Рішення

від 21.01.2015 по справі 910/25157/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/25157/14 21.01.15

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «МСА-Груп», м.Київ, ЄДРПОУ 37566181

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк», м.Київ, ЄДРПОУ 19024948

про стягнення 11 500 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Лопушанська С.О. - по дов., Хміль С.О. - по дов.

від відповідача: Мартян О.В. - по дов.

Згідно з приписами ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судових засіданнях 03.12.2014р. та 10.12.2014р. оголошувались перерви.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «МСА-Груп», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк», м.Київ про стягнення 11 500 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору №1007-1/13 від 10.07.2013р. про надання послуг в частині здійснення оплати в обсязі та строки, передбачені договором, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач у відзиві №1120/08-02 від 03.12.2014р. проти задоволення позовних вимог заперечив з огляду на ненадання позивачем доказів належного виконання своїх обов'язків за договором №1007-1/13 від 10.07.2013р. Одночасно, відповідачем зазначено, що оскільки Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк», то відсутні підстави для задоволення вимог кредитора за межами ліквідаційної процедури банку.

Згідно із ст.75 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст.901 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 10.07.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «МСА-Груп» (виконавець) та Публічним акціонерним товариством «Старокиївський банк» (замовник) було укладено договір №1007-1/13 про надання послуг, згідно з п.1.1 якого виконавець зобов'язався надавати послуги з отримання та оформлення дозвільної документації на об'єкти зовнішньої реклами замовника, що розитошовані за адресами: м.Київ, вул.Княжий Затон, 2/30 (рекламна вивіска) та м.Київ, вул.Тарасівська, 50/вул.Саксоганського (кронштейн на опорі освітлення), а замовник зобов'язався прийняти надані послуги та оплатити їх.

Загальна ціна договору становить 23 000 грн. (п.3.2 договору №1007-1/13 від 10.07.2013р.).

Договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та діє протягом одного року з моменту його підписання контрагентами, а в частині зобов'язань, до їх повного виконання сторонами (п.6.1 договору №1007-1/13 від 10.07.2013р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №1007-1/13 від 10.07.2013р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з надання послуг.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами зі ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За умовами п.1.2 договору №1007-1/13 від 10.07.2013р. найменування (перелік, вид та зміст), терміни надання, а також вартість послуг вказуються у додатку №1 до договору, який є його невід'ємною частиною.

Зі змісту додатку №1 вбачається, що на підставі спірного правочину надавались наступні послуги: для рекламної вивіски на фасаді будівлі та для кронштейну на опорі освітлення отримання та погодження бланків дозволів на розміщення зовнішньої реклами замовника в управлінні з питань реклами, Головному управлінні містобудування та архітектури, департаменті охорони культурної спадщини, власника місця розташування об'єктів зовнішньої реклами, включення погоджених бланків дозволу до протоколу погодження розміщення об'єктів зовнішньої реклами. Також у наведеному додатку було визначено терміни виконання кожного етапу надання послуг.

Пунктом 4.1 укладеного між сторонами договору передбачено, що виконавець зобов'язується надати наведені вище послуги у два етапи.

У п.3.4 спірного правочину зазначено, що замовник зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дня одержання від виконавця акту-приймання передачі наданих послуг підписати його або надати виконавцю обґрунтовану письмову відмову від прийняття послуг. У разі ненадання зауважень у зазначений строк акт приймання-передачі вважається підписаним сторонами, а послуги вважаються прийнятими.

За поясненнями позивача, всі послуги за договором №1007-1/13 від 10.07.2013р. Товариством з обмеженою відповідальністю «МСА-Груп» були виконані належним чином, про що складено акт №ОУ-0000063 здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Господарський суд вважає необґрунтованими твердження відповідача стосовно неотримання від заявника послуг за договором №1007-1/13 від 10.07.2013р., що і стало підставою для відмови у підписанні акту.

Наразі, з опису вкладення у цінний лист, що скріплений печаткою відділення поштового зв'язку, вбачається, що 11.07.2014ор. на юридичну адресу Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» було скеровано супровідний лист від 11.07.2014р., два екземпляра акту №ОУ-0000063 здачі-прийняття робіт (надання послуг) на суму 23 000 грн. та дозвіл №39339-13 на розміщення рекламного засобу.

Про отримання 14.07.2014р. вказаного поштового відправлення свідчить поштове повідомлення №0911204115721. Одночасно, заявником наголошено, що дозвіл №39340-13 було передано представнику відповідача нарочно.

Отже, приймаючи до уваги умови укладеного між сторонами договору, відповідач повинен був протягом 3 календарних днів підписати отриманий акт, або надати мотивовану відмову від його підписання.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Публічним акціонерним товариством «Старокиївський банк» у термін, визначений договором №1007-1/13 від 10.07.2013р., акт №ОУ-0000063 здачі-прийняття робіт (надання послуг) підписано не було, зауважень з приводу якості та кількості наданих Товариством з обмеженою відповідальністю «МСА-Груп» послуг не представлено.

Отже, з огляду на умови п.3.4 договору №1007-1/13 від 10.07.2013р., враховуючи, що відповідачем не було представлено мотивованих зауважень щодо послуг, наданих заявником, акт №ОУ-0000063 здачі-прийняття робіт (надання послуг) вважається таким, що підписаний, а послуги такими, що прийняті виконавцем.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю «МСА-Груп» було виконано свої обов'язки з надання послуг за договором №1007-1/13 від 10.07.2013р. на загальну суму 23 000 грн.

Як вже зазначалось, ст.526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Як вказувалось вище, загальна ціна договору №1007-1/13 від 10.07.2013р. становить 23 000 грн. (п.3.2 договору №1007-1/13 від 10.07.2013р.).

У п.3.3 спірного правочину визначено, що замовник оплачує надані послуг у два етапи: перший платіж 50% від вартості договору на суму 11 500 грн. - це попередня оплата, що вноситься замовником не пізніш 5 банківських днів з моменту отримання рахунку-фактури, та другий платіж в розмірі 11 500 грн. - остаточний розрахунок на момент передачі дозвільної документації замовник зобов'язався провести не пізніше 5 банківських днів з моменту підписання акту приймання-передачі робіт та передачі оформленої дозвільної документації.

Як було встановлено вище, послуги за договором №1007-1/13 від 10.07.2013р. на загальну суму 23 000 грн. було фактично прийнято відповідачем. Заперечнь з приводу їх належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «МСА-Груп» у строк, визначений договором №1007-1/13 від 10.07.2013р., з боку замовника доказів зворотнього до матеріалів справи не надано.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, з огляду на наявні в матеріалах справи документи, приймаючи до уваги умови спірного правочину, господарський суд дійшов висновку, що строк оплати послуг за договором №1007-1/13 від 10.07.2013р. настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача підтверджені, Публічним акціонерним товариством «Старокиївський банк» в повному обсязі грошові зобов'язання за договором №1007-1/13 від 10.07.2013р. виконано не було, в результаті чого у замовника утворилась заборгованість перед виконавцем в сумі 11 500 грн.

Однак, виходячи з принципу повного та всебічного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «МСА-Груп» підлягають залишенню без задоволення з урахуванням наступного.

Згідно зі ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст.ст.4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно зі ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона за допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст.32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

При цьому, виходячи із змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Таким чином, приймаючи до уваги викладені вище положення законодавства, при зверненні до суду з розглядуваним позовом, позивачем повинно бути доведено, в тому числі, відсутність умов, що унеможливлюються задоволення позовних вимог.

За приписами п.8 ч.1 ст.2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» неплатоспроможний банк - це банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України «Про банки і банківську діяльність».

У ч.1 ст.76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі: 1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним; 2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України; 3) невиконання банком протягом 10 робочих днів поспіль 10 і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами; 4) одноразове грубе або систематичне порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

Наслідки віднесення банку до категорії неплатоспроможних визначено у ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно до якої з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Під час тимчасової адміністрації не здійснюється: 1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; 2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; 3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; 4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом; 5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед кредиторами.

Ліквідація банку - це процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (ч.1 ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Частинами 1, 2 ст.77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено підстави ліквідації банку, зокрема, зазначено, що банк може бути ліквідований: 1) за рішенням власників банку; 2) у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Національний банк України має право відкликати банківську ліцензію з власної ініціативи у разі, якщо: 1) виявлено, що документи, надані для отримання банківської ліцензії, містять недостовірну інформацію; 2) банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання банківської ліцензії. Національний банк України приймає рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом п'яти днів з дня отримання такої пропозиції Фонду.

Як встановлено судом, на підставі Постанови №365 від 17.06.2014р. правління Національного банку України «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 17.06.2014р. прийнято рішення №50 про запровадження з 18.06.2014р. до 18.09.2014р. тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічному акціонерному товаристві «Старокиївський банк».

Відповідно до Постанови №563 від 11.09.2014р. правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №92 від 17.09.2014р. про початок здійснення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку.

Таким чином, господарським судом встановлено, що на момент звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «МСА-Груп» до суду з розглядуваним позовом у Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» було відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації.

За приписами ст.177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі, гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Статтею 190 вказаного нормативно-праововго акту визначено, що майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 Цивільного кодексу України).

Виходячи з положень ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитор банку - це юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Як вказувалось вище, за умовами договору №1007-1/13 від 10.07.2013р. відповідач зобов'язався оплатити надані позивачем послуги.

Отже, враховуючи вище наведені положення, та, зокрема, положення статей 177, 190, 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання щодо оплати наданих позивачем на підставі договору №1007-1/13 від 10.07.2013р. послуг є майновим зобов'язанням Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк».

Таким чином, з урахуванням наведених вище приписів чинного законодавства, суд дійшов висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю «МСА-Груп» є саме кредитором банку, кредиторські вимоги якого у зв'язку з відкликанням банківської ліцензії та веденням процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» повинні бути задоволенні з урахуванням приписів законодавства, якими регулюється вказана процедура. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 24.12.2014р. Вищого господарського суду України по справі №910/9228/14.

