Рішення

від 28.01.2015 по справі 910/26674/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.01.2015№ 910/26674/14

За позовомЗапорізького комунального підприємства міського електротранспорту "Запоріжелектротранс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансмедіагруп" простягнення 5 245,11 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Мінтімірова Є.М. - представник за дов.;

від відповідача: не з'явились.

У судовому засіданні 28.01.2015, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту "Запоріжелектротранс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансмедіагруп" про стягнення заборгованості у розмірі 5 245,11 грн. за договором №41 від 27.07.2011.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.12.2014 порушено провадження у справі №910/2674/14, розгляд справи призначений на 12.01.2015.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.01.2015, в порядку статті 77 ГПК України, розгляд справи відкладений на 28.01.2015.

Відповідач письмових заперечень проти позову не подав. Представники відповідача у судові засідання не з'являлися, хоча судом були вчинені всі дії щодо належного повідомлення Відповідача про призначення справи до розгляду в засіданнях суду, про час і місце їх проведення. Судом враховано, що відповідно до пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Процесуальні документи направлялись на адресу відповідача: 02090, м. Київ, вул. Новаторів, 21, оф. 39, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та у позовній заяві. Однак, із зазначеної адреси повернулась поштова кореспонденція з довідкою ф. 20 "за закінченням встановленого строку зберігання".

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228, 02.06.2006 року «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі, коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Перед судом не доведено обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір у даному судовому засіданні. Відтак, суд дійшов висновку про відсутність встановлених ст. 77 ГПК України підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України, здійснює розгляд справи за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 28.01.2015, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд міста Києва,-

В С Т А Н О В И В:

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

27.07.2011 між позивачем (підприємство за договором) та відповідачем (замовник за договором) укладений договір №41, за умовами якого, підприємство приймає на себе обов'язок надати послуги по розповсюдженню виготовленої замовником реклами, а також по утриманню та обслуговуванні об'єктів, на яких розміщена дана реклама, а замовник - приймає на себе обов'язок своєчасно оплачувати надані послуги.

Договір діє до 31.12.2011, згідно п. 6.1 Договору.

Відповідно до додаткової угоди №1 від 27.07.2011 сторони погодили наступне: підприємство зобов'язується надати послуги з розміщення реклами "Winbau", розміщеної на двох тролейбусах №№563, 642, а замовник - оплатити цю послугу.

Термін розміщення реклами: з 06.08.2011 по 05.02.2012.

Вартість послуг, наданих за цим додатковим договором складає:

Рекламоношение: 500,00 *2 шт. = 6 000,00 грн.; узгодження макета та підбір машин: 66,00*2шт. = 132, 00 грн.; демонтаж реклами після закінчення строку її розміщення та відновлення зовнішнього вигляду рухомого складу: 2 000,00 *2 шт. = 4 000,00 грн. Всього до сплати - 10 132,00 грн., в т.ч. ПДВ.

Замовник проводить оплату шляхом щомісячного перерахування передплати на рахунок підприємства по 1 000,00 грн. до 15 числа поточного місяця. Перший платіж включає в себе рекламорозміщення, послуги узгодження і демонтажу, та складає 5 132,00 грн. та перераховується до нанесення реклами.

Додатковим договором №2 від 27.07.2011, сторони погодили наступні умови: підприємство зобов'язується надати послуги з розміщення реклами "Winbau", розміщеної на двох тролейбусах №706, а замовник - оплатити цю послугу.

Термін розміщення реклами: з 11.08.2011 по 10.02.2012.

Вартість послуг, наданих за цим додатковим договором складає:

Рекламорозміщення: 250,00 *6 міс. = 1500,00 грн.; узгодження макета та підбір машин: 66,00 грн.; демонтаж реклами після закінчення строку її розміщення та відновлення зовнішнього вигляду рухомого складу: 2 000,00 грн. Всього до сплати - 3 566,00 грн., в т.ч. ПДВ.

Замовник проводить оплату шляхом щомісячного перерахування передплати на рахунок підприємства по 250,00 грн. до 15 числа поточного місяця. Перший платіж включає в себе рекламорозміщення, послуги узгодження і демонтажу, та складає 2 316,00 грн. та перераховується до нанесення реклами.

Відповідно до п. 2.1 Договору, обов'язок з отримання рахунків на оплату в бухгалтерії підприємства та проводити згідно них оплату за надані послуги, покладається на замовника.

Так, до матеріалів справи додані рахунки-фактури: №СФ-0001076 від 28.12.2011 (за послуги рекламо розміщення згідно додаткового договору №1 та №2 до договору №41, за грудень 2011 року на загальну суму 1 250,00 грн.; рахунок №24 від 10.01.2012 на суму 1 250,00 грн. та №195 від 06.03.2012 на суму 2 750,00 грн.

