Рішення

від 21.01.2015 по справі 922/5616/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2015 р.Справа № 922/5616/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "100 Шин", м.Одеса до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Трансавто", с.Задорожнє Харківської області про стягнення 18423,84 гривень за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

04 грудня 2014 року позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "100 Шин", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Трансавто" (відповідача) суми заборгованості у розмірі 18423,84 гривень, у тому числі, 11320,00 гривень суми основної заборгованості, 2335,95 гривень суми нарахованої пені, 2264,00 гривень штрафу, 387,05 гривень суми 3% річних та 2116,84 гривень суми інфляційних втрат. Заявлену вимогу обґрунтував неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №ЛО1860, укладеного між сторонами 29 серпня 2013 року. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 1827,00 гривень судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 08 грудня 2014 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у судовому засіданні на 24 грудня 2014 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 24 грудня 2014 року було відкладено розгляд справи на 21 січня 2015 року.

Представник позивача надав через канцелярію суду супровідним листом (вх.№197) від 06 січня 2015 року та супровідним листом (вх.№2024) від 20 січня 2015 року витребувані судом документи на підтвердження заявлених позовних вимог. Судом було досліджено надані документи та долучено до матеріалів справи.

Крім того, 20 січня 2015 року представник позивача надав через канцелярію суду клопотання (вх.№1959), в якому підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд розглядати справу без його участі за наявними в ній матеріалами. Судом було досліджено заявлене клопотання та прийнято до розгляду.

Позивач у судове засідання 21 січня 2015 року свого представника не направив. Про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідач у судове засідання 21 січня 2015 року свого представника не направив, витребувані документи не надав. Про причини неявки суд не повідомив. Про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до ст.64 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами, без участі представників сторін, на підставі ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані позивачем докази, встановив наступне.

29 серпня 2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю "100 Шин" (позивачем) та товариством з обмеженою відповідальністю фірмою "Трансавто" (відповідачем) було укладено договір поставки №ЛО1860. Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.

Відповідно до умов договору, постачальник (позивач) зобов'язався поставляти покупцю (відповідачу) товар, а покупець, в свою чергу, зобов'язався прийняти відповідний товар та оплатити його.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, на виконання умов вищевказаного договору, поставив на адресу відповідача товар на загальну суму 17464,00 гривень, що підтверджується видатковою накладною №3800 від 05 вересня 2013 року на суму 12144,00 гривень (а.с.27) та видатковою накладною №3807 від 05 вересня 2013 року на суму 5320,00 гривень (а.с.28). Вказані накладні було підписано з обох сторін. Крім того, факт поставки товару підтверджується додатковими первинними документами, а саме, наявними у матеріалах справи довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей (а.с.29-31) та рахунками - фактурами (а.с.25-26).

Пунктом 5.2 договору сторони передбачили, що покупець зобов'язаний провести повний розрахунок за отриманий товару термін 30 днів від дати, зазначеній у видатковій товарній накладній.

Відповідач, в свою чергу, частково розрахувався за отриманий товар на суму 6144,00 гривень, що підтверджується банківською випискою станом на 30 серпня 2013 року (а.с.37).

З метою досудового врегулювання спору, позивач направив лист-вимогу від 31 липня 2014 року на адресу відповідача про сплату виниклої заборгованості, але відповіді не отримав.

Суд, проаналізувавши обставини, вказані у позовній заяві, дійшов висновку про те, що позивач виконав свої зобов'язання за спірним договором належним чином та у повному обсязі. Проте, відповідач, в свою чергу, зобов'язання за спірним договором не виконав в повному обсязі, у зв'язку з чим, у нього утворилась основна заборгованість перед позивачем у розмірі 11320,00 гривень, яка до цього часу залишається непогашеною.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про повне задоволення позову, виходячи з наступного.

Згідно із ч.1 ст.179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В розумінні статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, та те, що на момент прийняття рішення по справі, у матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку, суд вважає заявлену вимогу позивача щодо стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 11320,00 гривень нормативно та документально обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Щодо заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 2335,95 гривень пені та 2264,00 гривень штрафу, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до вимог ч.4 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції можуть застосовуються у розмірі, визначеному умовами договору. При цьому їх розмір може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно із ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 ЦКУ).

Згідно зі ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п.7.2. спірного договору, в разі порушення термінів оплату товару покупець, на вимогу постачальника, зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен календарний день прострочення впродовж всього часу прострочення, а також, окрім пені, в разі прострочення платежу на термін понад 30 календарних днів - сплачує штраф у розмірі 20% від суми.

З урахуванням викладеного, суд, перевіривши розрахунок пені та штрафу, нарахованих позивачем, перевіривши період нарахування останнім пені, дійшов висновку про те, що відповідні розрахунки є вірними, та такими, що відповідають нормам чинного законодавства, а тому нараховані суми підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

Щодо заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 2116,84 гривень суми інфляційних втрат та 387,05 гривень суми 3% річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунки позивача щодо кожної із нарахованих санкцій, перевіривши періоди нарахування останнім вказаних сум інфляційних втрат та 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідні розрахунки є вірними, та відповідають нормам чинного законодавства, а тому нараховані суми підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, суд керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких, судовий збір покладається на відповідача.

На підставі вищевикладеного, ст.129 Конституції України, ст.ст.530, 546, 548, 549, 599, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст.179, 193, 230, 231, 232 Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Трансавто" (64132, Харківська область, Первомайський район, село Задорожнє, вул.Шкільна, код ЄДРПОУ 30561465) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "100 Шин" (65031, м.Одеса, Новомосковська дорога, буд.5, код ЄДРПОУ 37873875) 11320,00 гривень основної заборгованості, 2335,95 гривень пені, 2264,00 гривень штрафу, 387,05 гривень суми 3% річних, 2116,84 гривень інфляційних втрат та 1827,00 гривень судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 26 січня 2015 року.

Суддя К.В. Аріт

Справа №922/5616/14