Рішення

від 22.01.2015 по справі 1319/8662/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1319/8662/12 Головуючий у 1 інстанції: Мичка Б.Р.

Провадження № 22-ц/783/211/15 Доповідач в 2-й інстанції: Курій Н. М.

Категорія:27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Курій Н.М.,

суддів: Шеремети Н.О., Тропак О.В.,

за секретаря Куцика І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові без фіксування судового засідання технічними засобами в порядку ч.2 ст. 197 ЦПК України цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 26 червня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2012 року ПАТ "Фольксбанк" звернулося в суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором № KF 52663 від 29 вересня 2008р. в розмірі 28821,28 доларів США, що еквівалентно 230368,49грн. та понесені судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ВАТ "Фольксбанк", правонаступником прав та обов'язків якого є ПАТ "Фольксбанк", а в подальшому ПАТ "ВіЕс Банк", на підставі кредитного договору №KF 52663 від 29 вересня 2008 року надав відповідачу ОСОБА_3 кредит у розмірі 31500 доларів США на строк до 29 вересня 2033р. зі сплатою 12,5% річних за користування кредитом. В забезпечення виконання зобов'язань за зазначеним кредитним договором з відповідачем ОСОБА_2 укладено договір поруки № РО 95753 від 29 вересня 2008 року, за умовами якого остання несе солідарну відповідальність за зобов'язаннями ОСОБА_3.

Позивач зазначає, що ОСОБА_3 свої зобов'язання перед банком щодо повернення кредиту та нарахованих відсотків, відповідно до умов договору не виконував, а тому станом на 21 серпня 2012 року утворилася заборгованість в розмірі 28821,28 доларів США, що еквівалентно 230368,49грн., з яких: 27195 доларів США - заборгованість по кредиту; 1578,74 доларів США - заборгованість по відсотках; 47,54 доларів США - пеня., яку необхідно стягнути з відповідачів солідарно.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 26 червня 2014 року вищезазначений позов задоволено частково.

Суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ПАТ "ВіЕс Банк" 230368 грн. 71 коп. заборгованості за кредитним договором №КF52663 від 29 вересня 2008 року та 2303 грн. 68 коп. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Рішення суду оскаржили ОСОБА_2 та Публічне акціонерне товариство "ВіЕс Банк", подавши на нього апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, на основі неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

ОСОБА_2 стверджує, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з неї заборгованість за кредитним договором №КF52663 від 29 вересня 2008 року, оскільки є рішення Пустомитівського районного суду Львівської області про стягнення заборгованості за кредитним договором №КF52663 від 29 вересня 2008 року, яким звернено стягнення на предмет іпотеки по даному договору, а тому звернення Банку з даним позовом є подвійним стягненням, що є неприпустимим.

ОСОБА_2 також зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не застосував позовну давність, сплив якої є підставою для відмови у позові та не дослідив строки виконання останнього зобов'язання як по тілу кредиту, так і сплатою відсотків за користування кредитом.

Апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В апеляційній скарзі ПАТ "ВіЕс Банк" посилається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, на основі неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Банк стверджує, що висновок суду про відмову у стягнення боргу за кредитним договором з ОСОБА_3 з підстав того, що він є іпотекодавцем та позичальником одночасно і це призведе до подвійного стягнення, є помилковим, оскільки дійсно рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 29 квітня 2013 року звернуто стягнення на майно, що належить ОСОБА_3 та знаходиться в іпотеці Банку, однак, станом на 26 червня 2014 року дане рішення не виконане та звернення стягнення на майно не здійснено.

Апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення яким позовні вимоги задовольнити.

Сторони в судове засідання не з'явились, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені у відповідності до вимог ст.74 ЦПК України (а.с. 41, 43,44 том 2), про причини неявки суд не повідомили та з клопотанням про відкладення розгляду справи не звертались, тому розгляд справи відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України здійснюється колегією суддів за відсутності осіб, які беруть участь у справі та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді апеляційної інстанції, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 належить відхилити, а апеляційну скаргу ПАТ "ВіЕс Банк" необхідно задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення судового рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правових відносин та інші. Оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст.212 ЦПК України з врахуванням положень ст.57-66 ЦПК України. Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст.61 ЦПК України.

Відповідно до вимог частини першої ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, суд, розглядаючи цивільну справу у порядку позовного провадження, повинен повно і всебічно з'ясувати фактичні обставини справи та вирішити спір у межах заявлених позовних вимог та зібраних у справі доказів.

Указаних вимог суд першої інстанції не дотримав, не встановив в повній мірі дійсних обставин справи.

Відповідно до ч.1 ст.309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Задовольняючи позов частково та стягуючи заявлену позивачами заборгованість лише з поручителя, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 29.04.2013 р., яке набрало законної сили, позовні вимоги ПАТ "Фольксбанк" до ОСОБА_3 задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором № KF 52663 від 29 вересня 2008р. в розмірі 28821,28 доларів США, що еквівалентно 230368,49 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 30.09.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрованим в реєстрі за № 1770, а саме - на земельну ділянку, кадастровий номер 4623681200:03:001:0087, площею 0,1980 га, надану для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель, що розташована за адресою: с.Дмитровичі, Пустомитівський район, Львівська область, що належить ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, серія ЯЕ № 554401, виданого 16.01.2009 року Управлінням Держкомзему у Пустомитівському районі Львівської області; встановлено початкову ціну предмета іпотеки за іпотечним договором від 30.09.2008 року на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку" (а.с.214-217), і в даному випадку позичальником та іпотекодавцем є відповідач ОСОБА_3, а відтак, стягнення з останнього заборгованості за кредитним договором № KF 52663 від 29 вересня 2008р. в розмірі 28821,28 доларів США, що еквівалентно 230368,49грн., призведе до подвійного стягнення.

Проте, з висновком суду не можна погодитись, з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 304 ЦПК України, справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.

Особи, які беруть участь у справі, відповідно до норм ст. 27 ЦПК України, зокрема, мають право давати усні та письмові пояснення, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду.

Відповідно до ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Судом встановлено, що, що 29 вересня 2008р. між ВАТ "Фольксбанк", правонаступником якого є ПАТ "Фольксбанк", а в подальшому ПАТ "ВіЕс Банк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № KF 52663, згідно з яким банк зобов'язувався надати позичальнику кредит у розмірі 31500 доларів США строком до 29 вересня 2033р. зі сплатою 12,5% річних за користування кредитом (а.с.8-20).

З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань по кредитному договору від 29 вересня 2008 року між ВАТ "Фольксбанк", правонаступником якого є ПАТ "Фольксбанк", а в подальшому ПАТ "ВіЕс Банк" та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № PO95753 (а.с.21-22).

Відповідно до п.1.2 кредитного договору позичальник зобов'язувався повернути банку суму кредиту частинами відповідно до графіку платежів за кредитом, та сплатити проценти за користування кредитом у строки та в порядку, передбачені кредитним договором.

У відповідності до п.5.2.9 кредитного договору, позичальник зобов'язаний повністю повернути кредит та сплатити нараховані проценти, а також можливі пеню і штрафні санкції, незалежно від строку зобов'язання у разі: затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш, як на десять відсотків; несплати позичальником більше однієї виплати, яка перевищує п'ять процентів суми кредиту; невиконання позичальником інших вимог кредитного договору і.т.д.

Згідно з п.6.2 вказаного договору кредиту, за несвоєчасне (неналежне) повернення кредиту та/або процентів, позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, обрахованої від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення, але не менше ніж 3 грн. в день за кожен день прострочення.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується певернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Положеннями ст.1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності зі ст.ст.526, 530 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору і в установлений договором строк. За умовами ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що, якщо договором позики встановлено обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась та сплати процентів.

Згідно зі ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Позивачем умови укладеного кредитного договору виконано та видано відповідачу ОСОБА_3 кредитні кошти у вищезазначеному розмірі, що стверджується заявою на видачу готівки №1411_24 від 30.09.08р. (а.с.23).

Матеріалами справи встановлено, що відповідач ОСОБА_3 умов кредитного договору не виконав, допустивши порушення термінів повернення кредитних коштів та нарахованих відсотків, встановлених графіком повернення кредиту.

Як встановлено з розрахунку заборгованості, станом на 21 серпня 2012 року утворилася заборгованість за кредитним договором на загальну суму 28821,28 доларів США, з яких: 27195 доларів США - заборгованість по кредиту (з них 420 доларів США простроченої заборгованості); 1578,74 долари США - заборгованість по відсотках; 47,54 долари США - пеня за невиконання умов договору (а.с.5).

З означеного розрахунку та доданого заперечення позивача на апеляційну скаргу ОСОБА_2 (а.с. 27-37 том 2) судом апеляційної інстанції встановлено, що своєчасне погашення по тілу кредиту позичальником здійснювалось з часу укладення договору і до 29 березня 2012 року, останнє погашення по відсотках здійснено 11 травня 2012 року, а відтак, станом на дату звернення позивача з позовом до суду (21 серпня 2012 року) сума простроченої заборгованості по тілу кредиту становить 420 доларів США і утворилась така у зв'язку із несплатою боржником тіла кредиту за квітень-липень 2012 року.

Крім того, позивачем надано суду апеляційної інстанції розширений розрахунок 47,54 доларів США пені, нарахованої в межах одного року перед зверненням з позовом до суду (а.с. 38 том 2), а саме за період з 11 травня по 20 серпня 2012 року.

Судом першої інстанції також встановлено, що 25 травня 2012 року позивачем на адресу відповідачів направлялись вимоги щодо ліквідації заборгованості по кредитному договору, які залишились останніми без реагування (а.с.24, 25).

