Рішення

від 21.01.2015 по справі 902/1793/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 січня 2015 р. Справа № 902/1793/14

Господарський суд Вінницької області у складі судді Мельника П.А. , при секретарі судового засідання Віннік О.В. , розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом : Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 21100, АДРЕСА_1

до : Приватного підприємства "Холодпром- В" 21032, м.Вінниця, вул.Київська, буд.16, кімн.409

про стягнення 44452,18 грн. заборгованості

За участю представників сторін:

позивача : ОСОБА_1 - ФОП;

відповідача : не з''явився.

ВСТАНОВИВ :

Заявлено позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Приватного підприємства "Холодпром- В" про стягнення 44452,18 грн. заборгованості, з яких: 35000,00 грн. основного боргу, 7556,87 грн. інфляційних втрат та 1895,31 грн. 3% річних.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 25.12.2014р. за вказаним позовом порушено провадження у справі №902/1793/14 з призначенням її до розгляду на 21.01.2014 р.

В судовому засіданні позивач заявлені позовні вимоги підтримав повністю, просив суд їх задовольнити з підстав, визначених в позові.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, при цьому, відзиву та/або заяв від останнього не надходило.

Справа розглядається в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зважає на слідуючі обставини справи.

Судом встановлено, що на підставі видаткової накладної № СВ-155 від 14 березня 2013 року позивач передав відповідачу товар на загальну суму 44987,74 грн., про що свідчить підпис обох сторін щодо передачі та приймання товару на вказаній накладній.

Передача товару була зафіксована в податковій накладній за №18 від 14.03.13 р.

Товар був прийнятий відповідачем в повному обсязі без будь-яких зауважень та без претензій.

Однак, останній свої зобов'язання щодо оплати отриманого товару виконав частково в сумі 9987,74 грн., в результаті чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 35000,00 грн.

В зв'язку з непроведенням розрахунків за поставлений товар, позивачем направлялась на адресу відповідача вимога. Проте, як свідчать матеріали справи, погашення заборгованості за отриманий товар відповідачем здійснено так і не було, що стало підставою для звернення останнього з даним позовом до суду.

Крім суми основного боргу позивачем заявлено про стягнення з відповідача 7556,87 грн. інфляційних втрат та 1895,31 грн. 3% річних за період з липня 2013 р. по листопад 2014 р.

Враховуючи викладені обставини суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

В ч.1 статті 202 Цивільного кодексу України зазначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до припису ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов'язання по оплаті за отриманий товар.

З врахуванням встановлених обставин між сторонами виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так як остаточний строк виконання грошового зобов'язання по оплаті товару встановлений не був, 17.04.14 р. відповідачу була пред'явлена вимога з проханням провести розрахунок за отриманий товар у встановлений законом термін. Однак, вказана вимога залишена відповідачем без відповіді.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач виконав свої зобов'язання по поставці відповідачу товару належним чином, підтвердженням чого є наявна в матеріалах справи видаткова накладна на загальну суму 44987,74 грн. та податкова накладна за №18 від 14.03.13 р.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Таким чином вимоги позивача про стягнення з відповідача 35000,00 грн. є правомірними та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також позивачем заявлено до стягнення 7556,87 грн. інфляційних втрат та 1895,31 грн. 3% річних.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми, судом помилок не виявлено, відтак, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 7556,87 грн. інфляційних втрат та 1895,31 грн. 3% річних заявлено правомірно та підлягають задоволенню в повному обсязі, так як нараховані згідно вимог чинного законодавства.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 75, 82, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Холодпром- В" (21032, м.Вінниця, вул.Київська, буд.16, кімн.409, код ЄДРПОУ 36604220) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (21100, АДРЕСА_1, іден.н. НОМЕР_1) 35000,00 грн. основного боргу, 7556,87 грн. інфляційних втрат, 1895,31 грн. 3% річних та 1827,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 26 січня 2015 р.

Суддя Мельник П.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу 21100, АДРЕСА_1

3 - відповідачу 21032, м.Вінниця, вул.Київська, буд.16, кімн.409