Рішення

від 21.01.2015 по справі 910/26028/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 910/26028/14 21.01.15

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Акрукс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Едванс Груп» провідшкодування збитків у розмірі 94 948,89 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Сергєєв П.О. - представ. за дов.;

від відповідача: не з'явились.

У судовому засіданні 21.01.2015, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АКРУКС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕДВАНС ГРУП" про відшкодування збитків 94 948,89 грн. на підставі Договору зберігання №3-3Б від 24.04.2012 року., з урахуванням неустойки.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.11.2014 порушено провадження у справі №910/26028/14, розгляд справи призначений на 10.12.2014.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.12.2014, в порядку ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладений на 12.01.2015.

Ухвалою від 12.01.2015, в порядку ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладено на 21.01.2015.

Відповідач явку уповноважених представників в судові засідання не забезпечив, про дату та час розгляду був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 21.01.2015, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача судового процесу, господарський суд міста Києва,-

В С Т А Н О В И В:

24.04.2012 між позивачем (поклажодавець за договором) та відповідачем (зберігач за договором) укладений договір зберігання №3-ЗБ (даі - Договір), за умовами якого, зберігач зобов»язується зберігати товар поклажодавця, що переданий йому поклажодавцем і повернути майно поклажодавцеві у схоронності.

Місцем зберігання: м. Київ, бульвар Івана Лерсе, 16.

Кількість, асортимент та вартість майна, яке передається на зберігання вказується у акті прийому-передачі.

Відповідно до п. 3.2 Договору, поклажодавець має право у будь-який час вимагати у берігача повністю або частково майно, яке передано на зберігання.

Згідно п. 5.1 Договору, у разі втрати або пошкодження майна в результаті власного умислу або власної грубої необережності, зберігач повинен відшкодувати поклажодавцеві збитки, завдані втратою або пошкодженням майна в натурі його вартості - яке майно втрачене або у розмірі суми на яку знизилась вартість майна - у разі його пошкодження.

У випадку неповернення майна на вимогу поклажодавця, зберігач повинен виплатити поклажодавцеві неустойку у розмірі 0,5 % від вартості майна за кожний день затримки.

За актом №3 від 31.07.2012 позивач передав, а відповідач прийняв на зберігання матеріальні цінності по договору зберігання. Загальна заставна вартість товару становить 41 426,22 грн. без ПДВ.

17.01.2014 позивач звернувся до відповідача з вимогою № 4 про повернення товару переданого на зберіганняу семиденний термін. Вимога № 4 отримана відповідачем 22.01.2014, згідно повідомлення про вручення поштового відправлення.

Однак, як свідчать матеріали справи вимога залишена без відповіді та задоволення.

31.05.2013 позивач листом №18 звернувся до відповідача з вимогою повернути заставну вартість товару - 49 711, 46 грн. Лист отриманий 31.05.2013.

Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Статтею 224 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

У відповідності до ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

За змістом ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з ч. 1 ст. 218 ГКУкраїни підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарських відносин.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до ст. 623 ЦК України.

Умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями і збитками. Збитки є наслідком невиконання зобов'язань, а не причиною.

Оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю "Едванс Груп" не виконувались належним чином взяті на себе зобов'язання, щодо повернення майна, переданого на зберігання, то позивачем, дійсно спричинено збитків відповідачем у вигляді вартості переданого на зберігання майна, яку позивач міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 2 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Таким чином, станом на момент вирішення спору строк виконання зобов'язання відповідача щодо повернення майна з відповідального зберігання за договором зберігання настав, належним та допустимих доказів повернення майна за вказаними договорами відповідачем суду не надано.

Відповідно до вимог статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення 41 426,22 грн. без ПДВ, враховуючи, що в акті від 31.07.2012 сторони погодили зазначену вартість майна. Позивачем безпідставно та не обгрунтовано заявлено до стягнення зазначену суму з урахуванням ПДВ.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Таким чином, відповідач, як зберігач порушив виконання умов договорів, щодо повернення майна його власнику (поклажедавцю), тобто порушив виконання умов зобов'язання.

За змістом ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі -сплата неустойки, що узгоджується із ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення закріплені і в ст.ст.216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст.218 ГК України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до вимог передбачених частиною 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Судом встановлено, що вимога позивача (від 17.01.14 вих. №4) про повернення майна в семиденний термін була отримана відповідачем 22.01.14, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення. Тобто нарахування неустойки повинно бути здійснено з 25.01.2014, з чим позивач погодився у письмових поясненнях від 09.12.2014, однак зменшення позовних вимог в частині неустойки позивач в порядку ст. 22 ГПК України, не подавав. Таким чином, суд здійснив перерахунок неустойки за період з 25.01.2014 по 23.07.2014, враховуючи, що не може входити за межі вказаного у позовній заяві періоду.

Тобто, неустока, що підлягає задоволенню є обгрунтованою у розмірі 3 384,47 грн.

Позовні вимоги підлягають частквому задоволенню.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, позовні вимоги визнані судом правомірними та такими, що підлягають задоволенню частково.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються відповідача пропорційно розмру задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Едванс Груп» (03065, м. Київ, бульвар Івана Лепсе, 16, код 37514395) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Акрукс» (03022, м. Київ, вул. Васильківська, 37, код 36197578) збитки - 41 426,22 грн. (сорок одну тисячу чотириста двадцять шість гривень 22 коп.), неустойку - 3 384,47 грн. (три тисячі триста вісімдесят чотири гривні 47 коп.) та 896,21 грн. (вісімсот дев'яносто шість гривень 21 коп.) судового збору.

3.В іншій частині позовних вимог відмовити.

4.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

5.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Дата підписання

повного тексту рішення: 26.01.2015.

Суддя М.Є. Літвінова