Рішення

від 13.01.2015 по справі 911/4936/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2015 р. Справа № 911/4936/14

Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Юкрейн», м.Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Господарчі товари», м.Бровари

про стягнення 11123,97 грн.

Суддя А.Ю.Кошик

Представники:

Від позивача: Притула М.В.

Від відповідача: Білоус С.П.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Юкрейн» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Господарчі товари» (далі - відповідач) про стягнення 11123,97 грн.

Провадження у справі №911/4936/14 порушено відповідно до ухвали суду від 19.11.2014 року та призначено справу до розгляду на 16.12.2014 року.

Представник відповідача у судовому засіданні 16.12.2014 року подав відзив на позовну заяву в якому зазначив, що підприємством частково сплачено заборгованість у сумі 414,42 грн. та просить суд задовольнити позовні вимоги частково, а саме в частині основного боргу у сумі 4860,00 грн. та 47,69 грн. - 3 % річних, в задоволенні решти позовних вимог відмовити.

У зв'язку з необхідністю дослідження наданих сторонами пояснень та доказів, розгляд справи відкладався до 13.01.2015 року.

Позивачем подано до суду заяву про збільшення позовних вимог (надійшла до суду 05.01.2015 року), в якій позивач врахував часткову сплату відповідачем суми боргу та надав новий розрахунок збитків і 3% річних за більший періоддо 26.12.2014 року. У зв'язку з чим, просить стягнути з відповідача 4860 грн. боргу, 74,73 грн. 3% річних та 9092,35 грн. збитків.

В судовому засіданні 13.01.2015 року зава позивача про збільшення позовних вимог булла прийнята судом, у зв'язку з чим, нова ціна позову складає 14027,08 грн., з яких 4860 грн. боргу, 74,73 грн. 3% річних та 9092,35 грн. збитків.

Відповідачем надано суду платіжне доручення № 11 від 09.01.2015 року про сплату 460 грн. в рахунок погашення заборгованості за товарно-транспортною накладною № 6120041 від 12.06.2014 року.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено рішення.

Розглянувши в судовому засіданні 13.01.2015 року позовні матеріали, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані сторонами докази, судом в становлено наступне.

Як вбачається з викладених у позові обставин та підтверджується матеріалами справи, 10.06.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЮКРЕЙН» (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГОСПОДАРЧІ ТОВАРИ» (відповідач) було укладено Договір поставки № В2С/0/340 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору позивач зобов'язується протягом терміну дії Договору постачати відповідачу товар, а відповідач зобов'язується його прийняти та оплатити на умовах визначених у Договорі.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 5274,42 грн., що підтверджується видатковою накладною N 61200041 від 12.06.2014 року.

Відповідно до умов Договору поставки, а саме пункту 5.1, відповідач зобов'язаний сплатити суму, рівну загальній вартості поставленого товару, протягом 21 (двадцяти одного) дня після отримання товару, але не пізніше останнього дня строку дії цього Договору.

Таким чином, відповідач мав оплатити товар до 04.07.2014 року. Однак, відповідач в порушення договірних зобов'язань своєчасно та в повному обсязі отриманий товар не оплатив, у зв'язку з чим, за твердженням позивача, за відповідачем рахується заборгованість в сумі 5274,42 грн.

Також, позивач зазначив, що 01.10.2014 року надсилав відповідачу вимогу про оплату грошових коштів у сумі 5274,42 грн. в семиденний строк, яку відповідач отримав 08.10.2014 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Однак, відповідачем вимога позивача залишена без задоволення.

В ході розгляду справи відповідач надав відзив, в якому визнав факт існування господарських взаємовідносин з позивачем за Договором та отримання товару за спірною накладною. В той же час, відповідач зазначив, що поставлений товар було ним частково оплачено на суму 414,42 грн. за платіжним дорученням № 1093 від 10.11.2014 року.

Дослідивши надане відповідачем платіжне доручення № 1093 від 10.11.2014 року, судом встановлено, що в призначенні платежу зазначено саме оплату за товар, отриманий за видатковою накладною N 61200041 від 12.06.2014 року.

