Постанова

від 04.07.2006 по справі 27/342/06-ап

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

27/342/06-АП

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

ПОСТАНОВА

Іменем України

              04.07.06                                                                             №   27/342/06-АП

суддя     Дроздова С.С.

За позовом: Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Запоріжжя  

До: Відкритого акціонерного товариства “40 років Радянської України” Запорізька область Пологівський район с. Чапаєвка

                                                                                 Суддя        Дроздова С.С.

                                                           Секретар судового засідання Громова У.І.

Представники сторін:

Від позивача:  Воробйов Т.А., дов. № 05-22/1724 від 18.10.04р.

Від відповідача: Приненко В.В., паспорт СВ 499654 від 28.11.01 р.

У судовому засіданні 04.07.2006 р. на підставі ст. 160 КАС України  судом прийнято постанову про часткове задоволення адміністративного позову. Суд виходячи до нарадчої кімнати повідомив позивачу та відповідачу орієнтовний час виготовлення постанови у повному обсязі.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, 04.07.06 р. о 10 - 00 годині суд оголосив позивачу та відповідачу постанову у повному обсязі.

Суспільні відносини, що виникають при здійсненні адміністративного судочинства є специфічними і полягають у захисті прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Суспільні відносини у сфері здіснення правосуддя у  адміністративних справах виникають з метою розгляду  адміністративних справ за позовом зацікавленої особи та з метою захисту прав, свобод та охоронюваних правом інтересів фізичних  юридичних осіб та прав і інтересів юридичних осіб. Таким чином предметом адміністративного процесуального права у сфері здійснення адміністративного судочинства є правовідносини, що складаються у зв'язку з реалізацією зацікавленими особами права на судовий захист. Особливістю даних відносин є те, що вони пов'язані із реалізацією прав, свобод та інтересів суб'єктів у сфері публічно-правових відносин і спрямовані на захист від порушень з боку публічної влади при здійсненні нею владних управлінських функцій.

З 01.09.2005 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України, який визначає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб,  прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку органів державної влади.

                 Відповідно до п. 7 р. VII “Прикінцеві та  перехідні  положення“ КАС України,  позовна заява розглядається в порядку,  встановленому цим Кодексом.

              Господарським судом розглядається  позов Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Запоріжжя   про  стягнення з  Відкритого акціонерного товариства “40 років Радянської України” штрафних санкцій у сумі 11 338 грн. 46 коп. за незайняті інвалідами робочі місця,  нарахованих за 2005р.

09.06.06р. ухвалою господарського суду відкрито провадження у адміністративній справі № 27/342/06-АП та призначено судове засідання на 04.07.2006р., витребувані у сторін документи та докази необхідні для розгляду справи.

Перед початком судового засідання представником позивача та відповідача подано клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке судом задоволено.

У судовому засіданні, судом оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представникам сторін, які  прибули в судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду і секретарю судового засідання не заявлено.

Головуючий у судовому засіданні доповів про зміст позовних вимог, після чого з'ясував: чи підтримує позивач адміністративний позов, чи визнає його відповідач.

У судовому засіданні,  позивач підтримав позовні вимоги з  підстав, викладених у позовній заяві, на суму 11 338 грн. 46 коп.

        Сторони не наполягали на здійсненні фіксування судового процесу технічними засобами, клопотання сторін задоволено.

        Представник відповідача проти позову заперечив частково, про що свідчить письмовий відзив, в якому зазначив, що виходячи із середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу 65 осіб, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році становив 3 особи, а фактично у товаристві було працевлаштовано 2 інваліди. Інвалід 3 групи Сердюк В.Г., пенсійне посвідчення № 690830 від 10.07.01 р., працює у господарстві з 07.05.02 р. по теперішній час сторожем, а інвалід 3 групи Деменко М.О., пенсійне  посвідчення № 110587 від 01.11.91 р., працював з 12.03.03 р. по 01.09.05 р. слюсарем 5 розряду. У звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, форма № 10-ПІ, помилково вказаний лише один інвалід, тобто інвалід, який працював у товаристві весь рік.

Згідно  із ч. 1 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” відповідальність у вигляді сплати адміністративно-господарських санкцій наступає для підприємств де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом. Середньооблікова чисельність працюючих протягом 2005 р. у відповідача інвалідів дорівнює 1,66, що відповідно до порядку обчислення, встановленого п. 3.4 Інструкції щодо заповнення форми № 10-ПФ поштова-річна “Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів”, становить 2 особи. Таким чином, при нормативі робочих місць для працевлаштування інвалідів 3 місця, у відповідача працювало 2 інваліда.

Позивач надав письмову заяву про зменшення суми позовних вимог, оскільки відповідачем надані докази щодо працевлаштування 2 інвалідів. Просить стягнути з відповідача 5 669 грн. 23 коп. штрафних санкцій.

Заяву позивача щодо зменшення суми позовних вимог прийнято судом відповідно до статті 51 КАС України.

