Рішення

від 26.01.2015 по справі 910/25986/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.01.2015Справа № 910/25986/14 Суддя Отрош І.М., розглянувши матеріали справи

за позовомПриватного підприємства "Анастасія Т" доФізичної особи-підприємця Шереметьєва Олексія Євгеновича простягнення 10408 грн. 20 коп. Представники сторін:

від позивача: Літовченко Д.Ю. - представник за довіреністю б/н від 12.01.2015;

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

21.11.2014 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного підприємства "Анастасія Т" з вимогами до Фізичної особи-підприємця Шереметьєва Олексія Євгеновича про стягнення 10517 грн. 20 коп., з яких 9339 грн. 23 коп. основного боргу, 722 грн. 66 коп. пені, 116 грн. 70 коп. 3% річних та 338 грн. 61 коп. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами Договору № 68 поставки товару від 23.10.2008 не в повному обсязі здійснив оплату за поставлений позивачем товар, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість в розмірі 9339 грн. 23 коп. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати товару, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в розмірі 722 грн. 66 коп. пені за період з 14.05.2014 по 17.09.2014, 3% річних в розмірі 116 грн. 70 коп. та інфляційні втрата в розмірі 338 грн. 61 коп. за період з травня 2014 року по серпень 2014 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2014 порушено провадження у справі № 910/25986/14 та справу призначено до розгляду на 10.12.2014.

09.12.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

10.12.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи та уточнення до позовної заяви. В уточненнях до позовної заяви позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 10408 грн. 20 коп., що складається з 9339 грн. 23 коп. основного боргу, 642 грн. 94 коп. пені, 87 грн. 42 коп. 3% річних та 338 грн. 61 коп. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.12.2014, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 12.01.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2014, відповідно до статті 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів та, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 26.01.2015.

У судовому засіданні 26.01.2015, розглянувши подані позивачем уточнення до позовної заяви, суд прийняв їх до розгляду, зважаючи на наступне.

Пунктом 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 № 18 визначено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Дослідивши надані позивачем письмові уточнення до позовної заяви, суд дійшов висновку, що вони по суті є заявою про зменшення розміру пені та зменшенням розміру 3% річних.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Нормами частини 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Відповідно до положень пункту 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 визначено, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Таким чином, суд приймає письмові уточнення до позовної заяви як зменшення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені та зменшення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних та розглядає позовні вимоги Приватного підприємства "Анастасія Т" до Фізичної особи-підприємця Шереметьєва Олексія Євгеновича про стягнення 10408 грн. 20 коп., з яких 9339 грн. 23 коп. основного боргу, 642 грн. 94 коп. пені, 87 грн. 42 коп. 3% річних та 338 грн. 61 коп. інфляційних втрат.

У судовому засіданні 26.01.2015 представник позивача подав суду додаткові документи по справі; надав усні пояснення, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представники відповідача у судове засідання 26.01.2015 не з'явились, вимоги ухвали суду не виконали, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали, про причини неявки у судове засідання суд не повідомили, про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103032063369.

У судовому засіданні 26.01.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

23.10.2008 між Фізичною особою-підприємцем Шереметьєвим Олексієм Євгеновичем (покупець) та Приватним підприємством «Анастасія Т» (постачальник) укладено Договір № 68 поставки товару, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар у відповідності з поданими покупцем замовленнями, а покупець зобов'язується приймати товар та своєчасно сплачувати його вартість на умовах даного Договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору, асортимент та ціна товару зазначається в специфікації, яка є невід'ємною частиною цього Договору.

Право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент передачі товару (п. 1.3 Договору).

