділянках, які передані громадянам у власність за розпорядженнями № 256-р та № 318-р (в тому числі площею 2,00 га - гр. ОСОБА_1.) розташоване Полохівське родовище петалітових літієвих руд, господарському суду не надано.

Більше того, в своїх поясненнях № 2-34 вих-15 від 17.01.2015 (а.с.212-216) прокурор Маловисківського району, на виконання вимог ухвали від 23.12.2014 у даній справі, повідомив господарський суд про те, що Полохівське родовище петалітових літієвих руд не знаходиться на спірній земельній ділянці, однак встановлено, що у складі земель, які надано у власність згідно спірних розпоряджень, містяться ґрунти агровиробничих груп 53л.

Поряд з цим прокурором не доведено, що саме до повноважень позивачів станом на дату видання спірних розпоряджень було віднесено право розпорядження землями, у складі яких містяться особливо ціні землі, в тому числі ґрунти агровиробничих груп 53л.

Не доведено прокурором і того, яким чином на момент видання спірних розпоряджень (станом на 12.04.2011 та 05.05.2011) порушено права органу, правонаступником прав та обов'язків якого стало Головне управління Держземагентства у Кіровоградській області.

Таким чином, прокурором Маловисківського району та позивачами не доведено факту порушення прав Кіровоградської ОДА та Головного управління Держземагентства у Кіровоградській області, або органу, правонаступником прав та обов'язків якого стало дане управління, прийняттям Маловисківською РДА розпоряджень № 256-р та № 318-р (на дату їх прийняття).

Крім того, досліджуючи питання невідповідності спірних розпоряджень вимогам чинного законодавства, господарський суд враховує наступне.

Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України (тут і надалі - в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

При цьому, господарський суд враховує, що зазначена стаття містить виключний перелік документів, які має подати громадянин для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення, зокрема, особистого селянського господарства. Інформація стосовно доказування намірів ведення особистого селянського господарства зазначеною статтею не вимагається. Тому саме клопотанням і визначається намір фізичної особи (в даному випадку гр. ОСОБА_1.) щодо ведення особистого селянського господарства.

Частиною 7 цієї статті передбачено, що рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Але прокурором та позивачами не доведено наявність з боку Маловисківської РДА, станом на дату видачі розпорядження № 256-р, підстав для відмови для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства.

В силу вимог частини 1 статті 1 Закону України "Про особисте селянське господарство" особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Поряд з цим в статті 3 Закону України "Про особисте селянське господарство" зазначено, що його дія поширюється на фізичних осіб, яким у встановленому законом порядку передано у власність або оренду земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Таким чином, норми зазначеного Закону не застосовуються до правовідносин пов'язаних з отриманням у власність або в оренду земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Викладені обставини спростовують доводи прокурора щодо невідповідності пункту 1 розпорядження голови Маловисківської РДА від 12.04.2011 № 256-р, в частині надання згоди на розроблення проекту землеустрою гр. ОСОБА_1 (пункт 48 додатку до розпорядження), нормам чинного законодавства, які діяли на момент видачі цього розпорядження.

Спірним пунктом 5 розпорядження № 318-р передано у власність, зокрема, гр. ОСОБА_1 земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення (резервного фонду) площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства громадянина на території Ленінської сільської ради (за межами населеного пункту).

При цьому, пунктом 4 цього розпорядження затверджено проект землеустрою щодо передачі у власність земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення (резервного фонду) загальною площею 121,79 га, в тому числі ріллі 121,79 га для ведення особистого селянського господарства громадянам на території Ленінської сільської ради (за межами населеного пункту), згідно з додатком.

Пункт 4 розпорядження № 318-р видано на підставі частини 9 статті 118 Земельного кодексу України, яка передбачала, що Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Зазначений пункт розпорядження № 318-р є чинним, оскільки не оскаржувався раніше та не є предметом оскарження у даному спорі.

За наявності чинного розпорядження № 256-р та затвердженого пунктом 4 розпорядження № 318-р Проекту землеустрою у господарського суду відсутні підстави для скасування пункту 5 розпорядження № 318-р.

