Ухвала

від 21.01.2015 по справі 814/883/14-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/883/14-а

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Брагар В. С.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Джабурія О.В., Крусяна А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Металбуд" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.12.2013 р. № 0002472201, від 03.03.2014 р. № 0000452201,-

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Металбуд" звернулось з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 23.12.2013 року № 0002472201 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість (223269, 00 грн. за основним платежем та 83020,00 грн. за штрафними санкціями); від 03.03.2014 року № 0000452201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток (183489,00 грн. за основним платежем та 10100,00 грн. за штрафними санкціями).

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що відповідач безпідставно прийняв рішення про збільшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток. Оскільки позивач правомірно відніс на валові витрати вартість товару та відніс до податкового кредиту, з податку на додану вартість, суми ПДВ по угодам, які відповідач вважає нікчемними.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року адміністративний позов було задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 23.12.2013 року № 0002472201 та від 03.03.2014 року № 0000452201.

Не погоджуючись з даною постановою суду податковий орган подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "Металбуд" зареєстроване як юридична особа та є платником податків.

28.11.2013 року - 04.12.2013 року податковим органом проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань, валових доходів та валових витрат, доходів та витрат що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування по взаємовідносинам з ПП «ПРОМТЕХСЕРВИС-ЮГ» (код за ЄДРПОУ 32819766) за жовтень 2010 року, TOB «МАН СТРОЙ» (код за ЄДРПОУ 34651169) за вересень - жовтень 2011 року, ТОВ «ГАЗФИЛ» (код за ЄДРПОУ 35320927) за червень 2011 року, ТОВ «САТУР-ЄЮ» (код за ЄДРПОУ 37364400) за липень 2011 року, ТОВ «СПЕЦ МОНТАЖ-CB» (код за ЄДРПОУ 34707148) за серпень 2011 року, ТОВ «ЮРТОРГПАК» (код за ЄДРПОУ 37288173) за січень 2011 року.

11.12.13 року за наслідками перевірки відповідачем було складено акт №1101/14-02-22-01/32283034, у висновках якого крім іншого зазначено, що позивачем порушено:

-п.1.32, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року за № 334/94-ВР зі змінами та доповненнями, п.138.2 ст. 138 п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, абз. в) пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138, п.146.2 ст. 146 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755-VІ із змінами та доповненнями (далі ПК України) , в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 183489 грн.:

-пп. 7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 № 168/97-ВР зі змінами та доповненнями, п.198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 223269 грн.:

-п.135.1, п.135.2 ст.135, п. 137.1 ст.137 ПК України, підприємство ТОВ «МЕТАЛБУД» штучно сформувало валові доходи по ТОВ «Валета» на загальну суму 39000 грн., в тому числі за ІІ-ІІІ квартали 2011 року в сумі 39000 грн. (в т.ч. за III квартал 2011 року в сумі 39000 грн.).

-п.1.32, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.138.2 ст. 138 п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, абз. в) пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138, п. 146.2 ст. 146 ПК України, в результаті чого завищено валові витрати та витрати, що враховані при визначенні об'єкту оподаткування завищено на загальну суму 826163 грн.;

- пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, ТОВ «МЕТАЛБУД» при здійсненні фінансово - господарських взаєморозрахунків з підприємствами - постачальниками безпідставно завищено податковий кредит по податку на додану вартість на загальну суму 231069 грн.,

-п.185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 201.1 ст. 201 ПК України, в результаті чого ТОВ «МЕТАЛБУД» завищено податкові зобов'язання за рахунок укладення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, на загальну суму 7800 грн.:

Не погоджуючись з висновками вказаними в Акті перевірки №1101/14-02-201/32283034, позивачем 17.12.2013р. було подано заперечення на Акт перевірки №1101/14-02-22-01/32283034.

Листом вих. №3443/10/14-02-22-01-13 від 20.12.2013р. відповідач надав відповідь про відмову у задоволенні заперечень за Акт перевірки №1101/14-02-201/32283034.

На підставі даного акту перевірки №1101/14-02-201/32283034 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- від 23.12.2013р. №0002462201 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток (183489,00грн. за основним платежем та 10281,00грн. за штрафними санкціями).

- від 23.12.2013р. №0002472201 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість (223269,00грн. за основним платежем та 83020,00 грн. за штрафними санкціями);

Позивачем вказані податкові повідомлення-рішення було оскаржено в адміністративному порядку до Головного управління Міндоходів в Миколаївській області.

Рішенням про результати розгляду скарги від 21.02.2014р. №576/10/14-29-10-03- 10 Головне управління Міндоходів у Миколаївській області скаргу позивача від 26.12.2013 року задоволено частково, а саме:

- залишено без змін податкове повідомлення - рішення від 23.12.2013 року №0002472201 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість (223269,00грн. за основним платежем та 83020,00 грн. за штрафними санкціями);

- скасовано податкове повідомлення-рішення від 23.12.2013р. №0002462201 в частині застосування штрафної (фінансової) санкції на суму 181,00 грн.

11.03.2014 року позивачем отримано податкове повідомлення рішення відповідача від 03.03.2014 року № 0000452201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток (183489,00 грн. за основним платежем та 10100,00 грн. за штрафними санкціями).

На думку податкового органу ці порушення сталися в результаті того, що позивачем при укладені угоди з його контрагентами, не було дотримано вимог ч.1,3,4 ст.203 ЦК України, а тому такий правочин в силу ч.1,2 ст.215 та ст.228 ЦК України є нікчемним.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача, як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду даної справи були в наявності всі податкові накладні та інші первинні документи (їх копії наявні в матеріалах справи), які підтверджують факт надання послуг у контрагентів позивача.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України, Податкового кодексу України, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Щодо нікчемності договору укладеного позивачем з його контрагентом ПП "Меганом-1" варто зазначити таке.

За змістом ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вказана норма, недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.09 було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Отже, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Також варто відзначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Цивільний Кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини, згідно яких - це правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (частина перша статті 216 ЦК України), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (частина друга статті 215 ЦК України) та оспорюванні (частина третя статті 215 ЦК України).

Принципова відмінність між нікчемними та оспорюваними правочинами полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення.

Так, повний перелік нікчемних правочинів встановлений в самому ЦК України та міститься у ст.27, п.1 ст.219, п.1 ст.220, п.2 ст.221, п.1 ст.224, абз.2 п.1 ст.226, п.2 ст.228, п.2 ст.547, п.3 ст.586, п.3 ст.614, п.6 ст.633, п.2 ст.661, п.4 ст. 698, п.3 ст.719, абз.2 п.1 ст.739, абз.2 п.2 ст.780, абз.2 п.2 ст.787, п.2 ст.867, п.2 ст.981, абз.2 ч.3 п.1 ст.989, ст.998, п.2 ст.1055, п.2 ст.1059, абз.2 п.2 ст.1060, абз.2 п.2 ст.1107, п.9 ст.1109, п.4 ст.1112, п.3 ст.1113, п.1 ст.1118, п.2 ст.1122, п.2 ст.1307.

Цей перелік є виключним.

Вищезгаданий договір позивача з ПП "Меганом-1" не містять обставин, викладених в перелічених статтях ЦК України та, відповідно, не підпадає та не є нікчемним.

За всіх інших обставин правочини відносяться до оспорюваних та можуть бути визнані недійсними лише у судовому порядку.

Крім того податковим органом не надано доказів, а так само не було встановлено судами попередніх інстанцій фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ПП "Меганом-1" правочинів.

Щодо правомірності віднесення позивачем сум ПДВ отриманого від контрагентів до податкового кредиту, віднесення сум вартості придбаного товару до валових витрат, варто зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та його контрагентами здійснені господарські операції, які підтвердженні первинними документами.

Стосовно реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ «ГАЗФИЛ», ПП «Промтехсервис-ЮГ». Клей, придбаний у ТОВ «ГАЗФИЛ» за договором купівлі-продажу товарів №01279 від 01.06. 2011 року, отримано по видатковій накладній №РН-0000102 від 30.06.2011 року, та оплачено (банківські виписки по особовому рахунку від 16.09.2011 року;від 22.09.2011року;від 17.11.2011 року), та у ПП «Промтехсервис-ЮГ» за договором поставки №7 від 01.01. 2010 року, отримано по видатковій накладній №0000017 від 01.10.2010 року, оплачено 27.10.2010 року(банківська виписка по особовому рахунку від 27.10.2010 року) використано в господарській діяльності позивача, а саме для виготовлення сандвіч панелей. Даний факт підтверджується остаточними калькуляціями вартості виробництва продукції: від 30.11.2010 року №№ КА-0002349; КА-0002350; КА-0002369; КА-0002370; КА-0002373 КА-0002374; КА-0002351; КА-0002352; КА-0002353; КА-0002354; КА- 0002355; КА-0002356; КА-0002357; КА-0002358; КА-0002359; КА-0002360; КА-0002361; КА-0002362; КА-0002363; КА-0002364; КА-0002365; КА-0002366; КА-0002371; КА- 0002372; КА-0002375; КА-0002376; КА-0002377; КА-000238; від 31.07.2011 року №№ КА-0002696; КА-0002697; КА-0002698; КА-0002699; КА-0002700; КА-0002701; КА- 0002702; КА-0002703; КА-0002704; КА-0002705; КА-0002706; КА-0002707; КА-0002708; КА-0002709; КА-0002710; КА-0002711; КА-0002712; КА-0002713; КА-0002714; від 31.08.2011 року №№ КА-0002731; КА-0002732; КА-0002733; КА-0002734; КА-0002735; КА-0002736; КА-0002737; КА-0002738; КА-0002739; КА-0002740; КА-0002741; КА- 0002742; КА-0002743; КА-0002744; КА-0002745; КА-0002746.

Стосовно реальності господарської операції між позивачем та ТОВ «Спецмонтаж-СВ». Товар придбаний по видатковій накладній №РН-0000193 від 17.08.2011 року, оплачено 04.08.2011 року(банківська виписка по особовому рахунку від 04.08.2011 року) використано в господарській діяльності позивача, а саме на загальновиробничі витрати, що підтверджується актом списання №СпТ-000043 від 31.08.2011 року.

Стосовно реальності господарської операції між позивачем та ТОВ «Юрторгпак». Транспортно-експедиційні послуги, отримані позивачем від ТОВ « Юрторгпак», були використані у господарської діяльності, пов'язаній з реалізацією готової продукції власного виробництва. У рамках облікової політики підприємства витрати пов'язані з реалізацією готової продукції підприємства не обліковуються у розрізі конкретних продаж та обраховуються на відповідному рахунку бухгалтерського обліку «Витрати на збут» за статтею транспортні витрати. Реальність господарської операції між позивачем та ТОВ «Юрторгпак» підтверджується наступними документами: - акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ2101-003 від 21.01.2011 року; - податкова накладна №2101003 від 21.01.2011 року; - банківська виписка по особовому рахунку від 21.01.2011 року; - картка рахунку 93 (види витрат: розходи на транспортування).

Стосовно реальності господарської операції між позивачем та ТОВ «МАН СТРОЙ». Згідно договору на виконання робіт (надання послуг) №П-28/5 від 01.09.2011 року ТОВ «МАН СТРОЙ» виконано для позивача роботи по укладці залізобетонних плит, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ0000128 від 13.09.2011 року та №ОУ0000198 від 22.10.2011 року, податковими накладними №13 від 13.09.2011 року та №33 від 22.10.2011 року, банківськими виписками по особовому рахунку від 21.03.2012 року; від 22.03.2012 року; від 23.03.2012 року; 29.03.2012 року; 10.04.2012 року ; 13.04.2012 року, актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 30.01.2012 року, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 15 за 01.06.11р. - 31.01.2012р., та карткою рахунку 151 за 01.06.11р. - 31.01.2012р.

Стосовно реальності господарської операції між позивачем та ТОВ «САТУР-СЮ», ТОВ «ВАЛЕТА». Товар придбаний позивачем у ТОВ «САТУР-СЮ» за договором купівлі-продажу на умовах товарного кредиту №ТК 27-06/02 від 27.06.2011 року було продано (з економічною вигодою) за договором купівлі-продажу №КП 30-06-11/02 від 30.06.2011р., укладеним з ТОВ «ВАЛЕТА», що підтверджується наступними документами: -договір купівлі-продажу на умовах товарного кредиту №ТК 27-06/02 від 27.06.2011 року; -специфікація №1 до договору купівлі-продажу на умовах товарного кредиту №ТК 27- 06/02 від 27.06.2011 року; - лист про місце передачі товара; - видаткова накладна №РН-10706 від 01.07.2011 року; - протокол-угода від 29.07.2011 року до договору купівлі-продажу на умовах товарного кредиту №ТК 27-06/02 від 27.06.2011 року; - додаткова угода №1 від 29.07.2011 року до протоколу - узгоди від 29.07.2011 року до договору купівлі-продажу на умовах товарного кредиту №ТК 27-06/02 від 27.06.2011 року; -акт приймання-передачі наданих послуг відповідно з протоколом-узгодження від 29.07.2011 року; -акт №1 приймання-передачі векселя 29.07.2011 року; -податкова накладна №105 від 01.07.2011 року; -податкова накладна №2903 від 29.07.2011 року; -договір купівлі-продажу №КП 30-06-11/02 від 30.06.2011 року; -специфікація №1 до договору купівлі-продажу №КП 30-06-11/02 від 30.06.2011 року; -лист про місце передачі товара від 30.06.2011р. №1/30-06; -видаткова накладна №РН-0000106 від 01.07.2011 року; -довіреність №01-07/2 від 01.07.2011 року; -додаткова угода №1 від 29.07.2011 року до договору купівлі-продажу №КП 30-06-11/02 від 30.06.2011 року; -акт №1 приймання-передачі векселя від 29.07.2011 року; -податкова накладна №2 від 01.07.2011 року.

Позивачем в ході судового розгляду надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

За змістом ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 №996-Х11 встановлено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

На підставі ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В контексті зазначених норм можна дійти висновку, що для підтвердження факту здійснення господарських операцій законодавство передбачає не тільки наявність самих первинних документів, а й наявність самого факту здійснення господарської операції.

На підставі наданих позивачем копій первинних документів позивач довів реальність здійснення господарської операції з контрагентами, а отже встановлений факт здійснення господарської операції.

Колегія суддів не приймає до уваги заперечення відповідача з приводу того, що угоди між позивачем та контрагентами фактично не відбувалася, оскільки відповідачем не надано суду жодного доказу, який би спростовував факт здійснення цих угод. Заперечення відповідача ґрунтуються виключно на його припущеннях та думці.

Згідно ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

У відповідності до ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визначаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Аналізуючи положення ст.ст. 54, 58, 76, 86 Податкового кодексу України, Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків (затверджено наказом Міністерства фінансів України 28.11.2012р. №1236, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.12.2012р. за № 2135/22447); далі за текстом - Порядок №1236), колегія суддів доходить висновку, що специфіка правових актів індивідуальної дії, які ухвалюються органами податкової служби у формі податкових повідомлень-рішень з приводу самостійного визначення грошових зобов'язань платників податків, полягає у тому, що фактичні підстави для ухвалення цих актів містяться в документальних результатах контролю за діяльністю платника податків (матеріалах перевірки), а правові підстави та владні приписи - безпосередньо в самих податкових повідомленнях - рішеннях.

Проте, в актах перевірки суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем та його контрагентом господарських операцій, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та контрагента позивача, про несумісність предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих робіт, про відсутність змін у складі і структурі активів осіб, котрі є сторонами спірних правочинів, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем п. 198.6, ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755 - VI.

Згідно до п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва.

Підпункт 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлює, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

На підставі пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку.

За правилами п.138.2 ст.138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом п.138.4 ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України , визначено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

В контексті наведених норм та встановлених обставин справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем були реально здійснені господарські операції, суд вважає, що позивач правомірно відніс до валових витрат, витрати по взаємовідносинам із контрагентами.

Щодо правомірності віднесення позивачем суми ПДВ отриманого від контрагентів, та віднесення їх до податкового кредиту слід зазначити таке.

За змістом пп.7.4.1 п.7.4 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

На підставі п.п. 7.4.4. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» забороняє включати до податкового кредиту суми ПДВ, сплачені платником за матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, тобто основною обставиною, яка підлягає встановленню для правильного застосування цього пункту є мета використання придбаних товарів, робіт, послуг, а не факт такого використання протягом звітного періоду, що також підтверджується і змістом абз.3 пп.7.4.1. Закону України «Про податок на додану вартість».

За правилами пп.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

Згідно п.198.1 ПК України що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Підпунктом 198.2. ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Крім того апеляційним судом взяті до уваги надані в судовому засіданні додаткові пояснення ТОВ "Металбуд" щодо реальності господарських операцій та щодо економічної вигоди (прибутку).

На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у позивача, як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду даної справи були в наявності всі податкові накладні та інші первинні документи (їх копії наявні в матеріалах справи), які підтверджують отримання послуг та товарів у контрагентів позивача, а отже позивач, в порядку визначеному вказаними нормами, правомірно відніс до податкового кредиту, отриманий ПДВ при придбані товарів у контрагентів, та правомірно відніс суми вартості придбаного товару до валових витрат.

Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В ході розгляду справи позивач довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Металбуд" є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ч. 1 ст. 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року у справі № 814/883/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.І. Шляхтицький

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: А.В. Крусян