Як вказувалось вище, процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банківських установ врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом у даних правовідносинах.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (ч.5 ст.77 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Статтею 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що уповноважена особа Фонду від імені Фонду виконує функції з ліквідації банку відповідно до цього Закону та приступає до виконання своїх обов'язків негайно після прийняття Фондом рішення про призначення уповноваженої особи Фонду.

За приписами ч.ч.1, 2 ст.45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» фонд не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розміщує інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет. Фонд здійснює опублікування відомостей про ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду у газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України» не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку. (ч.5 ст. 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Наразі, як встановлено судом, на виконання наведених вище вимог Закону України уповноваженою особою було опубліковано повідомлення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та газеті «Голос України» №178 (5928) від 18.09.2014р.

Отже, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «МСА-Груп» не було позбавлене права та можливості заявити Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про свої кредиторські вимоги до Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк».

За твердженнями представника відповідача, які з боку позивача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України не спростовані, позивач до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних з вимогою про оплату послуг за договором №1007-1/13 від 10.07.2013р. не звертався. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

У ч.2 ст.46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вказано, що з дня призначення уповноваженої особи Фонду: 1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку; 2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; 3) строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав; 4) припиняється нарахування відсотків, неустойки (штрафу, пені) та застосування інших санкцій за всіма видами заборгованості банку, а також не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; 4 1 ) нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; 5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю; 6) укладення правочинів, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону; 7) втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається.

Статтею 48 вказаного нормативно-правового акту визначено перелік повноважень уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, до яких, в тому числі, належить складання реєстру акцептованих вимог кредиторів (внесення змін до нього) та здійснення заходів щодо задоволення вимог кредиторів.

У ст.49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено заходи, що вчиняються уповноваженою особа Фонду для задоволення вимог кредиторів. Зокрема, зазначено, що вказана особа припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами. Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону уповноважена особа Фонду здійснює такі заходи: 1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; 2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні уповноваженої особи Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду.

Таким чином, господарський суд зазначає, що визнання банком, що знаходиться у стані ліквідації, кредиторських вимог юридичних осіб належить до компетенції саме уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Наразі, в матеріалах справи відсутні докази акцептування кредиторських вимог позивача уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Відповідно до частини 1 ст.52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» задоволення вимог кредиторів банку здійснюється за рахунок одержаних від реалізації майна банківської установи грошових коштів. Вказаною статтею також передбачено черговість задоволення кредиторських вимог та вказано, що вимоги до банку задовольняються в наступному порядку: 1) зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян; 2) грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 3) вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі щодо повернення цільової позики банку, наданої протягом здійснення тимчасової адміністрації з метою забезпечення виплат відповідно до пункту 1 частини шостої статті 36 цього Закону та щодо покриття витрат Фонду, передбачених у пункті 17 частини п'ятої статті 12 цього Закону; 4) вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом; 5) вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування; 6) вимоги фізичних осіб, платежі яких або платежі на ім'я яких заблоковано (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності); 7) інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом; 8) вимоги за субординованим боргом.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від реалізації майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі якщо обсяг коштів, одержаних від реалізації майна, недостатній для повного задоволення всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредиторові однієї черги. У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги, уповноважена особа Фонду не враховує суму грошових вимог цього кредитора (ч.4 ст.52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

За таких обставин, з огляду на викладені вище положення законодавства України, суд дійшов висновку, що задоволення вимог окремих кредиторів поза межами процедури ліквідації банку порушує в цілому баланс інтересів кредиторів банку та не узгоджується з положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», якими передбачено, що під час ліквідаційної процедури неплатоспроможного банку визначається загальна сума його заборгованості перед кредиторами (пасив), формується ліквідаційна маса банку (актив) та здійснюється її реалізація з подальшим спрямуванням коштів, одержаних від продажу майна банку, на погашення акцептованих (визнаних) вимог кредиторів в порядку черговості відповідно до ст.52 цього Закону. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 09.12.2014р. Вищого господарського суду України по справах №914/1927/14 та №922/1940/14.

Таким чином, враховуючи встановлену Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» заборону на задоволення вимог кредиторів банку, яке здійснюється виключно у межах процедури ліквідації банку за визначеними чинним законодавством чергами, приймаючи до уваги відкликання банківської ліцензії та введення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» на підставі Постанови №563 від 11.09.2014р. правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк», з огляду на те, що позивач є кредитором банку щодо майнового зобов'язання з оплати послуг за договором №1007-1/13 від 10.07.2013р., господарський суд дійшов висновку, що задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «МСА-Груп» є неможливим та таким, що не відповідає приписам ст.52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «МСА-Груп» до Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» про стягнення 11 500 грн. підлягають залишенню без задоволення.

Згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «МСА-Груп», м.Київ до Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк», м.Київ про стягнення 11 500 грн.

У судовому засіданні 21.01.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 23.01.2015р.

Суддя Любченко М.О.