Згідно з п. 2.4 Договору, ціна, асортимент та інші характеристики товару, що постачається, відображаються у накладній, яка має відповідати замовленню. В разі якщо асортимент чи кількість поставленого товару не відповідає узгодженому в специфікації або замовленні, покупець має право не приймати товар, а прийнятий повернути. В цьому випадку зобов'язання постачальника щодо поставки такої партії товару вважаються виконаними в частині яка стосується узгодженого товару. Зобов'язання по оплаті неузгодженого товару у покупця не виникають. Неузгоджений товар повинен бути вивезений постачальником, документи замінені, а випадково переплачені кошти повернуті покупцю в термін 3-х діб з моменту отримання відповідного повідомлення покупця.

Відповідно до п. 4.1 Договору, вартість партії товару визначається в накладних виписаних на підставі замовлення згідно з цінами затвердженими сторонами в специфікації.

Згідно з п. 4.2 Договору, покупець перераховує кошти за поставлену партію товару після спливу 21 банківських днів з моменту отримання товару.

Відповідно до п. 7.1 Договору, договір діє з моменту його підписання обома сторонами до 31.12.2008.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Як встановлено судом, позивач поставив відповідачу у квітні-травні 2014 року узгоджений товар на загальну суму 13405 грн. 32 коп., що підтверджується видатковими накладними № А-5378950 від 14.04.2014 на суму 927 грн. 30 коп., № А-5378952 від 14.04.2014 на суму 473 грн. 76 коп., № А-5378953 від 14.04.2014 на суму 1016 грн. 64 коп., № А-5378954 від 14.04.2014 на суму 714 грн. 06 коп., № А-5379127 від 14.04.2014 на суму 1314 грн. 30 коп., № А-5379132 від 14.04.2014 на суму 1020 грн. 84 коп., № А-5379137 від 14.04.2014 на суму 1135 грн. 68 коп., № А-5379192 від 14.04.2014 на суму 398 грн. 28 коп., № А-5379289 від 12.05.2014 на суму 1656 грн. 24 коп., № А-5379300 від 12.05.2014 на суму 642 грн. 84 коп., № А-5379301 від 12.05.2014 на суму 1000 грн. 80 коп., № А-5379305 від 12.05.2014 на суму1152 грн.18 коп., № А-5379336 від 12.05.2014 на суму 642 грн. 00 коп., № А-5379339 від 12.05.2014 на суму 1310 грн. 40 коп.; податковими накладними та довіреностями на отримання матеріальних цінностей, копії яких наявні в матеріалах справи (оригінали були оглянуті в судовому засіданні 26.01.2015).

Зважаючи на те, що строк дії Договору № 68 поставки товару від 23.10.2008 закінчився 31.12.2008, проте у всіх видаткових накладних зазначено, що товар оплачується тільки по Договору № 68 поставки товару від 23.10.2008, суд приходить до висновку, що сторони погодили застосовувати до правовідносин, які виникли між ними щодо поставки товару на підставі відповідних видаткових накладних, умови Договору № 68 поставки товару від 23.10.2008, в т.ч. умови поставки, порядок проведення розрахунків, строки та ін.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зважаючи на встановлений сторонами у п. 4.2 Договору строк оплати за поставлений товар, а саме, покупець перераховує кошти за поставлену партію товару після спливу 21 банківських днів з моменту отримання товару, суд приходить до висновку, що свій обов'язок з оплати за поставлений позивачем товар відповідач повинен був здійснити в строк до 19.05.2014 (включно) щодо товару, поставленого за видатковими накладними 14.04.2014, та в строк до 11.06.2014 (включно) щодо товару, поставленого за видатковими накладними 12.05.2014.

Однак, відповідач частково здійснив оплату за поставлений позивачем товар, внаслідок чого у нього виникла заборгованість в розмірі 9339 грн. 23 коп., що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією банківської виписки та не було спростовано відповідачем, зокрема, відповідачем не надано суду доказів сплати 9339 грн. 23 коп.

При цьому, враховуючи подані позивачем уточнення до позовної заяви, вказана заборгованість є заборгованістю за видатковими накладними № А-5378950 від 14.04.2014, № А-5378952 від 14.04.2014, № А-5378953 від 14.04.2014, № А-5378954 від 14.04.2014, № А-5379127 від 14.04.2014, № А-5379132 від 14.04.2014, № А-5379137 від 14.04.2014, № А-5379192 від 14.04.2014, № А-5379301 від 12.05.2014, № А-5379305 від 12.05.2014, № А-5379336 від 12.05.2014.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявність та розмір заборгованості Фізичної особи-підприємця Шереметьєва Олексія Євгеновича перед Приватним підприємством "Анастасія Т" за поставлений товар в розмірі 9339 грн. 23 коп. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не було спростовані відповідачем, зокрема, відповідачем не надано суду доказів сплати 9339 грн. 23 коп., у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Шереметьєва Олексія Євгеновича суми основного боргу в розмірі 9339 грн. 23 коп. є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків з оплати за поставлений позивачем товар, останнім було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в розмірі 468 грн. 49 коп. за період з 15.05.2014 по 17.09.2014 та пеню в розмірі 174 грн. 45 коп. за період з 10.06.2014 по 17.09.2014, що разом становить 642 грн. 94 коп.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін .

При цьому суд зазначає, що відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Зважаючи на те, що у Договорі № 68 поставки товару від 23.10.2008 сторони не передбачили нарахування пені за несвоєчасну сплату відповідачем грошових коштів за поставлений позивачем товар, та у зв'язку з відсутністю спеціального законодавчого акту, яким би встановлювались розмір та база нарахування пені у відповідних правовідносинах, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог Приватного підприємства "Анастасія Т" щодо стягнення з Фізичної особи-підприємця Шереметьєва Олексія Євгеновича пені в загальному розмірі 642 грн. 94 коп. за період з 15.05.2014 по 17.09.2014.

Крім того, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 66 грн.45 коп. за період з 15.05.2014 по 17.09.2014 та 3% річних в розмірі 20 грн. 97 коп. за період 10.06.2014 по 17.09.2014, що разом становить 87 грн. 42 коп.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Приватного підприємства "Анастасія Т" в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Шереметьєва Олексія Євгеновича 3% річних в загальному розмірі 87 грн. 42 коп. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати в розмірі 338 грн. 61 коп. за період з травня 2014 року по серпень 2014 року.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд вважає його необґрунтованим, оскільки позивач безпідставно нараховує інфляційні втрати за травень 2014 року, зважаючи на те, що прострочення за видатковими накладними від 14.04.2014 виникло з 20.05.2014.

Здійснивши власний розрахунок (6642,41 грн. (заборгованість за видатковими накладними від 14.04.2014) * 1,022 (добуток індексів інфляції за червень-серпень 2014) - 6642,41 грн. = 146,13 грн.; 2794,98 грн. (заборгованість за видатковими накладними від 12.05.2014) * 1,022 (добуток індексів інфляції за червень-серпень 2014) - 2794,98 грн. = 61,49 грн.), суд дійшов висновку, що обґрунтованим до стягнення з відповідача є розмір інфляційних втрат в сумі 207 грн. 62 коп., у зв'язку з чим позовні вимоги Приватного підприємства "Анастасія Т" в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Шереметьєва Олексія Євгеновича інфляційних втрат в розмірі 338 грн. 61 коп. підлягають частковому задоволенню в розмірі 207 грн. 62 коп.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Шереметьєва Олексія Євгеновича (03186, м. Київ, бульв. Чоколівський, буд. 19, кв. 36; ідентифікаційний код: 2625110834) на користь Приватного підприємства "Анастасія Т" (03151, м. Київ, вул. Волинська, буд. 60, кімн. 252; ідентифікаційний код: 30404955) суму основного боргу в розмірі 9339 (дев'ять тисяч триста тридцять дев'ять) грн. 23 коп., 3% річних в розмірі 87 (вісімдесят сім) грн. 42 коп., інфляційні втрати в розмірі 207 грн. 62 коп. та судовий збір в розмірі 1673 (одна тисяча шістсот сімдесят три) грн. 62 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 31.01.2015

Суддя І.М. Отрош