Крім того, на підтвердження надання позивачем та отримання відповідачем послуг за договором з урахуванням додаткових договорів до нього, позивач надав до матеріалів справи акти здачі-приймання виконаних робіт від 31.01.2012 за січень 2012 року на суму 1 000,00 грн. за послуги згідно додаткового договору №1, від 31.01.2012 за січень 2012 року на суму 250,00 грн. за послуги згідно додаткового договором №2, від 29.02.2012 за період з 01.02.2012 по 05.02.2012 на суму 166,67 грн. згідно додаткового договору №1, від 29.02.2012 на суму 83,33 грн. за період з 01.02.2012 по 10.02.2012 за послуги згідно додаткового договору №2.

Акти здачі-приймання виконаних робіт зазначені вище підписані та скріплені печатками сторін, без зауважень.

У письмових поясненнях щодо направлення актів за грудень 2011 року за додатковою угодою №1 та №2 до договору №41 від 27.07.2011 надсилались відповідачу простою кореспонденцією 13.01.2012, про що свідчить реєстр поштових відправлень за 2013 рік, який долучений до матеріалів справи.

При цьому, як було вже встановлено судом, обов'язок щодо отримання рахунків на оплату наданих послуг, згідно умов договору покладається на відповідача.

Разом з тим, відповідач, отримавши спірні послуги, не виконав свого зобов'язання за Договором щодо оплати за надані позивачем послуги.

Позивач направив відповідачу лист №3/1-2348 від 24.11.2014, акт звіряння взаєморозрахунків, претензію №3/1-2703 від 23.12.2013, №3/1-459 від 06.03.2014, №3/1-1000 від 20.05.2014, про сплату заборгованості за договором.

Претензії направлялись відповідачу за адресами вказаними в договорі та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, однак поштові конверти повертались з довідками ф. 20 "за закінченням встановленого строку зберігання".

Претензії залишились без відповіді та задоволення.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими підлягають задоволенню повністю з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своєю юридичною природою є договором про надання послуг.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона - виконавець, зобов'язується за завданням другої сторони - замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частина 1 ст. 903 ЦК України встановлює обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених у договорі, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Наявні в матеріалах справи рахунки та Акти здачі приймання-виконаних робіт, який підписаний та скріплений печатками сторін, свідчить, що позивач надав, а відповідач прийняв без будь-яких зауважень та заперечень до повноти та якості наданих послуг, передбачені умовами Договору послуги на суму 2 750,00 грн.

Відповідно до частини другої статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Станом на час розгляду спору по суті строк сплати спірної заборгованості за Договором є таким, що настав.

Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

З матеріалів справи вбачається, а відповідачем не спростовано, що станом на час розгляду справи по суті відповідач не оплатив послуги в сумі 2 750,00 грн., надані йому позивачем на підставі Договору.

За таких обставин, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 2 750,00 грн. заборгованості за Договором визнаються судом обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивач заявив до стягнення 533,90 грн. втрат від інфляції, 237,85 грн. 3 % річних та 1 723,36 грн. пені.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 р. зі змінами та доповненнями, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який нараховується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п.4.4 Договору, передбачено, що в разі не своєчасної оплати за послуги по розміщенню реклами, замовник сплачує пеню в розмірі 0,2 % від суми заборгованості за кожний день прострочення, враховуючи весь строк порушення зобов'язання, включаючи день фактичного зарахування грошових коштів на рахунок підприємства.

Суд перевірив розрахунок пені доданий до позовної заяви та визнав необґрунтованим в частині нарахування пені більш ніж за шість місяців. Крім цього, позивачем не враховано положення ч. 5 ст. 254 ЦК України.

Таким чином за перерахунком суду, розмір пені, що підлягає задоволенню становить 209,71 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, за розрахунком суду, з відповідача підлягає стягненню 237,52 грн. 3% річних.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", згідно з якими при застосуванні індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті "Урядовий кур'єр" та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Таким чином, інфляція підлягає задоволенню у розмірі 533,90 грн.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення основного боргу у розмірі 2 750,00 грн., пені - 209,71 грн., 3 % річних -237,52 грн., інфляційних - 533,90 грн.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансмедіагруп" (02090, м. Київ, вул. Новаторів, 21, офіс 39, код 36972097) на користь Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту "Запоріжелектротранс" (69095, Запорізька обл., м. Запоржжя, вул. Героїв Сталінграду, 2, код 03328379) основний борг - 2 750,00 грн. (дві тисячі сімсот п'ятдесят гривень 00 коп.), 533,90 грн. (п'ятсот тридцять три гривні 90 коп.) інфляційних, 237,52 грн. (двісті тридцять сім гривень 52 коп.), 209,71 грн. (двісті девять гривень 71 коп.) 3 % річних та 1 299,64 грн. (одна тисяча двісті дев'яносто девять гривень 64 коп.) судового збору.

3.В іншій частині позовних вимог відмовити.

4.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

5.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Дата підписання

повного тексту рішення: 31.01.2015.

Суддя М.Є. Літвінова