Відтак, відповідно до п.5.2.9 кредитного договору та ч.2 ст.1050 ЦК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що банк має право вимагати дострокового погашення заборгованості по кредиту, сплати процентів та штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором.

Судом встановлено, що в п.1.2 договору поруки передбачено, що поручитель відповідає перед банком у тому ж обсязі, що і боржник, за всіма зобов'язаннями останнього за основним договором; відповідальність поручителя і боржника є солідарною, що відповідає положенням ст.554 ЦК України , а відтак, правильним є висновок суду першої інстанції про під ставність позовних вимог банку до відповідача - поручителя ОСОБА_2

З огляду на наведене вище, не заслуговують на увагу доводи апелянта ОСОБА_2 про безпідставне стягнення з неї як поручителя заборгованості за кредитним договором без урахування строку позовної давності щодо кожного простроченого платежу за кредитним договором та спеціального строку позовної давності щодо вимоги про стягнення пені, оскільки банк, звертаючись з позовом 21 серпня 2012 року щодо прострочених платежів за квітень - липень 2012 року та розраховуючи розмір пені за три з половиною місяці перед зверненням до суду, дотримав вимог ст. 256 ЦК України про позовну давність.

Доводи апелянта ОСОБА_2 про те, що вона як поручитель не може відповідати за вимогами банку, оскільки набрало законної сили рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 29.04.2013 р., яким позовні вимоги ПАТ "Фольксбанк" до ОСОБА_3 задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором № KF 52663 від 29 вересня 2008р. в розмірі 28821,28 доларів США, що еквівалентно 230368,49 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 30.09.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрованим в реєстрі за № 1770, а саме - на земельну ділянку, кадастровий номер 4623681200:03:001:0087, площею 0,1980 га, надану для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель, що розташована за адресою: с.Дмитровичі, Пустомитівський район, Львівська область, що належить ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серія ЯЕ № 554401, виданого 16.01.2009 року Управлінням Держкомзему у Пустомитівському районі Львівської області; встановлено початкову ціну предмета іпотеки за іпотечним договором від 30.09.2008 року на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку", є безпідставним, оскільки право позивача на звернення до суду з вимогами до боржника і поручителя та з окремими вимогами до іпотекодавця передбачено чинним законодавством.

Крім того, апеляційний суд доходить висновку, що посилання суду першої інстанції на зазначене вище рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 29.04.2013 р., як на підставу для відмови в позові про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором є безпідставним, оскільки на підтвердження висновків суду про те, що рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 29.04.2013 р. виконано будь-які докази у справі відсутні.

Суду апеляційної інстанції позивачем надано відповідь начальника ВДВС Пустомитівського РУЮ Львівської області від 19.12.2014р. на запит ПАТ "ВіЕс Банк" про те, що відповідно до бази даних Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень (ЄДРВП) виконавче провадження з примусового виконання виконавчого документа № 1316/3410/12, виданого 29.04.2013 року Пустомитівським районним судом Львівської області про звернення стягнення на земельну ділянку, кадастровий номер 4623681200:03:001:0087, площею 0,1980 га, що розташована за адресою: с.Дмитровичі, Пустомитівський район, Львівська область, що належить ОСОБА_3, у відділі на виконанні не перебувало та не перебуває (а.с.39 том 2).

Пленумом Вищого спеціалізованого суду України в п. 17 Постанови від 30 березня 2012 року №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" роз'яснено, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599 - 601, 604 - 609 ЦК.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК.

За наведених обставин, у суду першої інстанції не було правових підстав для відмови в позові про солідарне стягнення з відповідачів на користь позивача суми заборгованості за кредитним договором, а тому колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити та стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "ВіЕс Банк" 28821, 28 доларів США, що становить 230368 (двісті тридцять тисяч триста шістдесят вісім) грн. 71 коп. заборгованості за кредитним договором №КF52663 від 29 вересня 2008 року.

Відповідно до ч.5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позивач при пред'явленні позову поніс судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2303,68 грн. (а.с.6 том1). При подачі апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1151,84 грн., що підтверджується відповідною квитанцією (а.с.242 том1). Таким чином, з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 належить стягнути на користь ПАТ "ВіЕс Банк" по 1727 грн. 76 коп. понесених судових витрат (2303,68 грн. + 1151,84 = 3455,52 : 2 = 1727,76 грн.).

Керуючись ст. 303, п. 2 ч.1 ст. 307, ст. 309, ч. 2 ст. 314, ст. 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" задовольнити.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 26 червня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "ВіЕс Банк" 28821, 28 доларів США, що становить 230368 (двісті тридцять тисяч триста шістдесят вісім) грн. 71 коп. заборгованості за кредитним договором №КF52663 від 29 вересня 2008 року.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "ВіЕс Банк" по 1727 грн. 76 коп. судових витрат.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий Курій Н.М.

Судді: Шеремета Н.О.

Тропак О.В.