cpg1251
ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"29" січня 2015 р. Справа № 917/2048/14
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Шевель О. В. , суддя Шутенко І.А.
при секретарі Курченко В.А.
за участю представника:
ПП "Прайм Стайл" - Потапов С.В. (дов.№179/14 від 11.12.2014р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" (вх. №120 П/2 ) на рішення господарського суду Полтавської області від 13.11.2014р. у справі № 917/2048/14
за позовом Приватного підприємства "Прайм Стайл",м. Харків
до Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод", м. Кременчук
про стягнення 83684,39 грн.
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням господарського суду Полтавської області від 13.11.2014р. у справі № 917/2048/14 (суддя Іваницький О.Т.) позов задоволено повністю. Стягнуто з ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" на користь ПП "Прайм Стайл" 83684,39 грн. за договором № 0531-СН поставки товару від 11.11.2013 року, із яких: 73785,10 грн. - основний борг; 8628,70 грн. - пеня; 1270,59 грн. - 3% річних, а також витрати на сплату судового збору в розмірі 1827,00 грн.
Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 13.11.2014р. у справі № 917/2048/14 та винести нове рішення по справі, яким у задоволенні позовних вимог ПП "Прайм Стайл" відмовити у повному обсязі.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Шевель О.В.) від 15.01.2015р. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено її розгляд на 29.01.2015р.
26.01.2015р. від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№1043).
Розпорядженням секретаря другої судової палати Харківського апеляційного господарського суду від 29.01.2015р. у зв'язку з хворобою судді Фоміної В.О. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Шевель О.В., суддя Шутенко І.А.
У судовому засіданні представник позивача проти апеляційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, рішення господарського суду Полтавської області від 13.11.2014р. у справі № 917/2048/14 - без змін.
Представник апелянта у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
11.11.2013р. між ПП "Прайм Стайл" (постачальник) та ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" (покупець) укладено договір поставки товару № 0531-СН (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник (зобов'язується поставити і передати у власність покупця товар, а покупець - прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату (п.1.1).
Найменування, загальна кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна визначені сторонами у специфікації (специфікація №1 від 11.11.2013р. доповнення до договору).
Згідно п. 1.4 договору загальна ціна товару за цим договором становить 117786,00 грн. з урахуванням ПДВ.
Відповідно до п. 2.4 датою поставки вважається дата підписання видаткової накладної або дата на товарно-транспортній накладній перевізника або дата календарного штемпеля залізничної накладної чи квитанції про приймання вантажу.
За положеннями п. 6.1 договору розрахунки за товар здійснюються на протязі 45 календарних днів з дати поставки (пункт договору з урахуванням змін згідно специфікації №1 від 23.12.2013р. доповнення до договору).
Згідно п. 9.1 договору передання товару постачальником та приймання товару покупцем здійснюється в місці здійснення поставки, визначеному в п.8.1. договору (м. Кременчук, вул. Івана Приходька, 141).
Пунктом 9.2 договору передбачено, що товар приймається покупцем згідно видаткової накладної. Відвантаження товару покупцю здійснюється після пред'явлення останнім довіреності на право отримання товарно-матеріальних цінностей.
Строк цього договору починає перебіг з моменту його підписання та закінчується 31.12.2014р. Але у будь-якому разі до повного виконання зобов'язань сторонами (п. п.13.1-13.2 договору.)
На виконання умов договору № 0531-СН позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується видатковою накладною №2 від 13.01.2014р. на суму 36918,00 грн. та від видатковою накладною №6 від 05.02.2014р. на суму 36918,00 грн. Зазначені видаткові накладні підписані уповноваженими представниками сторін. Крім того, факт поставки підтверджується наявними в матеріалах справи довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей.
Враховуючи умови договору відповідач повинен був розрахуватися за отриманий товар в строк до 28.02.2014 року та 23.03.2014 року відповідно до здійснених поставок, однак доказів здійснення оплати не надав.
З метою досудового врегулювання спору, 02.06.2014р. та 20.06.2014р. позивач направив на адресу відповідача претензії (вих. №59/19-14 від 02.06.2014р. та вих. №72/19-14 від 20.06.2014р.) з вимогою погашення боргу.
Однак, відповідач відповіді на претензію не надав, суму боргу не сплатив, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив суд, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, стягнути з ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" 83684,39 грн., з яких: 73785,10 грн. - основний борг, 8628,70 грн. - пеня, 1270,59 грн. - 3% річних. Позовні вимоги були задоволені судом першої інстанції у повному обсязі
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом першої інстанції не досліджено тієї обставини, що під час поставки відповідач прийняв товар, хоча достатніх правових підстав для цього не мав, оскільки позивачем не надано документів, підтверджуючих якість товару. На думку позивача, ненадання зазначених документів є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог
Проте, колегія суддів вважає наведені відповідачем доводи безпідставними, враховуючи наступне.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов'язковість договору для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до п.4.1. договору поставки підтвердженням якості та комплектності товару з боку постачальника є сертифікат якості, паспорт якості, сертифікат відповідності, протокол узгодження якості.
Згідно ч. 2 ст. 662 Цивільного Кодексу України продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості, тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 666 Цивільного Кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.
Однак, відповідач не встановлював строку для передання документів, що підтверджують якість товару. В матеріалах справи відсутні докази звернення до позивача з відповідними письмовими претензіями щодо відсутності сертифікату якості, або докази звернення до позивача щодо відмови від договору або повернення товару позивачу.
Окрім того, договором поставки товару сторони передбачили обов'язок покупця щодо виклику представника постачальника для складання двостороннього акту, у випадку виявлення виробничих дефектів у товарі при його прийманні, а також при монтажі, налагоджуванні та експлуатації, у період гарантійного строку. Строк усунення недоліків або заміни товару (доукомплектування) постачальником становить 20 днів з моменту виявлення дефектів, що посвідчується двостороннім актом, якщо інший строк не встановлений самим актом (п. 5.1 -5.2 договору).
Проте, акти або інші докази в підтвердження виявлення виробничих дефектів або невідповідності якості поставленого товару нормативній документації в матеріалах справи відсутні.
Також, колегія суддів зазначає, що п. 6.1 договору не пов'язує порядок обчислення строку оплати з моментом передачі документів, визначених в п. 4.1 договору.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 664 ЦК обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Інший момент виконання подавцем обов'язку передати товар договором не визначений. При цьому, відповідач жодним чином не заперечує самого факту отримання товару.
Окрім того, слід зазначити, що спір у даній справі не є спором щодо якості поставленого товару, а стосується стягнення заборгованості за поставлену продукцію.
Враховуючи викладене, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано встановив наявність основного боргу у розмірі 73785,10 грн., а тому правомірно задовольнив вказані вимоги позивача.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми боргу.
У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про правомірність нарахування позивачем 1270,59 грн. 3 % річних.
Однак, колегія суддів не у повній мірі погоджується із судом першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені у сумі 8628,70 грн. з урахуванням наступного.
Пунктом 10.5 договору визначено, що у випадку порушення покупцем строку розрахунку за поставлений товар, останній сплачує на користь постачальника неустойку у розмірі подвійної облікової ставки, що діє під час порушення зобов'язання від несплаченої суми заборгованості за кожен день прострочення.
Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч. 6 1 ст. 231 Господарського кодексу України України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано .
Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснив поставку товару 13.01.2014р. на суму 36918,00 грн.(видаткова накладна №2) та 05.02.2014р. на суму 36918,00 грн. (видаткова накладна №6).
Враховуючи положення п. 6.1 договору (з урахуванням специфікації №1 від 23.12.2013р. доповнення до договору №0531-СН від 11.11.2013р.) строк оплати товару закінчився 28.02.2014р. за видатковою накладною №2 від 13.01.2014р. та 23.03.2014р. за видатковою накладною №6 від 05.02.2014р.
Проведений позивачем та судом першої інстанції розрахунок пені не відповідає вказаним положенням законодавства та укладеного між сторонами договору, оскільки проведено за більший період.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правомірним нарахування пені лише за період з 28.02.2014р. по 27.08.2014р. (за поставкою згідно з видатковою накладною №2) у сумі 3454,11 грн., та за період з 23.03.2014р. по 22.09.2014р. (видаткова накладна №6) у сумі 3809,13 грн., а тому позовні вимоги в частині стягнення суми пені підлягають задоволенню частково у розмірі 7263,24 грн., у зв'язку з чим, рішення місцевого господарського суду в цій частині підлягає зміні.
Виходячи зі змісту ст. ст. 34, 43, 82 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює обставини справи у відповідності до свого внутрішнього переконання, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності та приймає рішення за результатами оцінки всіх доказів, які були визнані судом як належні та допустимі.
На підставі викладеного, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Полтавської області від 13.11.2014р. у справі № 917/2048/14 - зміні.
Відповідно ст. ст. 49, 105 Господарського процесуального кодексу України підлягають перерозподілу судові витрати.
Керуючись статтями 85, 91, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" задовольнити частково.
Рішення господарського суду Полтавської області від 13.11.2014р. у справі № 917/2048/14 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:
"Позов задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" (р/р 26007057004679 в ПАТ КБ Приватбанк" м. Дніпропетровськ, МФО 305299 ЄДРПОУ 05756783, ІПН. 057567816360, Св. ПДВ №100327584) на користь Приватного підприємства "Прайм Стайл" (р/р 26003060815466 в ХГРУ ПАТ "Приват Банк" МФО 351553 код ЄДРПОУ 33818852, ІПН. 338188520326 Св. ПДВ №100084096) 82318,93 грн. за договором № 0531-СН поставки товару від 11.11.2013 року, з яких: 73785,10 грн. - основний борг; 7263,24 грн. - пеня; 1270,59 грн. - 3% річних, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1797,18 грн.
В іншій частині позову відмовити".
Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідний наказ.
Повний текст постанови складено 30.01.2015р.
Головуючий суддя Крестьянінов О.О.
Суддя Шевель О. В.
Суддя Шутенко І.А.
Суд | Харківський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 29.01.2015 |
Оприлюднено | 02.02.2015 |
Номер документу | 42521928 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Харківський апеляційний господарський суд
Крестьянінов О.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні