Ухвала

від 21.01.2015 по справі 813/2039/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2015 року Справа № 876/7754/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Дяковича В.П., Кухтея Р.В.,

з участю секретаря судових засідан ь Гелецького П.В.,

представників позивача Ковалишина В.В., Сулятицької І.В.,

представника відповідача Скрипника С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2013 року у справі за позовом приватного малого підприємства «Вогнеборець» до державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

У березня 2013 року приватне мале підприємство «Вогнеборець» (далі - МПП «Вогнеборець») звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Залізничному р-ні) № 0000622210/15626 від 15.03.2013 року, яким підприємству було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 136961,82 коп., з яких 109204,49 грн. за основним платежем та 27757,33 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2013 року у справі № 813/2039/13-а позов було задоволено.

У поданій апеляційній скарзі ДПІ у Залізничному р-ні просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про задоволення його позовних вимог. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ДПІ у Залізничному р-ні було проведено позапланову виїзну перевірку ПМП «Вогнеборець» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Екопласт-Львів», ТОВ «Іртас», ПП «МКМ-Сервіс», ТОВ «Сталевий дім», ПП «Екоенергобуд» за період з 01.07.2010 року по 30.06.2011pоку, з ПП «Ардея-Тех» за період з 01.09.2010 року по 31.05.2011 pоку, з ПП «Аеромакс-Сервіс» за період з 01.07.2010 року по 31.12.2010 pоку, з ТОВ «Екскомбуд» за період з 01.08.2010 року по 31.08.2010 pоку, за наслідками якої складено акт від 27.02.2013 року № 440/22-10/13807879.

У процесі проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем пп. 7.2.3 п.7.2. пп. 7.4.1 п.7.4, пп. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97) та п. 198.2, п. 198.3. п. 198.4. п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого занижено ПДВ за період з 01.07.2010 року по 30.06.2011 року на загальну суму 109204,49 грн.

Вказані порушення проявилися у тому, що МПП «Вогнеборець» протягом 2010-2011 років проводило фінансово-господарські операції з ТОВ «Екопласт-Львів», ТОВ «Іртас», ПП «МКМ-Сервіс», ТОВ «Сталевий дім», ПП «Ардея-Тех», ПП «Аеромакс-Сервіс», ТОВ «Екскомбуд», які віднесені до категорії «ризикових» та по яких актами документальних перевірок податкових органів встановлено проведення безтоварних господарських операцій та нікчемність здійснених правочинів як при купівлі товарів (робіт, послуг), так і при їх подальшій реалізації покупцям, серед яких МПП «Вогнеборець».

Представник ДПІ у Залізничному р-ні у ході апеляційного розгляду підтримала доводи, викладені у апеляційній скарзі, та просила скасувати оскаржуване судове рішення і відмовити у задоволенні позову МПП «Вогнеборець».

Представники МПП «Вогнеборець» у судовому засіданні апеляційного суду заперечили обґрунтованість доводів апелянта, просили залишити оскаржуване судове рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача та учасників процесу, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких мотивів.

Задовольняючи позовні вимоги МПП «Вогнеборець», суд першої інстанції виходив із того, що твердження податкового органу про недоведеність реальності господарських операцій позивача з ТОВ «Екопласт-Львів», ТОВ «Іртас», ПП «МКМ-Сервіс», ТОВ «Сталевий дім», ПП «Екоенергобуд», ПП «Ардея-Тех», ПП «Аеромакс-Сервіс», ТОВ «Екскомбуд» по придбанню та продажу товарів є безпідставними, оскільки такі підтверджені первинними документами, правочини не визнані у встановленому законом порядку недійсними і немає інших відомостей, які б свідчили про завищення позивачем у цьому випадку податкового кредиту.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права та є правильними.

Згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97 податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97 передбачено, що не дозволяється включення до податкового кредиту сум сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього Закону).

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5. ст. 7 цього Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківською рахунку платника податку на оплату товарів, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів.

За правилами п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно із п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилами п. 198.4. ст. 198 ПК України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Положеннями п. 198.6. ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше:

ніж через 180 календарних днів з дати складення податкової накладної;

для платників податку, що застосовують касовий метод, - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку;

для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Залізничному р-ні було проведено позапланову виїзну перевірку ПМП «Вогнеборець» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Екопласт-Львів», ТОВ «Іртас», ПП «МКМ-Сервіс», ТОВ «Сталевий дім», ПП «Екоенергобуд», ПП «Ардея-Тех», ПП «Аеромакс-Сервіс», ТОВ «Екскомбуд», за наслідками якої складено акт від 27.02.2013 року № 440/22-10/13807879.

На переконання апеляційного суду, суть вказаного адміністративного спору зводиться до обґрунтованості висновків податкового органу про безтоварність господарських операцій позивача з ТОВ «Екопласт-Львів», ТОВ «Іртас», ПП «МКМ-Сервіс», ТОВ «Сталевий дім», ПП «Екоенергобуд», ПП «Ардея-Тех», ПП «Аеромакс-Сервіс», ТОВ «Екскомбуд».

У ході перевірки встановлено, що позивачем згідно з виставленими ТОВ «Іртас» рахунками-фактурами № 18 від 02.07.2010 року, № 18 від 04.08.2010 року було отримано товар протипожежного призначення, про що свідчать накладні № 0369 від 02.07.2010 року, № 0675 від 04.08.2010 року (т.1 а.с.106,111) та податкові накладні № 1713 від 02.07.2010 року, № 2357 від 04.08.2010 року.

Окрім того, ПМП «Вогнеборець» орендував у ТОВ «Іртас» помости для проведення робіт на висоті, про що свідчить акт здачі-прийняття робіт № 0951 від 30.07.2010 року та отримана позивачем податкова накладна № 1714 від 30.07.2010 року.

Від ТОВ «Екопласт-Львів» позивачем було отримано протипожежне обладнання відповідно до накладних № 1163 від 13.07.2010 року, № 2020 від 18.08.2010 року та податкових накладних № 1120 від 13.07.2010 року; № 1861 від 18.08.2010 року.

На підставі виставлених рахунків ПП «МКМ-сервіс» позивачем отримано протипожежне обладнання, у підтвердження чого надано накладні РН-106001 від 06.01.2011 року, РН-2-25008 від 25.02.2011 року та податкові накладні № 1060000001 від 06.01.2011 року, № 2250013 від 25.02.2011 року.

Із ТОВ «Сталевий дім» ПМП «Вогнеборець» було укладено договір купівлі-продажу від 08.06.2011 року № 224 та на підставі рахунку-фактури № СФ-6-20014 від 08.06.2011 року отримано протипожежного обладнання, у підтвердження чого надано видаткову накладну РН-0000286 від 08.06.2011 року та податкову накладну № 97 від 08.06.2011 року.

Окрім того, позивачем із ПП «Ардея-Тех» було укладено договір купівлі-продажу від 01.02.2011 року № 221 та отримано протипожежне обладнання на підставі рахунків-фактур № 010201 від 01.02.2011 року, № 090304 від 09.03.2011 року, про що свідчать видаткові накладні № 010202 від 01.02.2011 року, № 090304 від 01.02.2011 року та податкові накладні № 732 від 01.02.2011 року, № 85 від 09.03.2011 року.

Також на підставі рахунків-фактур № 948 від 02.11.2010 року, № 954 від 04.11.2010 року, № 982 від 07.12.2010 року від ПП «Аеромакс-сервіс» позивачем було отримано протипожежне обладнання згідно з видатковими накладними РН-9-07018 від 07.09.2010 року, РН-1001010 від 01.10.2010 року, РН-1102012 від 02.11.2010 року, РН-1104007 від 04.11.2010 року, РН-1207010 від 07.12.2010 року та податковими накладними № 9070000018 від 07.09.2010 року, № 1001000102 від 01.10.2010 року, № 1102000021 від 02.11.2010 року, № 1104000013 від 04.11.2010 року, № 1207000008 від 07.12.2010 року.

Відповідно до укладеного позивачем з ТОВ «Екскомбуд» договору будівельного підряду від 14.04.2010 року для позивача було виконано будівельно-монтажні роботи, передбачені у додатку № 1, додатку № 2, про що складено акт приймання виконаних будівельно-монтажних робіт № 1 за серпень 2010 року. При цьому ПМП «Вогнеборець» було отримано податкові накладні № 24 від 16.08.2010 року, № 27 від 31.08.2010 року.

Отримані від ТОВ «Екопласт-Львів», ТОВ «Іртас», ПП «МКМ-Сервіс», ТОВ «Сталевий дім», ПП «Екоенергобуд», ПП «Ардея-Тех», ПП «Аеромакс-Сервіс», ТОВ «Екскомбуд» податкові накладні внесені позивачем до реєстрів отриманих та виданих податкових накладних.

Використання позивачем зазначеного вище протипожежного обладнання та робіт у господарській діяльності підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними, виписками з банку, актами приймання виконаних будівельних робіт, матеріальними звітами, та не заперечується податковим органом.

З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що твердження відповідача про недоведеність реальності вказаних господарських операцій позивача є безпідставними.

При цьому, на переконання суду апеляційної інстанції, результати зустрічних перевірок контрагентів позивача, які на той час виявилися відсутніми за місцем реєстрації, за результатами їх податкової звітності та автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, не можуть бути безумовними свідченнями правомірності оспорюваних висновків податкового органу.

Чинне законодавство України не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту.

Покликання ДПІ у Залізничному р-ні на відсутність посадових осіб контрагентів позивача за юридичною адресою, відсутність складських приміщень, засобів та устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності, та вказане не обмежує можливість укладати угоди найму та оренди, залучати до господарської діяльності активи та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання. Сам факт відсутності посадових осіб за юридичною адресою не є безумовною підставою для висновку про те, що суб'єкт господарювання не веде господарської діяльності, а укладені ним угоди є безтоварними.

Щодо доводів апелянта про безтоварність господарських операцій з огляду на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, то суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до укладених договорів доставка товару до позивача покладалася на продавців і за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товару та його використання у господарській діяльності, ненадання таких документів не може бути єдиною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково має бути підтверджено факт здійснення послуг з перевезення вантажу, а не факт придбання товару.

Відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсними правочинів, укладених позивачем з ТОВ «Екопласт-Львів», ТОВ «Іртас», ПП «МКМ-Сервіс», ТОВ «Сталевий дім», ПП «Екоенергобуд», ПП «Ардея-Тех», ПП «Аеромакс-Сервіс», ТОВ «Екскомбуд» та не довів того, що правочини було вчинено позивачем з метою безпідставного формування податкового кредиту з ПДВ та отримання бюджетного відшкодування.

При цьому відповідно до п.п. 36.1, 36.5 ст. 36, п. 38.1 ст. 38, п. 44.1 ст. 44, п. 47.1 ст. 47, п. 49.2 ст. 49 ПК України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів. Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини.

Так, згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

У п.38 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Інтерсплав проти України» від 09.01.2007р. Суд вказав на те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Отже платника податку не може бути позбавлено відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а відтак апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України апеляційний суд,

УХВАЛИВ :

апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2013 року у справі № 813/2039/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді В.П.Дякович

Р.В.Кухтей

Ухвала у повному обсязі складена 23 січня 2015 року.