Рішення

від 27.01.2015 по справі 917/2545/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.01.2015 р. Справа №917/2545/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Атма", вул. Вербицького, 1, м. Киів, 02068

до Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко" (вул.Матросова, 10, м. Червонозаводське, Лохвицький район, Полтавська область, 37240) в особі відокремленого підрозділу Північно-східного регіонального управління Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко" (вул. Лохвицька, 29, м. Гадяч, Гадяцький район, Полтавська область, 37300)

про стягнення 10 420,32 грн.

Суддя Тимощенко О.М.

Представники сторін:

від позивача: не з'явились,

від відповідача : Гузій С.М., дов. №164 від 05.11.2014.

В судовому засіданні 27.01.2015 року суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 85 ГПК України та повідомив дату виготовлення повного рішення.

Суть справи: розглядається позовна заява про стягнення 10 420,32 грн. заборгованості за поставлений товар згідно накладної №АА-0006501, яка складається з: 8 420,70 грн. основного боргу, 1 625,19 грн. інфляційних, 374,43 грн. 3% річних.

Позивач в судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи. 22.12.2014 року від позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника. Суд задовольняє подане клопотання.

Представник відповідача надав відзив на позовну заяву (вх. №929 від 27.01.2015), в якому суму основного боргу визнає, стосовно стягнення інфляційних та 3% річних заперечує, стверджує, що в матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем претензії, а відтак період прострочення починається з моменту надсилання відповідачем позивачу листа про визнанням боргу, а саме з 25.01.2014.

Обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір у даному судовому засіданні судом не встановлено, суд не вбачає за необхідне відкладати розгляд справи та здійснює її розгляд за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив :

29 травня 2013 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Атма" (надалі - позивач) було виставлено Приватному акціонерному товариству "Райз-Максимко" в особі відокремленого підрозділу Північно-східного регіонального управління Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко" (надалі - відповідач) рахунок - фактуру №AB - 0009599 від 29.05.2013 року ( арк. с. 11).

07 червня 2013 року на підставі видаткової накладної №АА-0006501 ( арк. с. 13) позивач передав, а уповноважена особа відповідача згідно Довіреності №51 від 06 червня 2013 року ( а.с.12) прийняла товар на суму 8 420,70 грн.

Позивач у позові зазначив, що 26.12.2013 на адресу відповідача цінним листом з описом вкладення було направлено вимогу про сплату боргу вих. №223 (опис вкладення у цінний лист та фіскальний чек №1618 від 26 грудня 2013 року містяться в матеріалах справи). 06.02.2014 року позивач отримав лист відповідача (вих. №77 від 25 січня 2014 року, а.с. 15), в якому відповідач борг в розмірі 8 420,70 грн. визнає та зобов'язується погасити його згідно складеного графіку погашення протягом лютого місяця 2014 року. Також, 17.06.2014 року на адресу відповідача цінним листом з описом вкладення було направлено претензію вих. №123 від 16 червня 2014 року, щодо сплати вартості товару (опис вкладення у цінний лист, фіскальний чек №6240 від 17.06.2014 року та повідомлення про вручення містяться в матеріалах справи). Однак, заборгованість відповідача в сумі 8 420,70 грн. за поставлений позивачем товар до цього часу не сплачена.

Також позивачем на підставі статті 625 ЦК України нараховано відповідачу 3% річних в сумі 374,43 грн. за період з 08.06.2013 року по 01.12.2014 року та інфляційні втрати в сумі 1 625,19 грн. за період з червня 2013 року по жовтень 2014 року, які позивач також просить суд стягнути з відповідача.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Згідно статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до статті 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Статтею 181 ГК України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З огляду на фактичні правовідносини, які склалися між сторонами суд встановив, що сторонами по справі був вчинений правочин, який за своєю суттю є договором купівлі-продажу.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Загальні положення частини другої статті 530 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Отже, строк виконання відповідачем даного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України. Така ж правова позиція визначена в п. 1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Крім того, відповідно до частини першої статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

В видатковій накладній №АА-0006501 від 07.06.2013 року сторони визначили, що замовленням є рахунок-фактура №АВ-0009599 від 29.05.2013 року. Довіреністю на отримання товару №51 від 06.06.2013 року та видатковою накладною №АА-0006501 від 07.06.2013 року, підписаною сторонами (копія а.с. 13), підтверджується факт передачі позивачем товару відповідачу на загальну суму 8 420,70 грн. та є підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Таким чином, вимога позивача про стягнення заборгованості у сумі 8 420,70 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Позивачем нараховано відповідачу 3% річних в сумі 374,43 грн. за період з 08.06.2013 року по 01.12.2014 року та інфляційні втрати в сумі 1 625,19 грн. за період з червня 2013 року по жовтень 2014 року. Вимоги позивача в цій частині суд визнає правомірними. Заперечення відповідача, які викладені у відзиві на позовну заяву, не приймаються судом до уваги, оскільки, як вже зазначалось, до спірних правовідносин сторін не можуть бути застосовані загальні положення частини другої статті 530 ЦК України.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 статті 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно частини 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Як роз'яснив Пленум ВГСУ у п.1.7 Постанови "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" відповідно до чинного законодавства, зокрема, Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України "Про господарські товариства", "Про акціонерні товариства", "Про банки і банківську діяльність", юридичні особи для здійснення своїх функцій мають право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами. Коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу.

Таким чином, на підставі матеріалів справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджуються наявними доказами (в мат. справи), відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати, згідно статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 33, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко" (вул.Матросова, 10, м. Червонозаводське, Лохвицький район, Полтавська область, 37240, код 30382533) в особі відокремленого підрозділу Північно-східного регіонального управління Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко" (вул. Лохвицька, 29, м. Гадяч, Гадяцький район, Полтавська область, 37300, код 37137457) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Атма" (вул. Вербицького, 1, м. Киів, 02068, код 31287090) 8 420,70 грн. основного боргу, 1 625,19 грн. інфляційних, 374,43 грн. 3% річних, 1827 грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ з набранням рішенням законної сили.

Повне рішення складено 29.01.2015 року.

Суддя Тимощенко О.М.

Примітка : Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією