Ухвала

від 28.01.2015 по справі 820/18265/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2015 р.Справа № 820/18265/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Спаскіна О.А.

Суддів: Сіренко О.І. , Любчич Л.В.

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

представника позивача - Слесаренка М.Б.

представника відповідача - Іхненко Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2014р. по справі № 820/18265/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничо-монтажне підприємство "Зв'язокЕнергоСервіс"

до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2014 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничо-монтажне підприємство "Зв'язокЕнергоСервіс" до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції міста Харкова Головного Управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції міста Харкова Головного Управління Міндоходів у Харківській області від 27.10.2014 року №0001362201 та №0001372201.

Стягнуто з державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничо-монтажне підприємство "Зв'язокЕнергоСервіс" (код 30429890) сплачений судовий збір у розмірі 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати вказану постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою повністю відмовити в задоволенні позовних вимог. Скаржник зазначає, що приймаючи зазначену постанову суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, не вірно застосував до спірних правовідносин положення п. 44.1 ст. 44, п. 138.2, п. 138.6, п. 138.8 ст.138, п.п. 139.1.9 п.139.1 ст.139, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.6 ст.198, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, та ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо повноти та об'єктивності розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів апеляційної скарги відповідно до вимог ст.195 КАС України та керуючись ч.1 ст.41 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробничо-монтажне підприємство "Зв'язокЕнергоСервіс" 29.06.1999 р. взято на податковий облік за №1372 і станом на даний час перебуває на обліку в Основ"янській об'єднаній державній податковій інспекції м. Харкова Головного Управління Міндоходів у Харківській області.

На підставі наказу Основ'янської ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області №1473 від 08.10.2014 року "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ НВМП "Зв"язокЕнергоСервіс", код 30429890" була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ НВМП "Зв"язокЕнергоСервіс" код ЄДРПОУ 30429890 щодо фінансово-господарських взаємовідносин із платником податків ТОВ "Біатек", код 38607438 за період з 01.10.2013 по 31.10.2013., згідно з пп.78.1.1 п.78.1 ст.78, п.79.1, ст.79 Податкового кодексу України.

За підсумками перевірки підприємства працівниками органу податкової служби було складено акт перевірки за №3529/20-38-22-01-04 від 17.10.2014 року.

Відповідно до висновків акту перевірки були встановлені порушення: п. 138.2, п. 138.6, п. 138.8 ст.138, п.п. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України , в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 1165,0 грн. у декларації з податку на прибуток за 2013 рік та п.198.1, п.198.3 п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1226,0 грн. за жовтень 2013 року.

На підставі вищевказаного акту перевірки ДПІ 27.10.2014 року були винесені податкові повідомлення - рішення: № 0001362201 про нарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1455,00 грн., з яких 1164,00 грн. - за основним платежем та 291,00 грн. - штрафна (фінансова) санкція, а також податкове повідомлення-рішення №0001372201 про нарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1532,50 грн., з яких 1226,0 грн. - основний платіж та 306,5 грн. - штрафна (фінансова) санкція.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його висновки, і не довів правомірності прийнятого ним податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з таким висновком сулу першої інстанції, виходячи з наступного.

Судовим розглядом встановлено, що в період, який перевірявся ДПІ, позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ "Біатек".

Відповідно до умов договору від 02.10.2013 року №12 ТОВ "Біатек" (Постачальник) зобов'язується передати у власність товар у відповідності з замовленням на поставку товару, а ТОВ "Зв"язокЕнергоСервіс" (Покупець) зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах вказаного договору.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору ТОВ "Біатек" поставлено товар позивачеві, на товар виписана видаткова накладна та податкова накладна, а саме: видаткова накладна № 11 від 02.10.2013 року на суму 6130,5 грн. ПДВ 1226,10 усього на суму 7356,60 грн.; податкова накладна отримана від Постачальника ТОВ "Біатек" № 11 від 02.10. 2013 року, на суму 7356, 60 грн. у тому числі ПДВ 1226,10 грн.