Крім того, із матеріалів Проекту землеустрою вбачається, що у власність гр. ОСОБА_1 надавалась земельна ділянка із земель сільськогосподарського призначення (право розпорядження якими віднесено до компетенції Маловисківської РДА), за згоди СТОВ "Хутірське", яке орендувало цю земельну ділянку в складі земель загальною площею 123,46 га згідно договору оренди землі, укладеного 07.12.2009 між Маловисківською РДА та СТОВ "Хутірське" та зареєстрованого у Маловисківському районному відділі КРФЦДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 07.12.2009 за № 040937400115 (а.с.126-130). Пунктом 40 цього договору сторони обумовили, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої сторони, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Відповідно до частини 1 статті 770 Цивільного кодексу України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

При цьому, господарський суд враховує, що відповідно до вимог даної статті новий власник речі автоматично (без внесення будь-яких замін до договору найму) набуває прав та обов'язків наймодавця за договором найму. Тобто в результаті переходу права власності на найману річ має місце заміна наймодавця в договорі найму.

Оскільки Цивільний кодекс України не визначає переліку юридичних фактів, які тягнуть за собою зміну власника речі в розумінні цієї статті, можна говорити про перехід права власності на річ за будь-яких законних підстав: спадкування речі після смерті наймодавця, продаж, дарування наймодавцем речі, перехід права власності на річ, яка була предметом найму тощо.

Отже, новий власник (чи нові власники) земельної ділянки, яка була в оренді СТОВ "Хутірське", має право на зміну умов відповідного договору оренди землі чи його розірвання.

Поряд з цим, господарський суд враховує, що чинне законодавство не містить заборони власнику передавати право власності на земельну ділянку іншій особі за умови знаходження такої земельної ділянки в оренді у третьої особи.

А тому доводи прокурора про те, що перед наданням земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1, необхідно було розірвати договір оренди між Маловисківською РДА та СТОВ "Хутірське" і вилучити земельну ділянку у СТОВ "Хутірське", не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Твердження прокурора, щодо невідповідності розпорядження № 318-р положенням статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", відповідно до якої обов'язковій державній експертизі підлягають, зокрема, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, спростовуються наступним.

Як вбачається із матеріалів справи, матеріали справи, в тому числі Проект землеустрою, не містять документів, які б підтверджували, що в склад виділених та переданих у власність земельних ділянок, на час прийняття розпорядження № 318-р, входили особливо цінні землі, в тому числі ґрунти агровиробничої групи 53 л.

Крім того, згідно довідки Державного підприємства "Кіровоградський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" № 01/18-24 від 20.01.2015 (а.с.228) останнє ґрунтове обстеження по Ленінській сільській раді Малорвисківського району проводилось у 70-х роках минулого століття. Наявні в Інституті карти ґрунтів виготовлені за даними зазначеного ґрунтового обстеження. Згідно з картами, на земельних ділянках, відведених громадянам для ведення ОСГ на території Ленінської сільської рад Маловисківського району, знаходяться ґрунти агровиробничої групи 53 л, які відносяться до особливо цінних. Повторне ґрунтове обстеження має проводитись кожні 10 років, проте на зазначених ділянках воно не проводилось у зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування. Згідно з проведеним у січні 2015 року ґрунтовим обстеженням вказаних земельних ділянок, склад та характеристики ґрунту змінились. На цих земельних ділянках розташовані ґрунти агровиробничої групи 141 л, 55 л та 56 л, які особливо цінними не являються.

За наявності цієї довідки, господарський суд вважає, що інформація, яка міститься в довідках відділу Держземагентства у Маловисківському районі № 3655/03/09-14 від 20.11.2014 (а.с.163 на звороті) та № 3825/03/09-14 від 02.12.2014 (а.с. 173-175) не є належним доказом підтвердження того, що на момент надання у власність спірної земельної ділянки гр. ОСОБА_1, склад такої ділянки містив ґрунти агровиробничої групи 53 л.

До того ж, дослідження цього питання має значення при вирішення спору щодо визнання недійсним пункту 4 розпорядження № 318-р, але цей пункт прокурором не оскаржується.

За викладених обставин господарський суд прийшов до висновку про відсутність підстав для визнання недійсним пункту 5 розпорядження № 318-р в частині передачі у власність земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення (резервного фонду) площею 2 га ріллі для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 (пункт 48 додатку до розпорядження).

Господарський суд враховує також приписи частин 1, 4 статті 41 Конституції України, якими передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

В силу вимог статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно частини 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Судовим рішенням Європейського Суду з прав людини від 26.03.2013 у справі Рисовський проти України, Європейський Суд зауважив, що потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (PincovaandPinc v. theCzechRepublic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Отож, державні органи, які не впроваджують або недотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п.74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (PincovaandPinc v. theCzechRepublic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява №35298/04, п.67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (PincovaandPinc v. theCzechRepublic), п.53, та "Тошкуце та інші проти Румунії" (ToscutaandOthers v. Romania), п.38).

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 24.06.2003 у справі "Стретч проти Об'єднаного Королівства" встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".

Тобто, самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумною підставою для визнання їх рішень недійсними, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самої фізичної особи.

Із матеріалів справи вбачається, що за спірними розпорядженнями гр. ОСОБА_1 згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №558004, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 352318241000313, набув у власність земельну ділянку площею 2 га.

При цьому, матеріали справи не містять жодного доказу, який би свідчив, що спірні розпорядження прийняті внаслідок протиправних дій гр. ОСОБА_1 Тобто, при набутті у власність земельної ділянки за спірними розпорядженням, третя особа (ОСОБА_1.) добросовісно вважала, що голова Маловисківської РДА при їх виданні мав всі повноваження на передання зазначеної в розпорядженнях земельної ділянки у власність.

З огляду на викладене визнання недійсними пунктів: 1 розпорядження № 256-р в частині надання згоди на розроблення проекту землеустрою гр. ОСОБА_1 (пункт 48 додатку до розпорядження) та 5 розпорядження № 318-р в частині передачі у власність земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення (резервного фонду) площею 2 га ріллі для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 (пункт 48 додатку до розпорядження) може призвести до непропорційного втручання у права третіх осіб на мирне володіння своїх майном та завдання шкоди новим власникам. Проте, така ситуація є не припустимою з огляду на висновки Європейського Суду з прав людини.

За викладених обставин господарський суд прийшов до висновку, що позов прокурора не підлягає задоволенню господарським судом.

Судовий збір за двома вимогами немайнового характеру в загальній сумі 2436,00 грн на підставі статті 49 Господарського процесуального України, враховуючи положення пунктів 2.11, 4.6. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", покладається на позивачів: 1218,00 грн - на Кіровоградську обласну державну адміністрацію, 1218,00 грн - на Головне управління Держземагентства у Кіровоградській області.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з Кіровоградської обласної державної адміністрації (25006, м. Кіровоград, пл. Героїв Майдану, 1, ідентифікаційний код 00022543) на користь Державного бюджету України (р/р 31211206783002 в Головному Управлінні Державної казначейської служби України у Кіровоградській області, МФО 823016, код 38037409, отримувач коштів УК у м. Кіровограді (м. Кіровоград) 22030001) - 1218,00 грн судового збору.

Стягнути з Головного управління Держземагентства у Кіровоградській області (25006, м. Кіровоград, вул. Тимірязєва, 84, ідентифікаційний код 38802868) на користь Державного бюджету України (р/р 31211206783002 в Головному Управлінні Державної казначейської служби України у Кіровоградській області, МФО 823016, код 38037409, отримувач коштів УК у м. Кіровограді (м. Кіровоград) 22030001) - 1218,00 грн судового збору.

Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області.

Копії рішення направити Кіровоградській обласній державній адміністрації (25006, м. Кіровоград, пл. Героїв Майдану, 1); Головному управлінню Держземагентства у Кіровоградській області (25006, м. Кіровоград, вул. Тимірязєва, 84); Маловисківській районній державній адміністрації (26200, Кіровоградська обл., м. Мала Виска, вул. Жовтнева, 78); гр. ОСОБА_1 (АДРЕСА_1).

Повне рішення складено 26.01.2015.

Суддя О.Б. Шевчук