Таким чином, на момент звернення позивача до суду (згідно штампу на конверті 15.11.2014 року) сума основного боргу відповідача за наведеною в позові накладною становила 4860 грн., що відповідачем визнається у відзиві на позов.

Також, факт сплати відповідачем наведеної частини боргу підтверджується позивачем в заяві про збільшення позовних вимог.

В заяві про збільшення позовних вимог позивач уточнив позовні вимоги з врахуванням часткової сплати основного боргу, збільшивши період нарахування і просить стягнути з відповідача 4860 грн. основного боргу, 74,73 грн. 3% річних та 9092,35 грн. збитків.

Згідно з ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як передбачено ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

В ході розгляду спору відповідачем надано суду платіжне доручення № 11 від 09.01.2015 року, яке свідчить про сплату 460 грн. в рахунок погашення заборгованості за товарно-транспортною накладною № 6120041 від 12.06.2014 року. Оскільки сплата відбулась після подання позову, у ідповідній частині основного боргу спір врегульовано і провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ст. 80 Господарського процессуального кодексу України.

Таким чином, за наслідками розгляду спору судом встановлено заборгованість відповідача в сумі 4400 грн. основного боргу.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У зв'язку з простроченням відповідачем строків оплати поставленого товару позивач просить стягнути з відповідача 74,73 грн. 3% річних та 9092,35 грн. збитків (згідно уточнених позовних вимог).

Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, нарахування 3 % річних проведено виходячи із фактичної суми заборгованості, що існувала на відповідну дату, таким чином, вимога позивача про стягнення 74,73 грн. 3% річних підлягають задоволенню.

В обґрунтування вимоги про стягнення збитків позивач посилається на п. 8.1 Договору, яким погоджено сторонами розмір збитків у вигляді відсоткової ставки залежно від обсягу невиконання зобов'язання та строку порушення зобов'язання сторонами. Відповідно до пункту 8.1 Договору поставки у разі порушення відповідачем строків оплати товару він зобов'язаний сплатити позивачу збитки у розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день порушення строку оплати. Нарахування штрафних санкцій припиняється в день виконання зобов'язання, а збитки стягуються в повній сумі понад штрафні санкції.

Як визначено ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Частиною 5 ст. 225 Господарського кодексу України сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами.

Однак, навіть при визначенні сторонами розміру збитків, підставою для їх стягнення є факт завдання збитків, визначений відповідними статтями 22 Цивільного кодексу України та ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України.

Однак, позивачем не наведено в позові обставин та не обґрунтовано вимогу про стягнення заявлених в позові збитків відповідними фактами їх заподіяння, зокрема, понесення додаткових витрат витрати, втрати або пошкодження майна, а також не одержаних доходів.

Сам лише факт прострочення виконання грошового зобов'язання, передбачає визначену законом відповідальність за таке прострочення, яка також заявлена позивачем (3% річних).

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача збитків не підлягає задоволенню як не обґрунтована та не доведена.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства України, повно та всебічно розглянувши матеріали справи господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача 4400 грн. боргу та 74,73 грн. 3% річних. Оскільки відповідач частково сплатив суму боргу після подачі позовної заяви, на день розгляду справи відсутній предмет спору в частині стягнення основного боргу в сумі 460 грн., тому відповідно до п. 1 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі у відповідній частині. В решті позов задоволенню не підлягає.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог (з врахуванням суми боргу, сплаченої після подання позову.

Керуючись ст. ст. 33, 49, п. 1 1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГОСПОДАРЧІ ТОВАРИ» (код 24886920, 07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Київська, 29) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЮКРЕЙН» (код 39134112, 61099, Харківська обл., місто Харків, вул. Єнакіївська, 6) 4400 (чотири тисячі чотириста) грн. основного боргу; 74,73 (сімдесят чотири) грн. 3% річних та 642,73 (шістсот сорок дві) грн. витрат по сплаті судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

3. В частині стягнення 460 грн. основного боргу провадження у справі припинити.

4. В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя А.Ю. Кошик

дата підписання 26.01.2015 р