Оприбуткування товару відображене у бухгалтерському обліку згідно Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88 від 24.05.1995 року та податковому обліку. Згідно накладної на відпуск (внутрішнє переміщення матеріалів) № 328 від 01.11.2013 року весь отриманий товар (матеріали) був переданий виконавцю для виконання послуг.

Виконані послуги підтверджуються: калькуляцією собівартості продукції, актом приймання-передавання наданих послуг з технічного обслуговування комплекту апаратури автоматизації дизель-електричних агрегатів типу ІШЩ-ЗМ № 465, 466, 467 від 29 листопада 2013 року, технічним висновком від 29 листопада 2013 року.

Відповідно до приписів п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх ввезенні на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України; в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та у разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також, згідно з п. 198.3 ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 200.1. ст.200 Податкового Кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно вимог п.200.2. ст.200 вказаного Кодексу при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Також п.200.3. ст.200 ПК України встановлено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Проаналізувавши наведені норми та дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що укладені правочини є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, не кім не оскарженими та у судовому порядку не визнані не дійсними.

Колегія суддів зазначає, що про фактичне виконання вищезазначених робіт свідчать первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п.9.2. ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні" і п.2.4. ст.2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку".

Статтею 1 розділу 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Крім того, чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Угоди між позивачем та контрагентами за період перевірки були укладені у відповідності до норм чинного законодавства та є такими, що відповідають всім вимогам, що встановлюються до даного виду договорів доки зворотне не буде доведено в суді. Тому підстав для висновків щодо нікчемності або недійсності договору не було.

Чинне законодавство України встановлює принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З матеріалів справи вбачається, що на час укладення вищевказаних договорів контрагенти позивача були зареєстрованими як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, мали індивідуальні податкові номери, що підтверджується Свідоцтвами про реєстрацію платника податку на додану вартість, отже, вони мали право видавати позивачу вищезазначені належним чином оформлені податкові накладні, котрі є підставою для формування позивачем податкового кредиту.

Таким чином, в даному випадку відсутні підстави стверджувати, що господарські взаємовідносини між підприємствами не були виконані, а первинні документи не відповідають вимогам діючого законодавства.

Щодо заниження позивачем податку на прибуток, слід зазначити наступне.

Згідно з п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п.п.134.1.1, п.п.134.1.2 п.134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, у цьому розділі об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначе них згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Згідно з п.п.135.5.4 п.135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до п.п.138.1.1. п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться: а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу; б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; в) від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; г) від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу; ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу; д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; є) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг); є) витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна; ж) інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; з) інші витрати, передбачені цим розділом.

Згідно з п.п.138.10.3 п.138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, до складу інших витрат включаються: витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; б) витрати на ремонт тари; в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); є) витрати на транспортування, перевалку, страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; з) інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірне винесення вищевказаних податкових повідомлень - рішень.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, доводи апеляційної скарги відповідача про порушення судом першої інстанції під час розгляду справи вимог п. 44.1 ст. 44, п. 138.2, п. 138.6, п. 138.8 ст.138, п.п. 139.1.9 п.139.1 ст.139, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.6 ст.198, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України та норм ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо повноти та об'єктивності розгляду справи висновків суду не спростовують, оскільки при розгляді справи суд першої інстанції, відповідно до вимог ст. 159 КАС України повно і всебічно, в межах заявлених вимог, з'ясував дійсні обставини справи, дав належну оцінку наявним у справі доказам, правильно вирішив питання щодо правовідносин, зумовлених встановленими фактами, та вирішив справу на підставі норм матеріального права, які регулюють ці правовідносини.

З огляду на вищевикладене, постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, тому колегія суддів вважає, що підстав для її скасування немає.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2014р. по справі № 820/18265/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Спаскін О.А. Судді (підпис) (підпис) Сіренко О.І. Любчич Л.В. Повний текст ухвали виготовлений 02.02.2015 р.