Розгляду підлягають зменшені позовні вимоги у сумі 5 669 грн. 23 коп.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення сторін, суддя встановив:

- як свідчать статутні документи та довідка про включення  до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 24/1350 відповідача, підприємство є  юридичною особою та відноситься до категорії суб'єктів підприємницької діяльності, яким, відповідно до ст. 19 Закону “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів;

Як вбачається з матеріалів справи, довідка підприємства, середньооблікова чисельність працюючих на ньому у 2005р. складала 65 осіб.

Відповідно до ст. 19 Закону “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” у редакції від 01.08.2001р. норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві  у 2005 р. повинен складати 3 інваліда;

-середньоспискова чисельність інвалідів, що  працювали у відповідача у 2005р., склала 2 особи-інваліда (з урахуванням заяви позивача щодо зменшення суми позовних вимог), що підтверджується довідкою відповідача, наданою до органів Фонду України соціального захисту інвалідів;

-як свідчать матеріали справи, розмір середньої річної заробітної плати на підприємстві у 2005 складав 5 669 грн. 23 коп. Представник відповідача  пояснив, що за звітний період підприємство працювало збитково.

Згідно частини третьої ст. 20 Закону, сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до Закону за рахунок           прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і           зборів (обов'язкових платежів).

Таким чином, підприємства повинні нести відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій. Відповідно до п. 4 Порядку, затвердженого Постановою КМУ від 28.12.2001р. № 1767 “Про затвердження порядку сплати підприємствами, (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів” штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно в доход державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства. А в п.6 цього Порядку зазначено, що штрафні санкції сплачуються підприємствами відповідно до законодавства за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

Крім того, статтею 16 Закону України “Про систему оподаткування від 25 червня 1991 року  № 1251-ХП із змінами і доповненнями встановлено, що джерела сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) встановлюються  відповідними законами про податки та збори (обов'язкові платежі). При цьому, державні та інші цільові фонди, які не передбачені цим Законом, мають своїм джерелом виключно прибуток підприємств, який залишається після сплати всіх податків і зборів  (обов'язкових платежів), передбачених статтями 14 і 15 цього Закону. Відрахування до цих фондів здійснюються на добровільних засадах.

Посилання відповідача на те, що він не повинен сплачувати штрафні санкції у зв'язку  з відсутністю прибутку в 2005 році, господарський суд вважає безпідставним, виходячи з наступного:

Статтею 3 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств та організацій” визначено, що прибуток, який є об'єктом  оподаткування визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених ст.5 цього Закону, та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із ст. ст. 8 і 9 цього Закону.

З зазначених норм законів не вбачається, що законодавець ставить сплату відповідних штрафних санкцій у залежність від наявності чи відсутності у підприємства прибутку.

Тобто, визначення, згідно з яким “сплату штрафних санкцій підприємства проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, означає, що кошти, сплачені як відповідні штрафні санкції, підприємство відносить у своєму бухгалтерському обліку не на витрати виробництва, а за рахунок свого прибутку. У разі відсутності прибутку суми сплачених штрафних санкцій відносяться до збитків підприємства.

Таким чином, посилання відповідача на відсутність прибутку не може бути підставою звільнення від сплати штрафних санкцій, нарахованих позивачем у відповідності до ст.20 Закону.

Крім того, статтею  20 Закону не передбачено, що якщо підприємство у 2005 році працювало збитково, воно звільняється від сплати штрафних санкцій.

Ст.18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в України” № 875-ХП передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.

Суд вважає, що нормативно-правові акти щодо повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування дозволяє зробити висновок, про те, що суб'єкти зазначені в ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” лише сприяють у працевлаштуванні інвалідів, а безпосередньо працевлаштування інвалідів здійснюються суб'єктами господарювання. Результатом працевлаштування є укладення трудового договору між працівником, в даному випадку інвалідом, та власником або уповноваженим ним органом ( ст.21 Кодексу законів про працю України), тому безпосереднє працевлаштування здійснює власник або уповноважений ним орган підприємства, організації незалежно від форм власності та господарювання.

Пункт 12 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів встановлює, що державна служба зайнятості веде облік робочих місць підприємств, на які можуть бути працевлаштовані інваліди.

В свою чергу, підприємства повинні інформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

В  2005 році інваліди для працевлаштування до Відкритого акціонерного товариства “40 років Радянської України” центром зайнятості не направлялися, оскільки впродовж 2005 року відповідач не надавав на адресу ЦЗ інформацію щодо наявності вільних та вакантних посад, на яких використовується праця інвалідів.

Таким чином, обов'язок вищезазначених органів, щодо працевлаштування інвалідів виникає лише після виконання підприємствами обов'язку надання інформації про наявні робочі місця. Із матеріалів справи не вбачається, що відповідач у повному обсязі та  належним чином повідомив службу зайнятості про готовність та наявність можливості працевлаштування інвалідів на своєму підприємстві.

Крім того, відносини відповідача по даній справі  та органів служби зайнятості та соціального захисту населення не є предметом розгляду по цій справі. При наявності правових підстав, відповідач був би не позбавлений можливості у судовому порядку стягнути з зазначених органів збитки ( у тому числі і сплачені ним штрафні санкції),  заподіяні внаслідок їхньої протиправної бездіяльності.

Твердження відповідача відносно того, що він не повинен сплачувати суму штрафних санкцій, оскільки він є платником єдиного податку не приймаються до уваги, виходячи з наступного: Указ Президента України № 727 розповсюджується на правовідносини, що  виникають відповідно до вимог ст. ст. 19,20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.91р. № 875-ХП між обласними відділеннями Фонду соціального захисту інвалідів та підприємствами, що обрали спрощену систему оподаткування. Указ Президента України № 727 не містить норм щодо звільнення підприємств від обов'язку виконання нормативу створення робочих місць для інвалідів, встановленого Законом № 875, а  внески до Фонду України соціального захисту інвалідів( про які йде мова в пункті 6 Указу №727) не є штрафними санкціями (про які йде мова у частині 1 статті 20 Закону № 875).

В статті 92 Конституції зазначено, що система оподаткування, податки і збори встановлюються виключно законами України. Частиною 6 статті 1 Закону України “Про систему оподаткування” від 25.06.91 р. № 1251-Х11 (далі Закон № 1251) встановлено, що “податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено цим Законом, крім визначених Законом України “Про джерела фінансування дорожнього господарства України”, сплаті не підлягають”. В частині 1 статті Закону № 1251 зазначено, що “під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування”.

Однак, статті 14 та 15 Закону № 1251 не містять такого податку чи збору (обов'язкового платежу), як внесок до Фонду України соціального захисту інвалідів, а Закон № 875 не є Законом України про оподаткування.

Спрощена система запроваджена Указом і закріплена в Законі “Про підтримку малого підприємництва”, суть якої відповідно до статті 11 цього Закону полягає в заміні сплати передбачених звичайною системою оподаткування податків сплатою єдиного податку.

Запровадження спрощеної системи оподаткування є економічним питанням, яке до цього не було врегульоване законами України. Заміна сплати звичайних податків сплатою єдиного податку відповідно до ст. 5 Закону України “Про підтримку малого підприємництва” є одним з напрямків державної підтримки малого підприємництва поряд, зокрема, з встановленням системи пільг для зазначених платників податків.”

З урахуванням викладеного вище, підприємства, що обрали спрощену систему оподаткування (платники єдиного податку) зобов'язані виконувати норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, встановлений Законом № 875, а в разі його невиконання –сплачувати штрафні санкції до обласних відділень Фонду соціального захисту інвалідів в порядку, передбаченому постановою Кабінету міністрів України від 28.12.01 р. № 1767 “Про затвердження Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів”.

Про викладене свідчить судова практика Верховного Суду України та Вищого господарського суду України при перегляді аналогічних справ у касаційному порядку у справі № 27/340; 6/324 від 14.06.05р.

Тому, з матеріалів справи вбачається що відповідач не довів, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19  Закону “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у  розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства.

Пунктом 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою КМ України від 28.12.01р. № 1767, передбачено, що штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року,

Доказів сплати штрафних санкцій відповідач не надав.

У цьому ж засіданні, на підставі статті 151 КАС України суд закінчив з'ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів –ст.152 КАС України.

Судові дебати –частина судового розгляду, що складаються з промов осіб, які беруть участь у справі.

Позивач обґрунтовуючи  свою правову позицію –посилався лише на обставини і докази, які були досліджені у судових засіданнях.

Відповідач під час судових дебатів, визнав адміністративний позов у повному обсязі.

Після закінчення судових дебатів, суд надав дозвіл сторонам обмінятися репліками. Промовці від реплік  відмовились.

Після судових дебатів, суд вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення у справі, оголосивши орієнтовний час його проголошення.

На підставі викладеного вище, суд дійшов висновку та оголосив у засіданні суду постанову про часткове задоволення адміністративного позову.

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу –відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Враховуючи те, що у даній справі відповідно до ст. 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем –фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Керуючись статтями 94, 158-167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

                                       ПОСТАНОВИВ:

          Адміністративний позов задовольнити частково.

   Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “40 років Радянської України” (70625 Запорізька область Пологівський район с. Чапаєвка вул. Леніна, 75, р/р 260061724 ЗОД АППБ Аваль, МФО 313827, ЄДРПОУ 00448611) на користь Запорізького  обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (69095 м. Запоріжжя, вул. Гоголя, 147, одержувач Державний бюджет Пологівського району р/р 31210230600236 банк: УДК у Запорізькій області, МФО 813015, ЄДРПОУ 23787296, 50070000 платежі до Фонду соціального захисту інвалідів за 2005р.) 5 669 (п'ять тисяч шістсот шістдесят дев'ять) грн. 23 коп. штрафних санкцій.

Видати виконавчий лист.

Постанову підписано  04 липня 2006 року

Суддя                                                                            С.С. Дроздова