Рішення

від 27.01.2015 по справі 903/19/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27 січня 2015 р. Справа № 903/19/15

за позовом фізичної особи-підприємця Загарія Василя Петровича

до приватного підприємства "ТРИОЛА"

про стягнення 18 524,88грн.

Суддя Філатова С.Т.

за участю представників сторін:

від позивача: Пелех А.О., дов. від 12.12.2014р. №0019

від відповідача: н/в

Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України роз'яснено право відводу судді. Відводу судді не заявлено. На підставі ст. 22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки учасника судового процесу.

Суть спору:

Фізична особа-підприємець Загарія Василь Петрович звернувся з позовом до приватного підприємства "ТРИОЛА" про стягнення 22 393,33грн., в. т.ч. 16 880,00грн. заборгованості за отриману продукцію на підставі договору поставки №20-07/ЛЦ від 28.07.2014р., 2 989,00грн. пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за період з 30.08.2014р. по 12.12.2014р. згідно п. 6.3 договору, 246,15 грн. річних за період 30.08.2014р. по 12.12.2014р. та 2 278,18грн. інфляційних втрат за період з серпня по грудень 2014р. згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №20-07/ЛЦ від 28.07.2014р. по оплаті поставленої продукції.

Ухвалою суду від 14.01.2015р. порушено провадження у справі. Зобов'язано відповідача подати суду довідку про включення до ЄДРПОУ станом на день подачі позову, пояснення (обґрунтовані доводи та заперечення) по суті позовних вимог, у разі заперечення суми заборгованості подати суду зустрічний розрахунок.

27.01.2015р. позивач звернувся до суду із заявами про зменшення розміру позовних вимог у зв'язку зі сплатою 2 500,00грн. та просив стягнути з відповідача 18 524,88грн., в т.ч. 14 380,00грн. основного боргу, 1 855,09грн. пені за період з 01.09.2014р. по 12.12.2014р., 217,83грн. річних за період з 01.09.2014р. по 12.12.2014р., 2 071,96грн. інфляційних втрат за період з вересня по грудень 2014р.

Зменшення розміру позовних вимог пояснив частковою сплатою заборгованості в сумі 2 500,00грн., врахуванням порядку визначення початку перебігу та закінчення строку відповідно до ст.ст. 253, 254 ЦК України, дня фактичної оплати в період нарахування штрафних санкцій, обмеженням розміру пені обліковою ставкою НБУ.

Долучив до матеріалів справи звіти про дебетові і кредитові операції за період з грудня 2014р. по січень 2015р.

Згідно з ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.

Вищий господарський суд України у п. 3.10 постанови пленуму від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказав, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Оскільки зменшення розміру позовних вимог не суперечить вимогам законодавства, зокрема, ст.ст. 253, 254 ЦК України, ст. 343 ГК України, не порушує прав та інтересів інших осіб, судом приймаються заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог від 27.01.2015р., спір вирішується виходячи з нової ціни позову - 18 524,88грн.

Відповідач вимоги ухвали суду від 14.01.2015р. не виконав, пояснень та контррозрахунку не подав, повноважного представника в судове засідання не направив, хоча вчасно та належним чином був повідомлений про час та місце судового розгляду, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №4301032912120 від 19.01.2015р. (а.с. 41).

Згідно із ч. 3 ст. 22 ГПК сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальним правами у господарському судочинстві").

Беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, враховуючи те, що відповідач належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, явку відповідача не було визнано обов'язковою, відповідач мав час для подачі суду доказів і явку в судове засідання на власний розсуд, та даною можливістю не скористався, господарський суд, заслухавши пояснення представника позивача, визнав зібрані докази достатніми для розгляду спору за наявними в справі матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України, -

ВСТАНОВИВ:

28.07.2014р. між фізичною особою-підприємцем Загарія Василем Петровичем (постачальник) та приватним підприємством "ТРИОЛА" (покупець) був укладений договір поставки №20-07/ЛЦ, у відповідності до умов якого постачальник зобов'язався виготовляти або/та поставляти, передавати у власність продукцію покупцю для використання її в підприємницькій діяльності, а покупець - прийняти та оплатити її вартість (а.с. 17-19).

Поставка продукції здійснюється згідно поданого покупцем замовлення (п. 3.1 договору).

На виконання договору та на підставі замовлення №1 від 22.07.2014р. позивачем згідно видаткової накладної №СВ-0000008 від 31.07.2014р. було поставлено ПП "ТРИОЛА", а останнім прийнято товарно-матеріальні цінності загальною вартістю 43 780,00 грн. (а.с. 22).

Згідно п. 4.4 договору умови оплати вказуються у відповідних рахунках-фактурах та/або видаткових накладних на продукцію.

У рахунку-фактурі №СВ-0000008 від 31.07.2014р. та видатковій накладній №СВ-0000008 від 31.07.2014р. зазначено, що оплата продукції здійснюється протягом 30-ти календарних днів з дати отримання останньої (а.с. 21-22).

Одержання товару 31.07.2014р. стверджується відміткою на видатковій накладній №СВ-0000008 від 31.07.2014р. (а.с. 22).

Відповідно до накладної №ТУ-00000019 від 13.10.2014р. відповідачем повернуто позивачу продукцію на суму 20 900,00грн. (а.с. 23).

Всупереч умовам договору відповідач оплату за отриману продукцію здійснив частково в розмірі 6 000,00грн. (звіти про дебетові та кредитові операції по рахунку позивача за період з вересня 2014р. по грудень 2014р., а.с. 35-38, 47-48), що спричинило звернення позивача з позовом до суду.

Після порушення провадження у справі відповідачем було сплачено 2 500,00грн., що стверджується звітами про дебетові та кредитові операції по рахунку позивача за період з грудня 2014р. по січень 2015р. (а.с. 47-48).

Відповідно до ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та в результаті дій суб'єктів, з якими закон пов'язує настання правових наслідків. Внаслідок укладення договору та дій позивача по відпуску продукції між сторонами виникло зобов'язання, врегульоване ст.265 ГК України, згідно якої одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до умов п. 4.4 договору умови оплати вказуються у відповідних рахунках-фактурах та/або видаткових накладних на продукцію.

У видатковій накладній №СВ-0000008 від 31.07.2014р. зазначено, що оплата продукції здійснюється протягом 30-ти календарних днів з дати отримання останньої (а.с. 21-22).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Доказів визнання договору недійсним суду не подано.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Заборгованість за отриманий товар на день розгляду спору становить 14 380,00грн. (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 27.01.2015р., а.с. 45-46), стверджується договором поставки №20-07/ЛЦ від 28.07.2014р., рахунком-фактурою №СВ-0000008 від 31.07.2014р., видатковою накладною №СВ-0000008 від 31.07.2014р., накладною на повернення №ТУ-00000019 від 13.10.2014р., звітами про дебетові та кредитові операції по рахунку позивача за період з вересня 2014р. по січень 2015р. (а.с. 17-23, 35-38, 47-48), відповідачем не оспорена та підлягає до стягнення в силу ст.ст. 193, 265 ГК України, ст. 692 ЦК України, згідно яких учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували фактичне перерахування коштів.

Згідно із заявою про зменшення розміру позовних вимог від 27.01.2015р. позивачем відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України нараховано 217,83 грн. річних за період з 01.09.2014р. по 12.12.2014р. та 2 071,96грн. інфляційних витрат за період з вересня по грудень 2014р. (а.с. 49-50).

Згідно зі ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вищий господарський суд України у п.п. 1.3, 4.1 постанови пленуму від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначив, що статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", і ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Розглянувши позовні вимоги щодо стягнення річних та інфляційних втрат, суд вважає їх підставними, нарахованими у відповідності та з дотриманням вимог чинного законодавства України, та такими, що підлягають до задоволення згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Договором поставки від 27.07.2014р. (п.6.3) передбачено, що у випадку несвоєчасного виконання покупцем п. 4.4 договору, постачальник вправі нарахувати покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості продукції за кожен день прострочення оплати, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за який сплачується пеня.

З урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 27.01.2015р. відповідачу за прострочку платежу по оплаті поставленого товару було нараховано пеню у розмірі 1 855,09грн., виходячи з подвійної облікової ставки НБУ за період з 01.09.2014р. по 12.12.2014р. (а.с. 49-50).

Згідно ст.ст.230-232 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Частиною ч.6 ст.232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до ст.ст. 1, 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Зважаючи на викладене, пеня у розмірі 1 855,09грн. за період з 01.09.2014р. по 12.12.2014р. згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог від 27.01.2015р. нарахована з урахуванням вимог ст.ст.230-232 ГК України, ст.ст. 1, 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", п. 6.3 договору, є підставною і підлягає до стягнення.

Розрахунки нарахування пені, річних та інфляційних втрат перевірено судом за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ" 9.1.3.

Оскільки спір до суду доведений з вини відповідача, витрати по сплаті судового збору в сумі 1 827,00грн. слід віднести на нього відповідно до ст.49 ГПК України.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 174, 202, 230-232, 265, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526, 599, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з приватного підприємства "ТРИОЛА", м. Луцьк, вул. Дубнівська, 60, код ЄДРПОУ 31300399

на користь фізичної особи-підприємця Загарія Василя Петровича, Тернопільська область, м. Теребовля, вул. Підзамче, 105, ідентифікаційний код 2192818852

14 380,00грн. основного боргу, 1 855,09грн. пені, 217,83грн. річних, 2 071,96грн. інфляційних втрат, 1 827,00грн. витрат по сплаті судового збору. Всього - 20 351,88грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення

складено 27.01.2015р .

Суддя С.Т. Філатова